щире бажання допомогти іншому (обгородити могилку, вилікувати Дарусю).

Дарусині батьки Ілащуки – Матронка й Михайло постраждали від різних займанців Черемошного,

Особливі у своєму щасті – суспільний осуд:

коса одруженої жінки(«Жінка, що має чоловіка, – то не дівка, що вона розплітала косу, а Михайло...чесав її, як дитину» – то «спор із Богом»,

«Матронка вродила дитину посеред білої днини в середині марта»).

Соціальні чинники – психологічні метаморфози:

Викрадення Матронки радянськими прикордонниками у червні 1940 р., катування і збезчещення жінки офіцером під час допиту, хвороба Матронки, ревнощі Михайла і його знущання над дружиною, соціальні потрясіння,

Деградація деяких односельців, потрясіння 1950 р. від голих юних мерців біля сільради з простреленими скронями, прихід нічних гостей за продуктами, допити Михайла й Дарусі, розчарування жінки у бездіяльності Бога

(«Чого він не відвертається від того, хто робить другому зле, а сам гараздує? Що я завинила Богові, що він прислав сьогодні мені в хату мого ката?...а він мені сьогодні з моєї дитини ворога зробив?»),

психологічна травматизація Матронки, її відторгнення доньки («Краще би була струїла в утробі таку нечисть чи родила німою...»), життєва криза і самогубство Матронки (суїцид жінки пояснюється відмовою, небажанням жити під одним дахом із донькою, яка зрадила тата).

Руйнація сім’ї – крах роду, нації.

Прогностичні художні деталі: розірвана струна, зашморг із кольорових стрічок Матронки круг Михайла, «Михайлове чудо».

ХУДОЖНЯ ПРИРОДА ТВОРУ

Домінують риси реалізму,

Яскраво виявлені ознаки

експресіонізму: психологізм у розкритті внутрішнього світу героїв, лаконізм художнього вислову, прийом калейдоскопізму – швидка зміна емоційно насичених картин;

Драматично-трагічна загостреність конфлікту між особистістю і тоталітарною системою, між індивідом і соціумом,

Підпорядкування подій потребам вираження сильних емоцій,

Використання засобів підвищеної виразності для нагнітання емоцій, глибокий підтекст твору.

Осмислюються ключові поняття екзистенціалізму – абсурдність світу, відчуженість людини від суспільства, її «закиненість у ворожий світ», межові ситуації, проблема вибору, самотність, біль, страх, відчай.

СІМЕЙНА САГА У НОВЕЛАХ

«МАЙЖЕ НІКОЛИ НЕ НАВПАКИ» (2007)

Назва – метафора-символ, що ґрунтується на мовній грі: стверджувальне «ніколи» групується з обнадійливим «май­же», «навпаки» (перевернутість світу) – з «не».

Ідея – ствердження неминучої парадоксальності людського буття.

Важливу роль у розумінні авторського задуму відіграє мотто: «Важить не час, коли відбуваються події, а людина в подіях часу».

Герої одночасно перебувають у двох часових вимірах: минулому і сьогоденні, тому домінує сповідальна інтонація.

Спогад про Дмитрикову смерть (помста дружині за її зраду) переслідує Григорія Кейвана усе життя.

Згадує постійно свій гріх Олекса Говдя – вбивця Кирила Чев’юка.

Дія відбувається у двох площинах – зовнішньо-подієвій та інтимно-екзистенційній

Тема: відображення змін людської психології (через призму емоцій, почуттів, інстинктів), осмислення емоційних мотивів злочину в контексті української історії на Буковині.

«…нема понад правду, яку ховає серце. І нема понад любов, що глибша глибокої ночі. Та немає глибшої ночі, ніж людська душа», – з електронних листів до автора, наведених на форзаці книги.

М.Матіос: «Бо всі фабули виписані у Старому й Новому завітах. Фабула як самоціль цікава хіба що для детективу. А мені йдеться саме про те, чому ТАК, а НЕ ІНАКШЕ чинить та чи інша людина у тих чи інших обставинах».

Особливості організації художнього матеріалу: органічно поєднано реалістичний, майже детективний сюжет і «потік свідомості».

Авторське визначення жанру – сімейна сага у новелах.

У романі наявні усі сутнісні ознаки новели: незвичайність подій, несподіваність сюжетних поворотів, концентрованість дії, посилена увага до душевного переживання героя.

Фрагментарна композиція забезпечила багатоплановість твору, визначила основні тематичні центри, загострила суперечності, зв’язала події, віддалені в часі.

Домінантні епічні риси саги: переплетення історико-соціального та інтимно-родинного аспектів, «фаталізм родової долі, історичний та побутовий реалізм, простота та об’єктивність оповіді».

Жанрове визначення «сага» визначає стратегію розповіді: в центрі буде сімейна історія.

Синтез жанрів дав переваги у моделюванні художнього світу: новелістичність забезпечила виникнення ефекту мозаїчності життя,

а форма саги актуалізувала філософське начало, представивши побутові моменти в глобальному історичному вимірі.

Фабульна та концептуально-стильова багатовимірність роману:

1. складається з поєднання різночасових епізодів, які сталися у буковинському селі Тисова Рівня за часів Австро-Угорської імперії, першої світової війни та першої третини ХХ століття;

2. відтворення драматичної історії кількох гуцульських родин через осмислення феномену людської долі як на подієвому, так і психологічному, філософському, екзистенційному рівнях;

3. використано різні наративні форми: індивідуалізовані «партії» персонажів: спогад-сповідь, розповідь-одкровення, внутрішнє мовлення.

Фрагментована манера викладу має світоглядний сенс: світ розколотий на безліч сприймань, розумінь.

Ретроспективний сюжет втілюється через зміну подій гострофабульних трагічних новел:

детективної «Чотири – як рідні – брати», інтимної «Будьте здорові, тату»,

соціально-психологічної «Гойданка життя».

Новела « Чотири – як рідні – братии » – алюзія до повісті Юрія Федьковича «Три як рідні брати».

Родина Чев’юків: страшною смертю помер спочатку син Дмитрик, а згодом на полюванні загинув батько Кирило. Решта троє синів, які успадкували батьківські статки, розсварилися через землю так, «що обходять здалеку один одного третьою дорогою й уже ондечки скільки не говорять одне з одним. Навіть коло церкви на Великдень».

Змальовано руйнацію морально-етичних цінностей.

Земля – об’єкт, що спровокував виникнення ворожнечі і самознищення роду.

Новела «Будьте здорові, тату» характеризуєтьсянапруженим психологічним драматизмом.

Центральний образ – Петруня Варварчукова. Історія її заміжжя: віддана за старого багатія, який зганьбив її на весіллі – наклеп про «нечесність» нареченої;

це і є причиною «гріхопадіння» – кохання з Дмитриком;

Помста чоловіка, який повернувся з війська: став катом Дмитрикового тіла і Петруниної душі.

Новела «Гойданка життя» випрозорює задум, пояснює, чому такою трагічною виявилася доля родини Чев’юків.

Фабула багата на конфлікти:

Кирило Чев’юк кидає свою кохану Мариньку і жениться на багачці Василині,

Кейванова Теофіла зраджує чоловіка і народжує від нападника черкеса близнят,

Олекса Говдя убиває на полюванні свого «найдобрішого господаря Кирила», приревнувавши до нього Мариньку Богодуху.

Механізм того, як усі ці, здавалося б, розрізнені події спричиняють одну трагічну розв’язку, можна простежити лише на рівні екзистенційному, психологічному.

Новела завершується словом «серце», що й є домінантним образом у символіці роману.

Відчувається вичерпаність влади людського духу над демонічним у людині.

Улюблений архітектонічний прийом письменниці – «багатоярусність», нанизування дистанційованих часом подій, а композиційний прийом – ретроспективність, зміщена хронологія.

Спочатку авторка викладає історію, а вже потім передісторію.

Вирішальне концептуальне значення має композиція: замисел твору реалізується через взаємодію всіх її складників: від загадкового заголовка до вказівки на містичне місце, де писалася книга.

Роману властива сферична форма: початок і завершення з’єднані на рівні універсально-символічної екзистенції життя–смерть.

У композиційний каркас роману авторка постійно вмонтовує епізоди, пов’язані з циклічною градацією: від народження до смерті і навпаки (початок – «жіноча тяжба», «здорове сім’я», «витривале лоно», налаштовують на очікування появи нового життя, то фінал говорить про смерть: «Розпростерта жінка лежала грудьми на розтрощеній гойданці, обіймаючи закляклими руками порізане мотуззя».

ІДЕЯ ТВОРУ

Т. Дігай: композиційним стрижнем роману є ідея: «все чує над собою владу минущості…окрім любові».

М.Матіос: книга про те, «що може людське серце, вражене любов’ю і ненавистю, радістю і заздрістю».
На підтекстовому рівні звучить ідея у формізастереження-забобону: гріх і його спокута – явища неминучі, матеріальні.

Д.Дроздовський: твір «готує читача до усвідомлення позацивілізаційної та позачасової катастрофи».

Звучить ідея вичерпаності часу, ствердження катастрофічної поруйнованості людських душ.

Етнографізм пов’язаний із психологізмом: сімейний і громадський побут гуцулів, де стійко зберігаються своєрідні архаїчні риси, патріархальні устої, повага до батьків, висока духовна культура: традиції, вірування, звичаї, обряди.