Рефлекторне кільце – розроблена М. О. Бернштейном схема побудови складних рухів, до складу якої входять сигнали зворотного зв’язку.

РУХИ – переміщення живих істот. Рухи вищих тварин і людини поділяються на природжені (інстинктивні, автоматичні, рефлекторні) і набуті в ході життєдіяльності (звичкові, вольові). Первинними формами рухів є, безумовно, рефлекторні. Щодо набутих рухів, то вони виступають як комбінування природжених рухів, пов’язаних з новоутвореннями (умовно-рефлекторними), що зумовлені впливами на організм зовнішніх факторів і подразнень від його внутрішніх органів. Рухливість на основі внутрішніх суперечностей є істотною ознакою живих організмів. У людині рухи регулюються центральною нервовою системою і є переважно усвідомленими.

СЕНСОРНІ КОРЕКЦІЇ – це корекції, які поступають до моторної ланки руху на підставі сенсорної інформації про долю реального поточного руху.

 

 

ГЛОСАРІЙ ДО ТЕМИ 11 “Мотиваційно-особистісні аспекти діяльності”

 

ДУХОВНІ ЦІННОСТІ – витвори людського духу, зафіксовані у здобутках науки, мистецтва, моралі, культури.

ЗМІСТ (СМИСЛ) – та розумна підстава, при якій в умовах колективної діяльності вперше з’являються операції, спрямовані не прямо на предмет потреби (біологічний мотив), а на деякий проміжний результат, що стає в рамках індивідуальної діяльності самостійною метою. Для суб’єкта мета діяльності відокремлюється від її мотиву, і в діяльності як її нова одиниця виділяється дія. Це супроводжується переживанням змісту дії, яка приводить до проміжного результату, потрібно зрозуміти зв’язок цього результату з мотивом – відкрити для себе зміст дії.

ЗМІСТ (СМИСЛ, СЕНС) ОСОБИСТІСНИЙ – одна з одиниць свідомості (за О.М.Леонтьєвим), відчування підвищеної суб’єктивної значимості предмета, дії чи події, які опинилися в полі дії провідного мотиву; індивідуалізоване відображення дійсного відношення особистості до об’єктів, заради яких розгортається її діяльність; “значення значення”, тобто “значення для мене” суспільно вироблених безособових значень – понять, вмінь, соціальних норм тощо.

ЗНАЧЕННЯ – сукупність функцій предмета, явища, події; зміст знака. Зокрема, у знака розрізняють його предметне значення (предмет або клас предметів, який позначається даним знаком) та його смислове значення (ту інформацію, що її несе певний знак про позначуваний ним предмет).

МЕХАНІЗМ ЗСУВУ МОТИВУ (механізм зсуву мотиву на мету; механізм перетворення мети на мотив) – мета, раніше активізована до здійснення якимось мотивом, згодом сама набуває значення самостійної спонукальної сили, тобто сама стає мотивом. Загальне правило процесу зсуву мотиву на мету: той предмет (ідея, мета), що довгостроково і непохитно насичувався позитивними емоціями, перетворюється в самостійний мотив.

МОТИВ ЗМІСТОУТВОРЮВАЛЬНИЙ – мотив, який спонукає діяльність та водночас надає їй особистісного змісту. Змістоутворювальну функцію можуть виконувати лише провідні мотиви.

МОТИВ НЕУСВІДОМЛЮВАНИЙ – предмет, на який спрямовано діяльність, який є умовою задоволення потреби, не усвідомлюється. Цих мотивів значно більше, ніж усвідомлюваних; до певного віку практично всі мотиви відносяться до неусвідомлюваних. Робота з усвідомлення власних мотивів може розглядатися як особлива діяльність, що має свій мотив – самопізнання і моральне самовдосконалення. У свідомості неусвідомлювані мотиви виявляються у вигляді емоційного забарвлення дії та особистісного змісту.

МОТИВ ПРОВІДНИЙ – головний, основний мотив, що спонукає до деякої діяльності в умовах її полімотивованості та надає їй особистісного змісту.

МОТИВ-СТИМУЛ – другорядні мотиви, що спонукають до деякої діяльності у випадку її полімотивованості. Вони не стільки “запускають”, скільки додатково стимулюють цю діяльність.

НЕВРОЗ НООГЕННИЙ – за В.Франклом, неврози, які породжуються втратою сенсу життя.

ОПРЕДМЕТНЕННЯ ПОТРЕБИ – процес “визначення” потребою свого предмета; акт, в якому народжується мотив.

ПОЛІМОТИВОВАНІСТЬ – термін, що позначає одночасну наявність декількох мотивів певної діяльності.

ПОТРЕБНІСНИЙ СТАН – особливий психічний стан, стан невизначеності, неструктурованості бажань суб'єкта, невиразності намірів і планів, їхньої розмитості, легкої зміни одного іншим. Часто про цей стан можна сказати, що людина, яка знаходиться в ньому, жадає (часом дуже жагуче) того, чого сама як слід не розуміє, чому не може дати визначення.

СЕНС ЖИТТЯ - кардинальна світоглядна проблема людського існування, у якій усвідомлюється сутність людини, її місце у світі, життєве призначення. Проблема сенсу життя виникає внаслідок критично-оцінювальної рефлексії, що спрямована на основоположні засади буття людини.

СМИСЛОВА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ – особливим чином організована сукупність смислових утворень (структур) і зв’язків між ними, які забезпечують смислову регуляцію цілісної життєдіяльності суб’єкта в усіх її аспектах.

СМИСЛОВІ ДИСПОЗИЦІЇ – готовність до певних способів поведінки у відповідності зі своїми життєвими відносинами.

СМИСЛОВІ КОНСТРУКТИ – оцінні шкали, які представлені на рівні глибинних структур психіки, через призму яких аналізуються об'єкти і явища навколишньої дійсності, наприклад, "поганий - гарний", "сприятливий - несприятливий".

СМИСЛОВІ УСТАНОВКИ – складові виконавських механізмів діяльності, які відображають життєвий смисл об’єктів та явищ дійсності, на які ця діяльність спрямована.

СМИСЛОБУДІВНИЦТВО – процес змістовної трансформації смислів, що здійснюється в трьох класах ситуацій: у критичних життєвих ситуаціях, коли виникає необхідність зміни смислу та ієрархії смислів; у ситуаціях контакту і взаємодії з іншими людьми – носіями інших смислових змістів; у ситуаціях, пов'язаних зі сприйманням і художнім, естетичним переживанням творів мистецтва.

СМИСЛОУСВІДОМЛЕННЯ – процес усвідомлення людиною того, що має для неї деякий сенс. При цьому можна розрізняти два процеси: усвідомлення смислових структур як таких і усвідомлення смислових зв'язків. Механізмом усвідомлення смислових структур є інтроспекція, продуктом - знання людини про те, що в неї існують певні смислові структури, які внаслідок усвідомлення виділяються як особистісні цінності.

Механізмом усвідомлення смислових зв'язків є робота свідомості, спрямована не стільки на себе, скільки на світ, продуктом - вирішення "завдання на сенс", тобто визначення того, яке місце займає той чи інший об'єкт (явище) у життєдіяльності суб'єкта.

СМИСЛОУТВОРЕННЯ – це процес поширення смислу від провідних, "ядерних" смислових структур до периферичних, похідних у конкретній ситуації діяльності.

ЦІЛЬ (МЕТА) – ідеальне уявлення результату, який має бути досягнутий в ході людської діяльності.

ЦІННІСНІ ОРІЄНТАЦІЇ – вибіркова, відносно стійка система спрямованості інтересів і потреб особистості, націлена на певний аспект соціальних цінностей.

ЦІННІСТЬ – поняття, що фіксує позитивне або негативне значення будь-якого об’єкта чи явища.

 

ГЛОСАРІЙ ДО ТЕМИ 12 “Психологія мотивації”

 

БАЖАННЯ – усвідомлений потяг, що відбиває потребу; переживання, яке перейшло в дієву думку про можливість чим-небудь володіти або що-небудь здійснити. Бажання має силу, що спонукає, заохочує, загострює усвідомлення мети майбутньої дії та шляхів її здійснення. Бажання як мотив діяльності характеризується досить виразною усвідомленістю потреби. При цьому усвідомлюються не тільки її об’єкти, але і можливі шляхи задоволення.

ГІПОТЕТИЧНИЙ КОНСТРУКТ – проміжна змінна, яку можна уставити в схему пояснення дії між первинно спостерігаємими обставинами ситуаціі та подальшими явищами поведінки.

ЕКСТЕРНАЛЬНІСТЬ – властивість приписувати відповідальність за події зовнішнім чинникам (іншим людям, випадковості, долі).

ЗВИЧКИ – схильність людини діяти певним чином.

ІНТЕРЕС – емоційно забарвлене ставлення до навколишнього, спрямованість людини на певний об’єкт чи певну діяльність, викликану позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось.

ІНТЕРНАЛЬНІСТЬ – властивість приймати відповідальність за події свого життя на себе, пояснювати їх своїми здібностями, рисами характеру, особливостями поведінки.

МОТИВ – 1) спонукання до діяльності, пов’язані із задоволенням потреб суб’єкта; сукупність зовнішніх або внутрішніх умов, що викликають активність суб’єкта і визначають її спрямованість; 2) предмет, матеріальний або ідеальний, що спонукає і визначає вибір спрмованості діяльності, заради якого вона і здійснюється: 3) усвідомлювана причина, що лежить в основі вибору дій та вчинків особистості.

МОТИВАТОР – чинник прийняття рішення та формування наміру.

МОТИВАЦІЙНА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ – складна система різнохарактерних мотивів (мотиваційних установок, потреб, інтересів і т. ін.), які відображають різні сторони діяльності людини та її соціальні ролі.

МОТИВАЦІЙНА УСТАНОВКА – намір, виконання якого відкладене з якоїсь причини.

МОТИВАЦІЙНЕ ВІДНОШЕННЯ – оцінне відношення потребнісного походження.

МОТИВАЦІЙНІ ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ – закріплені в структурі особистості мотиватори, потреби та способи формування мотиву; особистісні диспозиції, атитюди.

МОТИВАЦІЯ – спонукання, що викликають активність організму і визначають її спрямованість. За своїми проявами та функціями в регулюванні поведінки мотивуючі фактори можуть бути розділені на три відносно самостійних класи: 1) при аналізі питання про те, чому організм узагалі приходить у стан активності, розглядаються прояви потреб та інстинктів як джерел активності; 2) якщо вивчається питання, на що спрямована активність організму, заради чого зроблений вибір саме цих, а не інших актів поведінки, досліджують насамперед прояв мотивів як причин, що визначають вибір спрямованості поведінки; 3) при вирішенні питання про те, яким чином здійснюється регулювання динаміки поведінки, предметом дослідження є прояви емоцій, суб’єктивних переживань та установок у поведінці суб’єкта.

МОТИВУВАННЯ – раціональне пояснення суб’єктом причин дії за допомогою вказівки на соціально прийнятні для нього та його референтної групи обставини, що спонукали до вибору даної дії. Відрізняється від дійсних мотивів поведінки і виступає як одна з форм усвідомлення цих мотивів.

НАМІР – свідоме прагнення завершити дію відповідно до наміченої програми, яка спрямована на досягнення передбачуваного результату. Особливе функціональне утворення психіки, що виникає в результаті акту формування мети та має передумовою вибір відповідних засобів, якими людини збирається досягти поставленої мети. В умовах очікування здійснення складних, тривалих, незвичних або важких дій намір виступає як момент внутрішньої підготовки до їх виконання.

ПОТЯГ – інстинктивне бажання, що спонукає індивіда діяти в напрямку задоволення цього бажання; психічний стан, що виражає недиференційовану, неусвідомлену або недостатньо усвідомлену потребу суб’єкта.

СПРЯМОВАНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ – сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність особистості й відносно не залежать від наявної ситуації. Спрямованість особистості характеризується її інтересами, схильностями, переконаннями, у яких відбивається світогляд людини.

 

 

ГЛОСАРІЙ ДО ТЕМИ 13 “Теорії мотивації”

 

ВНУТРІШНЯ МОТИВАЦІЯ – формування мотиву з опорою на внутрішні чинники (потреби, потяги, бажання).

ДЖЕРЕЛА ВЛАДИ –засоби, за допомогою яких людина, яка впливає, зможе задовольнити відповідні мотиви іншої людини або запобігти їх задоволенню.

ЗАКОН ЙЄРКСА–ДОДСОНА – встановлення залежності якості (продуктивності) виконуваної діяльності від інтенсивності (рівня) мотивації. Відритий американськими психологами Р.Йєрксом і Дж.Додсоном. Перший закон Йєркса–Додсона стверджує, що в міру зростання інтенсивності мотивації якість діяльності змінюється відповідно до дзвоноподібної кривої: спочатку підвищується, а потім, перейшовши через точку вищих показників успішності діяльності, поступово знижується. Рівень мотивації, при якому діяльність є максимально успішною, називається оптимумом мотивації. Другий закон Йєркса–Додсона стверджує, що чим складнішою є діяльність для суб’єкта, тим більш низький рівень мотивації для неї є оптимальним.

ЗОВНІШНЯ МОТИВАЦІЯ – формування мотиву під впливом зовнішніх чинників.

ІЄРАРХІЯ ПОТРЕБ – розташування потреб людини від нижчих до вищих за їхньою перевагою або необхідністю.

КОГНІТИВНИЙ ДИСОНАНС – суперечність між двома або більше знаннями, поглядами, переконаннями, які стосуються середовища, себе або власної поведінки.