Джерельна база єгиптології. Дешифровка ієрогліфів. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Джерельна база єгиптології. Дешифровка ієрогліфів.



Джерельна база єгиптології. Дешифровка ієрогліфів.

Джерела з історії Стар.Єгипту поділ.на 4 групи: староєгипетські писемні пам*ятки, повідомлення античних авторів та Біблії про Єгипет, жанрові сцени, зображення на стінах храмів і гробниць, пам*ятки матеріальної культури. З писемних джерел єгиптологи найбільше цінують списки фараонів. Цінну історичну інформацію містять царські літописи, особливо «Палермський камінь», «Аннали Тутмоса 3», «Стела Піанхі». Істотно доповнюють інформацію, що міститься в царських літописах «автобіографії» єгипетських вельмож. Серед єгипетських писемних джерел майже повністю відсутні юридичні документи та матеріаль господарської звітності. Найдавніша у світі енциклопедія «Енциклопедія Аменемопе». Релігійне життя стародавніх єгиптян досить яскраво відображ.у їхній багатій заупокійній літературі. Таким чином староєгипетські писемні джерела найгірше відображають соц-економічну історію країни – краще політичні, релігійні та культурні процеси. Цінні повідомлення про Стародавній Єгипет є в іноземних – вавилонських, ассирійських, кушитських та інших написах. Геродот відвідав Єгипер у 445 р.до н.е. Особливо цінними для єгиптологів джерелами є історичний доробок єгипетського жерця Манефона, який жив у 4-3 ст.до н.е.- двомовна грецькомовна праця «Історія Єгипту». Найважливіші джерела з історії Стародавнього Єгипту-писемні пам*ятки- були дешифровані в 20-х роках 19.ст. На початку 19 ст. англійський вчений Томас Юнг висловив припущення, що єгипетська демотика – це скорописна форма ієрогліфічного письма. З найти ключ до дешифрування єгипетських ієрогліфів вдалося геніальному франц.вченому Ж.Ф.Шампольйону. У 1808 р. Шампольйон почав працювати над копією Розеттського напису. Вчений переконався, що у єгипетській ієрогліфіці є фонеми (на цю думку його наштовхнуло зіставлення відкритого ним третього стилю староєгипетського писька – ієратика з демотикою та ієрогліфікою). Отож ключ до дешифрування староєгипетського письма було знайдено, і 1822 р. став роком народження нової науки – єгиптології.

Історія археологічного дослідження Стародавнього Єгипту.

Археологічне дослідження території Єгипту розпочалося наприкінці 18 ст. у зв*язку з воєнною експанцією Наполеона Бонапарта в північну Африку. 50-річний художник Віван Денон виконав кілька тисяч малюнків із зображеннями староєгипетських історико-культурних пам*яток. Основні археологічні відкриття в Єгипті було зроблено в другій половині 19 ст. Дуже багатий археологічний матеріал зібрав у середині 19 ст. К.Р.Лепіус. О.Марієт першим почав розкопувати не окремі пам*ятки, а цілі архітектурні комплекси. Він розкопав поблизу Мемфіса гробниці доби Стародавнього Царства, а також залишки Сарапеума, обстежив чудові храми в Абідосі, почав розкопувати Фіви, організував Службу давнини – для боротьби з підпільною торгівлею старожитностями, домігся відкриття в Каїрі в 1858 р. Єгиптологічного музею. Г.Масперо почав розчищати від піску гігантські храми Карнак і Луксор, виявив у царських гробницях у Дашурі, Медумі і Саккара «тексти піраміди»- найдавніші в світі релігійні тексти. Наприкінці 19 ст. масштабні археологічні розкопки в Єгипті здійснили француз д*Морган, Навіль, Пітрі. Ф.Пітрі відкрив знамениті Фаюмські портрети. У 90-х роках на території суччасної Амарни розпочалися розкопки Ахетатона – резиденції Ехнатона. Проте істориків найбілье порадувало виявлення в Ахетатоні великого царського архіву. Цей архів за місцем знахідки названо Амариським. Г.Картер затіяв резиковані пошуки гробниці фараона Тутанхамона. Було зроблено «відкриття віку»- знайдено єдину непограбовану царську гробницю. У 50-х роках арабські вчені розкопали понад 700 могильників доби Раннього Царства, знайшли в підземному склепі найдавніше у світі судно – сонячну барку фараона Хеопса.

Хронологія та періодизація староєгипетської історії.

У системі літочислення стародавніх єгиптян не існувало ери. Відлік років єгиптяни починало заново після кожного перепису населення чи воцаріння нового фараона. Першу періодизацію староєгипетської історії склав жрець Манефон. Манефонова періодизація відповідає основним етапам староєгипетської історії, тому в 19 ст. німецький єгиптолог К.Р.Лепсіус використав її для сучасної періодизації, яка з деякими уточненнями набула такого вигляду:

 

Додинастичний період (немає династій) до 3100

Раннє Царство 1-2 династ. 3100-2800

Стародавнє Царство 3-4 династ. 2800-2250

1 Перехідний період 7-10 династ. 2250-2050

Середнє Царство 11-12 династ. 2050-1750

2 Перехідний період 13-17 династ. 1710-1560

Нове Царство 18-20 династ. 1580-1085

Пізнє Царство 21-30 династ. 11-4 ст.до н.е

Кінцем стародавньої історії Єгипту є 332 р. до н.е., коли до неї вступили війська Александра Македонського.

Єгипет додинастичний та в епоху Раннього царства: особливості суспільно – політичного розвитку.

Перші староєгипетські ранньоземлеробські поселення датуються 7 тис.до н.е. На межі 5-4 тис. до н.е жителі країни (археологи назив.їх бадарійцями) вступили в мідно – кам*яний вік. Єгиптяни 4 тис.до н.е (їх умовно називали амартійцями) започаткували іригаційне землеробство, навчилися ткацтву. Держава з*явилася у Єгипті у другій половині 4 тис.до н.е у формі адміністративно – територіальних одиниць, що їх історики називали грецьким словом – номи. У Ранньодинастичну добу, у Верхньому і Нижньому Єгипті існувало відповідно 16 і 10 номів. На чолі ному стояв номарх, колишній родовий старійшина, а тепер, з появою держави, місцевий царьок, який був головним адміністратором, очолював номове ополчення, виступав у ролі верховного жерця номового культу, керував іригаційним будівництвом. Життєва необхідність централізованого контролю за розподілом паводкових вод Нілу неминуче вела до політичного об*єднання країни. Наприкінці 4 тис. до н.е єгипетські номи об*єдналися у дві держави – Південне і Північне Царства, столицями яких стали Енхаб і Буто. Першим загальноєгипетським царем став Міна (Менес). З воцарінням Міни завершився Додинастичний період історії Єгипту. Близько 3100 р. до н.е Міна розгромив військові сили Північного Царства. На тому місці, де незабаром з*явлося місто Мемфіс, він побудував фортецю – Біла стіна. Єгиптяни свою країну називали кемет. Своєю столицею Міна зробив верхньоєгипетське місто Абідос. За ост.царя 2 династії – Хасехемуї – відбулося політичне замирення в країні, тому царі 3 династії вже сміливо перенесли свою столицю в Мемфіс.

Єгипет у 1 Перехідний період.

Криза зумовлена поступовим скороченням царських володінь та економічним і політичним посиленням номової знаті. Самі фараони посприяли зростанню сепаратистських тенденцій у державі. Вони щедро обдарювали храми, надавали їм усілякі пільги, посилюючи тим самим номову знать, яка контролювала храмові господарства й обертала царські щедроти на свою користь. Номархи мали свої війська, будували свої гробниці вже не поблизу царських, а в себе в номі, вели літочислення за роками власного володарювання. Вели себе так, ніби фараона взагалі не існувало. 7 династія протрималась при владі 70 днів. Політично занехаяний Єгипет вступив у 1 Перехідний період. Єгипет тимчасово перестав існувати як єдина держава, розпавшись на окремі номи. Трапилось це близько 2250 р. до н.е. У цей «темний період» староєгипетської історії, який тривав 2 століття. Іригаційні роботи у країні припинилися. Центром тривалої, безкомпромісної боротьби за відродження єдиної держави став Верхній Єгипет. Політичне лідерство виборювали Гераклеопольський та Фіванський номи. Близько 2050 р. до н.е цар 11 фіванської династії Ментухотеп ущент розбив гераклеопольські війська й проголосив себе керманичем обох земель. Остаточно підкорив своїй владі весь Єгипет засновник 12 династії Аменемхет I. Своєю столицею він зробив Фіви. Єгипет, таким чином, вступив у новий етап свого розвитку – епоху Середнього Царства.

Старовавилонське царство.

Політична історія Вавилонії в II тис. до н. е.

Амореї, які за сприяння Еламу зруйнували Царство Шумеру й Аккаду, (кочові племена). створили карликові царства і поступово злилися з місцевим населенням. брали титул володарів III династії Ура. Аморейські династії конфліктували одна з одною. (міста-держави Іссін, Ларса, Марі та Ешнунна). На початку II тис. до н. е. найсильнішу аморейську державу у Верхній Месопотамії створив Шамші-Адад І. (місто Ашшур).

На початку XIX ст. до н. е. у Месопотамію завітали нові племена амореїв. Вони захопили північні області царства Іссін і заснували там свою державу зі столицею у Вавилоні (поселення Кадінгірра, аккад.-Бабілу). Засновник І Вавилонської династії Сумуабум спорудив довкола Вавилона захисну стіну.

Вавилон піднявся у XVIII ст. до н. е. за 6 царя І Вавилонської династії Хаммурапі (1792—1750 рр. до н. е.), якого у Старому Заповіті названо Амрафелом.

Хаммурапі вміло скористався тим, Що еламці раптово завоювали аморейську державу Ларса, інше аморейське царство Іссін занепало, а Марі та Ешнунна підпали під владу Шамші-Адада І, якого вважають першим ассирійським царем. Він добровільно визнав себе васалом Шамші-Адада І і за його підтримки завоював міста-держави Урук та Іссін. (будує канал Хаммурапі — благословення народу", подбав про безпеку пн. кордонів держави). Коли ж престарілий Шамші-Адад І помер, Хаммурапі прогнав з Марі ассирійський гарнізон і віддав марійський трон Зімріліму — нащадкові місцевої царської династії. Не без підтримки Зімріліма він незабаром став одним із найсильніших володарів у Месопотамії.

- на 30-му році свого царювання розгромив Царків Ларси та Ешнунни),еламців,оволодів Ларсою.

- зрівняв Марі із землею, а самого Зімріліма, стратив, завоював ассирійські землі вздовж течії Тігру, можливо навіть Ашшур, й таким чином узяв під свій контроль величезну територію з її караванними шляхами. Так було створено.першу в історії Месопотамії централізовану територіальну державу.

Трон дістався його синові Самсуілуну,(напади гірські семітські племена касситів. Вони закріпилися на північно-східних кордонах Вавилонії, де утворили Ханейське царство зі столицею Терка (за 30 км від Марі вгору за течією Євфрату).

- Самсуілун розгромив сепаратистський виступ шумерів, підтриманий Еламом.

- повстання шумерів + Ілумаїлу — володар семітської "Країни моря", (узбережжі Перської затоки). -> поразка вавилонській армії.

- сторження хеттів (Мурсілі.)-грабіж

- Вавилон завоювали племена "Країни моря" (ідамарац і ямутбала). Вони заснували у Вавилоні династію, яку історики назвали 2 Вавилонською. Однак наприкінці XVI ст. до н. е. її повалили кассити, які заснували у Вавилонії свою, так зв. III Вавилонську, династію. Касситський період історії Вавилона тривав упродовж чотирьох століть (до середини XII ст. до н. е.).

Загибель Ассирії.

- війна з Єгиптом, війна ассирійсько-вавилонська. Ашшурбанапал виграв, знищів Елам.

- 630 р. до н. е. в Ассирії відбувся двірцевий переворот, трон перейшов до сина— Ашшур-етель-ілані.

- в 627 р. до н. е. вавилонці обрали своїм царем халдея Набопаласара. Вавилон, таким чином, остаточно відокремився від Ассирії. Засновану Набопа-ласаром державу історики назвали Нововавилонським, Халдейським) царством.(при підтримки Мідії відокремилося від Ассирії)

- Мідійці знищили Ашшур.(ассир) На згарищі Ашшура Набопаласар та мідійський цар Кіаксар уклали між собою воєнно-політичний союз, скріпивши його династичним шлюбом вавилонського царевича Навуходоносора з мідійською царівною Амі-тідою (Аміїтіс).

- У 612 р. до н. е. вавилонські та мідійські легіони підійшли до стін Ніневії. Остання ассирійська столиця впала вже через три місяці облоги.

- вавилонська армія розбила під Харраном (609 р. до н. е.) та Каркемишем (605 р. до н. е.) жалюгідні рештки колись непереможного ассирійського війська, керовані останнім ассирійським царем — Аш-шуру-баллітом II.

Причини:

1) воєнізована економіка, постійні війни (можливість розбагатіти на війні),розслоєння суспільства, поширення рабовласництва,

2) нестабільне політ.життя, слабка цент. влада, службова знать – інтриги,

3) управління колоніями – проблеми місцеві

Нововавилонське царство

В 605 р. до н. е. вавилонські війська, керовані царевичем Навуходоносором, завдали єгиптянам під стінами Каркемиша нищівної поразки.(засновник Нововавилонського царства Набопаласар помер від старості.)

Навуходоносор II грабує Єрусалим, захопив фінікійське місто Сідон (воно на той час уже піднялося з руїн), острівний Tip, перед яким спасували ассирійські легіони, завоював у Південній Палестині князівство Едом — одним словом, остаточно перебрав від єгиптян контроль за Східним Середземномор’ям. Невдовзі між Вавилоном та Єгиптом було укладено мирний договір, скріплений династичним шлюбом Навуходоносора II. з єгипетською принцесою Нітокріс (Нейтікерт),

побудував північніше Сіппара й Опіса Мідійську стіну — потужну оборонну лінію, оточив Вавилон муром, спорудив парадний в їзд у місто, 2 палаци і спорудив Висячі сади Семіраміди, реконструював столичний храм бога Мардука

5 років-політ.внутр.конфлікти; Набонід —одружився на вдові Навуходоносора II — єгиптянці Нітокріс і всиновив її сина Бел-шар-уцура. він залишив столицю на Бел-шар-уцура, сам же із військом попрямував в Аравійські степи, де заснував нову царську резиденцію — м. Тейму. повертається до Вавилону-загроза персів, знать проводить таємні переговори з персами (Кір2). Влітку 539 р. до н. е. перси розбили під Опісом вавилонську армію, Вавилона- Перси відвели води Євфрату і по його сухому руслу зненацька вдерлися в місто. Набонід — цар іще недавно могутньої держави, здався Кіру II. Кір II формально зберіг Вавилонське царство.

У другій половині IV ст. до н. е. Олександр Македонський зробив Вавилон своєю резиденцією.

Література Месопотамії.

- Виникла в шумерську добу. жанри: міфи, епічні твори, молитви, псалми, гімни богам і обожненим царям, весільні пісні та пісні про кохання, поховальні плачі, плачі з приводу народних бідувань, дидактичні твори, байки, прислів’я та приказки, казки, анекдоти

- Розквіт – вавилон. доба.Епос про Гільгамеша.

- твір "Діалог пана і раба про смисл життя" (його ще називають "Порадами мудрості", "Песимістичним діалогом"). У ньому висловлено глибоку філософську думку про мінливість людської долі та марнотратність життя, чим він перегукується, на думку дослідників, з відомою сентенцією біблійної "Книги Екклезіаст": "Марнота марнот: усе марнота".

- У VII—VI ст. до н. е. вже арамейською мовою вавилонці склали збірку афоризмів "Повчання Ахікара". Сюжетною канвою цього дидактичного твору є розповідь про довірливого вельможу Ахікара, який ледь не став жертвою підступності свого приймака.

Рух пророків, реформи Іосії

Жили здебільшого при царському дворі чи храмі й виконували роль офіційних ідеологів та пропагандистів. Такі пророки були й у Палестині, вони з корисливою метою пропагували царську політику, хоча це не перешкоджало їм брати участь у двірцевих інтригах.

Староєврейських пророків іноді називають першими соціалістами, бо вони мріяли про справедливе суспільство, Отож, соціальний порятунок бачився пророкам у перемозі монотеїзму та релігійній самоізоляції євреїв. Не вперед, а назад, в ідеалізований ними родоплемінний устрій, кликали вони народ. Політична катастрофа 586 р. до н. е. (знищення військами Навуходоносора II Єрусалима та "вавилонський полон" євреїв) та ряд інших причин і чинників призвели в VI—V ст. до н. е. до згасання громадсько-політичного руху пророків.

У 621 р. до н. е., іудейський цар Іосій обнародував "Второзакония" — останню книгу "Пятикнижжя Мойсея",Спираючись на "Второзакония", Іосій позакривав в Іудеї всі храми, крім єрусалимського, причому жерців язичницьких капищ вигубив, а служителів периферійних храмів Яхве прилаштував у столичному храмі. За допомогою такої рішучої централізації культу Іосій сподівався зміцнити свою владу й відновити володарювання Давидидів у всій Палестині.

Джерельна база єгиптології. Дешифровка ієрогліфів.

Джерела з історії Стар.Єгипту поділ.на 4 групи: староєгипетські писемні пам*ятки, повідомлення античних авторів та Біблії про Єгипет, жанрові сцени, зображення на стінах храмів і гробниць, пам*ятки матеріальної культури. З писемних джерел єгиптологи найбільше цінують списки фараонів. Цінну історичну інформацію містять царські літописи, особливо «Палермський камінь», «Аннали Тутмоса 3», «Стела Піанхі». Істотно доповнюють інформацію, що міститься в царських літописах «автобіографії» єгипетських вельмож. Серед єгипетських писемних джерел майже повністю відсутні юридичні документи та матеріаль господарської звітності. Найдавніша у світі енциклопедія «Енциклопедія Аменемопе». Релігійне життя стародавніх єгиптян досить яскраво відображ.у їхній багатій заупокійній літературі. Таким чином староєгипетські писемні джерела найгірше відображають соц-економічну історію країни – краще політичні, релігійні та культурні процеси. Цінні повідомлення про Стародавній Єгипет є в іноземних – вавилонських, ассирійських, кушитських та інших написах. Геродот відвідав Єгипер у 445 р.до н.е. Особливо цінними для єгиптологів джерелами є історичний доробок єгипетського жерця Манефона, який жив у 4-3 ст.до н.е.- двомовна грецькомовна праця «Історія Єгипту». Найважливіші джерела з історії Стародавнього Єгипту-писемні пам*ятки- були дешифровані в 20-х роках 19.ст. На початку 19 ст. англійський вчений Томас Юнг висловив припущення, що єгипетська демотика – це скорописна форма ієрогліфічного письма. З найти ключ до дешифрування єгипетських ієрогліфів вдалося геніальному франц.вченому Ж.Ф.Шампольйону. У 1808 р. Шампольйон почав працювати над копією Розеттського напису. Вчений переконався, що у єгипетській ієрогліфіці є фонеми (на цю думку його наштовхнуло зіставлення відкритого ним третього стилю староєгипетського писька – ієратика з демотикою та ієрогліфікою). Отож ключ до дешифрування староєгипетського письма було знайдено, і 1822 р. став роком народження нової науки – єгиптології.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; просмотров: 1140; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.145.82.104 (0.021 с.)