Якісна книжка – це також духовний авторитет».

Якісна книжка – це також духовний авторитет».

«Писання – важка фізична праця. Посадити

Кущів помідорів на дачі легше, ніж написати

Сторінок».

«… кожна людина має стільки радості в житті, скільки вона сама її вигадає».

ТВОРЧИЙ ДОРОБОК

ПОЕТИЧНІ ЗБІРКИ

З трави і листя»,

Поетична збірка «Вогонь живиці»

Сад нетерпіння»,

Десять дек морозної води», «На Миколая»,

Жіночий аркан».

ПРОЗА

Новела «Юр’яна і Довгопол» (ж. «Київ»),

Збірка оповідань і новел «Нація», психологічна драма «Життя коротке», повість-мелодрама «Детектор»,

Кулінарний «Фуршет від Марії Матіос»,

2003 – «драма на три життя» «Солодка Даруся» (Трояка ружа), еротичний «Бульварний роман»,

Повість «Щоденник страченої»,

Політичний роман-памфлет «Містер і місіс Ю в країні укрів»,

Родинна сага «Майже ніколи не навпаки»,

Повісті «Москалиця», «Мама Мариця – дружина Христофора Колумба»,

Книги «Кулінарні фіґлі», «Чотири пори життя».

ПРЕМІЇ

2005 – Державна премія ім. Т.Шевченка («Солодка Даруся»),

2007 – Гран-прі та перше місце конкурсу «Коронація слова 2007» («Майже ніколи не навпаки»),

2008 – переможець конкурсу «Книжка року 2008» в номінації «Красне письменство – Сучасна українська проза» ( « Москалиця; Мама Мариця – дружина Христофора Колумба » (в идавництво «Піраміда») ).

Твори перекладено польською, сербською, румунською, російською, японською, китайською мовами.

2006 – книга прози «Нація» (Польща).

Критики вказують на генетичну спорідненість, стилістичну схожість манери письма Стефаника і Матіос: «Стефаник у спідниці».

Роксана Харчук не поділяє цієї думки: «Стефаник писав «коротко і страшно», а М.Матіос пише солодко і багатослівно».

Адресат творів Матіос: «від академіка до домогосподарки».

Р.Харчук: М.Матіос «роздвоєна між «високою» і масовою літературою»,

письменниця «стилізує свою прозу під класичну, внаслідок чого з-під її пера з’являються псевдокласичні твори».

М. Якубовська: домінантна тема українства осмислюється у філософському ключі:«філософія буття людини і народу».

Акцентована проблема гріха: «гріх як окрема філософська субстанція, яка має свою траєкторію поміж людськими долями» .

ДРАМА НА ТРИ ЖИТТЯ

«СОЛОДКА ДАРУСЯ» (2003).

М.Матіос: «…«Солодку Дарусю» я писала кров’ю…».

М.Матіос: «… «Життя коротке», «Нація», «Даруся» – це книжки-батоги».

«Солодка Даруся» – розповідь про безпощадні жорна історії, невитравлюване людське зло і незнищенне добро водночас, про природну толерантність людей різної крові і націй у часи історичних катаклізмів та про незбагненні пристрасті маленького людського серця.

Тема: зображення зміни у психології, світогляді людини, які відбуваються в історичному міжчассі (30–70-і роки XX ст. в буковинському й галицькому ареалах).

Національно-соціальний вимір:

1. життя гуцулів як об’єкта дискримінаційної політики за різних окупаційних режимів;

2. відтворено напружені стосунки, що існували в Буковині й Галичині між українською більшістю і румунською, німецькою, радянською адміністрацією;

Ключова проблемаекзистенціалістського плану – ФАТАЛЬНИЙ «ПУПОВИННИЙ ЗВЯЗОК ЛЮДИНИ Й ІСТОРІЇ».

Людська приреченість залежати від історичних перипетій:

історія, як «колісниця їде – і людини не бачить... Чоловік один, а колісниця кожного разу друга» (Гершко),

як «безпощадна... музика-випробування»,

Як «жорстокий, нелюдський припис всевишніх сил про неможливість вийти за лінію наперед визначеної долі».

Ключова проблема розкривається через ретроспективний сюжет: наслідок (розв’язка) – деформована психіка Дарусі –

Причини (зав’язка, розвиток подій, кульмінація) – історично-соціальні ситуації.

Історично-соціальний контекст:

У селі Черемошному «колотилося як під циганською спідницею».

Швидка зміна влад (румунська – радянська – німецька – румунська – німецько – мадярська – радянська).

За перший рік радянської влади було таємно вивезено 10 черемошнянських сімей,

Власника млина єврея Гершка замінено найбільшим сільським ледарем – Лесем Онуфрійчуком («Коло млина, щоправда, молоти язиком не треба, але владі видно видніше»), забрано Капетуперову корчму й Гершкову олійницю, розорено священика й крамницю Юзя Розенфельда.

У війну1941–1941р.р. черемошнянці безпорадні й розгублені: «ці часи – не для життя, не для веселості, хіба лиш для думання та смерті» (Танасій Максим’юк).

«Пишучи цю книжку, я не сподівалася, що образ дівчини, битої судьбою і людьми, за короткий час стане метафорою моєї країни».

Авторська дефініціяжанру роману «Солодка Даруся» – драма на три життя.

Характеризує й особливості викладу, і зміст.

Три частини:

«Даруся» – драма щоденна,

«Іван Цвичок» – драма попередня,

«Михайлове чудо» – драма найголовніша.

Д. Павличко: це – «повість,

За сюжетом – новела,

За шириною охоплення історичних подій – роман,

За насиченням оповіді діалогами, прямою мовою – п’єса».

Епічний і драматичний елементи – рівноправні складники структури тексту

Діалоги наближають епічний твір до драматичного, сприяють поглибленню психологізму, відтворюють національні особливості мислення, виконують сюжетотворчу функцію.

Початковий і прикінцевий діалоги двох сусідок Марії й Василини – своєрідне обрамлення роману-драми.

Останній діалог містить роздуми про життя, яке розмаїттям виявів нагадує трояку ружу:

«то чорне тобі покажеться, то жовте, а там, дивися, загориться червоним ».

Образ троякої ружі – символ філософського гатунку, що уособлює розмаїття виявів людського буття.

Першоназва твору – «Трояка ружа».

«Солодка Даруся» – історичний, філософський, психологічний РОМАН-ДРАМА.

Р.Харчук: «стихією М.Матіос, насправді, є не трагедія, а мелодрама. Письменниця завжди шукає гостру інтригу, надає перевагу емоційному надміру, різко протиставляючи добро і зло».

Мелодрама (грецьк. melos – пісня, drama – дія) – різновид європейської драми XIX ст., характерні риси якої: відверта морально-дидактична тенденція, гостра інтрига, гіперболізоване зображення пристрастей («сльозливість»), прямолінійний поділ героїв на «добрих» і «злих».

У сучасній критиці мелодрамами іронічно називають недосконалі п’єси, в яких глибина драматичних конфліктів підмінюється зіткненням банальних пристрастей.

Д.Павличко: «Солодка Даруся» «найзагадковіше, найпечальніше і найправдивіше творіння з усієї сучасної української літератури».

М.Якубовська: серед головних дійових осіб – «образи болю, голосу, німоти, мови, волі, вічності, долі», а також мелодія гора-маре – символ людського життя і людської долі».

Дуалізм «життя–смерть» втілено через паралель «голос, мелодія–німота».

Більшість подій подається крізь плин свідомості головної героїні.

ОБРАЗ ДАРУСІ

- тип відторгненої особистості;

Самотня «плаче, поклавши непокриту голову

В самотню червону айстру».

Чинники, які визначають інакшість героїні, її соціальний статус:

- німа – небажання підтримувати

комунікативний зв’язок із соціумом, НЕДОВІРА ДО СВІТУ: «Вони думають, що вона німа. А вона не німа. Даруся просто не хоче говорити»;

- хвора – переживає дикі напади головного

болю: «стоїть у холодній купелі осені і бореться із цвяхами, забитими в голову чиїмось важким, безсердечним молотом»;

- живе у своєму, уявному світі: пестить квіти,

спілкується з батьковою душею, відвідуючи його могилу могили: «Дарусі здається, що бідна душа на якийсь час залишила її і полетіла на татовий голос. Лишилося одне тіло, нібито й не Дарусине, не зболене і не зчорніле, а чиєсь чуже, незнане холодне тіло…

Нарешті налюблена поволі зникаючим татовим голосом, із повернутою у тіло душею, Даруся ліниво розплющує очі, підводиться із землі»;

- дивна поведінка – дурна (суспільна оцінка):

Номінативний іронічно-поблажливий маркер – «солодка Даруся».

Причини виникнення дисгармонії між особистим та суспільним (загадка «солодкості» героїні), розкриваються через екскурси в минуле – ключові ІСТОРИЧНО ОБУМОВЛЕНІ СИТУАЦІЇ з життя героїні, які визначили ПСИХОЛОГІЧНІ ЗМІНИ ОСОБИСТОСТІ

(дівчинка за льодяники-півники розповіла енкаведистові, як її батько добровільно віддав бійцям УПА молочні продукти. Довірлива дитяча оповідь призвела до смерті батьків і духовного каліцтва Дарусі).

Образ Івана Цвичка

- має фізичну ваду – «прирослий до піднебіння

язик», дивак, «нефортунний» чоловік;

- жертва радянської тоталітарної системи:

«А що своєї хати не маю, то нащо ви такі розумні і ваша влада така розумна забрали мамину хату, коли вона померла від побоїв на КГБ, а мене по людях пустили»;

- незвичайний талант: виготовляв й гарно

грав на дримбі – компенсація комунікативної недостатності («Ніж говорити, що думаєш, краще у дримбу грати»);

- щире бажання допомогти іншому

(обгородити могилку, вилікувати Дарусю).

- знаходить рідну душу в Дарусі: «сидять собі

отак – і світ їх не обходить...», «Хіба наромальна людина буде отако сидіти посеред білого дня і слухати, як дурний у дримбу грає?» (суспільне сприйняття);

- гармонійне духовне єднання з Дарусею: коли

Іван грає на дримбі, у дівчини переставала боліти голова («А вона під його голос гейби оживає: і ходить пряміше, і в кутику губів складочка, як від потайної усмішки, а найголовніше – голова її перестає боліти».

Викрадення Матронки радянськими прикордонниками у червні 1940 р., катування і збезчещення жінки офіцером під час допиту, хвороба Матронки, ревнощі Михайла і його знущання над дружиною, соціальні потрясіння,

Деградація деяких односельців, потрясіння 1950 р. від голих юних мерців біля сільради з простреленими скронями, прихід нічних гостей за продуктами, допити Михайла й Дарусі, розчарування жінки у бездіяльності Бога

(«Чого він не відвертається від того, хто робить другому зле, а сам гараздує? Що я завинила Богові, що він прислав сьогодні мені в хату мого ката?...а він мені сьогодні з моєї дитини ворога зробив?»),

психологічна травматизація Матронки, її відторгнення доньки («Краще би була струїла в утробі таку нечисть чи родила німою...»), життєва криза і самогубство Матронки (суїцид жінки пояснюється відмовою, небажанням жити під одним дахом із донькою, яка зрадила тата).

Руйнація сім’ї – крах роду, нації.

Прогностичні художні деталі: розірвана струна, зашморг із кольорових стрічок Матронки круг Михайла, «Михайлове чудо».

ХУДОЖНЯ ПРИРОДА ТВОРУ

Домінують риси реалізму,

Яскраво виявлені ознаки

експресіонізму: психологізм у розкритті внутрішнього світу героїв, лаконізм художнього вислову, прийом калейдоскопізму – швидка зміна емоційно насичених картин;

СІМЕЙНА САГА У НОВЕЛАХ

«МАЙЖЕ НІКОЛИ НЕ НАВПАКИ» (2007)

Назва – метафора-символ, що ґрунтується на мовній грі: стверджувальне «ніколи» групується з обнадійливим «май­же», «навпаки» (перевернутість світу) – з «не».

Ідея – ствердження неминучої парадоксальності людського буття.

Важливу роль у розумінні авторського задуму відіграє мотто: «Важить не час, коли відбуваються події, а людина в подіях часу».

Герої одночасно перебувають у двох часових вимірах: минулому і сьогоденні, тому домінує сповідальна інтонація.

М.Матіос: «Бо всі фабули виписані у Старому й Новому завітах. Фабула як самоціль цікава хіба що для детективу. А мені йдеться саме про те, чому ТАК, а НЕ ІНАКШЕ чинить та чи інша людина у тих чи інших обставинах».

Особливості організації художнього матеріалу: органічно поєднано реалістичний, майже детективний сюжет і «потік свідомості».

Авторське визначення жанру – сімейна сага у новелах.

У романі наявні усі сутнісні ознаки новели: незвичайність подій, несподіваність сюжетних поворотів, концентрованість дії, посилена увага до душевного переживання героя.

Фрагментарна композиція забезпечила багатоплановість твору, визначила основні тематичні центри, загострила суперечності, зв’язала події, віддалені в часі.

Домінантні епічні риси саги: переплетення історико-соціального та інтимно-родинного аспектів, «фаталізм родової долі, історичний та побутовий реалізм, простота та об’єктивність оповіді».

Жанрове визначення «сага» визначає стратегію розповіді: в центрі буде сімейна історія.

Синтез жанрів дав переваги у моделюванні художнього світу: новелістичність забезпечила виникнення ефекту мозаїчності життя,

а форма саги актуалізувала філософське начало, представивши побутові моменти в глобальному історичному вимірі.

Фабульна та концептуально-стильова багатовимірність роману:

1. складається з поєднання різночасових епізодів, які сталися у буковинському селі Тисова Рівня за часів Австро-Угорської імперії, першої світової війни та першої третини ХХ століття;

2. відтворення драматичної історії кількох гуцульських родин через осмислення феномену людської долі як на подієвому, так і психологічному, філософському, екзистенційному рівнях;

3. використано різні наративні форми: індивідуалізовані «партії» персонажів: спогад-сповідь, розповідь-одкровення, внутрішнє мовлення.

Родина Чев’юків: страшною смертю помер спочатку син Дмитрик, а згодом на полюванні загинув батько Кирило. Решта троє синів, які успадкували батьківські статки, розсварилися через землю так, «що обходять здалеку один одного третьою дорогою й уже ондечки скільки не говорять одне з одним. Навіть коло церкви на Великдень».

У композиційний каркас роману авторка постійно вмонтовує епізоди, пов’язані з циклічною градацією: від народження до смерті і навпаки (початок – «жіноча тяжба», «здорове сім’я», «витривале лоно», налаштовують на очікування появи нового життя, то фінал говорить про смерть: «Розпростерта жінка лежала грудьми на розтрощеній гойданці, обіймаючи закляклими руками порізане мотуззя».

ІДЕЯ ТВОРУ

Т. Дігай: композиційним стрижнем роману є ідея: «все чує над собою владу минущості…окрім любові».

М.Матіос: книга про те, «що може людське серце, вражене любов’ю і ненавистю, радістю і заздрістю».
На підтекстовому рівні звучить ідея у формізастереження-забобону: гріх і його спокута – явища неминучі, матеріальні.

Д.Дроздовський: твір «готує читача до усвідомлення позацивілізаційної та позачасової катастрофи».

Звучить ідея вичерпаності часу, ствердження катастрофічної поруйнованості людських душ.

Етнографізм пов’язаний із психологізмом: сімейний і громадський побут гуцулів, де стійко зберігаються своєрідні архаїчні риси, патріархальні устої, повага до батьків, висока духовна культура: традиції, вірування, звичаї, обряди.

Якісна книжка – це також духовний авторитет».

«Писання – важка фізична праця. Посадити