Готельні послуги та розвиток курортів у XIX — на початку XX століття

У XIX ст. Київ, маючи сприятливі природно-кліма­тичні умови, вигідне географічне положення, значну архітек­турно-історичну спадщину, високий адміністративний ста­тус і підприємливе, активне та працелюбне населення, мав значний потенціал для того, щоб стати великим туристичним центром Східної Європи. Але для успіху в цій сфері не вистачало сучасної туристичної інфраструктури, тобто готе­лів, закладів харчування та розваг для туристів, налагодженої транспортної системи.

До відкриття регулярних залізничних рейсів, тобто до 1889 р., плани перебудови центральних вулиць міста згідно но­вих вимог виконувались повільно. Серед великих готелів Києва виділялись тільки «Зеленая гостиница», яка була побудована ще в 1803-1805 рр. і належала Лаврі. Майже півсторіччя цей го­тель був найпопулярнішим у Києві. В 1825 р. тут зупинявся О. Грибоєдов. Лаврський готель складався з одного 4-поверхово-го і трьох 2-поверхових корпусів, які розміщувалися поза ого­рожею монастиря, в Гостинно-Лаврському провулку, що йшов до печер. На цьому місці в давнину існував притулок для про­чан, жебраків та калік, заснований ще преподобним Феодосіем.

Лаврський готель мав у 1850 р. 200 окремих номерів і близько 20 загальних кімнат, не враховуючи маленьких будиночків. Приміщенням готелю можна було користуватись без­коштовно протягом 2-х тижнів. їжа коштувала 25 коп. за пор­цію, окремою в 5 коп. була платня за користування самоваром, Видача обідів починалась о дванадцятій годині. Один з корпу­сів готелю містив лікарню. Готель приймав до 85 тис. відвідувачів на рік. Утримувався Лаврський готель, головним чином, на кошти графині Анастасії Орлової та княгині Турчанінової.

З появою електрики та введенням в дію залізничних доріг помітно зросла кількість туристів, які прибували до Ки­єва. Існували три основні шляхи, якими користувалися туристи: на пароплавах (по Дніпру); залізницею та в диліжансах.

Особливо важливою була для Києва Південно-Західна залізниця, вона з'єднувала Київ з Петербургом, Варшавою, Одесою, Миколаєвом і Харковом. Московсько-Київсько-Воронезька залізниця слугувала для найкоротшого сполучення з Москвою.

Києво-Полтавська відкривала прямий шлях до Криму (була введена в експлуатацію у 1901 р.). Києво-Ковельська залізниця вела до західних кордонів Росії.

Сім кур'єрських, поштових і товарно-пасажирських потягів з вагонами 1-го, ІІ-го та ІІІ-го класів щоденно приймав і відправляв у зворотному напрямку побудований в стилі англійської готики павільйон Центральної станції київських залізничних доріг, відкритий у 1870 р. (архітектор Вишневський). Вокзал мав загальну площу 460 кв. м: розкішні зали очікування для аристократів, маленькі та брудні приміщення для простолюду. Міська станція залізничних доріг виконувала доручення пасажирів з доставки багажу до квартир і готелів. Умови цих послуг знали провідники кож­ного потягу.

Прибулих до Києва пасажирів часто зустрічав духовий оркестр. Прибуття потягів очікували кінні екіпажі, готельні ом­нібуси, розфарбовані у фірмові кольори. Знайти екіпаж не було проблемою, але найняти його було недешево. На привокзальній площі працювали комісіонери, вдягнені у фір­мовий одяг і картузи з літерою «К», вони пропонували зупинитися в найкращих готелях Києва. На рубежі ХІХ-ХХ ст. Київ славився гостинністю, і готелів вистачало на всіх заможних ту­ристів.

Найфешенебельнішими вважались «Гранд-Отель», Отель де Франс», «Бельвю» та «Европейская» на Хрещатику, а також «Метрополь» на Великій Володимирській. В першокласних номерах — розкішне меблювання, чемна при­слуга, власні екіпажі, телефон. Номер зі зручностями коштував від 1 до 12 карбованців на добу; самовар та білизна — за окрему платню.

Гучні назви київських готелів відображали географію Євро­пи: «Малороссия», «Дрезден», «Россия», «Петербуржская», "Английская», «Лондон», «Рим», «Неаполь», «Женева». Підприємливі кияни утримували велику кількість мебльованих кімнат майже на кожній вулиці мі­ста. Сервіс в них не посту­пався першокласним готелям, а коштував у декілька разів дешевше.

Велика кількість готелів розміщувалась на вулиці Безаківській (нині Комінтерна) — їх скупчення пояснювалось безпосередньою близькістю вокзалу та прекрасного ботанічного парку. Майже всі готелі на цій вулиці були побу­довані у 1880-1890 рр.

64 готелі Києва, які були в Києві до 1901 р., можна умов­но розділити на чотири великі групи:

1. Готелі, що знаходились безпосередньо поруч з вокзалом

2. Готелі на Подолі (11). Розвиток подільської готельної інфраструктури був пов'язаний, по-перше, з близькістю Дніпра, по-друге, з історично-обумовленою спеціалізацією району — торгівлею, організацією ярмарків.

3. Готелі в безпосередній близькості від Лаври та вздовж вул. Олександрівської (нині Грушевського). їх присутність була обумовленою близькістю Києво-Печерської лаври, важливих адміністративних будинків, великих парків, що дозволяло печерським готелям конкурувати з готелями центру.

Готелі центру міста. На території сучасного Старокиївського району функціонувало 44 готелі. Архітектори доклали максимум зусиль, щоб центр Києва став «доходним місцем з точки зору туризму». Здебільшого, на Хрещатику переважав стиль «віденський модерн». На східному кінці Хрещатика виникло розкішне місце розваг — парк «Шато де Флер», створений у 1863 р., зі своєю перлиною — Долиною троянд (нині на цьому місці стадіон «Динамо»). У всіх першокласних готелях були лазні, гаряча вод; їжа подавалась в номери або спожива­лась в ресторані, був свій погріб вин, які раз на добу подавались клієнтам безкоштовно.

Найдорожчим рестораном Києва в кінці XIX ст. був ресторан при готелі «Метрополь», який належав купцеві Дьякову, Престижними вважались ресторани при готелях «Бель-Вю», «Европейская», «Гранд-Отель», «Континенталь». користува­лись популярністю, але не були такими дорогими ресторани при готелі «Орион», «Древняя Русь» і «Марсель». Добрий обід тут коштував 30-40 коп.

Порція кави в кав'ярнях на Хрещатику коштувала 20 коп., у фірмових кав'ярнях «Варшавская» на Лютеран­ській і «Швейцарская» на Прорізній — 25 коп. Всі готелі мали спеціальний штат посильних, які виконували різні доручення клієнтів. З появою телефону всі готелі скористалися цим досягненням цивілізації, і потреба в посильних різко зменшилася.

Згодом по головній вулиці Києва Хрещатику був пущений трамвай, де проїзд коштував набагато дешевше, ніж в омнібусах та екіпажах.

На початку XX ст. 5 київських готелів того часу вважались готелями вищої категорії, згідно світових стандартів. Це «Континенталь», «Гранд-Отель», «Бель-Вю», «Европейская», і «Франсуа». Ще два були на ранг нижче, але теж кори­стувалися популярністю — це «Английская» та «Националь». На жаль, до 1930 р. залишилось тільки 5 діючих готелів. Це "Континенталь» по вул. К. Маркса з 94 номерами, «Марсель» на бульварі Шевченка, «Новая Россия» і «Красньїй Киев» на вул. Леніна і "Сельский дом» на вул. Горького. Змінились часи, а з ними і назви вулиць та готелів. «Континенталь» підірвали в 1941 р. при відступі радянських військ з Києва; готелі «Бель-Вю», «Гранд-Отель» та "Французская» знищили німці; будинок готелю «Европейская» був знесений у 1978 році.

Аналогічно Києву розвивалась туристична інфраструктура на рубежі ХІХ-ХХ ст. і в інших великих містах України — в Одесі, Харкові.

Особливо активним було будівництво готелів в Одесі, оскіль­ки це був великий морський порт і зручне місце для розвитку ту­ризму. Більшість готелів розміщувались у центрі міста, біля морвокзалу на Приморському бульварі, на вул. Пушкінській, яка з'єднувала морський та залізничний вокзали. У дореволюційній Одесі було 34 готелі та 6 заїжджих дворів. Найбільш популярними були готелі «Лондонская» (1899 р. архітектор Ю. Дмитренко) на Приморському бульварі, «Бристоль» (1899 р. архітектор А. Бернардацці) на вулиці Пушкінській, «Пассаж» (1898 р. архітектори Л, Влодек і Т. Фішер) на розі Преображенської та Дерибасівської. Цікаво, що незважаючи на столітній вік, ці готелі функціонували в Одесі й на початку XXI століття.

В Ялті перший готель побудован в 60-ті рр. XIX ст. Матильда Рибіцька; вона придбала наділ землі в Ялті по вул. Бульварній, 12 у княгині Воронцової, де згодом архітектором Ешліманом був збудований двоповерховий будинок, в якому відкрили перший в місті готель. Спочатку він мав назву «Ял-та», потім був перейменований в «Тавриду», а після реконструкції у 1906 р. отримав назву «Бристоль». За часів радянської влади назва змінювалась декілька раз. Зараз готель реконструйовано, повернуто назву «Бристоль», він є одним з найпрестижніших у Ялті, знаходиться по вул. Рузвельта, 10. До речі, готель з такою ж назвою був і в Києві, по вул. Городецького; зараз це житловий будинок.

Початок курортного будівництва на Півдні України припав на 70-ті рр. XIX століття. За ініціативою земств, лікарських та інших громадських організацій, приватних осіб, практично без фінансової допомоги уряду почали відкриватися санаторії вздовж усього узбережжя. Аристократи та най-біль успішні буржуа обра­ли для палаців і дач головним чином Південний берег Криму. Готелі й пансіонати, що перебували в приватному володінні, експлуатувалися переважно в літній сезон. Понад 100 джерел мінеральних вод, численні грязьові озера, величезна кількість винограду — усе це також сприяло популяриза­ції півострова.

Усього в дореволюційній Росії було 36 курортів, 60 санаторіїв на 3 тис. місць. При цьому кожний курорт мав специфічні особливості забудови міст, організації відпочинку та лікування.

Крихітне поселення Ялта, що в 1802 р. налічувало 13 буди­ночків, поступово перетворилось на центр усього південного узбережжя Криму. Розвитку Ялти сприяло будівництво в 1832-1837 рр. гравійної дороги Алушта-Сімферополь, яку в 1847 р. продовжили до Севастополя. 17 вересня 1837 р. імператор Ми-кола І надав поселенню Ялта, в якому мешкали лише трохи більше 200 чоловік, статус міста.

Швидке перетворення Ялти на курорт почалося після того, як в Лівадії та Ореанді стали відпочивати члени імпера­торської родини, за ними потягнулося чимало аристократів, якї і придбали великі ділянки землі поблизу Ялти та побудували палаци й дачі. Наприкінці XIX ст. землі в цьому районі вже активно скуповували під дачі багаті підприємці. Почалося будівництво фешенебельних готелів, великих магазинів, приват­них дач і лікарень, створення промислових садів та виноград­ників. Ялта стала престижним аристократично-буржуазним курортом. У 1875 р. в Ялті побудували великий комфортабель­ний готель «Россия» (зараз у цьому будинку розташований готель «Таврида»).

Біля витоків зародження курорту стояв відомий російський учений С. П. Боткін. За його рекомендацією представники царсь­кої династії Романових придбали поблизу Ялти маєток Лівадію.

Ялту почали називати «Російською Ніццою» і «Російською Рив'єрою». У 1913 р. місто Ялта займало територію від Лівадії до Масандри, а його населення складало більше ЗО тис. мешканців.

У 1900 р. у приватному будинку на околиці Ялти добродійне товариство міста за участю А. Чехова, Л. Толстого, М. Горького побудувало пансіонат «Яузлар» на 20 місць.

У 1901-1902 рр. було відкрито дитячий санаторій в Аліупці. У 1915 р. майже всі курортні заклади Ялти — 5 санаторіїв на 169 місць, клінічна дитяча колонія, притулок на місця для хворих на туберкульоз — були платними. До послуг заможних клієнтів були 14 готелів на 800 номерів, 3 комфортабельних приватних санаторії та 5 пансіонатів.

Упродовж літнього сезону тут вирувало життя. А коли курортники роз'їжджалися, місто ставало тихим, провінційним, заклади відпочинку і магазини здебільшого зачинялися. Отже, циклічність, сезонна залежність життя цих населених пунктів була такою ж, як в сучасних курортних чорноморських містах.

У сусідній Алуніті в 1864 р. у 120 дворах мешкало 763 особи; у 1902 р. населення зросло до 2800 чоловік. Однак містечко мало невеселий вигляд: удень намощена набережна втопала в клубах пилюки, а ввечері стояла суцільна пітьма. Стає цілком зрозумілим, що в дореволюційний період якіс­ний комфортабельний відпочинок і лікування на кримських ку­рортах були доступними лише для заможних верств населення. Багато готелів, побудованих на рубежі ХІХ-ХХ ст., були справжніми витворами мистецтва, адже їх проектували талановиті, кращі архітектори тієї епохи.

Внаслідок революційних подій 1905-1907 рр. багато готелів та дач розорилися, але напередодні Першої світової війни туристична галузь Криму повернула собі втрачену позицію лі­дера серед курортних регіонів імперії.