Екзогенні та ендогенні фактори в етіології ФФНМ. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Екзогенні та ендогенні фактори в етіології ФФНМ.



Екзогенні та ендогенні фактори в етіології ФФНМ.

Серед факторів, що сприяють виникненню мовних порушень у дітей, розрізняють несприятливі зовнішні (екзогенні), внутрішні (ендогенні) і умови навколишнього середовища.

Виділяють наступні причини мовної патології.

1. Внутрішньоутробна патологія (важкий токсикоз при вагітності, вірусні та ендокринні захворювання матері, інтоксикації, травми, несумісність крові по резус-фактору). Найбільш грубі дефекти мовлення виникають при порушенні розвитку плода в період від 4 тижнів до 4 міс, що призводить до порушення будови піднебіння, губ, прикусу. На пізніх стадіях вагітності патологічні впливу ведуть не до пороку розвитку, а до затримки дозрівання нервової системи.

2. Патологія під час пологів (родова травма, асфіксія), які призводять до внутрішньочерепних крововиливів. Ці крововиливи можуть захоплювати мовні зони кори головного мозку широко (тоді виникає системне недорозвинення мовлення) або локально, що призводить до порушення однієї зі сторін мовлення.

3. Різні захворювання в перші роки життя дитини - вірусні, інфекційні, соматичні, що призводить до ослаблення або уповільнення діяльності процесів кори головного мозку; травми головного мозку.

4. Спадкові чинники мають певне значення, але значно менше, ніж при інших порушеннях. Часто вони є сприятливими і реалізуються в мовленнєву патологію в поєднанні з іншими, навіть незначними факторами.

5. Різні несприятливі впливу навколишнього середовища: відсутність, недостатність або дефектність мовленнєвого оточення, спілкування, емоційного контакту в період дозрівання мовленнєвої системи дитини (порушення мовлення у батьків, глухі батьки; гострі або тривалі психотравмуючі ситуації; часті тривалі госпіталізації дітей). Кожна з названих причин, а нерідко і їх поєднання можуть викликати порушення різних сторін мовлення. Велике значення має рання діагностика різних аномалій розвитку мовлення, тому що рання медична та педагогічна корекція значно підвищує ймовірність подальшого повноцінного мовленнєвого розвитку.

Механізми оволодіння фонетико-фонематичною стороною мовлення.

Оволодіння фонетико-фонематичною стороною мовлення – складний і тривалий процес, що починається з появи перших голосових реакцій і триває упродовж усього періоду дошкілля. Відставання у порушенні формування звуковимови внаслідок дефектів сприймання та вимови фонем можна виявити у дітей вже на п’ятому році життя. До кінця дошкільного віку завершується процес фонематичного розвитку. Розвивається звукова сторона мови. Молодші дошкільнята починають усвідомлювати особливості своєї вимови. Дитина перестає впізнавати невірно сказані слова, вона і чує, і говорить правильно.

Розуміння дитиною мовлення оточуючих розвивається за законами утворення умовних рефлексів. На кінець першого року в результаті багаторазового одночасного слухання дитиною певного звукосполучення і зорового сприйняття певного предмета між цими збудженнями (слуховим і зоровим) в корі мозку утворюється умовний зв'язок. З цього моменту дане звукосполучення буде викликати в корі мозку образ сприйнятого предмета, а предмет - образ звукосполучення. Залежно від досвіду встановлюються умовні зв'язку звукосполучень з предметами, роздратування від яких надходять в інші аналізатори. Спочатку під впливом подразників внутрішнього середовища організму поряд з різними рухами тіла у немовляти виникають м'язові скорочення і в органах мови, в результаті чого утворюється звук (гуління, лепет). Ці безумовні рефлекси звукові, поступово удосконалюючись, спочатку включаються в першу сигнальну систему, а потім з другого року - і в другу, вже як елементи мовлення. Внаслідок взаємодії рухових і слухових подразників дитина, вимовляючи звук, відчуває артикуляцію і одночасно чує промовлене, що уточнює артикуляцію. Слухаючи промову оточуючих, дитина рефлекторно, непомітно для себе артикулює її. Цим уточнюється як слухове сприйняття, так почасти і вимову. Слід розрізняти біологічний ("елементарний") слух як здатність чути взагалі і фонематичний слух як здатність розрізняти фонеми, розуміти зміст промови (він є тільки у людини).

 

Критерії та нормативні показники оволодіння фонетико-фонематичною стороною мовлення

До двох років дитина у нормальному онтогенезі добре розрізняє на слух усі звуки мовлення, що свідчить про достатній рівень розвитку у неї фонематичного слуху. У словах з’являються стійкі звукові заміни, що обумовлені недостатньою сформованістю артикуляційної бази звуків (тобто неправильним положенням органів мовнорухового апарату). До 2,5 років дитина вже добре диференціює слова-пароніми (чи квазіомоніми, як зазначають українські лінгвісти), що різняться акустично та артикуляційно далекими звуками (наприклад, [б] – [г]: білка-гілка), артикуляційно далекими, але акустично близькими звуками (наприклад, [с] – [ш]: миска-мишка). У три роки дитина розрізняє пароніми, що містять артикуляційно близькі, але акустично далекі звуки (наприклад, [р] – [л]: Марина-малина), артикуляційно та акустично близькі звуки (наприклад, [и] – [і], [з] – [с]: дим-дім, коза-коса). До 4–5 років дитина диференціює всі звуки мовлення як на слух, так і у вимові.

Паралельно з розвитком фонематичного слуху у дитини формується фонетичний слух, тобто вміння сприймати та аналізувати складову структуру мовлення. Завдяки фонетичному слухові дитина впізнає фонему у різних фонетичних позиціях, виділяє з різних складових ланцюжків, у дошкільників формуються практичні звукові та морфологічні узагальнення. Фонетичний слух оцінює також спотворену вимову. Фонематичний і фонетичний слух разом формують мовленнєвий слух, який визначає правильність почутого мовлення та контролює власне.

Після чотирьох років у дітей починають з’являтися первинні навички фонематичного аналізу звукового складу слова, що є важливою передумовою опанування у подальшому писемним мовленням. Спочатку ці навички формуються з опорою на слухове сприймання слова, а згодом відбуваються вже не у зовнішньому, а у внутрішньому плані, без залучення опори на власне слухове сприймання.

 

 

Розвиток фонематичних процесів в онтогенезі

1. Дофонематичний (домовний) етап. Від народження до шести місяців.

Відсутня диференціація звуків мови на слух. Слово сприймається глобально і пізнається по загальному звуковому "малюнку" з опорою на просодичні особливості (інтонаційні - ритмічні характеристики). Розуміння мови не розвинене.

Фонематичний (мовний) етап.

Початковий етап. Від шести місяців до двох років. Диференціюються контрастні фонеми. Активно розвивається розуміння. Критика до своєї і чужої мови знижена. Правильна і неправильна вимова не розрізняються. Звуковимовний бік мовлення спотворений.

Від двох до чотирьох років. Від двох до трьох років удосконалюються реакції дитини на немовні і мовні звуки. Розрізняються звуки відповідно до їх фонематичних ознак.Помічається різниця між правильною і неправильною звуковимовою. Звуковимова недосконала.

До чотирьох років. В нормі фонематичне сприймання і уявлення сформовані. Формується критика до власної мови.

До п'яти років. Завершується процес спонтанного фонематичного розвитку Дитина не тільки чує, але і правильно вимовляє всі звуки рідної мови.

Заключний етап. До шести - семи років настає усвідомлення звукового складу слова. Одне з найважливіших завдань у загальній системі навчання рідної мови в ДНЗ і в родині - це розвиток фонематичного сприйняття. Безперечним є взаємозв'язок розвитку фонематичного сприйняття не тільки з вимовою звуків, але і з лексико-граматичною будовою мовлення..

Кореція звуковимови на логопедичних заняттях

Екзогенні та ендогенні фактори в етіології ФФНМ.

Серед факторів, що сприяють виникненню мовних порушень у дітей, розрізняють несприятливі зовнішні (екзогенні), внутрішні (ендогенні) і умови навколишнього середовища.

Виділяють наступні причини мовної патології.

1. Внутрішньоутробна патологія (важкий токсикоз при вагітності, вірусні та ендокринні захворювання матері, інтоксикації, травми, несумісність крові по резус-фактору). Найбільш грубі дефекти мовлення виникають при порушенні розвитку плода в період від 4 тижнів до 4 міс, що призводить до порушення будови піднебіння, губ, прикусу. На пізніх стадіях вагітності патологічні впливу ведуть не до пороку розвитку, а до затримки дозрівання нервової системи.

2. Патологія під час пологів (родова травма, асфіксія), які призводять до внутрішньочерепних крововиливів. Ці крововиливи можуть захоплювати мовні зони кори головного мозку широко (тоді виникає системне недорозвинення мовлення) або локально, що призводить до порушення однієї зі сторін мовлення.

3. Різні захворювання в перші роки життя дитини - вірусні, інфекційні, соматичні, що призводить до ослаблення або уповільнення діяльності процесів кори головного мозку; травми головного мозку.

4. Спадкові чинники мають певне значення, але значно менше, ніж при інших порушеннях. Часто вони є сприятливими і реалізуються в мовленнєву патологію в поєднанні з іншими, навіть незначними факторами.

5. Різні несприятливі впливу навколишнього середовища: відсутність, недостатність або дефектність мовленнєвого оточення, спілкування, емоційного контакту в період дозрівання мовленнєвої системи дитини (порушення мовлення у батьків, глухі батьки; гострі або тривалі психотравмуючі ситуації; часті тривалі госпіталізації дітей). Кожна з названих причин, а нерідко і їх поєднання можуть викликати порушення різних сторін мовлення. Велике значення має рання діагностика різних аномалій розвитку мовлення, тому що рання медична та педагогічна корекція значно підвищує ймовірність подальшого повноцінного мовленнєвого розвитку.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; просмотров: 969; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.163.200.109 (0.017 с.)