Вимоги щодо виконання електропроводок

Згідно з вимогами технічного документа “Правила будови електроустановок. Електроустаткування спеціальних установок. ДНАОП 0.00 – 1.32 -01. – Київ: Укрархбудінформ, 2001” у будинках треба застосовувати кабелі та проводи з мідними жилами (пункт 2.5.3). Найменший переріз жил проводів для групової мережі – 1,5 мм² , а розподільної до квартирних щитків лічильників – 2,5 мм².

У новобудовах електропроводка виконується заховано. У наявних будинках електропроводка може бути захованою чи прокладеною в коробах.

Електропостачання окремої квартири починається з увідного розподільного щитка (ВРЩ). ВРЩ встановлюють, зазвичай, в нішах у місцях загального користування (коридорах, сходових майданчиках тощо). ВРЩ отримує живлення від увідного розподільного пристрою будинку вертикальними стояками. Від ВРЩ може відходити декілька групових ліній.

Електропостачання окремого будинку (котеджу) здійснюється відгалуженням від повітряної лінії через увід у будинок. На вводі розташовують увідний розподільний пристрій (ВРП), від якого отримують живлення житлові, побутові та присадибні приміщення. Електропостачання окремих присадибних будівель (бані, теплиці), а також помп виконують ізольованими проводами чи кабелем. Якщо в присадибних будівлях передбачаються розетки, то там на вводі розташовують окремий груповий розподільний щиток.

Внутрішні електропроводки влаштовують з дотриманням вимог щодо характеру приміщень: сухі чи нормальні, вогкі, особливо вогкі, жаркі тощо.

Мережі живлення та розподільні мережі допускається виконувати кабелями з алюмінієвими жилами у тому разі, коли їхній розрахунковий переріз дорівнює 16 мм² і більше.

Електропроводку в приміщеннях виконують заховано в каналах будівельних конструкцій, чи відкрито в електротехнічних плінтусах, коробах тощо. У ванних кімнатах, санвузлах, душових електропроводка повинна бути захованою.

Вимикачі на стіні рекомендується встановлювати на висоті 0,7-1,0 м, штепсельні розетки - на висоті 0,3 – 0,6 м від підлоги. Вимикачі та розетки відкритої електропроводки встановлюють на підкладках з негорючого та непровідного матеріалу товщиною не менше 10 мм. Не допускається встановлення розеток і вимикачів у ванних кімнатах, душових, саунах і санвузлах. Якщо там розетки все ж необхідні (наприклад, для вмикання приладів гідромасажу чи інших побутових приладів), то така мережа повинна бути оснащена електромеханічним ПЗВ з номінальним вимикальним диференційним струмом не більше 30 мА.

У житлових кімнатах необхідно передбачати хоч одну розетку на струм 10 А, а у кухнях квартир – не менше 4-х розеток на струм 10 А. Допускається встановлення здвоєних розеток у приміщеннях кухонь і їх ураховують як дві окремі розетки.

У передпокої (прихожій кімнаті) встановлюють дзвінок, а біля входу в квартиру – кнопку дзвінка.

Однополюсні вимикачі для комутації кіл освітлення необхідно встановлювати в розриві фазного провода.

Проводи прокладають у трубах у тому випадку, коли передбачається їхня заміна чи їх необхідно захищати від механічних ушкоджень.

 

3.2.2. Нанесення електропроводки на план квартири

Перед прокладанням проводки на плані приміщень квартири (котеджу) наносять шляхи прокладання проводів, розташування електроустаткування, комутаційної апаратури тощо. Для прикладу на плані однокімнатної квартири (рис. 3.1) зображені електропроводка з приєднаними до неї світильниками, штепсельними розетками, вимикачами, електродзвінком, принципова схема якої наведена на рис. 2.1.

Рис. 3.1. План однокімнатної квартири з електропроводкою

Устаткування електропроводки (встановлювальну арматуру) на плані позначають умовними зображеннями, що наведені в Додатку 1.

Для приєднання квартири до електромережі застосовуються квартирні щитки (рис. 1.2). У багатоповерхових будинках квартирні щитки різних квартир суміщаються у поверховий щиток (рис. 1.1), який розташовують на сходовому майданчику поверху.

У квартирному щитку встановлюють захисну апаратуру, пристрої захисного вимкнення та лічильник електроенергії. На рис. 1.3, рис. 1.6 і рис.1.7 наведені варіанти схем електропостачання квартири з різним наповненням щитків. До приймачів квартири підводяться три проводи: фазний провід L, нейтральний (нульовий) провід N та захисний провід РЕ. Захисний провід не проходить через комутаційні апарати, а нейтральний проходить через ПЗВ (схема типу TN-C).

На вводах у будинки встановлюють також обмежувачі перенапруг для захисту проводок і устаткування від перенапруг.

Квартирні приймачі можуть живитися через автоматичні вимикачі з пристроями захисного вимкнення високої чутливості з номінальним струмом уставки 6, 10 чи 30 мА. На вводах у квартиру застосовують ПЗВ середньої чутливості з уставкою 100, 300 і 500 мА. Встановлення ПЗВ є обов’язковим, якщо автоматичний вимикач чи запобіжник не забезпечує часу вимкнення 0,4 с за номінальної напруги 220 В і якщо устава не охоплена системою зрівнювання потенціалів, чи якщо розетки розташовані зовні приміщень або в приміщеннях з підвищеною небезпекою. У житлових будинках не повинні застосовуватися ПЗВ з автоматичним вимкненням у разі зникнення чи неприпустимого зниження напруги. ПЗВ повинен бути працездатним протягом не менше 5 с у разі зниження напруги до 50% від номінальної.

На вводі в будинок повинна бути виконана система зрівнювання потенціалів шляхом сполучення таких струмовідних частин: основний захисний (уземлювальний) провідник; сталеві труби комунікацій будинків і між будинками; металеві частини будівельних конструкцій, блискавкозахисту, системи центрального опалення, вентиляції та кондиціонування. У мережі необхідно додатково здійснювати зрівнювання потенціалів між струмовідними частинами стаціонарних устав, нульовими захисними провідниками всього електроустаткування. Для ванних і душових приміщень додаткова система зрівнювання потенціалів обов’язкова і її треба приєднувати до РЕ шини.

Нагрівальні елементи, що закладені в підлогу, повинні бути покриті уземленою металевою сіткою, сполученою зі системою зрівнювання потенціалів.

Облік електроенергії

 

Засоби обліку - засоби вимірювальної техніки, у тому числі лічильники, трансформатори струму та напруги, кола обліку, що використовуються для визначення обсягу споживання електричної енергії та електричної потужності;

Для вимірювання кількості спожитої електроенергії використовують індукційні чи електронні лічильники. Лічильники – це інтегрувальні прилади. Їх установлюють для розрахункового (комерційного) обліку електроенергії. Вони повинні мати клас точності не нижче 2.0, а якщо приєднуються через трансформатори струму, то трансформатори повинні мати клас точності 0,5. Узагалі лічильники активної енергії мають класи точності 0,5; 1,0; 2,0 і 2,5. Найпоширенішими, особливо на малих підприємствах і в побуті, є лічильники індукційної системи.

Для реєстрації електричної енергії кожен лічильник має лічильний механізм, який є лічильником обертів і з’єднаний з рухомою частиною зубчастою передачею.

Індукційний лічильник має послідовну (струмову) обвитку, паралельну обвитку (напруги), рухомий алюмінієвий диск і гальмівний постійний магніт.

Два змінні магнітні потоки (утворені струмами у струмовій обвитці й обвитці напруги), що пронизують диск, утворюють обертовий момент, який в лічильниках активної потужності пропорційний активній потужності кола.

На щитку у вікні лічильника подані такі дані: позначення лічильника, наприклад, СО-2 чи С0-5 (де буквами СО російською абревіатурою називають счетчик однофазний); одиниці вимірювання електроенергії, наприклад кВт·год; номінальну напругу, наприклад 220 В; номінальний струм, наприклад 5 А; максимальне значення струму, за якого похибка обліку не виходить за межі класу точності (значення струмів подають однією стрічкою, наприклад 5 – 15, де 5 А – номінальний струм, 15 А – максимальний струм); клас точності приладу – цифри у кільці (наприклад – 2,5); передатне число лічильника, наприклад 1 кВт·год = 1250 обертів диску. Стрілка біля щілини для диска показує правильний напрям його обертання.

Випускають однофазні й трифазні типи лічильників.

 

 

Рис. 3.2. Вимірювання енергії однофазного змінного струму

Схеми вмикання однофазних лічильників змінного струму показані на рис. 3.2: ліворуч - схема безпосереднього вмикання; праворуч - схема з вмиканням струмової котушки через трансформатор струму. Індексом Г позначені проводи від джерела живлення (генератора), індексом Н позначені проводи до електроприймача (навантаження).

Кількість спожитої електричної енергії за певний проміжок часу визначається різницею між кінцевим і початковим показами лічильника; у випадку схеми безпосереднього увімкнення лічильника:

,

де N_k –кінцеві покази лічильника (на момент завершення спостережень); N_п – початкові покази лічильника (на момент початку спостережень).

Якщо лічильник увімкнено через трансформатор струму, то отриману різницю показів необхідно помножити на коефіцієнт трансформації трансформатора струму (коефіцієнт перерахунку):

,

де – коефіцієнт трансформації трансформатора струму;

I _{1 ном} , I _{2 ном} – номінальні струми відповідно первинної та вторинної обвиток трансформатора струму.

На заміну електромеханічним лічильникам індукційного типу тепер приходять електронні (статичні) лічильники – компактні, надійні, високоточні (клас точності 0,2 і 0,5). Вони можуть виконувати й додаткові функції: вимірювати значення струму, потужності, видавати інформацію в електронну мережу тощо. Основними їхніми елементами є електронні мікросхеми (ІС) виробництва фірм Analog Devices, SAMES тощо.

 

Рис. 3.3. Електронні лічильники електричної енергії типу “Каскад-1.10/2.0-П” ВО “Київприлад” (а) і СОЕ-5020 АК“Росток”(б)

 

Таблиця 3.2

Технічні характеристики індукційних і електронних лічильників

Характеристики лічильника	Тип лічильника
Індукційні	Електронні
СО-5000, СО512	СА4-5001-5	СА4-5001-20	ЦЭ6807В	ЦЭ6803В	ЦЭ6808В
Кількість фаз
Номінальний струм, А				1 чи 5	5 чи 10 1 чи 5	1 чи 5
Максимальний струм, А				1,5 чи 7,5	50 чи 100 1,5 чи 7,5	1,5 чи 6
Номінальна напруга, В		220/380	220/380	220, 110	3х220 3х57,5 3Х100	3х57,5 3х100
Клас точності	2,0	2,0	2,0	2,0	2,0	0,2
Кількість тарифів	-	-		1 чи 2	1 чи 2
Напрями обліку

Індукційні лічильники мають низку недоліків: невисокий клас точності (найвище 0,5); велике власне споживання електроенергії (споживана активна потужність 1,5 Вт); залежність показань від частоти струму; залежність показів від температури, вологості і тиску; вплив зовнішніх електромагнітних полів тощо. Цих вад не мають електронні лічильники. Крім того вони мають високу чутливість, обліковують електроенергію у двох напрямах, можуть передавати інформацію на відстань. Параметри електронних та індукційних лічильників подані у табл. 3.2.