Психологія мас і соціальна психологія.

Соціальна психологія досліджує особливості взаємозв'язків людини з різноманітними суб'єктами соціального середовища, допомагає їй глибше пізнати себе, своє соціальне оточення, ефективно взаємодіяти з ним. Цьому сприяє властивий людині соціально-психологічний тип мислення, певний спосіб сприймання і тлумачення подій, явищ, станів, які вона може спостерігати як у собі, так і в соціумі.

Соціальна психологія — наука про взаємозв'язок соціального і психічного, їх взаємодію, взаємозалежність, взаємовпливи на рівні окремої людини, спільності; про соціально- психологічні явища, які виникають у процесі соціальної взаємодії і характеризують індивіда і групу.

Базові категорії - особистість, соціальна група, взаємодія, спілкування, соціально-психологічна реальність, соціально-психологічні явища, соціально-психологічний тип, соціальні відносини, групові процеси, масова свідомість, соціально-психологічне відображення та ін.

Сфера великих соціальних груп і масових явищ - масова поведінка, натовп, публіка, аудиторія, спосіб життя великої соціальної групи, соціальні інститути, етнічні групи, соціальні класи, стихійні групи, психічний склад групи, мода та ін.

 

 

Рольовий напрям в соціальній психології.

В процесі соціалізації у людини формується певна життєва модель: система стійких значущих стосунків, поведінкові стереотипи, патерни, ієрархія звичних видів діяльності. Життєва модель обов'язково включає репертуар психологічних ролей. Ролі як функціональні одиниці соціальної поведінки людини є одними з основних соціальних функцій особистості, вони є втіленням мети соціально значущої діяльності та поведінки людини, отже дуже тісно пов'язані з смислом життя.

Існує багато класифікацій психологічних ролей. Найбільш широке тлумачення, що включає практично всі прояви активності людини, належить класичній теорії психодрами Дж.Морено, де розглядаються такі типи психологічних ролей: психосоматичні, психічні, соціальні, трансцендентні.

Роль - це засіб функціональної включеності в групу. Можна ввести поняття групової ролі, тобто такої ролі, яка майже не включає в себе забарвлення індивідуальності, а визначається лише належністю до групи. В цьому випадку людина "грає" не саму себе, а виступає носієм соціального статусу або уособленням групових очікувань. Людина може грати в різних групах схожі ролі. У цьому випадку говорять про домінуюче амплуа або прагнення до тотожності різних соціальних ролей у різних групах спілкування. У кожній групі людина може грати і кілька ролей. За наявності у особистості декількох групових ролей у одній і тій ж групі одна роль завжди буває основною. Інші ролі є побічними, але й вони здебільшого пов'язані з мікрогрупами, угрупованнями, підгрупами, що утворюються всередині групи.

Серед найвідоміших і найавторитетніших зарубіжних теорій, які послужили фундаментом для сучасних досліджень психології ролей, можна назвати символічний інтеракціонізм і психодраму.

Предметом вивчення для психолого-соціологічної школи символічного інтеракціонізму, започаткованої Дж.Мідом (його концепція ще інколи називається теорією ролей), є рольова взаємодія, чи інтеракція (від англ. interaction). У роботах інтеракціоністів переважають соціологічний та соціально-психологічний підходи (більшість представників цієї школи - соціологи та соціальні психологи) і недооцінюється особистісне підгрунтя рольової поведінки, яка, на їх думку, майже виключно визначається експектаціями - соціальними очікуваннями. Хоча символісти і вводять поняття внутрішньої, або уявної ролі, воно не співвідноситься зі структурою особистості і не розглядається як детермінанта рольової поведінки людини. Детальніше познайомитись з концепцією символічного інтеракціонізму можна по відомій книжці Т.Шибутані (1969).

Психодраматичний напрямок (Киппер Д., 1993; Лейтц Г., 1994.; Морено Дж., 1993), засновником якого є Дж.Морено, навпаки, тяжіє до внутрішніх проблем і розглядає роль (соматичну, психічну, соціальну тощо) як інтерперсональний феномен, тобто переважно із самої себе, не завжди враховуючи, що навіть внутрішні рольові конфлікти дуже часто мають соціальне походження, тобто пов'язані з соціальними стосунками.

Рольова взаємодія не завжди відбувається гармонійно, інколи вона супроводжується суперечностями - рольовими конфліктами. Рольові конфлікти - це суперечності, пов'язані з соціально-психологічними ролями особистості та їх структурою.

Про роль як про особистісну характеристику можна говорити тоді, коли вона є прийнятою особистістю, тобто коли людина відчуває рольову ідентичність, переживає себе суб'єктом ролі. Можна виділити такі форми рольової ідентичності: 1) статева - одна із основних форм ідентичності, що полягає в ототожненні себе з тією чи іншою статтю; 2) етнічна - пов'язана з національною самосвідомістю, мовою і соціокультурними особливостями; 3) групова - пов'язана з членством в різних соціальних групах; 4) політична - пов'язана із соціальними і політичними цінностями; 5) професійна - пов'язана з професійними ролями.

З точки зору соціальної психології особистості рольова взаємодія має складну структуру.

Перша підструктура - рольові очікування - це система вимог соціуму до ролі (як крайній варіант, "соціумом" може бути і одна людина), вірніше, відображення особистістю сукупності тих вимог, які висувають до людини партнери по рольовій взаємодії, її власні уявлення про те, якої поведінки від неї чекають інші. Рольові очікування - зовнішня сторона взаємодії, що характеризує суспільну детермінацію рольової поведінки людини.

Друга підструктура (головна, що визначає характер ролі) - рольова поведінка - це реалізація рольових функцій у конкретних діях і вчинках, що здійснюються в процесі виконання ролей. Рольова поведінка - одна із основних форм соціальної поведінки людини.

Третя підструктура - рольове переживання - це внутрішня сторона взаємодії, що характеризує особистісну детермінацію рольової поведінки людини. Рольове переживання - це уявлення особистості про власні психологічні ролі, відчуття себе суб'єктом тієї чи іншої ролі, це внутрішня модель ролі. Сукупність рольових переживань людини, що стосуються її різних соціально-психологічних ролей, складає своєрідну рольову "Я"-концепцію особистості.

Як і будь-яка поведінка, рольова поведінка має свою детермінацію: зовнішню, коли рольова поведінка будується у відповідності з рольовими очікуваннями, на догоду вимог групи або соціуму; та внутрішню, відповідно до внутрішньої психологічної моделі ролі.

 

 

Соціально-психологічні теорії (когнітивістська орієнтація).

Започаткування цієї течії в американській соціальній психології пов'язують передусім з іменами К. Левіна (1890— 1947) і Ф. Хайдера (1896-1988). Вихідним її принципом є роз­гляд соціальної поведінки з погляду когнітивних (пізнавальних) процесів індивіда як істоти, здатної сприймати й переробляти інформацію, вибудовувати на цій основі цілісний, несуперечли-вий образ дійсності та керуватися ним у своїх діях. При цьому вважають, що саме прагнення до підтримання когнітивної сис­теми в стані рівноваги та відновлення цієї рівноваги в разі її по­рушення має для індивіда спонукальну силу, мотивує його до відповідної поведінки. На цих засадах розроблено низку соціа­льно-психологічних концепцій, які дістали назву теорій когніти­вної відповідності (Ф. Хайдер, Т. Ньюкомб, Л. Фестінгер, 4. Осгуд і П. Танненбаум). Отже, когнітивізм замінив біхевіори-стську "реактивну" модель на модель людини свідомої, мисля­чої, що й зумовило його популярність. Як окрема течія він офор­мився на рубежі 50-60-х років XX ст. А вже на початку 1980-х років близько трьох чвертей американських соціальних психо­логів відносили себе до когнітивістів.

 

Теорія поля» Курта Левіна.

Американська експериментальна соціальна психологія не завжди дотримувалася головного методологічного напряму, передусім під тиском соціальних проблем у часи “великої депресії” та Другої світової війни, що спонукало соціальних психологів до співробітництва, об'єднання на основі конкретних ідей. Так, у 30-ті роки XX ст. було створено Товариство психологічних досліджень соціальних проблем. У 40-ві роки соціальні психологи вільних країн намагалися допомогти своїм народам виграти війну, планувати настрій світу.

Німецько-американський психолог Курт Левін (1890— 1947) звернув увагу на соціальну психологію у зв'язку із застосуванням розробленої ним “теорії поля” до груп, перенісши уявлення про те, що енергія мотиву замкнена в межах організму, на систему “організм — середовище”, в якій індивід і оточення становлять єдине динамічне ціле. Разом зі своїми послідовниками він працював над проблемою зміни групової поведінки, моралі та ін. Наукова діяльність К. Левіна пов'язана з поширенням методу лабораторного експерименту в соціальній психології. Вивчаючи такі соціально-психологічні явища, як ефективність групової взаємодії, стиль лідерства, групова згуртованість, конформізм, прийняття групового рішення та ін., він намагався розв'язати значно ширші соціальні проблеми, тобто екстраполювати (перенести) результати досліджень на широке соціальне середовище. Вважаючи лабораторний експеримент суто науковим методом, який дає змогу глибше проникати в таємниці людської поведінки, Левін не перетворював його на самоціль, а використовував як засіб практичного розв'язання соціальних і політичних проблем. Особливість його практичних досліджень полягала в дотриманні єдиної теоретичної концепції. Попри те, що “теорію поля” піддають сумніву багато вчених, після смерті цього психолога західна психологія взагалі не мала жодної загальної теорії.