Співвідношення договірної і недоговірної відповідальності. Делікт як підстава притягнення до недоговірної відповідальності.

Співвідношення договірної і недоговірної відповідальності. Делікт як підстава притягнення до недоговірної відповідальності.

У цивільному законодавстві розрізняють види відповідальності за різними критеріями. Так, за підставами виникнення прав та обов'язків, за порушення яких встановлено відповідальність, вона поділяється на договірнута позадоговірну.

Договірною вважається відповідальність у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку або позбавлення суб'єктивного права за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, яке виникло з договору. Наприклад, за поставку товарів, які виявилися недоброякісними (брак), постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 20 відсотків від вартості цих товарів, повертає суму — вартість товарів, якщо вона була сплачена покупцем, а також відшкодовує витрати, завдані покупцеві у зв'язку з проведенням експертизи, зберіганням, поверненням забракованих товарів постачальникові тощо. Відповідальність тут є договірною, бо вона настає за порушення обов'язків, які основані на договорі поставки.

Позадоговірною (або недоговірною) є відповідальність, що настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої за відсутності між ними договору або незалежно від наявних між ними договірних відносин. Така відповідальність настає за порушення обов'язку, встановленого законом або підзаконним актом, і найчастіше виражається у формі відшкодування збитків. Так, у разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, виплатити потерпілому одноразову допомогу у встановленому законом порядку та компенсувати витрати, спричинені ушкодженням здоров'я, зокрема на посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо (статті 455 і 456 ЦК). У цьому разі відповідальність є позадоговірною, хоч потерпілий з організацією чи громадянином може перебувати у трудових договірних відносинах.

У пункті 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" від 1 квітня 1994 p.* звертається увага на необхідність відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що виникло з договору (ст. 203 ЦК), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, яке виникло внаслідок заподіяння шкоди (глава 40 ЦК). Звичайно, можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін другій стороні не пов'язано з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися главою 40 ЦК. За правилами про позадоговірну відповідальність здійснюється відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок загибелі (смерті) чи ушкодження здоров'я пасажира під час користування транспортом, а також шкоди, заподіяної здоров'ю або майну споживача товарами (роботами, послугами) неналежної якості (ст. 17 Закону України "Про захист прав споживачів").

У цивільному праві дії поділяються на:

1) правомірні, тобто такі, що не суперечать нормам права, дії, дозволені або прямо не заборонені нормами права.

2) неправомірні (правопорушення, делікти).

Зокрема, деліктами є заподіяння майнової (матеріальної) та мо­ральної шкоди іншій особі. Внаслідок заподіяння шкоди виника­ють зобов'язання, змістом яких є право потерпілого (кредитора) на відшкодування завданої йому шкоди і обов'язок особи, що завдала шкоду, її відшкодувати (гл. 82 ЦК).

Неправомірні дії (правопорушення, делікти) як юридичний факт цивільного права характерні тим, що

· можуть бути лише та­кими, які створюють правовідносини;

· у деяких випадках — таки­ми, що змінюють їх, або

· такими, що перешкоджають виникнен­ню правовідносин,

· але ніколи не бувають такими, що припиня­ють правовідносини, або такими, що поновлюють права і обо­в'язки.

Як у договірних, так і у деліктних зобов'язаннях законодавство виходить із принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду. Однак у деліктних зобов'язаннях є виняток із загального правила, коли допускається покладання обов'язку на особу без її вини (ст.1187 ЦК).

Розмежування договірної і деліктної відповідальності спрямоване на виключення конкуренції позовів, що з них випливають. Однак в окремих випадках законодавство допускає пред'явлення позову з делікту за наявності договору між сторонами Так, при заподіянні шкоди життю або здоров'ю громадянина при виконанні договірних зобов'язань (перевезення пасажирів) та у разі заподіяння шкоди громадянину-споживачу внаслідок недоліків товару (роботи, послуги) потерпілий одержує право вибору позову.

Деліктна відповідальність є наслідком позадоговірного заподіяння шкоди. Вона настає за умов:

· заподіяння майнової шкоди (збитків);

· протиправності діяння особи, яка заподіяла шко­ду;

· наявності причинного зв'язку між протиправни­ми діями особи, яка заподіяла шкоду, і самою шкодою;

· наявності вини особи, яка заподіяла шкоду.

За деліктним зобов'язанням той, хто заподіяв шкоду, зобов'язаний у повному обсязі відшкодувати її, а інша сторона має право вимагати від заподіювача виконання його зобов'язання. На відміну від договірної відповідаль­ності, деліктна відповідальність є порушенням загального правила не завдавати шкоди іншому.

Умови відповідальності:

а) суб'єкти. Особливості відповідальності за шкоду, заподіяну неповнолітніми, недієздатними, обмеженими в дієздатності;

Суб'єктами цивільно-правових зобов'язань із заподіяння шкоди можуть бути будь-які особи, які можуть вступати у цивільні правовідносини, а саме фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади.

У зобов'язаннях із заподіяння шкоди існують 2 сторони: кредитор та боржник.

Кредитор — це особа, якій заподіяно шкоду (потерпілий). Ним може бути будь-який громадянин (дієздатний, недієздатний, неповнолітній, який не досяг 15 років) України, іноземець та особа без громадянства. Ним може бути також і організація, незалежно від того, чи користується вона правами юридичної особи чи ні.

Боржник — це особа, яка відповідає за заподіяну шкоду. Як правило, нею є заподіювач шкоди. В деяких випадках, передбачених законодавством, боржником виступає не заподіювач шкоди, а особа, винна за поведінку заподіювача. Так, згідно з стат-. тею 446 ЦК України, за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15 років, несуть відповідальність його батьки (усиновителі), опікун або учбові, виховні чи лікувальні заклади, під наглядом яких знаходився неповнолітній, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їх вини. При заподіянні шкоди недієздатною особою боржником є його опікун або організація, що зобов'язані здійснювати за ним нагляд (ст.448 ЦК України).

Громадянин виступає в особі боржника за умови, що він є деліктоздатним, тобто здатним відповідати за свої дії. Делікто-здатність громадян за чинним цивільним законодавством України наступає з 15 років (ст.13, 447 ЦК України). Наведене правило поширюється не лише на громадян України, а й на іноземців (тих, що не користуються екстериторіальністю) та осіб без громадянства.

Організація вважається деліктоздатною за умови, що вона користується правами юридичної особи. На відміну від кредитора (потерпілого), яким може бути будь-яка організація, незалежно від наявності в неї прав юридичної особи, боржником у деліктних зобов'язаннях може бути лише організація, що є юридичною особою: підприємства, громадські об'єднання, спільні підприємства, релігійні організації тощо, які з частиною першою і другою статті 2 ЦК України можуть бути учасниками цивільних правовідносин. Боржником може бути також Українська держава.

Отже, всі боржники діляться на 2 групи:

· безпосередні заподіювачі шкоди;

· інші особи, на яких законом покладено обов'язок відшкодовувати шкоду.

Безпосередні:

1. Деліктоздатні фізичні особи. Особи з 14 років.

2. Юридичні особи. Шкода заподіяна їх членом, що діє від і мені юридичної особи.

3. Держава. Незаконні рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових осіб, службових осіб органів державної влади, органів нормотворчої діяльності, органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду.

4. АРК та територіальні громади (ОМС)

Опосередковані:

1. батьки малолітніх, а іноді і неповнолітніх дітей та опікуни недієздатних фізичних осіб (ст.1178-1186 ЦК)

2. роботодавці за трудовим договором та замовники за договором підряду (ст.1172 ЦК)

3. продавці товарів, а також держава в разі завдання шкоди злочином (ст.1177, 1209 ЦК)

А) необхідна оборона, самозахист.

Шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується.

Якщо у разі здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 ЦК України самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Одним із способів самозахисту цивільного права є дія у стані необхідної оборони. Поняття та ознаки необхідної оборони розкриваються у ст. 36 КК України, відповідно до якої необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом завдання тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Б) особливості відшкодування шкоди, заподяної в втані крайньої необхідності.

Шкода, завдана особі у зв'язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність), відшкодовується особою, яка її завдала.

Особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред'явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла.

Враховуючи обставини, за яких було завдано шкоди у стані крайньої необхідності, суд може покласти обов'язок її відшкодування на особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоди, або зобов'язати кожного з них відшкодувати шкоду в певній частці або звільнити їх від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі.

Ознаками крайньої необхідності є:
а) завдання шкоди в результаті вчинення певних дій. Тобто поведінка у стані крайньої необхідності завжди є активною;
б) дії у стані крайньої необхідності спрямовані на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам та інтересам іншої фізичної або юридичної особи. Фактично у стані крайньої необхідності особа діє на користь якоїсь третьої (фізичної або юридичної) особи, правам та інтересам якої загрожує небезпека. Небезпека може бути викликана як діями людини, так і будь-якими нелюдськими факторами, наприклад стихійним лихом, поведінкою тварин, порушенням роботи технічних пристроїв та систем тощо;
в) неможливість усунути небезпеку, що загрожувала правам та інтересам особи іншими засобами. Тобто лише завдання шкоди дозволяло відвернути таку небезпеку.

 

 

4. Обставини, які виключають майнову відповідальність.

За загальним правилом, непереборна сила, тобто надзвичайна та невідворотна за даних умов подія є підставою звільнення особи від відповідальності за завдання шкоди. Проте у випадках, передбачених законом, шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується. До таких випадків можна віднести передбачену ст. 36 Повітряного кодексу України відповідальність експлуатантів повітряних суден за завдання шкоди членам екіпажу, в тому числі за шкоду, що виникла внаслідок непереборної сили.

Відрізняє форс-мажор і непереборну сили Вищий господарський суд, що у листі від 09.09.2001 01-2.2/279 “Зауваження до Господарського кодексу” вказав, що форс-мажор і непереборна сила - поняття далеко не тотожні. Категорія непереборної сили, на думку суду, втілює в собі лише стихійні природні явища, у той час як категорія форсу-мажору - охоплює лише виняткові події громадського життя, що сторони самі на диспозитивних підставах визначають у договорі як право на звільнення від подальшого виконання зобов'язання за згодою, якщо такі події будуть відбуватися в період дії договору.

Правила митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, які затверджено Наказом Держмитслужби від 17.11.2005 N 1118 визначає такі обставини непереборної сили:

· смерть власника транспортного засобу;

· стихійне лихо (пожежа, повінь, інше стихійне лихо чи сезонне природне явище, зокрема замерзання моря, проток, портів тощо, закриття шляхів, проток, каналів, перевалів);

· військові дії чи надзвичайний стан у регіоні, через який переміщується транспортного засобу;

· страйк;

Злочинні дії третіх осіб, спрямовані проти власника транспортного засобу;

· дорожня пригода за участю транспортного засобу, яка спричинила повне або часткове його пошкодження;

· неможливість подальшого руху транспортного засобу, якщо зсув або ожеледиця створює небезпеку чи загрозу дорожньому руху, життю чи здоров'ю людей або навколишньому середовищу;

· інші схожі за характером обставини чи події.

Випадок (казус) має місце тоді, коли психічний стан особи, яка порушила зобов'язання, характеризується відсутністю її вини. За відсутності вини немає й відповідальності, якщо тільки законом чи договором не передбачено відповідальності і без вини. Відповідно до ЦК особа визнається невинною, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання.

 

 

5. Способи відшкодування шкоди.

Два основні способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого:
а) відшкодування шкоди в натурі (передача речі такого ж роду і такої ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо). Даний спосіб може бути застосований, якщо відшкодування шкоди в натурі взагалі є можливим.
б) відшкодування завданих збитків в повному обсязі. Визначення збитків надається статтею 22 ЦК України, відповідно до якої збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Упущена вигода відшкодовується в грошовій формі як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні завданих збитків грішми (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди"). Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, обчислюється виходячи із реальної вартості втраченого майна або вартості виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі, на момент розгляду справи. Така вартість може бути визначена експертним шляхом.
Право вибору способу відшкодування шкоди належить потерпілому. Саме за його заявою суд виносить рішення про покладення на відповідальну особу обов'язку відшкодувати шкоду в натурі або відшкодувати завдані збитки в грошовій формі.
Постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків) (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди").

 

6. Особливості відшкодування моральної шкоди.

Як ми вже зазначали, відшкодування моральної шкоди — новий і водночас найдієвіший спосіб захисту цивільних прав. Відшкодування моральної шкоди має низку особливостей, які, насамперед, полягають у чітко визначених протиправних діяннях, до яких законодавець відносить:

• заподіяння каліцтва та іншого ушкодження здоров'я, що призвело до фізичного болю та страждань фізичної особи;

• протиправну поведінку щодо фізичної особи, членів її сім'ї чи близьких родичів, яка призвела до душевних страждань фізичної особи;

• знищення чи пошкодження майна фізичної особи, що призвело до її душевних страждань;

• приниження честі, гідності фізичної особи та ділової репутації фізичної і юридичної особи.

Особливість моральної шкоди полягає в тому, що вона має немайновий характер та може полягати у фізичному болі та/або стражданнях фізичної особи, а також інших негативних наслідках немайнового характеру, які було спричинено внаслідок приниження честі, гідності фізичної особи та ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також інших протиправних діянь.

Певна специфіка є у вині заподіювача. За загальним правилом, завдана моральна шкода відшкодовується за наявності вини заподіювача. Однак відшкодування моральної шкоди може бути здійснено і незалежно від вини особи, що заподіяла її, у таких випадках:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) якщо шкоди завдано фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування чи посадової або службової особи цих органів при здійсненні ними своїх повноважень, а також унаслідок прийняття вказаними органами нормативно-правового акта, що було визнано незаконним і скасовано;

4) в інших випадках, встановлених законом.

Певні особливості має і порядок відшкодування моральної шкоди. За загальним правилом, моральну шкоду відшкодовує заподіювач на користь особи, що має право вимагати такого відшкодування. Заподіювачем моральної шкоди може бути орган державної влади, орган влади АРК, орган місцевого самоврядування, фізична або юридична особи. Однак у випадках, що прямо передбачено законом, заподіювач моральної шкоди та особа, що несе за неї відповідальність, можуть не збігатися, наприклад, за шкоду, завдану державними органами чи їх посадовими особами, відповідальність несе держава Україна. Своєю чергою, особою, що має право вимагати відшкодування завданої їй моральної шкоди, як правило, є особа, якій таку шкоду завдано. При цьому, законом може бути встановлено відповідні обмеження щодо цих осіб, наприклад, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не мають права вимагати компенсації їм моральної шкоди у справах із захисту честі, гідності та ділової репутації (ст. 49 Закону України "Про інформацію").

На цьому тлі гостро постає питання відшкодування шкоди, яку завдано особі, що померла. Така моральна шкода відшкодуванню не підлягає. Відшкодовується лише моральна шкода, яку було завдано смертю фізичної особи безпосередньо чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (п. 2 ст. 1168 ЦК). Від цього випадку слід відмежовувати надану законом можливість спадкоємця вимагати переходу права на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя (п. 3 ст. 1230 ЦК).

На практиці доволі часто виникають питання, що пов'язані з розміром відшкодування моральної шкоди. На жаль, ЦК залишає питання про встановлення розміру відшкодування моральної шкоди без належного правового врегулювання. Передбачено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Щодо розміру грошового відшкодування моральної шкоди, то законодавець зазначає, що його визначає суд залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. А це означає, що при встановленні розміру такого відшкодування ані суд, ані сторони не матимуть жодних законодавчих передумов для його визначення.

В Україні не тільки не встановлено чітких методик нарахування розміру моральної шкоди, а й навіть бодай нижньої чи верхньої межі, як орієнтирів, що і змушує суд при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди враховувати вимоги розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

За загальним правилом, нарахований розмір моральної шкоди відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Наприклад, моральну шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодовано шляхом здійснення щомісячних платежів.

В окремих випадках умови та порядок відшкодування моральної шкоди може бути встановлено законом, наприклад, "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання попереднього слідства, прокуратури і суду" та ін.

Завдання 1.

 

Проаналізуйте положення гл. 82 Цивільного кодексу України і випишіть випад­ки врахування форми вини при вирішенні питання майнової відповідальності.

Завдання 2.

Проаналізуйте зміст принципу повного відшкодування завданої шкоди (ст.1166 Цивільного кодексу України).

Випишіть з Цивільного кодексу та проаналізуйте правові норми, якими передбачено обмежений розмір відповідальності. Які обставини мають значення при обмеженні розміру відповідальності?

 

Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів а бо особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, такі заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду у частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду (ст.1178).

У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини (ст.1179).

У разі відсутності у неповнолітньої особи, яка набула повної цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини (ст.1180).

Шкода, завдана спільними діями кількох малолітніх осіб, відшкодовується їхніми батьками (усиновлювачами), опікунами в частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду.

Якщо в момент завдання шкоди кількома малолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, яка визначається за рішенням суду (ст.1181).

Шкода, завдана спільними діями кількох неповнолітніх осіб, відшкодовується ними у частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду.

Якщо в момент завдання шкоди кількома неповнолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, яка визначається за рішенням суду (ст.1182).

Якщо опікун недієздатної особи, яка завдала шкоди, помер або у нього відсутнє майно, достатнє для відшкодування шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, частково або в повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи (ст.1184).

Шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. З урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі (ст.1186).

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (ст.1188).

За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини (ст.1190).

Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (ст.1194).

Завдання 3.

Порівняйте поняття “необхідна оборона”, “крайня необхідність” в цивільному та кримінальному праві. Які особливості відшкодування шкоди, заподіяної в стані “необхідної оборони” та “крайньої необхідності” за нормами цивільного та кримінального права? (Ознайомтеся із ст. 36, 39 КК України).

Задача 1.

Одного літнього вихідного дня громадянин Б, працюючи на дачній ділянці, несподівано почув за своєю спиною людський крик. Обернувшись, він побачив свого сусіда К з покаліченою рукою. Як виявилось, К зацікавився, що робить у такий пізній час його сусід і підійшов до нього ззаду. Б занесеною мотикою, якою він вибивав каміння, вдарив його в руку. Внаслідок перелому руки, К. 32 дні знаходився на листку непрацездатності.

К. звернувся в суд з позовом до Б про відшкодування йому частини втра­ченого заробітку, що склало 320 гривень і 580 гривень затрачених на лікування.

Проаналізуйте задачу на основі статті 1166 Цивільного кодексу України та вирішіть її.

У даному випадку ми маємо факт заподіяння шкоди. Але варто зясувати чи буде мати місце в даному випадку делікт як такий. У доктрині цивільного права до умов делікту належать наступні:

заподіяння майнової шкоди (збитків) +

протиправності діяння особи, яка заподіяла шко­ду +

наявності причинного зв'язку між протиправни­ми діями особи, яка заподіяла шкоду, і самою шкодою +

наявності вини особи, яка заподіяла шкоду –

У даному випадку має місце казус (Випадок, (казус) має місце тоді, коли психічний стан особи, яка порушила зобов'язання, характеризується відсутністю її вини). А тому, оскільки немає делікту як такого, і у даному немає норм, які передбачають відповідальність без вини.

Отже, згідно з ч.2 ст.1166 ЦК особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Задача 2.

Громадянин Я. проходив вулицею, наступив на мокрий листок, що впав з дерева, послизнувся, і, падаючи, штовхнув громадянина Г., який від падіння на тротуар покалічився.

Чи є підстави для покладення на Я. обов’язку відшкодування збитків, викликаних каліцтвом Г.?

 

Знову ж таки маємо факт заподіяння шкоди. Але варто зясувати чи був наявний делікт як такий.

У доктрині цивільного права до умов делікту належать наступні:

заподіяння майнової шкоди (збитків) +

протиправності діяння особи, яка заподіяла шко­ду +

наявності причинного зв'язку між протиправни­ми діями особи, яка заподіяла шкоду, і самою шкодою +

наявності вини особи, яка заподіяла шкоду –

У даному випадку має місце казус (Випадок (казус) має місце тоді, коли психічний стан особи, яка порушила зобов'язання, характеризується відсутністю її вини). А тому, оскільки немає делікту як такого, і у даному немає норм, які передбачають відповідальність без вини. (вини нема, бо мали місце рефлекторні рухи, які притаманні будь-якій особи при падінні)

Отже, згідно з ч.2 ст.1166 ЦК особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Задача 3.

У районну лікарню звернулась жінка з проханням надати термінову допомогу її батькові, який перебував у важкому стані і був привезений до лікарні міжміським автобусом.

Завідувач хірургічним відділенням незважаючи на те, що донька протягом 45 хвилин три рази зверталась за допомогою, відмовив, мотивуючи відмову тим, що він зайнятий іншим хворим.

Хворий в автобусі помер. За висновком судово-медичної експертизи, смерть настала внаслідок великої втрати крові. Встановлено, що причиною кровотечі була виразка шлунку. На запитання прокурора про можливість попередження смерті судово-медична експертиза дала відповідь: при своєчасному наданні медичної допомоги життя можна було врятувати.

Проаналізуйте ситуацію. В чому виражається протиправність поведінки?

Дайте визначення протиправності та її видів.

Протиправним є будь-яке діяння, яке спричинило порушення субєктивних прав особи, заподіяння шкоди її майновим або особистим немайновим інтересам, якщо особа не була уповноважена на заподіяння шкоди.

Види:

· дія;

· бездіяльність;

Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В даному випадку бездіяльність лікаря завдано шкоди праву на життя та на медичну допомогу фізичної особи.

Відшкодування здійснюється у порядку ст.1200 ЦК.

Задача 4.

Громадянин Ш пред’явив позов у суд про стягнення 1476 гривень з КСП “Золота Нива”. У позові зазначено, що 5 жовтня 2004 року його корова випасалась на конюшині КСП. Працівники, зауваживши це, загнали корову у сіносховище, де вона загинула внаслідок гострої тимпанії. Позивач просив стягнути 1476 гривень, що складає вартість корови за ринковими цінами.

Суд, розглянувши справу, прийшов до висновку, що корова загинула з вини її власника і у позові відмовив.

Проаналізуйте справу з точки зору причинного зв’язку і визначте суб’єкта відповідальності.

Згідно з п.2 ППВСУ «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

В даному випадку безпосереднього причинового звязку між діями Ш. та загибеллю корови немає. Безпосередній причиновий зв'язок є між діями працівників КСП та загибеллю цієї корови. Але у доктрині цивільного права пропонується поняття опосередкованого причинового звязку. Якщо виходити з доктринальних позицій, то винним буде Ш. в силу простої необережності (не передбачав, хоча міг би).

Якщо ж дотримуватися позиції ПВСУ та ч.1 ст.1172 ЦК, то відповідати буде КСП, якщо працівники здійснили такий делікт під час виконання свої обовязків.

 

 

Задача 5.

У ніч на 25 вересня 2004 року було затоплено підсобне приміщення магазину, внаслідок чого пошкоджено 205 пачок дитячої суміші по 2 гривні за пачку, що складало 2460 гривень. На ремонт затопленого приміщення було витрачено 2500 гривень.

Як вияснилось, наймач С, яка проживає над приміщенням магазину, залишила відкритим водопровідний кран, що послужило причиною аварії. С вважає, що вона не затоплювала магазин, оскільки вода була подана раніше, ніж це прийнято за графіком.

Дайте рішення спору.

У даному випадку маємо заподіяння шкоди. Але варто зясувати чи був наявний делікт як такий.

У доктрині цивільного права до умов делікту належать наступні:

заподіяння майнової шкоди (збитків) +

протиправності діяння особи, яка заподіяла шко­ду +

наявності причинного зв'язку між протиправни­ми діями особи, яка заподіяла шкоду, і самою шкодою +

наявності вини особи, яка заподіяла шкоду + (вина є у формі простої необережності)

А тому наймач С. має відшкодувати згідно з ч.1 ст.1166 ЦК повну майнову шкоду у сумі 4960 і за наявності для того підстав – упущену вигоду.

 

 

Задача 6.

Громадянин О. йшов вулицею. Несподівано йому на голову впала брила снігу із бурульками з даху 3-х поверхового будинку. О. був госпіталізований з важким пораненням голови, вивихом ключиці. Внаслідок травми він втратив слух на одне вухо.

До департаменту житлово-комунального господарства Львівського міськвиконкому було пред’явлено позов про відшкодування витрат на лікування, оздоровлення (масаж), а також про відшкодування моральної шкоди за втрату слуху і викликані цим незручності.

Юрисконсульт департаменту в судовому засіданні пояснив, що через брак коштів дахи будинків не очищуються, але департамент систематично оголошує по радіо, через пресу про необхідність проявляти обережність і не наближатися близько до будинків, щоб уникнути нещасних випадків. О. проходив надто близько від будинку, сам проявивши грубу необачність.

Вирішіть спір.

У даному випадку маємо запо