ТОП 10:

Тринадцятий Вселенський (І Ліонський) собор



Року та його рішення

Причини скликання тринадцятогоВселенського собору(далі - ХІІІ ВселенськийабоІ Ліонський собор) 1237-1245 рр. – татаро-монгольське нашестя на Русь й інші країни Східної Європи та невдачі з хрестоносними походами.

Через черговий конфлікт між очільником Святої Римської імперії Фрідріхом ІІ (внуком Барбаросси), який за допомогою сарацинів старався підкорити жителів вільних міст Італії, і папою Інокентієм ІV (1243-1254), який застосував до імператора духовні покарання, виникла необхідність скликати Вселенський собор, який би затвердив відлучення Фрідріха ІІ від Церкви, що однозначно означало його усунення з посади. Папа змушений був покинути Рим і скликати собор у головному храмі Ліона.

На собор прибуло тільки 150 єпископів, а також світські особи (французький король Людовік IX і латинський імператор Болдуїн ІІ, що представляв держави хрестоносців у Палестині), оскільки німецький імператор Фрідріх ІІ наказав своєму флотові перехопити біля о. Ельби корабель, на якому було близько 100 учасників собору, з-поміж яких і три кардинали, і ув’язнив їх [39, с.161-162].

Собор розпочав свою роботу 28 червня 1245 року в м. Ліоні,де вже були присутні понад 200 учасників: єпископів та їх представників, зокрема три патріархи. Митрополит Петро Акерович, посол Русі, теж був на соборі. Як згадують ірландські хроніки (Буртонського монастиря та ін.) та хроніка Матвія Празького [Р. ІІ.19.Т.ІІ, с.144-147], митрополит Петро Акерович одягнений в інші ризи (тобто в єпископському одязі східного обряду – уточ. Г.Л.), брав активну участь у догматичних дискусіях собору і показав високу освіченість у богословських питаннях, брав участь у богослужіннях, але розмовляв з допомогою перекладача, докладно інформував усіх присутніх про суть військової загрози з боку татаро-монгол [Р. ІІ.19. Т.ІІ, с.146].

Ще перед початком роботи собору папою Григорієм ІХ (1227 - 1241) або папою Іннокентієм (1243-1254) було прийнято рішення про коронацію Данила, яка відбулася в Дорогочині (1237-1245 pр.), про що свідчать листи папа Іннокеннтія до короля Руси Данила[8, P. 30; 45, с.128; Р. ІІ. 30, с.178].

На трьох сесіях, що проходили з 28 червня 1245 р. по 17 липня 1245 р. ухвалено такірішення І Ліонського собору:

1. Було вислано три дипломатичні посольства до татаро-монгол:

- два посольства вислані через Балканський півострів і Малу Азію;

- перше папське посольство єпископа Івана Пляно де Карпіні (1245–1247) до Туреччини було вислано навесні 1245 р. (до початку собору) через Богемію, Польщу, знищену і сплюндровану Київську Русь, яке до початку собору в Європу не встигло повернутися (див. Спогади Івана Пляно де Карпіні (1245 – 1247) у книзі Д. Січинського “Чужинці про Україну”.- К.-Львів, 1991-1992. - 254с. та переписку папи Іннокентія ІV з королем Русі Данилом та його братом Васильком [8, P.31-39]).

2. Розглянуто питання про зв’язки Апостольського престолу з королем Данилом Галицьким і надання йому військової допомоги. Папа закликав всіх володарів Європи допомогти Данилові в його боротьбі проти татар. Велося інтенсивне листування двох сторін, до якого спричинилося послання папи, передане на Русь через папського легата Івана Пляно де Карпіні, який, повертаючись до Європи, забрав із собою руських послів від короля Данила Галицького і відповідь руського духовенства на пропозиції папи (Листування папи і Данила до 1245р. засвідчує, що Данило був королем за спадковістю. Його титул – король - із папським подарунком – короною – та пізнішим коронуванням не зв’язане (див. Documenta Pontificum Romanorum historiam Ucrainae illustrantia (1075-1953). Vol.1.: 1075-1700.Collegit introductione et adnotationibus auxit P. Athanasius G. Welykyj, OSBM. – Romae: PP. Basiliani - Piazza della Maonna Dei Monti, 1953 ; Документи Інокентія ІV папи [8, с.30; Р. ІІ.30, с.178].

3. Єпископи оголосили імператора Святої Римської імперії Фрідріха ІІ (1220-1250) за віроломство, порушення мирного договору, святотатство (ув’язнення майже 100 делегатів собору) та єретичні погляди (пропонував улаштувати перемовини з мусульманами) черговий раз відлученим від Церкви й однозначно позбавленим трону. Таке ж рішення ухвалили щодо португальського короля Саншу ІІ.

Італійські міста, підтримувані папою, вчинили імператорові Фрідріху ІІ жорстокий опір, що й привело до поступового занепаду його імперії і вступу її ослабленою добу феодальної роздробленості.

4. Собор закликав усі країни підтримати сьомий хрестоносний похід проти мусульман на Сході, підготовкою якого займався французький король Людовік ІХ (1226-1270).

ХІІІ Вселенський (І Ліонський) соборсвоє завдання частково виконав, але впровадити ухвалені рішення в життя згодом, вдалося не всюди.

Попри те, що учасники ХІІІ Вселенського собору і закликали європейських володарів допомогти королю Русі Данилу, він реальної дієвої допомоги для боротьби з монголами не дістав. Європейські очільники держав були більше заклопотані підготовкою до сьомого походжу хрестоносців на Близький Схід на в Північну Африку, ніж допомогою королю Русі.

Під час сьомого хрестоносного походу його організатор - французький король Людовік ІХ - намагався підкорити Єгипет, пізніше – Туніс. Підтримка папи допомогла йому централізувати королівську владу у Франції і сприяла її посиленню на півночі Італійського півострова.

Між тим Київська Русь своє призначення перед Богом виконала: “своїми неозорими просторами поглинула силу татаро-монгол” і зупинили її, тим самим врятувавши країни Європи.

Хоча питання унії Київської митрополії з папою дискутується, але свідчення про участь архієпископа Петра Акеровича у роботі І Ліонсього собору говорить саме за себе.

 

Чотирнадцятий Вселенський(ІІ Ліонський) собор

Року та його рішення

По смерті Климента ІV (1265 -1268) почалася тривала вакансія папського трону. Три роки продовжувались переговори кардиналів, перш ніж вони постановили вибрати папою Тебальдо Вісконті, який не був кардиналом, був відсутній на конклаві, через те, що як папський легат брав участь в останньому восьмому хрестоносному поході, до Тунісу, що закінчився невдачею [29, с.210; 39, с.181-182].

Тебальдо Вісконті із П’яченциіталієць за походженням, обіймав посаду архідиякона в Льєжі (тепер Бельгія). Був обраний папою і взяв ім’я Григорія Х. Його коронація відбулася тільки 27 березня 1273 року.

Папа Григорій Х(1271-1276) запропонував деякі нововведення щодо вибору нового папи, спробував досягти порозуміння між східним і західним християнством, скликавши ІІ Ліонський собор. Але дійти повного порозуміння йому не вдалося. Папа Григорій Х помер незабаром по закінченні роботи ІІ Ліонського собору, під час поїздки в м. Ареццо (Італія). 1713 року Григорій Х за реформи і за послідовність у протистоянні між світською й духовною владою був визнаний Католицькою Церквою блаженним [45, с.134].

Ситуація в середині Церкви склалася вкрай несприятливою через невдалий хрестоносний похід, важку ситуацію в Латинській імперії на Сході, а також через хаос, який панував в Німеччині, Італії, Сицилії, а тому папа вирішив скликати Вселенський собор саме в Ліоні 1274 року. За задумом папи, це мав бути найбільший із християнських соборів з метою порозуміння із східним християнством, бо в деяких країнах були певні непорозуміння із ченцями-домініканцями та місцевими володарями, як наприклад на Русі 1233р.(Лужницький Г. Українська Церква між Сходом і Заходом. – Філадельфія: Провидіння, 1954, с.116).

Візантійський імператор Михайло VIII пообіцяв папі добиватися примирення Церков із політичних та економічних міркувань: щоб відкласти похід західних монархів на Константинополь і дістати на Заході позики для ведення війн [54].

Папа Григорій Х, який організував хрестоносний похід, був сам на Сході, добре знав ситуацію, яка там склалася, і мав контакти зі східним духовенством. Він брав участь у порозумінні з греками з метою визволення Святої Землі від сарацинів.

На чотирнадцятий Вселенський собор(далі - ХІV ВселенськийабоІІ Ліонський собор)1274 року були запрошені і прибули близько 500 єпископів із Заходу й Сходу, а також авторитетні теологи Церкви: святий Бонавентура (Джованні Фіданца) і святий Альберт Великий (Альберт фон Больштедт, 1193-1280), святий Тома з Аквіну (1226-1274) - один із визначних учених, котрий у дорозі до Ліону помер, хоча зумів закінчити дослідження “У справі помилок греків”. Окрім того, на соборі було багато представників європейських королівських дворів та візантійський імператор Михайло VІІІ Палеолог (1259-1282), архієпископ Нікеї і колишній патріарх Герман.

З початком сесій вчений і теолог, генерал ченців-францисканців і професор Бонавентура (1221-1274) був призначений папою Григорієм Х кардиналом-єпископом в Альбано(утім помер під час собору 15 липня 1574 р.).

На сесіях дискутувались такі проблеми:

- про розходження східного й західного християнства – проблему сходження Святого Духа – Філіокве; предметом дискусії був додаток «І сина» із “Символу віри”;

- про надмірну концентрацію церковних посад і доходів духовенства.

- політичні питання: підняті проблеми взаємин Європи і татар. Делегація татарського ханства привезла із собою план створення спільної ліги проти турків.

Собор,що розпочав свою роботу 7 травня 1274 року,ухваливтакі рішення:

1. Зібрати кошти на наступний хрестоносний похід – ухвалено для цього використати церковну десятину протягом 6 наступних років .

2. “Ubi Periculum” – про вибори папи конклавом кардиналів (16 липня 1274 р.).

3. Зберегти привілеї 4 жебрацьких чернечих орденів: домініканців, францисканців, августинців та кармелітів.

4. Єпископи відповідають за свої території: за діє цезії – у латинському обряді, за єпископства – у східній традиції.

5. Полагодив суперечку між Альфонсом - королем Кастилії, та Рудольфом Габсбургом щодо успадкування престолу в Австрії і вирішено на користь другого [40, с.185-186].

6. Узяв до відома пропозиції татарської сторони про створення коаліції з Європою проти турків-сельджуків.

Підсумки роботи собору:

І. Однак повної мети собор не досягнув. Хоч папа Григорій Х і скликав його задля порозуміння східного й західного християнства, цього не відбулося. Правда, на соборі під тиском візантійського імператора Михаїла VІІІ Палеолога східні єпископи проспівали разом з папою “Вірую” із Філіокве, але собор не зобов’язував греків вживати обов’язково додаток “і Сина” [39, с.185, 186].

Унійне об’єднання церков на Ліонському соборі дістало повне схвалення тільки 200 єпископів чи їх представників та посланців імператорів із майже 500 присутніх.

Укладена унія носила чисто формальний характер і викликала бурхливе незадоволення авторитетних митрополитів східного християнства. Правда, Константинопольський патріарх Йосип І Галесіот (1268-1275), який протестував проти укладення унії, був зміщений зі своєї посади і на його місце (очевидно) призначений прихильник унії – Йоанн ХІ Веккос (1275-1282).

У 1277 році за ініціативою Йоана І Дуки був скликаний синод у Фессалії на якому, противники унії, що були вислані із Візантії, відлучили від ЦерквиКонстантинопольськогопатріарха Йоанна ХІ Веккоса за його неканонічне призначення й повернули патріарха Йосипа І Галесіота на патріарший престіл в Константинополі вдруге (1282-1283). По смерті батька імператор Андронік ІІ Палеолог (1282-1328) скликав собор східних єпископів, який визнав рішення Ліонського собору такими, що втратили чинність, через підтримку папою Мартином ІV (1281-1285) Карла Андаґенського, що хотів відновити Латинську імперію на Сході й тим самим загрожував візантійським інтересам.

Окрім податку (десятини), накладеного на доходи духовенства, щоб здійснити останні хрестоносні походи, рішення собору не дали результатів.

ІІ. Щодо наведення порядку у виборах папи було ухвалено (на 5-ій сесії собору) рішення “Ubi periculum” вибирати понтифіків винятково на закритому засіданні кардиналів - конклавом і заборонити кардиналам покидати його до того часу, поки не буде оголошено ім’я нового керівника Церкви.

Конклав кардиналів(від лат. Сum clave – закритими на ключ) - збори кардиналів, які скликаються не раніше ніж через 10 днів після похорону і не пізніше ніж через 18 днів по смерті папидля вибору нового понтифіка. Конклавом називається також приміщення Сикстинської капелли, у якій відбуваються збори кардиналів. Вхідні двері до капелли замуровуються і відкриваються лише після вибору папи, для того, щоб учасники конклаву не мали особистого контакту чи листування зі сторонніми особами. Якщо протягом трьох днів вони не виберуть папу, раціон харчування буде зменшений. Після тижня безплідних нарад і виборів учасники зборів будуть сидіти на хлібі й воді. Порядок проведення конклаву був установлений папою Григорієм Х(і затверджений ІІ Ліонським собором), відтак поточнювався і коректувався наступними папами. Для вибору папи потрібно 2/3 голосів усіх учасників конклаву плюс 1 голос. Відповідно до апостольської конституції папи Павла VІ (1897-1978 ) число учасників не повинно перевищувати 120 осіб [23, с.209-210; 39, с.185]. Заборонено покидати конклав до часу проголошення імені новообраного папи.

ІІІ. Схвалені рішення щодо регулювання діяльності орденів. Дозволено діяльність чернечих чинів: двох уже відомих чернечих орденів — домініканського та францисканського та двох нових - августинців та кармелітів, тобто загальне число жебрацьких орденів було зведено до чотирьох.

ІV. Розглядалися на ІІ Ліонському соборі і політичні питання, які мали врегулювати анархію феодальної роздробленості, що існувала у країнах Західної Європи. Собор офіційно визнав Рудольфа Габсбурга (1273-1291) німецьким королем.

V. Плани щодо проведення нового (дев’ятого) хрестоносного походу, незважаючи на зусилля наступників папи Григорія Х, не були втілені в життя. Похід, як передбачалося на соборі, мав би здійснюватись у союзі з Ільханідом Абакою, представник якого на соборі на знак серйозності намірів хана прийняв хрещення. Цим він хотів продемонструвати серйозність наміру татарських керівників - укласти коаліцію з Європою проти турків. Але володарі Європи ще не зовсім усвідомлювали всю небезпеку, що їм могла загрожувати з боку нових завойовників - сельджуків.

VІ.До здійснення татарського плану про утворення спільної коаліції проти турків не дійшло.

VІІ.Той факт, щоодин із татарських послів прийняв хрещення, давала радість всім соборним отцям, вселяла їм надію на те, що їм вдасться християнізувати татар повністю. Тим більше, що серед татар діяли християнські ченці-місіонери: домініканці і францисканці. Про те через помилки папської політики, необізнаність частини хрестоносців, що прийшли на допомогу тамплієрам та госпітальєрам у Палестині, із місцевими звичаями та обрядами – усе це привело до того, що держави хрестоносців на Близькому Сході впали, а позиції мусульман – посилилися.

VІІІ. Отці собору та представники європейських володарів не прийняли пропозиції короля Руси Данила – утовирити серйозну військову коаліцію проти татар і мусульман. Згодом це стало серйозною проблемою для Європи.

Католики зазвичай вважали ІІ Ліонський - ХІV Вселенським собором. Але 1974 р. папа Павло VІвисловився про нього, як про“Вселенський собор Заходу”[19], але за офіційними документами всі собори, що проходили пізніше враховували його, за нумерацією, як ХІV Вселенський, бо останній собор – ІІ Ватиканський - в усій теологічній та науковій літературі вважається як ХХІ Вселенський.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.48.40 (0.012 с.)