Порядок направлення на медико-соціальну експертну комісію

1.Направлення хворого для огляду до МСЕК здійснюють ЛКК лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання або лікування при наявності стійкого чи необерненого характеру захворювання, а також у тому разі, коли хворий був звільнений від роботи протягом чотирьох місяців з дня настання тимчасової непрацездатності чи протягом п'яти місяців у зв'язку з одним і тим самим захворюванням за останні дванадцять місяців, а при захворюванні на туберкульоз та профзахворюванні - протягом 10-12 місяців з дня настання непрацездатності.

2.На МСЕК направляються інваліди для переогляду в зв'язку із змінами в стані здоров'я, працюючі інваліди - для зміни трудової рекомендації чи внесення доповнень до індивідуальної програми реабілітації інваліда тощо.

Направлення особи на медико-соціальну експертизу здійснюється відповідно до місця її прописки та основного інвалідизуючого діагнозу. Особи, які не є громадянами України або немає документів, які підтверджують їх особу, громадянство та місце проживання, не підлягають медико-соціальній експертизі.

Якщо хворий за станом здоров'я не може з'явитися на МСЕК, огляд проводять удома чи в стаціонарі, де він перебуває на лікуванні. МСЕК проводить огляд хворих за місцем проживання чи лікування не пізніше семи днів.

З метою об'єктивної оцінки стану здоров'я і ступеня обмеження життєдіяльності при огляді у МСЕК в кожному випадку проводиться комплексне обстеження хворого: опитування, вивчення необхідних документів, комісійний огляд усіма членами МСЕК та оцінка стану всіх систем організму, вивчення всіх необхідних даних лабораторних та функціональних методів дослідження.

Рішення про інвалідність ґрунтується на оцінці комплексу клініко-функціональних, соціально-педагогічних, соціально-побутових та професійних факторів. При цьому враховуються характер захворювання, ступінь вираженості порушених функцій організму, в тому числі, що значно впливають на професію, ефективність лікування, та реабілітаційних заходів, стан компенсаторно-адаптаційних можливостей організму, клінічний та трудовий прогноз, здатність до соціальної адаптації, потреба в різних видах реабілітації та соціальної допомоги, особисті установки, конкретні умови і зміст праці, освіта та професійна підготовка, вік, необхідність і можливість працевлаштування.

 

Основні функції МСЕК:

1. Ступінь втрати здоров’я (у відсотках), обмеження життєдіяльності людини, стан працездатності, групу, час настання та причинний зв'язок інвалідності з захворюванням чи каліцтвом, виконанням обов'язків військової служби чи постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідності з дитинства.

2. Встановлення потреби інвалідів у соціальній допомозі, що спрямована на полегшення наслідків погіршення здоров’я (протезування, засоби пересування, робочі пристосування, постійний догляд тощо).

3. Розроблення заходів медико-соціальної реабілітації та індивідуальних програм реабілітації та адаптації інвалідів, контроль за їх працевлаштуванням.

4. Визначення причин смерті інваліда на підставі свідоцтва про смерть у випадках, коли законодавством передбачається надання родині померлого певних пільг.

5. Вивчення структури та динаміки показників інвалідності, результатів диспансеризації інвалідів та осіб, що тривало хворіють, ефективності медико-соціальної реабілітації.

6. Консультативна допомога практичним лікарям з питань медико-соціальної реабілітації інвалідів.

7. Оцінка стану здоров’я населення, організаційна робота по профілактиці та зниженню інвалідності (інформування населення, владних структур про інвалідність), підвищення кваліфікації фахівців МСЕК тощо.

Результати експертизи в залежності від прийнятого рішення:

І. хворий інвалідом не визнаний:

1. він визнаний працездатним: – висновок МСЕК,

- внесення відмітки у лист непрацездатності, термін тимчасової непрацездатності закінчується датою огляду в МСЕК;

2. визнаний непрацездатним - листок непрацездатності продовжується до відновлення працездатності або повторного направлення до МСЕК.

- внесення відмітки у лист непрацездатності.

ІІ. хворий визнаний інвалідом:

- листок непрацездатності закривається днем надходження документів хворого на МСЕК, дата встановлення інвалідності обов'язково вказується у листку непрацездатності

- довідка про встановлення факту та ступеню (групи) стійкої втрати працездатності (на руки пацієнту та у триденний термін надсилається копія до органів пенсійного забезпечення та страхування)

- індивідуальна програма реабілітації (на руки пацієнту та у триденний термін копію до органів пенсійного забезпечення та страхування)

- повідомлення щодо групи та причини інвалідності (направляється за місцем роботи)

- витяг із акту огляду у МСЕК про результати визначення ступеню стійкої втрати професійної працездатності у відсотках (направляється за місцем роботи).

У разі незгоди громадянина з рішенням районної, міжрайонної, міської МСЕК він має право подати протягом місяця письмову заяву до Кримської республіканської, обласної, центральної міської МСЕК або до МСЕК, у якій він проходив огляд, чи до відповідного управління охорони здоров'я.

Комісія, що проводила огляд, або управління охорони здоров'я надсилають у триденний термін з дня одержання заяви всі наявні документи разом із заявою на розгляд Кримської республіканської, обласної, центральної міської МСЕК, які протягом місяця (з дня подання заяви) проводять повторний огляд хворого та приймають відповідне рішення.

Рішення МСЕК може бути оскаржене в судовому порядку.

При відмові хворого від направлення до МСЕК або несвоєчасному прибутті його на експертизу без поважної причини, факт відмови або нез'явлення засвідчується відповідною позначкою про це в листку непрацездатності та в медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого. Відмова від направлення до МСЕК і нез'явлення без поважної причини на огляд МСЕК не є підставою для виписки хворого на роботу.

 

Документація МСЕК:

• акт освідчення у МСЕК;

• книга протоколів засідань МСЕК;

• статистичний талон до акта освідчень у МСЕК;

• щорічний звіт обласної, центральної, міської МСЕК (ф. № 37 - здоров).

 

Згідно постанови Кабінету Міністрів України №83 від 22.02.1992 року «Про затвердження Положення про медико-соціальну експертизу і Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інвалідів» розрізняють такі види інвалідності:

· загальне захворювання,

· трудове каліцтво,

· професійне захворювання,

· інвалідність з дитинства,

· в зв’язку з Чорнобильською катастрофою;

· поранення, контузія, каліцтво, одержані при захисті Батьківщини або при виконання інших обов’язків військової служби,

· захворювання пов’язане з перебуванням на фронті та виконанням військових обов’язків,

· каліцтво, внаслідок нещасного випадку не пов’язане з виконанням військових обов’язків,

· інвалідність до початку трудової діяльності.

Найчастішим видом інвалідності є інвалідність від загального захворювання, яка встановлюється за двох умов:

• якщо захворювання не було пов’язане з професійною діяльністю;

• якщо до інвалідності призвела побутова травма.

При загальному захворюванні максимальний термін тимчасової втрати працездатності складає 4 місяці безперервно та 5 місяців при наявності перерви, але з приводу одного і того ж захворювання протягом останніх 12 місяців, при захворюванні на туберкульоз він може становити до 10 місяців. Далі настає стійка втрата працездатності.

Причиною інвалідності внаслідок професійного захворювання є:

• захворювання, яке виникло під впливом несприятливих факторів, властивих даній професії, чи несприятливих умов праці;

• захворювання, перебіг якого ускладнився під впливом професійного фактора.

Віднесення захворювання до професійного проводиться відповідно до списку професійних захворювань, затвердженого МОЗ і Мінпраці і надається висновок спеціалізованого медичного закладу про наявність професійного захворювання.

Перелік установ і закладів, які мають право встановлювати остаточний діагноз профзахворювань, переглядається через кожні п’ять років і затверджу­ється МОЗ.

Інвалідність внаслідок трудового каліцтва встановлюється на підставі акта про нещасний випадок, складеного за місцем роботи чи рішенням суду про факт травмування на виробництві.

Інвалідність внаслідок трудового каліцтва може бути результатом травми, яку отримано:

• безпосередньо на робочому місці;

• поза місцем роботи при виконанні виробничого завдання чи під час відрядження при виконанні виробничого завдання;

• по дорозі на роботу чи з роботи;

• в разі виконання державних або громадських обов’язків;

• в разі виконання дій щодо рятування людського життя, охорони право­порядку.

Інвалідність з дитинства встановлюється підліткам до 16 років (учням до 18 років), якщо захворювання, що призвело до інвалідності, виникло до цього віку та до початку роботи за наймом.

Причинний зв’язок інвалідності з хворобами, перенесеними в дитинстві, встановлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання чи перенесену травму до 16-річного віку (для тих, хто навчається – до 18-річного віку).

Найбільш частою причиною інвалідності з дитинства є природжені дефекти розвитку та травми.

Інвалідність до початку трудової діяльності встановлюється в тих випадках, коли захворювання чи травма, що призвели до інвалідності, виникли після 16 років (а в учнів – після 18 років), але до початку трудової діяльності.

Інвалідність у колишніх військовослужбовців встановлюється МСЕК на підставі документів військово-лікувальних закладів (свідоцтво про хворобу, довідка про поранення), про наяв­ність причинного зв’язку поранення, контузії, каліцтва чи захворювання зі службою в армії а також військово-облікових документів про термін служби.

Наказом МОЗ, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 30.05.97 № 166/129 затверджено положення про систему експертизи із встановлення причинного зв’язку певного переліку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС при наявності посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або посвідчення потерпілого, висновків ЛПЗ і спеціалізованих ЛКК, міжвідомчих експертних рад, до складу яких входять висококваліфіковані фахівці з різних медичних спеціальностей, які пройшли підготовку з радіаційної медицини.

 

Критерії встановлення груп iнвалiдностi (за наказом МОЗ України №183 від 7 квітня 2004 року «Про затвердження Інструкції про встановлення груп інвалідності», тобто ступінь обмеження категорій життєдіяльності, таких як здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання та виконання трудової діяльності.

Перша група iнвалiдностi

Підставою для встановлення першої групи інвалідності є стійкі, важкі функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини.

До підгрупи А першої групи інвалідності відносяться особи з виключно високим ступенем втрати здоров'я, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування.
До підгрупи Б першої групи інвалідності відносяться особи з високим ступенем втрати здоров'я, значною залежністю від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій і які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.
Критерії встановлення І групи інвалідності:

· нездатність до самообслуговування чи повна залежність від інших осіб;

· нездатність до самостійного пересування чи повна залежність від інших осіб;

· нездатність до орієнтації (дезорієнтація);

· нездатність до спілкування;

· нездатність контролювати свою поведінку.

Друга група інвалідності

Пiдставою для встановлення другої групи інвалідності є стійкі, визначеної важкості функцiональнi порушення в органiзмi, зумовленi захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдiяльностi людини, при збереженій здатності до самообслуговування, однак не викликають потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.

Критерії встановлення ІІ групи інвалідності:

· здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і (або) за допомогою інших осіб;

· здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і (або) за допомогою інших осіб;

· нездатність до трудової діяльності чи здатність до виконання трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів і (або) спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб;

· нездатність до навчання чи здатність до навчання тільки у спеціальних учбових закладах або за спеціальними програмами вдома;

· здатність до орієнтації в часі і просторі, що потребує допомоги інших осіб;

· здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів і (або) за допомогою інших осіб;

· здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки при допомозі сторонніх осіб.

До ІІ групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві або більше хвороби, що призводять до інвалідності, наслідки травми або уроджені дефекти та їх комбінації, що в сукупності функціональних порушень призводять до значного обмеження життєдіяльності людини та її працездатності.

Друга група визначається інвалідам з дитинства (учням, студентам) на період навчання; після закінчення учбового закладу надається довідка про придатність їх до роботи внаслідок набуття професії.

Інваліди ІІ групи можуть виконувати ту чи іншу роботу в спеціально створених умовах: в спеціальних для інвалідів цехах, де забезпечується організація особливого режиму праці (скорочення робочого дня, індивідуальні норми виробітку, додаткові перерви у роботі, суворе дотримання санітарно-гігієнічних норм, медичний нагляд і систематична лікарська допомога і т. Ін.), на спеціально створених робочих місцях, в надомних умовах з індивідуальним ритмом роботи без обов'язкових норм виробітку, з доставкою в необхідних випадках сировини додому та прийманням вдома готової продукції.

Третя група iнвалiдностi

Підставою для встановлення третьої групи iнвалiдностi є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або уродженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, в тому числі працездатності, які потребують соціальної допомоги i соціального захисту.

Критерії встановлення ІІІ групи інвалідності:

· здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів;

· здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані;

· здатність до навчання в учбових закладах загального типу при дотриманні спеціального режиму учбового процесу і (або) з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає);

· здатність до орієнтації в часі, у просторі за умови використання допоміжних засобів;

· здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації.

Помірно виражене обмеження життєдіяльності визначається частковою втратою можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне зниження квалiфiкацiї або зменшення обсягу трудової дiяльностi; значне утруднення в набутті професії чи в працевлаштуванні): значне зменшення (більше ніж на 25%) обсягу трудової дiяльностi; втрата професiї чи значне, зниження квалiфiкацiї; значне утруднення в набутті професiї чи в працевлаштуваннi в осiб, що ранiше нiколи не працювали та не мають професiї.

Кожна група інвалідності визначається на певний термін із зазначенням строку переосвідчення. Переосвідчення осіб працездатного віку може бути через 1-3 роки. Направлення на переосвідчення раніше визначеного терміну може бути лише у випадку необхідності перегляду групи при зміні стану здоров'я і працездатності.

Без зазначення терміну переосвідчення тобто безстроково група інвалідності встановлюється в разі:

· анатомічних дефектах і прирівняних до них станах;

• пенсійного віку інваліда у чоловіків після досягнення шістдесяти років, жінок – п'ятдесяти п'яти років.

• наявності стійких незворотних морфологічних і функціональних порушень;

• неефективності реабілітаційних заходів;

• несприятливого клінічного та трудового прогнозу.