Людина як суб’єкт – джерело очікувань та потенційної психічної активності.

ОСОБИСТІСТЬ – це свідома людина, наділена особливим генетичним кодом, яка реалізує свої можливості в процесі активної творчої діяльності, що не суперечить інтересам інших людей, суспільним законам і заповідям Божим. Особистість – категорія суспільно-історична, яка має динамічну структуру. Основні компоненти структури особистості:

1. Спрямованість, інтереси, потреби.

2. Здібності, обдарованість.

3. Темперамент, характер.

4. Система управління “Я”, утворення свідомості особистості.

Особистістю є людина, котра має свою життєву позицію, що утвердилася внаслідок тривалої і копіткої свідомої праці. Їй притаманні свобода волі, здатність до вибору, відповідальність. Така людина не просто вирізняється завдяки тому враженню, яке справляє на інших; вона свідомо виділяє себе з навколишнього світу. Глибина і багатство особистості зумовлені її зв’язками зі світом, з іншими людьми, уявленням про себе, своє “Я”.

РІВЕНЬ ДОМАГАНЬ – прагнення особистості на основі установленої в її життєвому досвіді оцінки своїх можливостей і завдяки результатам своєї діяльності посісти певне місце у шкалі цінностей (поняття введено школою німецького психолога К.Левіна).

САМОВИХОВАННЯ – складний інтелектуальний, вольовий та емоційний процес розвитку особи, котрий полягає у глибокому усвідомленні, цілеспрямованому та критичному ставленні до себе та дій оточуючих, готовності і здатності до самовивчення, порівняння своїх вчинків з вчинками інших, вироблення стійких установок на самовдосконалення. Основними методами самовиховання вважають: самопізнання, самооцінку, самопорівняння, самозобов’язання, самопереконання, самонавіювання, самопримус, самонаказ, самозвіт, самоконтроль, самозаохочення та самопокарання.

 

СВІТОГЛЯД – це система переконань, і поглядів на природу, оточуючий світ і уявлення свого місця в цьому світі. Світогляд складає основу відносин особистості, проявляється у вчинках, поведінці, відображається на дії і діяльності в цілому. Від особливостей світогляду залежить специфічна спрямованість особистості і своєрідність характеру.

 

СОЦІАЛІЗАЦІЯ - історично обумовлений процес і результат засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досвіду.

Соціалізація здійснюється через:

§ виховання, яке є домінуючим і формує свідомість_,
розвиває особистість;

§ пізнання навколишньої дійсності (навчання);

§ оволодіння навичками і вміннями працювати в групі;

§ культуру та культурні цінності (національні та
загальнолюдські).

СОЦІАЛЬНА ПОЗИЦІЯ – 1) місце, становище індивіда чи групи в системі відносин в суспільстві, яке визначається низкою специфічних ознак і регламентує стиль поведінки. В цьому значенні соціальна позиція синонімічна поняттю статус; 2) погляди, уявлення, установки і диспозиції особистості відносно умов особистої життєдіяльності, котрі реалізуються і відстоюються нею в референтних групах. В цьому значенні соціальна позиція висвітлює суттєву характеристику поняття соціальна ситуація розвитку як єдність суб’єктивного і об’єктивного в особистості, котра формується в сумісній діяльності з іншими. Зміна соціальної позиції в діяльності людини, в результаті чого вона постає перед вибором в ситуації прийняття нової для себе соціальної ролі, є основою вивчення особистості.

Структура позиції:

· ПРЕДМЕТ. Предметом позиції може бути все, що існує для людей і має, або ж мало в перспективі розвитку, якесь значення для заспокоєння людських потреб, а тому становить певну позитивну або негативну цінність для людини. Предметний зміст можуть творити: особи, суспільні групи й процеси, релігія, певні інституції, ідеї.

· ДІАПАЗОН. Діапазон позиції визначається кількістю ідей, речей чи осіб, яких вона стосується. Бувають позиції, які пов’язані лише з одною справою, але існують і такі, що охоплюють багато елементів навколишньої дійсності, наприклад, позиція материнства передбачає не лише відношення до народження дитини, але й цілу низку емоцій і виховних актів.

· СКЛАДНІСТЬ. Складність стосується поодиноких компонентів позиції. Позиції можуть відрізнятися з огляду на багатство окремих складників.

· СТІЙКІСТЬ. Стійкість визначає ступінь податливості позиції. Завдяки певній стійкості позиції можна прогнозувати основні особливості людської поведінки, принаймні впродовж недовгого часу й за подібних умов.

· СПРЯМОВАНІСТЬ. Під спрямованістю розуміємо позитивний чи негативний тип ставлення до предмета позиції. Це, у певному розумінні, двополюсність позиції, через що будь-який вчинок людини можна відмітити певним пунктом на континуумі, який лежить між точками позитивного й негативного ставлення до предмета позиції. Розглядаючи дану шкалу ставлення до предмета позиції, можна виділити три основні орієнтації: позитивну (+), негативну (--) і нейтральну (0).

· ІНТЕНСИВНІСТЬ. Інтенсивність означає частоту здійснення характерних для даної позиції вчинків або й навіть виявлення тенденцій до них. Розрізняють максимальну й мінімальну інтенсивність, які можна підпорядкувати як позитивному, так і негативному спрямуванню.

· ВЗАЄМОЗАЛЕЖНІСТЬ. Поняття взаємозалежності позицій означає, що вони існують не в ізоляції, а перебувають в різноплановому зв’язку. Позиції можуть творити стійкі об¢єднання, систему, у якій деякі з них займають центральне місце, а інші – менш визначне або периферійне (маргінальне) положення.

 

СОЦІАЛЬНА РОЛЬ – 1) це сукупність правил і форм поведінки, які характеризують типові дії людини, яка займає певний статус в суспільстві; 2) збережений в свідомості людини набір уявлень про те, як вона та інші повинні поводити себе в певних обставинах.

Функції соціальних ролей: Роль формує уявлення про себе і значно впливає на її поведінку. Визначаючи поводження людини, її роль виконує дві функції. По-перше, вона встановлює для ролі загальні правила поведінки щодо оточуючих. Студент повинен слухатися професора, підлеглий – виконувати розпорядження керівника. По-друге, роль підказує людині, яка вступає в контакт з виконавцем певної ролі, що від нього чекати і як побудувати власну поведінку відповідно очікуваної. Підлеглий сподівається отримати накази; керівник вважає, що може віддати нерозумні розпорядження, не зважаючи на можливу критику. Ні того, ні іншого не можна очікувати від колеги, який займає в організації однакове з вами становище.

СОЦІАЛЬНА УСТАНОВКА – 1) неусвідомлюваний стан готовності особистості до певної діяльності чи поведінки; 2) стійке відношення людини до будь-чого чи до будь-кого, яке включає думки, емоції і дії по відношенню до даного об’єкту; 3) суб’єктивна орієнтація індивідів як членів групи (чи суспільства) та ті чи інші цінності, які є ознаками певного соціально прийнятого для них способу поведінки і життя (У.Томас, Ф.Знанецький). В соціальній психології установка використовується при вивченні ставлень особистості як члена групи до певних соціальних об’єктів, механізмів саморегуляції, стійкості й узгодженості соціальної поведінки, процесу соціалізації (напр., під впливом пропаганди), а також при прогнозуванні можливих форм поведінки особистості у визначених ситуаціях.

Функції установки в діяльності:

· установка визначає стійкий, послідовний, ціленаправлений характер протікання діяльності;

· звільняє суб’єкта від необхідності приймати рішення і довільно контролювати протікання діяльності в стандартних ситуаціях;

· може виступити в якості фактора, котрий обумовлює інертність діяльності і утруднює адаптацію суб’єкта до нових ситуацій.