Проблема рабства у США. Громадянська війна (1861-1865). Законодавство цього періоду.

У першій половині XIX століття територія Сполучених Штатів зросла в кілька разів за рахунок купівлі і прямої агресії. Після американо-мексиканської війни 1846-1848 років Мексика віддала США Техас, Каліфорнію, Аризону, Нью-Мексико, Неваду, Юту і частину Колорадо. усе чіткішою ставала різниця в суспільно-економічному розвитку північних і південних територій США. Якщо на Півночі панувала капіталістична система вільної найманої праці, то на Півдні установилася система плантаційного господарства, яка ґрунтувалася на праці негрів-рабів. Ця різниця стала дуже швидко набувати непримиренних суперечностей, що поглиблювалися з кожним роком. Було вирішене тільки політичне завдання. Тринадцять англійських колоній у Північній Америці звільнилися від метрополії, завоювали незалежність і утворили суверенну державу — Сполучені Штати Америки. Але друге завдання - суспільно-економічне, не було вирішене. Рабство негрів не було знищено, плантаційна система збереглася і розвивалася в південних штатах. Не було вирішене і аграрне питання.

Протистояння між промисловими північними штатами і рабовласницьким Півднем загострювалося під час вступу нових штатів до Союзу. На нові території претендували штати Півночі, яким вкрай необхідно було розширяти ринок збуту для своїх товарів. Крім того, рабовласницькі відносини на Півдні заважали вирішенню проблеми вільних робочих рук. Але нові землі були потрібні і південним штатам, які намагалися поширити рабовласницьку систему на нові території. Першим відвертим зіткненням між рабовласницьким Півднем і промисловою Північчю став конфлікт 1818-1820 років. Він виник у зв'язку з питанням про вступ до Союзу нового штату Міссурі. На той час до складу США входило одинадцять рабовласницьких і одинадцять вільних штатів, а тому в такому впливовому органі, як сенат, було двадцять два сенатори від південних штатів і двадцять два — від північних. Штат Міссурі був рабовласницьким і тому, щоб підтримати і зберегти рівновагу, що склалася в сенаті, одночасно з Міссурі до Союзу увійшов щойно створений штат Мен. Так було досягнуто історичної угоди — Міссурійського компромісу, який повинен був підтримати рівновагу представництва рабовласницьких і вільних штатів у сенаті.

Сенат схвалив резолюцію, згідно з якою територію на захід від Міссісіпі було поділено на дві частини: по паралелі 36° ЗО' північної широти рабовласницька до півдня і вільна до півночі. Було вирішено надалі приймати до Союзу одночасно по два штати: один вільний і один рабовласницький.

Міссурійський компроміс не усунув суперечностей, а лише відтягнув конфлікт між Північчю і Півднем. Прииєднання захоплених у Мексики земель викликало нову політичну кризу. Справжні баталії розгорнулись навколо питання приєднання до союзу штатів Каліфорнія, Нью-Мексико та Юта. В 1850р. був ухвалений Конгресом компроміс(названий другим Міссурійським компромісом):1) Каліфорнія має приєднатися до союзу на правах вільного штату; 2) поселенцям Нью-Мексико і Юти дозволялося самим визначити питання про статус. Там переважали жителі Півдня, тому оголосили їх рабовласницькими. У 1854р. проблема рабства виникла знову - в зв'язку з прийняттям до союзу територій Канзас і Небраска.З огляду на сприятливі обставини плантатори Півдня провадять через конгрес білль «Канзас — Небраска», за яким питання про долю цих нових штатів — бути їм рабовласницькими чи вільними — передавалося на вирішення населення цих штатів. Білль «Канзас — Небраска», таким чином, означав фактичне скасування Міссурійського компромісу (1820 р.). Надзвичайно великого резонансу в цей час набула так звана судова справа негра Дреда Скотта,який офіційно звернувся до суду з позовом визнати його вільним, оскільки він разом з господарем проживав якийсь час у вільному штаті. Але Верховний суд США постановив, що переселення негра-раба у вільний штат не приводить його до звільнення. Ця ухвала фактично санкціонувала виправдання рабства на всій території країни і викликала надзвичайно велике обурення на Півночі. У таких умовах представники Півночі намагаються покінчити з політичною гегемонією рабовласників. У 1856 році виникає республіканська партія, яку підтримували промислова буржуазія, фермерство, робітничий клас.

Розвивається аболіціонізм — широкий рух за скасування рабства. керівником аболюціоністів став Джон Браун, якого Південь заочно присудив до повішення. він зібрав невеликий збройний загін і вирушив на Південь, сподіваючись підняти там повстання рабів. Проте раби його не підтримали. Загін Брауна був оточений плантаторами та після завзятого бою знищений, а самого Брауна страченого за збройний бунт. Аболіціоністи продовжували боротьбу. Вони організовували для негрів "таємну дорогу" втечі у північні штати, допомогу одягом, харчами. Аболіціоністи, підтримані широкими верствами населення, перетворилися на серйозну політичну силу, яка протистояла рабовласникам півдня. За таких умов почалася президентська компанія 1860р., в результаті якої перемогу на виборах отримав кандидат від республіканської партії, який виступав за скасування рабовласництва. Розкол. Перемога Лінкольна стала для рабовласників сигналом небезпеки і призвела до сецесії, тобто виходу із складу Союзу.

Першою заявила про свій вихід Пд. Кароліна 20 грудня 1860 року, слідом за нею відокремилось ще 6 штатів: Алабама, Джорджія, Луїзіана, Місісіппі, Техас, Флорида. 4 лютого 1860р. представники 7 штатів зібралися у м. Монтгомері на конвент і 7 лютого утворили свою "Конференцію американських штатів". Та прийняли тимчасову конституцію Конфедеративних штатів,яка проголошувала рабство негрів "оплотом цивілізації". Президентом конфедерації було обрано Джеферсона Девіда - крупного плантатора рабовласника з Місісіпі. Столицею стало м. Річмонд у Вірджинії. Початок Війни (1-ий етап): 12 квітня жителі півдня (конфедерати) розвязали воєнні дії, почавши обстріл федерального форту Самтер у бухті Чарльстона (Пд.Кароліна), нечисленний гарнізон якого не встояв і капітулював. Так почалася чотирирічна громадянська війна - найбільша кровопролитна і руйнівна з усіх, які велися на території США. У відповідь Лінкольн оголосив південні штати бунтівниками, до яких буде застосована сила, призвав в армію доб-ровольців. Своєю чергою, на звістку про падіння форту Самтер, 17 квітня з союзу вийшла Вірджинія, а за нею Арканзас, Теннесі та Пн. Кароліна. Отже. до складу південної конфедерації увійшло 11 штатів. У складі союзу залишилося 23 штати. Населення Союзу перевищувало 22млн. чол., а південних штатів--9млн., зяких близько 4млн. рабів.

Великою перевагою Півночі було й те, що там була зосереджена більша частина промислового потенціалу. Отже, з погляду військово-економічного потенціалу, людських ресурсів і розмірів території Північ значно переважала Південь. Однак Південь був більш згуртований і сильний у військовому відношенні. Уних були кращі кадри воєнначальників і офіцерів, крім того отримували значну моральну, матеріальну і військову допомогу від Англії та Франції. Перша велика битва між Північчю і Півднем відбулася у липні 1861р. біля м. Манассас поблизу Вашингтона, коли погано навчені війська жителів Півночі, перейшовши струмок Булл-Ран, атакували жителів Півдня, але потрапивши під вогонь почали відступ, що пе-ретворився у втечу. Битва під Манассасом засвідчила про недосконалість федеральної армії. Через 3 дні після битви Конгрес прийняв закон про набір 500тис. добровольців, було прведено зміни у командному складі армії. Також Конгрес прийняв закон про покарання "за змову з метою повалення існуючої влади" і виступи проти урядових органів та закон про конфіскацію майна бунтівників. Проводилися арешти, закривали газети і товариства. Внаслідок вжитих заходів до початку 1862 р. вдалося реорганізувати і значно збільшити армію, головнокомандувачем став генерал Маккленнан. Маккленнан виявився бездарним воєначальником, часто уникав активних дій. У жовтні 1861р. його частини були розбиті в Бальс-Блеффі в районі Вашингтона. Більш успішні дії велися на західному фронті. Конфедерати зазнали тут поразки за поразкою. Талановитий генерал грант здобув низку їхніх опорних пунктів на р. Міссісіпі, позбавивши конфедератів можливості отримувати військові товари. зброю з Англії.На Сході (у Вірджинії) федеральні війська, навпаки, зазнавали поразки за поразкою. Кровопролитні атаки, здійснені ними восени 1862р. на конфедератську столицю Річмонд, були відбиті з великими втратами, а контрнаступ жителів Півдня під умілим командуванням генерала Лі насилу вдалося зупинити лише перекинувши із заходу частину військ. Генерала Маккленнана було знято з посади головнокомандувача збройними силами. Необхідно було вжити подальших рішучих заходів для перелому вході війни.

Перелом в ході війни наступив лише після того, як уряд Лінкольна видав кілька важливих законодавчих актів. 20 травня 1862 р. Конгрес прийняв Закон про гомстеди (земельні наділи). Цей закон надав право будь-якому громадянинові країни, що ніколи не брав участі у війні проти Сполучених Штатів і не допомагав їхнім ворогам, і сплатив мито-в 10доларів, отримати з 1 січня 1863р. безкоштовно ділянку землі у розмірі 160 акрів. Після 5років господарювання чи проживання на цій землі вона переходила у власність громадянина. Закон став серйозним стимулом для американської бідноти. 22 вересня 1862р. Лінкольн випустив Прокламацію про звільнення рабів. З 1 січня 1863 р. всі раби на територіях бунтівних штатів звільнялися без виплати будь-якого викупу їхнім власникам. Їм дозволялося вступити на військову службу США, а влада "визнаватиме і охоронятиме свободу згаданих осіб". Ці акти вирішили головні завдання уряду Лінкольна--створення численної боєздатної армії,залучення до армії значної кількості людей, а також негрів, які зарекомендували себе хоробрими і вмілими вояками. Відбулося очищення командного складу армії і флоту від зрадників, невмілих офіцерів, міністр ВМФ Уелз розбудував військову флотилію, почалася морська блокада південного узбережжя, чим припинено імпортування на Південь з Європи боєвих припасів, одягу, медикаментів. Щоправда, на східному фронті, у Вірджинії, конфедерати ще отримали кілька перемог, Це дало змогу генералу Лі перейти у наступ, спрямувавши армію на Північ у Пенсильванію і знову створивши загрозу столиці - м. Вашингтону. Армія Лі була зупинена під Геттісбергом і відкинута назад у Вірджинію в липні 1863р., а війська Гранта взяли опорний пункт конфедератів на р. Міссісіпі - Віксберг.

Вся р. Міссісіпі була в руках Півночі, конфедерацію розрізано надвоє. Перемога Півночі під Гетисбергом і Віксбергом стали поворотним моментом у війні. Внутрішня і зовнішня ситуація в середині 1863р. змінилася на користь Союзу. Був вироблений новий стратегічний план війни, що передбачав одночасне нанесення двох ударів-- у центрі, з напрямом на Вірджинію та столицю конфедерації м. Річмонд і на півдні--"рейд до моря", через штат Джорджію, щоб ще раз розділити територію конфедерації. У травні1864р. генерал Грант розпочав наступ проти військ генерала Лі. Внаслідок кровопролитних битв Лі відступив до Річмонда. Водночас із наступом Гранта з м. Чаттануги (штат Тенессі) розпочав наступ генерал Шерман. Уникнувши кривавих боїв він вступив до штату Джорджія, здобув її столицю Атланту і вирушив до Атлантичного узбережжя("марш до моря"), руйнуючи на шляху залізниці, склади, підприємства. На узбережжі Шерман здобув порт Саванну і від океану вирушив на північ, вступив у Пд. Кароліну, просуваючись назустріч Гранту. 17 лютого він здобув столицю Пд. Кароліни м. Колумбію,18 лютого - Чарлстон і зєднався з військами Гранта під Пітерсбергом. Після об'єднання військових сил, Грант знову почав наступати. Він здобув Пітерсберг, а 3 квітня 1865 р. - столицю конфедерації - м. Річмонд. Війська конфедератів відступили на захід, але незабаром були оточені. 9 квітня 1865р. уся 28-тисячна армія Лі капітулювала, а за нею -- війська інших південних генералів. Так закінчилася Громадянська війна,яка забрала з обох сторін понад 600тис. життів, Забрала вона і життя Авраама Лінкольна,14 квітня 1865 р.,відправившись у театр, він загинув від пострілу актора Бута, ярого прихильника рабства.