ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

При відсутності друга пиши йому листи. Кожен лист рано чи пізно знаходить свого адресата. Є такі люди, яких варто чекати.



 

Як же я раділа твоїй появі. І як же я зненавиділа світ, коли пізнала, що все в ньому схильне до згасання. Колись я з усіх сил старалась, щоб ти повірила в існування дружби. І ти повірила, хоч я й ніколи не була хорошим другом. Я завжди боялась сама загубити цю віру. Були такі періоди, що я страждала від думок, що її не існує, що дружби немає, що даремно я переконувала тебе, що, переконавши тебе, я віддала тобі всю свою віру (все, що в мене було). Та вкажіть мені хоч на одну людину, яка незнайома з безнадією і яку ніколи не захоплювало у свій полон розчарування. Ти стала моїм другом швидше, ніж я твоїм. Як же мені боліло, коли, вже вважаючи тебе своїм щирим і відданим другом, я так часто чула від тебе, що дружби не існує. Я збирала все терпіння докупи, щоб перебути цей період. Я ніколи не казала тобі фраз на зразок: «Вір. Дружба існує. Я твій друг. Невже ти не бачиш?». Можливо, це й говорили мої думки, а я так боялась злякати тебе, відштовхнути. Я вибрала довший шлях: переконати тебе нашим життям, вчинками. Дружба – це радіти щастю друга і сумувати його нещастю. З кожним щастям-горем зростала щирість. З часом зростала твоя віра.

 

Не шукай легких шляхів. На все свій час. Буває й так, що в тебе вже є друг, але він тебе ще не знайшов.

 

Стосунки. Це ж треба такі ігри долі: тобі розбили серце — подруга знайшла кохання. Ви тепер можете святкувати річниці, кожен свою. Я бачила це сяйво, її щастя. Я була щаслива, бо такою була вона. Мені було важко посміхатися, але я щиро раділа. Мене їв мій сум, мої тривоги.

В нас був свій день кожного тижня. Я в той період більше мовчала. Вона безперестанку говорила про все: проведений день, емоції, радість, почуття, відчуття. Чи могла я її таке довгоочікуване щастя розбавляти своїм болем? Я розділяла її щастя. Я сміялась і слухала, говорила і слухала з порожньою власною душею. Чи хотіла я, щоб вона розділила мій смуток? Хто цього не хоче? Я не хотіла це нав'язувати. Я брала її щастя, яке вона дарувала, але те щастя зразу поглинала моя пустка. Ми майже не говорили про мене. Бувало, що вона розпитувала і я говорила. Тоді ставало легше і з'являлась віра, що все буде добре. А тоді вона пропала. Пропала для мене. Я не могла повірити, що вона може робити так, бути такою. А потім я сама ж говорила собі: “Вона щаслива. Вона просто занадто щаслива, щоб і далі бути з тобою такою, якою була. Це ти егоїстка. Ти не розумієш її щастя, бо тонеш у своєму нещасті”. Ми не розмовляли більше місяця, найгіршого мого місяця. Я не картала себе за те, що сама наближала її до її пасії. Я не мучилась тим, що давала їй поради і відкидала сумніви для того, щоб вони були разом. Я вірила, що їй буде добре так. Я вірила, що їй це потрібно. Але не думала я, що буде так важко мені. Я не була готова залишитись сама. Я й тепер вірю, що кохання повинне доповнювати дружбу, а не витісняти її. Люди занадто заморочуються стосунками. Не можна віддаватися повністю, бо навіть для себе нічого не залишиться, не кажучи вже й про інших. Я не думаю, що так у всіх. Я вірю, що десь живуть люди, що дружать, кохають, люблять однаково віддано, що віддаються на повну і водночас залишають себе для себе. Вони наблизились до вищого, до досконалості. Вони зробили це більше, ніж ми і в них є те, чого не вистачає нам. Вони мають волю.

А я тоді вперше подумала про те, що все вже ніколи не буде таким, як колись. Щось втрачено. Щось не змогли вберегти.

Я боюсь завести домашнього улюбленця. Якщо ще й кіт втече, поки я спатиму, я остаточно збожеволію. Все зникає так швидко. Все, що здавалося буде твоїм завжди, зникає за одне кліпання оком.

 

Між коханням і дружбою вибирай і те і інше. Ти ж не мучиш себе вибором: їсти чи пити.

 

Ти точно не забула концерт Океану Ельзи. Цікаво, що тобі найбільше запам`яталось. А я ніколи не забуду, як ми пліч-о-пліч співали «Друг». Я тоді думала: «Боже, невже я дійсно заслуговую такого щастя?» А коли закінчилась вже пісня «Обійми», я продовжувала її співати. І ти обняла. І ми обнялись. Це тепло і відсутність турбот. Наскільки сильна віра була тоді зі мною. Тоді я знала, що ти будеш завжди поряд. Тоді я щиро і трохи наївно вірила в це.

Ми інші. Я не витримую таких стосунків. Коли я скажу, що ми проводимо мало часу, коли я в розмовах згадаю її коханого, вона ніби стає іншою, ніби покидає мене, каже, щоб більше не сміла називати його ім'я, звинувачувати його в чому-небудь. Вона сатаніє (іншого слова я не знаходжу). Я, яка була така рідна, стала непотрібною. Життя не може заключатися тільки в інтимних стосунках і налагоджуванні відносин зі своєю половинкою. Колись я казала: “Ніколи не назву тебе чужою...” Тепер ти — чужинець. Я запитую щоразу сама себе, чому все так. Я кажу тепер: “ЧУЖА! ЧУЖА! ЧУЖА! ЧУЖА!”. Ніколи не кажи “ніколи”. Все це так боляче. Я втомилась від суперечок, напруги, нерозуміння. Непотрібно підтримувати такі стосунки, які тебе їдять. Нам слід було зробити їх кращими. Їй не слід було забувати так багато. Я хотіла щось змінити. Я робила кроки, простягала руки... Дружба як танець. Кроки одного мають чергуватися з кроками іншого.Ми не змогли танцювати.

А колись, пам'ятаєш, хотіли написати книгу про наше життя, нашу дружбу? Для чого ти хотіла ту книгу? От пишу, набираю абзаци тексту. Це частинки з нашого життя. Подобається? Якщо б розділити героїв книги на добрих і поганих, якщо б серед них обов’язково мали б бути погані герої, то ними були б ми тобою. Колись я хотіла бути актрисою — мрія малої дівчинки. Я хотіла грати негативних героїв, хотіла мати погані ролі. Я не хотіла ніколи бути антигероєм, не будучи актрисою.

Коли я кажу, що ненавиджу тебе, то одночасно прошу Бога, щоб більше ніхто не казав тобі таких слів, щоб ніхто не мав причини тобі їх казати, щоб це були єдині такі слова у твоєму житті.

Я тримаю на тебе добро ♥.

 

Слухаю музику. Так часто натрапляю на пісні, які викликають спогади. Ось і тепер знову “наші” пісні. Ми під них прокидалися, зустрічалися, сміялися, плакали, говорили, мовчали, засинали... Це музика, яка звучала для мене і друзів, для мене і рідних, для мене і чужих. Якби хтось зняв про нас тодішніх фільм — це були б саундтреки до нього... музика нашого життя.

З друзями ти буваєш вільним. Кожен хоче волі, але не кожен пояснить, що таке воля. Бути вільним — це не вважати себе ідіотом, роблячи речі, за які ідіотом вважатимуть тебе інші. А оці люди біля тебе люблять твоє божевілля. Вони вільні і ти вільний. Вас об'єднує ця аура, це відчуття.

Як часто думається: а все ж це скінчиться рано чи пізно. Колись дійдуть до краю маленькі щастя і нещастя, суперечки, сварки і примирення. Все таки ми щасливі, що маємо усе це. Безсумнівно, що закінчення чогось одного покладе початок чомусь іншому. Хіба ти, дивлячись зараз на оці букви і шукаючи у них великий сенс, можеш впевнено сказати, що наступна хвилина не буде щасливішою за попередню? А я кажу тобі: “Посміхнись”. І я знаю, що хоча б твоя підсвідомість не опирається моєму заклику.

Колись, бувало, сумую — тепер, буває, радію. Я часто намагалась докопати до істини. Коли все закінчувалась, хотілось знати чи все було насправді. Тепер я просто вірю. Я просто хочу прийняти, відпустити і йти дальше. Навіщо тримати те, що втримати неспроможний?

Кожен хоче спілкуватися зі щасливою людиною. Як нею стати, якщо тягнеш за собою тягар минулого? Та нехай зараз і не все добре. Але кожен, хто робить видимість щастя, рано чи пізно стане щасливим.

Той, хто дійсно тебе любить, не заб'є тобі іржаві цвяхи в руки, відкриті для обіймів. Ти сам зробиш з себе решето, якщо не навчишся відпускати. В мене були пробудження, коли були люди, якими я жила, коли щоразу міцно-міцно прив'язувалась, боялась втратити і втрачала. Кожне пробудження закінчується сном. Але чи перестанемо ми пробуджуватись, знаючи цю просту істину?

 

☼ 3

Той, хто дзвонить вночі

 

Ми дійсно рідко спілкуємось вдень. Він щирий і надійний. Ми дуже різні і не маємо спільних інтересів, спільних вподобань. Він завжди питає про мене, про моє життя. Мене цікавить його життя. Він не подобається мені як хлопець, але я щиро люблю його як друга. Він казав, що я хороший друг, а я не вірю. З ним легко, бо ненав'язливо. Я не думаю про те, що він піде з мого життя і що треба його тримати. Я ним дорожу, але в наших відносинах немає натяку на те, що вони втратяться. Ми не надто близькі і не надто далекі. Деколи ми взаємно відкриваємось, але водночас кожен з нас знає, що в іншого є багато ще невідкритого. В кожного свій скелет в шафі і свої секрети. Ми зачіпаємо всі теми, але деякі дуже поверхнево.

Він сказав, що я занадто прив'язуюсь до людей, і в цьому я з ним погоджуюсь, але й інакше не можу. Дуже часто він дзвонив саме у ті моменти, коли найбільше треба було чийогось голосу. Не знаю, що його штовхало на дзвінок саме тоді. Це було ніби підтримка на замовлення. Я казала: “Хоч хто-небудь...”. І з'являвся він.

І про нього знайшла свій запис:

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 184.72.102.217 (0.006 с.)