У біології адаптація розглядається як відповідність (та процес, що приводить до такої відповідності) між живою системою та зовнішніми щодо неї умовами).

АСИМІЛЯЦІЯ І АКОМОДАЦІЯ (від лат. assimilatio – уподібнення; accomodatio – пристосування) – вихідні категорії в ученні швейцарського психолога Ж.Піаже. В них відображено здатність організму, завдяки якій він засвоює (асимілює) середовище і водночас до нього пристосовується (акомодується). На основі категорій асиміляції та акомодації Ж.Піаже була розвинута концепція стадіального розвитку інтелекту дитини.

ДЕЦЕНТРАЦІЯ – психологічний стан, який дозволяє суб’єкту змінювати і варіювати точку зору при сприйманні та аналізі об’єкта, а також виділяти в цьому об’єктові суттєві та несуттєві ознаки.

ДИВЕРГЕНТНІ ЗДІБНОСТІ – інтелектуальні здібності, які виявляються у готовності висувати множину в одноковій мірі правильних ідей відносно одного й того ж самого об’єкта.

ІНТЕЛЕКТ – сукупність розумових здібностей людини.

ІНТЕЛЕКТ ШТУЧНИЙ – 1) умовне позначення кібернетичних систем і їх логіко-математичного забезпечення, призначених для рішення деяких задач, з використанням інтелектуальних здібностей людини; 2) сукупність функціональних можливостей електронно-обчислювальної машини (комп’ютера) вирішувати задачі, що раніше вимагали обов’язкової участі людини.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ЕМОЦІЇ – вищі емоції, які пов’язані з діяльністю мислення: знаттєлюбство (зацікавленість), здивування, інтерес.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ СТИЛІ – індивідуально-своєрідні способи висування та розв’язання проблем.

КОГНІТИВНІ СТИЛІ – індивідуально-своєрідні способи переробки інформації.

КОНВЕРГЕНТНІ ЗДІБНОСТІ – інтелектуальні здібності, які виявляються в показниках ефективності переробки інформації, в першу чергу в показниках правильності та швидкості знаходження єдино можливої (нормативної) відповіді в регламентованих умовах діяльності.

КОЕФІЦІЄНТ ІНТЕЛЕКТУ – тип оцінки, який використовується в деяких тестах інтелекту для характеристики темпу інтелектуального розвитку. Визначається за формулою РВ/ХВ´100% і позначається символом IQ (РВ – розумовий вік, ХВ – хронологічний вік). Поняття введене В.Штерном у 1912 р.

МУДРІСТЬ – інтелектуальна і моральна характеристика особистості; означає високий рівень оволодіння нею соціальним досвідом. Мудра людина здатна оптимальним способом розв’язувати пізнавальні та практичні задачі. Її дії та вчинки глибоко осмислені, поведінка відповідає обставинам, об’єктивним потребам, конкретній ситуації і власним можливостям.

ПРОГРЕСИВНІ МАТРИЦІ РАВЕНА – тест інтелекту. Запропонований Л.Пенроузом і Дж.Равеном у 1936 р. Існує в двох варіантах: чорно-білі та кольорові матриці. Чорно-білі матриці призначені для обстеження дітей і підлітків віком 8-14 років та дорослих віком 20-65 років. Кольоровий варіант (простіший) призначений для обстеження дітей віком 5-11 років, іноді рекомендується для осіб, старше 65 років.

РОЗУМОВИЙ ВІК – показник, що використовується в деяких тестах інтелекту і вказує на вік, для якого одержана досліджуваним оцінка є типовою. Використовується в деяких тестах для обчислення коефіцієнта інтелектуальності.

ТЕСТ СТРУКТУРИ ІНТЕЛЕКТУ АМТХАУЕРА – тест інтелекту. Призначений для вимірювання рівня інтелектуального розвитку осіб віком від 13 до 61 року. Запропонований Р.Амтхауером у 1953 р.

ТЕСТИ ІНТЕЛЕКТУ – психологічні тести, призначені для визначення рівня інтелектуальних здібностей і темпу їх розвитку у дитини.

ФАКТОР “G” (англ. – general factor) – фактор, який визначає позитивні кореляції між будь-якими тестами інтелекту (успішність виконаннях цих тестів). Введений творцем факторного аналізу Ч.Спірменом (1904).

ФАКТОРНИЙ АНАЛІЗ – математико-статистичний метод, запропонований у 1904 р. англійським психологом Ч.Спірменом. Використовується в основному для визначення ступеня змістовної спорідненості окремих психологічних тестів. Ґрунтується на порівнянні коефіцієнтів кореляції кожного тесту з кожним іншим тестом досліджуваної сукупності тестових методик. У результаті досить складної математичної обробки цих коефіцієнтів роблять висновок про насиченість даного тесту тим чи іншим з виділених “факторів”. При цьому під факторами розуміють психічні властивості, ступені розвитку яких зумовлюють успішність виконання індивідом певного виду діяльності.

ШКАЛА РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ БІНЕ – СІМОНА – тест інтелекту, родоначальник сучасних тестів, призначених для діагностики рівня інтелектуального розвитку. Перший варіант був розроблений А.Біне та Т.Сімоном у 1905 р.

ШКАЛИ ВИМІРЮВАННЯ ІНТЕЛЕКТУ ВЕКСЛЕРА – група найбільш відомих і широко застосовуваних тестів інтелекту. Перший варіант був запропонований Д,Векслером у 1939 р. Найбільшу відомість отримав модифікований варіант, виданий у 1955 р. під назвою Векслера інтелекту дорослих шкала (WAIS). Остання редакція (WAIS-R) видана у 1981 р. і призначена для обстеження осіб віком від 16 до 64 років. Містить 11 субтестів, які складають вербальну і невербальну шкали.

ГЛОСАРІЙ ДО ТЕМИ 25 “Мислення і мовлення”

АЛАЛІЯ – відсутність або обмеженість мовлення у дітей внаслідок недорозвинення або ушкодження мовних зон головного мозку.

АЛЕКСІЯ – порушення або розлад здатності читання – невміння дитини прочитати текст, незважаючи на грамотність, або нездатність оволодіти процесом читання. Виникає при ушкодженні різних відділів кори лівої півкулі (у правши) головного мозку.

АФАЗІЯ – повна або часткова втрата здатності до мовлення; порушення мовлення, що виникає при локальних ушкодженнях кори головного мозку. Проявляється в порушеннях фонематичної, морфологічної та синтаксичної структур мовлення і розуміння мовлення при збереженні рухів мовного апарату та елементарних форм слуху.

БРОКА ЦЕНТР – руховий центр мовлення, вперше описаний французьким анатомом і антропологом Полем Брока (1824–1880). Центр Брока міститься в нижній лобовій звивині кори головного мозку (здебільшого в лівій півкулі). При порушеннях центру Брока людина розуміє мову, але втрачає здатність вимовляти слова.

ВЕРНІКЕ ЦЕНТР – слухово–мовна зона кори головного мозку. Названо за іменем німецького ученого К.Верніке (1848–1905). Розташований у задній третині верхньої скроневої звивини лівої півкулі. При порушеннях центру Верніке людина не втрачає здатність вимовляти слова, але не розуміє мови інших людей.

ГІПОТЕЗА ЛІНГВІСТИЧНОЇ ВІДНОСНОСТІ – гіпотеза Е.Сепіра і Б.Уорфа про обумовленість сприймання та мислення структурами мови. Відповідно до неї, мовні навички і норми несвідомо визначають образи, “картини” світу, властиві носіям конкретної мови. Розходження між цими образами є тим більшим, чим далі стоять мови одна від одної, тому що граматична побудова мови нав’язує спосіб членування й описання дійсності.

ДРУГА СИГНАЛЬНА СИСТЕМА – спосіб регуляції поведінки у навколишньому світі, властивості якого сприймаються мозком у вигляді сигналів, представлених у знаковій системі мови.

ЖАРГОН – мова певної соціальної або професійної групи, що відрізняється від загальнорозмовної мови особливим складом слів і виразів; умовна мова, зрозуміла тільки у певному середовище.

МОВА – система знаків, що служить засобом людського спілкування, розумової діяльності, способом вираження самосвідомості особистості, збереження та передачі від покоління до покоління інформації.

МОВЛЕННЯ – процес використання людиною мови для спілкування з іншими людьми.

МОВЛЕННЯ ВНУТРІШНЄ – різні види використання мовних значень поза процесом реальної комунікації.

МОВЛЕННЯ ЕГОЦЕНТРИЧНЕ – мовлення, звернене до самого себе, що регулює і контролює практичну діяльність дитини. Одна з форм дитячого мовлення, вперше описана швейцарським психологом Ж.Піаже. Спостерігається у віці 3-5 років, до кінця дошкільного віку зникає. Проявляється в тому, що діти говорять уголос, начебто ні до кого не звертаючись, зокрема задають питання, не одержуючи на них відповіді.

МОВЛЕННЯ ПИСЕМНЕ – вербальне (словесне) спілкування за допомогою письмових текстів. Відрізняється від усного мовлення не тільки використанням графіки, але й граматичному (насамперед синтаксичному) і стилістичному відношенні – типовими для нього синтаксичними конструкціями і специфічними функціональними стилями. Йому властива досить складна композиційно-структурна організація, якою необхідно спеціально оволодівати.

МОВЛЕННЯ УСНЕ – вербальне (словесне) спілкування за допомогою мовних засобів, які сприймаються на слух. Характеризується тим, що окремі компоненти мовного повідомлення породжуються і сприймаються послідовно. Процес породження усного мовлення містить у собі ланки орієнтування, одночасного планування (програмування), мовної реалізації і контролю, при цьому планування відбувається по двох рівнобіжних каналах і стосується змістовної та моторно-артикуляційної сфер мовлення.

НЕЙРОЛІНГВІСТИКА – галузь науки, яка межує з психологією, неврологією та лінгвістикою і вивчає мозкові механізми мовної діяльності та зміни в мовних процесах, які виникають при локальних ураженнях мозку.

ПАРАФАЗІЯ – порушення мовного висловлення, що проявляється в неправильному вживанні окремих звуків (букв) або слів в усному та писемному мовленні.

ПСИХОЛІНГВІСТИКА – наукова дисципліна, що вивчає зумовленість процесів мовлення та його сприймання структурою відповідної мови або мови взагалі.

СИНКРЕТИЗМ – нерозчленованість психічних функцій на ранніх етапах розвитку дитини. Проявляється в тенденції дитячого мислення без достатніх основ пов’язувати між собою різнорідні явища.