Методичні рекомендації щодо підготовки до практичних занять з дисципліни «Житлове право»

Мета практичних занять полягає у закріпленні і поглибленні набутих теоретичних знань студентів, опануванні навичками застосування цих знань при вирішенні конкретних процесуальних ситуативних питань, контролі засвоєння матеріалу, стимулювання самостійної роботи студентів над вивченням навчальної дисципліни, засвоєння ними основних положень та вивчення специфіки галузі права.

Основою для підготовки до практичних занять є тематичні плани проведення практичних занять. Тематичним планом передбачено проведення практичних занять з основних тем дисципліни. На практичних заняттях використовуються різні форми та методи контролю знань студентів: усне опитування, дискусія, реферативні повідомлення та їх обговорення, вирішення практичних завдань, тестовий контроль.

Специфіка практичних занять з дисципліни «Житлове право» полягає в тому, що під час їх проведення значна увага зосереджується на поєднанні глибокого опанування теоретичним матеріалом з зосередженням на вирішенні практичних завдань, які передбачені планами практичних занять та/або підготовлені викладачем до кожного конкретного заняття.

Практичні заняття можуть проходити в різних формах: співбесіда, доповідь, реферативна доповідь, дискусія, колоквіум, рольові ігри, складання процесуальних документів та ін.

Найбільш продуктивними і раціональними формами заняття є співбесіда та дискусія, поєднані з розглядом конкретних процесуальних ситуацій. Вони дають можливість обговорити питання з багатьох сторін та залучити до такого обговорення максимальну кількість студентів, допомагають розвивати мислення та мову, сприяють засвоєнню матеріалу та зобов’язують готуватися їх до кожного заняття.

Студент, приймаючи участь у практичному занятті, при обговоренні того чи іншого питання повинен:

– чітко формулювати основні теоретичні положення;

– обґрунтовувати і доводити свої міркування і твердження;

– давати повну і стислу відповідь на поставлене запитання;

– доповнювати доповідача та ін.

У процесі самостійної підготовки до практичних занять студенти повинні всебічно розглянути і усвідомити зміст питань, що виносяться на заняття, опрацювати необхідну літературу (підручники, навчальні посібники, наукову та спеціальну літературу) та нормативно-правові акти, постанови Верховного Суду України і рекомендації й роз’яснення Вищого господарського суду України, рішення Конституційного Суду України. Особливу увагу необхідно приділити судовій практиці. Перевірку засвоєння своїх знань студенти здійснюють за допомогою питань для самоконтролю.

При підготовці до практичних занять та у процесі самостійної роботи студентів значну допомогу може надати використання різноманітних технічних засобів та технологій (комп’ютер, відеотехніка, мережа Internet, інформаційні банки даних). Найбільш зручним для використання у навчальному процесі є комп’ютер, оскільки він допомагає здійснювати пошук і систематизацію необхідної інформації, мінімізує витрати часу на такі дії, оптимізує самостійну роботу студентів, надає доробкам студентів закінченого і естетичного вигляду.

Викладач навчальної дисципліни визначає план занять та дає завдання.

В завдання може входити:

- вивчення судової практики з даного питання;

- вивчення рекомендованої до кожного практичного заняття літератури, нормативного матеріалу;

- самостійне розв’язання задач та обговорення теоретичних, проблемних питань, яке повинно випливати з вирішення практичних завдань.

- Написання доповіді по темі практичного заняття.

- Складання процесуальних документів.

Методичні рекомендації до вирішення задач:

Вирішенню задач має передувати глибоке вивчення рекомендованих джерел, спеціальної обов'язкової і додаткової літератури, законодавчих та підзаконних актів, узагальнень судової, прокурорської та управлінської практики застосування цивільного законодавства.

Безпосереднє вирішення задач потрібно розпочинати з уважного і ретельного вивчення та засвоєння фактичних обставин фабули викладеної справи, що мають юридичне значення, які викладені у відповідних умовах задачі. Важливо врахувати, що чітке розуміння обставин справи дає можливість визначити коло суспільних відносин в сфері, що розглядається та інших споріднених правовідносин та застосувати відповідні правові норми регулятивного чи забезпечувального спрямування.

На підставі теоретичних знань, аналізу чинного законодавства далі необхідно ретельно визначити особливості правовідносин, їх характер, види, класи та внутрішні структурні елементи - підстави виникнення, суб'єктний і об'єктний склади, охарактеризувати зміст цих правовідносин, тобто права і обов'язки суб'єктів, при необхідності вказати на підстави їх зміни або припинення. Такий підхід дає змогу найбільш чітко і вірно визначити необхідну підгалузь, правовий інститут, конкретний законодавчий чи підзаконний акт або правову норму (групу норм) нормативно-правового акта, що регулює безпосередньо вказані правовідносини.

Після встановлення фактичних обставин справи і вибору відповідної правової норми (групи чи системи норм) необхідно дати вказаним обставинам достовірну, повну і логічну науково обґрунтовану юридичну кваліфікацію, використавши при цьому сукупність способів тлумачення правових норм (спеціально-юридичних, граматичних, логічних, системних тощо).

Вирішення кожного казусу має супроводжуватися короткою характеристикою питань відповідної теми курсу, які випливають зі змісту задачі з обов'язковим посиланням на джерела опублікування відповідних законодавчих чи підзаконних актів або на навчальну і спеціальну літературу.

Використовувані положення, окремі витяги та норми доцільно брати в лапки (" "), чітко визнаючи їх офіційне джерело опублікування, повну назву, вказуючи на відповідний номер та статтю. Якщо дається аналіз і оцінка нормативно-правового акту, то потрібно вказати його форму, орган, який його прийняв, рік, місяць і дату прийняття. При необхідності слід дати посилання на акти офіційного тлумачення норм права, зокрема роз'яснень Пленуму Верховного Суду України з питань застосування відповідних норм законодавства.

Робота над вирішенням задач має носити творчий, аналітичний, критичний і самостійний характер з тим, щоб забезпечити всебічно і добре обґрунтовані висновки, які б базувалися виключно на нормах чинного законодавства. При вирішенні завдань, в яких йдеться про форми реалізації і захисту прав громадян доцільно посилатися на норми міжнародних угод і конвенцій, давати обґрунтований порівняльно-правовий аналіз норм, які забезпечують формально-юридичні форми і засоби охорони прав громадян і інших суб'єктів зазначених правовідносин.

Вирішення задач повинно супроводжуватися обґрунтованим висновком, який має містити оцінку щодо окремих дій та поведінки суб'єктів цих правовідносин та в концентрованій формі однозначну стверджувальну відповідь щодо поставлених питань і узагальненої оцінки обставин справи. При необхідності слід дати оцінку юридичним наслідкам неправомірної поведінки суб'єктів правовідносин з посиланням на конкретні норми регулятивного та забезпечувального характеру.

Висновки задач необхідно базувати на аналізі і юридичній оцінці норм законів і підзаконних актів України, міжнародно-правових актів, які щойно використані у процесі вирішення задач.

Рішення можуть вважатись обґрунтованими, якщо у процесі даються відповідні посилання на офіційно визнані джерела публікування нормативно-правових актів: Відомості Верховної Ради України, Зібрання постанов і розпоряджень Уряду України, бюлетені законодавства і юридичні практики України, збірники поточного законодавства, нормативних актів, судової практики, офіційно друковані газетні видання Верховної Ради України «Голос України», органів державної виконавчої влади «Урядовий кур'єр», інші газети та друковані офіційні видання нормативно-правових актів міністерств та відомств України, або інкорпоровані нормативно-правові акти у формі окремих зібрань.

Дотримання викладених вказівок сприятиме формуванню у студентів професійних правничих навичок та підвищення їх загальної і спеціальної культури, вміння працювати з першоджерелами норм права, щодо застосування цивільно-правової відповідальності.

 

Методичні рекомендації щодо самостійної роботи студентів з дисципліни «Житлове право»

 

Самостійна робота студентів (СРС) є складовою навчального процесу, важливим чинником, який формує вміння навчатися, сприяє активізації засвоєння студентами знань та їх реалізації.

Мета СРС – сприяти засвоєнню в повному обсязі навчальної програми та формуванню самостійності як особистісної риси та важливої професійної якості, сутність якої полягає в умінні систематизувати, планувати та контролювати власну діяльність.

Завдання СРС – засвоєння певних знань, умінь, навичок, закріплення та систематизація здобутих знань, їх застосування при виконанні практичних завдань та творчих робіт, а також виявлення прогалин у системі знань із предмета.

СРС забезпечується навчально-методичним комплексом дисципліни «Житлове право», методичними матеріалами для практичних та семінарських занять, методичними матеріалами для самостійної роботи студентів, конспектами лекцій, підручниками та навчальними посібниками.

Роль викладачів і кафедри в організації самостійної роботи студентів визначається двома основними задачами:

а) допомогти студенту в придбанні навичок самостійної роботи з вивчення навчальної дисципліни, роботи над книгою, конспектуванню, використанню нормативно-правового матеріалу, ознайомленню з практикою, підготовці доповідей і рефератів для наукових студентських конференцій чи семінарських занять та т.ін.

б) забезпечити необхідний контроль за самостійним вивченням студентами навчального матеріалу.

Основними формами організації і контролю за самостійною роботою студентів з боку викладача можуть бути визнані наступні:

а) проведення консультацій (індивідуальних, з окремими студентами і так званих «тематичних», загальних для групи, курсу і т.д.), а іноді і загальних лекцій (бесід) на тему: «Як працювати над книгою», «Методика конспектування», «Як підбирати необхідну літературу», «Як користатися довідниками по законодавству», «Як узагальнювати практику» та т.ін.

Виклик на консультації з метою перевірки самостійної роботи студентів може провадитися і вибірково або по групах.

б) проведення колоквіумів по групах у спеціально відведений для кожної групи час, але не більш одного-двох разів за семестр, з метою перевірки засвоєння навчального матеріалу (чи окремих питань і тем курсу), ведення конспектів, вивчення практики.

в) проведення в навчальний час, використовуючи частину лекції чи семінарського заняття, невеликих письмових робіт з опрацьованого студентами матеріалу з метою перевірки якості засвоєння вивченого матеріалу й уміння студентів викладати свої думки, робити самостійні висновки й узагальнення. У випадку незадовільного виконання письмової роботи викладач може зобов'язати студента до повторного виконання такого академічного завдання.

г) перегляд конспектів, складених студентами по рекомендованій літературі.

д) перевірка словників-визначень необхідних по даній дисципліні юридичних термінів і понять.

е) перевірка рефератів.

Види СРС

З урахуванням змісту, цілей та завдань, що вирішуються у процесі виконання різних форм СРС, вирізняються чотири основних види самостійної роботи:

· І – самостійна робота, що забезпечує підготовку до поточних аудиторних занять;

· ІІ – пошуково-аналітична робота;

· ІІІ – наукова робота;

· ІV – стажування, практика на підприємствах та в організаціях або практичний тренінг.