ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

У біології адаптація розглядається як відповідність (та процес, що приводить до такої відповідності) між живою системою та зовнішніми щодо неї умовами).



АСИМІЛЯЦІЯ І АКОМОДАЦІЯ(від лат. assimilatio – уподібнення; accomodatio – пристосування) – вихідні категорії в ученні швейцарського психолога Ж.Піаже. В них відображено здатність організму, завдяки якій він засвоює (асимілює) середовище і водночас до нього пристосовується (акомодується). На основі категорій асиміляції та акомодації Ж.Піаже була розвинута концепція стадіального розвитку інтелекту дитини.

ДЕЦЕНТРАЦІЯ– психологічний стан, який дозволяє суб’єкту змінювати і варіювати точку зору при сприйманні та аналізі об’єкта, а також виділяти в цьому об’єктові суттєві та несуттєві ознаки.

ДИВЕРГЕНТНІ ЗДІБНОСТІ– інтелектуальні здібності, які виявляються у готовності висувати множину в одноковій мірі правильних ідей відносно одного й того ж самого об’єкта.

ІНТЕЛЕКТ– сукупність розумових здібностей людини.

ІНТЕЛЕКТ ШТУЧНИЙ – 1) умовне позначення кібернетичних систем і їх логіко-математичного забезпечення, призначених для рішення деяких задач, з використанням інтелектуальних здібностей людини; 2) сукупність функціональних можливостей електронно-обчислювальної машини (комп’ютера) вирішувати задачі, що раніше вимагали обов’язкової участі людини.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ЕМОЦІЇ – вищі емоції, які пов’язані з діяльністю мислення: знаттєлюбство (зацікавленість), здивування, інтерес.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ СТИЛІ – індивідуально-своєрідні способи висування та розв’язання проблем.

КОГНІТИВНІ СТИЛІ – індивідуально-своєрідні способи переробки інформації.

КОНВЕРГЕНТНІ ЗДІБНОСТІ – інтелектуальні здібності, які виявляються в показниках ефективності переробки інформації, в першу чергу в показниках правильності та швидкості знаходження єдино можливої (нормативної) відповіді в регламентованих умовах діяльності.

КОЕФІЦІЄНТ ІНТЕЛЕКТУ – тип оцінки, який використовується в деяких тестах інтелекту для характеристики темпу інтелектуального розвитку. Визначається за формулою РВ/ХВ´100% і позначається символом IQ (РВ – розумовий вік, ХВ – хронологічний вік). Поняття введене В.Штерном у 1912 р.

МУДРІСТЬ– інтелектуальна і моральна характеристика особистості; означає високий рівень оволодіння нею соціальним досвідом. Мудра людина здатна оптимальним способом розв’язувати пізнавальні та практичні задачі. Її дії та вчинки глибоко осмислені, поведінка відповідає обставинам, об’єктивним потребам, конкретній ситуації і власним можливостям.

ПРОГРЕСИВНІ МАТРИЦІ РАВЕНА– тест інтелекту. Запропонований Л.Пенроузом і Дж.Равеном у 1936 р. Існує в двох варіантах: чорно-білі та кольорові матриці. Чорно-білі матриці призначені для обстеження дітей і підлітків віком 8-14 років та дорослих віком 20-65 років. Кольоровий варіант (простіший) призначений для обстеження дітей віком 5-11 років, іноді рекомендується для осіб, старше 65 років.

РОЗУМОВИЙ ВІК– показник, що використовується в деяких тестах інтелекту і вказує на вік, для якого одержана досліджуваним оцінка є типовою. Використовується в деяких тестах для обчислення коефіцієнта інтелектуальності.

ТЕСТ СТРУКТУРИ ІНТЕЛЕКТУ АМТХАУЕРА– тест інтелекту. Призначений для вимірювання рівня інтелектуального розвитку осіб віком від 13 до 61 року. Запропонований Р.Амтхауером у 1953 р.

ТЕСТИ ІНТЕЛЕКТУ – психологічні тести, призначені для визначення рівня інтелектуальних здібностей і темпу їх розвитку у дитини.

ФАКТОР “G”(англ. – general factor) – фактор, який визначає позитивні кореляції між будь-якими тестами інтелекту (успішність виконаннях цих тестів). Введений творцем факторного аналізу Ч.Спірменом (1904).

ФАКТОРНИЙ АНАЛІЗ – математико-статистичний метод, запропонований у 1904 р. англійським психологом Ч.Спірменом. Використовується в основному для визначення ступеня змістовної спорідненості окремих психологічних тестів. Ґрунтується на порівнянні коефіцієнтів кореляції кожного тесту з кожним іншим тестом досліджуваної сукупності тестових методик. У результаті досить складної математичної обробки цих коефіцієнтів роблять висновок про насиченість даного тесту тим чи іншим з виділених “факторів”. При цьому під факторами розуміють психічні властивості, ступені розвитку яких зумовлюють успішність виконання індивідом певного виду діяльності.

ШКАЛА РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ БІНЕ – СІМОНА – тест інтелекту, родоначальник сучасних тестів, призначених для діагностики рівня інтелектуального розвитку. Перший варіант був розроблений А.Біне та Т.Сімоном у 1905 р.

ШКАЛИ ВИМІРЮВАННЯ ІНТЕЛЕКТУ ВЕКСЛЕРА – група найбільш відомих і широко застосовуваних тестів інтелекту. Перший варіант був запропонований Д,Векслером у 1939 р. Найбільшу відомість отримав модифікований варіант, виданий у 1955 р. під назвою Векслера інтелекту дорослих шкала (WAIS). Остання редакція (WAIS-R) видана у 1981 р. і призначена для обстеження осіб віком від 16 до 64 років. Містить 11 субтестів, які складають вербальну і невербальну шкали.

ГЛОСАРІЙ ДО ТЕМИ 25 “Мислення і мовлення”

АЛАЛІЯ – відсутність або обмеженість мовлення у дітей внаслідок недорозвинення або ушкодження мовних зон головного мозку.

АЛЕКСІЯ – порушення або розлад здатності читання – невміння дитини прочитати текст, незважаючи на грамотність, або нездатність оволодіти процесом читання. Виникає при ушкодженні різних відділів кори лівої півкулі (у правши) головного мозку.

АФАЗІЯ – повна або часткова втрата здатності до мовлення; порушення мовлення, що виникає при локальних ушкодженнях кори головного мозку. Проявляється в порушеннях фонематичної, морфологічної та синтаксичної структур мовлення і розуміння мовлення при збереженні рухів мовного апарату та елементарних форм слуху.

БРОКА ЦЕНТР– руховий центр мовлення, вперше описаний французьким анатомом і антропологом Полем Брока (1824–1880). Центр Брока міститься в нижній лобовій звивині кори головного мозку (здебільшого в лівій півкулі). При порушеннях центру Брока людина розуміє мову, але втрачає здатність вимовляти слова.

ВЕРНІКЕ ЦЕНТР– слухово–мовна зона кори головного мозку. Названо за іменем німецького ученого К.Верніке (1848–1905). Розташований у задній третині верхньої скроневої звивини лівої півкулі. При порушеннях центру Верніке людина не втрачає здатність вимовляти слова, але не розуміє мови інших людей.

ГІПОТЕЗА ЛІНГВІСТИЧНОЇ ВІДНОСНОСТІ – гіпотеза Е.Сепіра і Б.Уорфа про обумовленість сприймання та мислення структурами мови. Відповідно до неї, мовні навички і норми несвідомо визначають образи, “картини” світу, властиві носіям конкретної мови. Розходження між цими образами є тим більшим, чим далі стоять мови одна від одної, тому що граматична побудова мови нав’язує спосіб членування й описання дійсності.

ДРУГА СИГНАЛЬНА СИСТЕМА– спосіб регуляції поведінки у навколишньому світі, властивості якого сприймаються мозком у вигляді сигналів, представлених у знаковій системі мови.

ЖАРГОН – мова певної соціальної або професійної групи, що відрізняється від загальнорозмовної мови особливим складом слів і виразів; умовна мова, зрозуміла тільки у певному середовище.

МОВА – система знаків, що служить засобом людського спілкування, розумової діяльності, способом вираження самосвідомості особистості, збереження та передачі від покоління до покоління інформації.

МОВЛЕННЯ – процес використання людиною мови для спілкування з іншими людьми.

МОВЛЕННЯ ВНУТРІШНЄ –різні види використання мовних значень поза процесом реальної комунікації.

МОВЛЕННЯ ЕГОЦЕНТРИЧНЕ– мовлення, звернене до самого себе, що регулює і контролює практичну діяльність дитини. Одна з форм дитячого мовлення, вперше описана швейцарським психологом Ж.Піаже. Спостерігається у віці 3-5 років, до кінця дошкільного віку зникає. Проявляється в тому, що діти говорять уголос, начебто ні до кого не звертаючись, зокрема задають питання, не одержуючи на них відповіді.

МОВЛЕННЯ ПИСЕМНЕ– вербальне (словесне) спілкування за допомогою письмових текстів. Відрізняється від усного мовлення не тільки використанням графіки, але й граматичному (насамперед синтаксичному) і стилістичному відношенні – типовими для нього синтаксичними конструкціями і специфічними функціональними стилями. Йому властива досить складна композиційно-структурна організація, якою необхідно спеціально оволодівати.

МОВЛЕННЯ УСНЕ– вербальне (словесне) спілкування за допомогою мовних засобів, які сприймаються на слух. Характеризується тим, що окремі компоненти мовного повідомлення породжуються і сприймаються послідовно. Процес породження усного мовлення містить у собі ланки орієнтування, одночасного планування (програмування), мовної реалізації і контролю, при цьому планування відбувається по двох рівнобіжних каналах і стосується змістовної та моторно-артикуляційної сфер мовлення.

НЕЙРОЛІНГВІСТИКА – галузь науки, яка межує з психологією, неврологією та лінгвістикою і вивчає мозкові механізми мовної діяльності та зміни в мовних процесах, які виникають при локальних ураженнях мозку.

ПАРАФАЗІЯ– порушення мовного висловлення, що проявляється в неправильному вживанні окремих звуків (букв) або слів в усному та писемному мовленні.

ПСИХОЛІНГВІСТИКА – наукова дисципліна, що вивчає зумовленість процесів мовлення та його сприймання структурою відповідної мови або мови взагалі.

СИНКРЕТИЗМ– нерозчленованість психічних функцій на ранніх етапах розвитку дитини. Проявляється в тенденції дитячого мислення без достатніх основ пов’язувати між собою різнорідні явища.





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.232.133.141 (0.009 с.)