Початок нідерландської революції



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Початок нідерландської революції



Чимраз більше незадоволення іспанським пануванням незабаром знайшло свій вияв в опозиційних виступах проти іспанського абсолютизму. Першими виступили проти уряду Філіппа II члени державної ради, що існувала при правительці, найбільші нідерландські аристократи Вільгельм Оранський, граф Егмонт і адмірал Гоорн (Горн). Виступ аристократичної опозиції мав цілком лояльний характер. Аристократи і на думці не мали відокремитись від Іспанії або повстати проти Філіппа II. Проте їх вимоги до правительки на початку 60-х років містили частково і деякі загальнонаціональні вимоги, які знаходили широку підтримку особливо в середовищі буржуазії Нідерландів. Оранський та його друзі протестували проти збільшення кількості єпископів у Нідерланддх і проти їхньої інквізиційної влади, вимагали звільнення Гранвелли, пом'якшення «плакатів» проти «єретиків», скликання Генеральних штатів.

 

Приклад аристократії викликав рух проти абсолютизму ширших кіл дворянства. У 1565 р. утворюється союз дворянства під назвою «Компроміс дворян», в організації якого брав безпосередню участь Вільгельм Оранський. До союзу ввійшло близько 2 тис. дворян, частково кальвіністів, частково католиків, схильних до згоди з кальвінізмом.

 

5 квітня 1566 р. делегація об'єднаних дворян подала правительці Маргариті Пермській петицію, в якій, з одного боку, висловлювалась відданість «його величності королю Іспанії», з другого — були вимоги скасування інквізиції і негайного скликаная Генеральних штатів. Правителька була налякана появою численної делегації, але іспанські й італійські вельможі, що оточували її, з презирством дивилися на рядових нідерландських дворян. Один з придворних навіть зухвало назвав їх «жебраками» (по-французьки — «гези»). Правителька обіцяла довести побажання петиціонерів до відома короля. Через кілька днів вона видала указ, що трохи пом'якшив плакат 1550 р. Але на вимогу Філіппа II правителька незабаром скасувала своє власне розпорядження.

 

Члени дворянського союзу були дуже незадоволені результатами своїх переговорів. Вони використали кличку «гези» для позначення своєї партії. На своєму одязі дворяни демонстративно вишивали зображення торби жебрака — як нагадування про невдале звернення 5 квітня і одночасно натяк на те, що іспанці розоряють їхню країну.

 

Тим часом рух проти абсолютизму дедалі ширився. За прикладом дворян кальвіністська буржуазія утворила свій союз під назвою «Компроміс торговців». Кальвінізм швидко поширювався. Фактично уряд уже не насмілювався піддавати кальвіністів репресіям, У країні почалася революція. В рух проти іспанського абоолютизму і католицької церкви включилися широкі народні маси міста і села.

 

Іконоборський рух

 

Молитовні збори кальвіністів в умовах революційного піднесення народних мас перетворювалися на своєрідні політичні мітинги. Вони часто влаштовувались на пустищах за містом. На них були присутні юрби підмайстрів, мануфактурних робітників, усіляких бідняків. Кальвіністські проповідники паплюжили католицьке «ідолопоклонство», під яким мали на увазі вшановування ікон. Вони провіщали швидке настання перевороту, в результаті якого «старий Вавілон» (під ним мали на увазі і католицьку церкву, і одночасно іспанський католицький уряд) мусить зникнути і поступитися місцем царству «обраних» і «святих». У серпні 1566 р. у Нижній Фландрії почався широкий іконоборський рух, який перекинувся потім на решту Фландрії і Брабант, а також на північ, у Голландію, Зеландію і Фрисландію. Особливо великі руйнування католицьких церков були вчинені в Антверпені Рух тривав кілька місяців, до кінця жовтня 1566 р. Повністю була знищена внутрішня обстановка багатьох сотень церков. Загальна кількість церков і монастирів, що зазнали погромів, дорівнювала кільком тисячам. Рух мав стихійний характер і був наочним доказом ненависті широких мас Нідерландів до католицизму, який став зброєю іноземного гноблення.

 

В іконоборському русі найактивнішу участь брали міські ремісники, підмайстри і міська біднота. Та до руху розгрому церков і церковного начиння приставали й селяни. Вони або приходили в міста, беручи участь у розгромі багатих міських церков, або ж нападали на сусідні монастирі, виступаючи в таких випадках проти своїх безпосередніх експлуататорів — духовних феодалів-землевласників.

 

Побоюючись народного руху, уряд пішов на тимчасові поступки. Інквізиція та інші надзвичайні суди офіційно припинили свою діяльність. Кальвінізм був дозволений як релігія. Але проти тих, хто руйнував ікони, посилали каральні загони. Іконоборський рух викликав протести в рядах самої опозиції серед її поміркованих елементів. Граф Егмонт і адмірал Гоорн брали особисту участь у придушенні іконоборців. На півдні Нідерландів католики-дворяни особливо шаленіли проти «бунтівної черні».

 

44. «Місто Сонця» (італ. La città del Sole; лат. Civitas Solis) — філософський твір Томмазо Кампанелла, одна з найвідоміших утопій. Ідеї для своєї книги Кампанелла почерпнув з особливостей розвитку і функціонування імперії Інків, а також використав назву, яку мала столиця інків — Куско[1], де знаходився храм Сонця — Куриканча.Мешканці його утопічного проекту населяють прекрасне білокам'яне місто і його мальовничі околиці. Будь-якому мандрівнику здалека видно білі, одна над одною стіни міста, що височіють; плавкий на сонці купол -подвійний: великий вінчається малим. Перед містом розкинулися зелені поля і квітучі сади, в яких з піснями працюють люди в однаковому одязі, з однаково веселими обличчями.

Усе населення міста працює, тільки старість і хворобу звільняють від праці. Нероб в місті немає. А серед широкої ріллі і розкішних лугів немає ні своїх земель, ні чужих — усі загальні. Обковані залізом міські ворота підняті, до них може увійти кожен, хто несе в собі добрі думки і почуття. Якщо ж до міста наближається ворог, тоді усі сім стін, одна вище за іншу, перетворюють його на неприступну фортецю.

Усередині ці стіни прикрашає чудовий живопис — геометричні фігури і карти різних земель, алфавіти країн і види рослин, тварин, мінералів, портрети великих людей і знаряддя праці. Уздовж барвистих стін ходять групами діти у супроводі вчених старців. Безграмотних в місті немає, тому що він увесь — школа; діти, дивлячись на стіни, граючи осягають науки. По мармурових сходах, по критих галереях, перетинаючи вулиці, мандрівник піднімається до широкої центральної площі, до величного круглого храму, який усередині просторий, прохолодний і освітлений променями, що падають з отвору куполу. У вівтарі знаходяться два глобуси — Небо і Земля, — і сім золотих лампад, що знаменують собою сім планет, освітлюють плитчасту підлогу, викладену рідкісним камінням.

Гостя виходять зустрічати правителі міста. Попереду йде старший за віком, він же вищий священик Сол, тобто Сонце. За ним йдуть три його помічники — Пон, Син і Мор — Потужність, Мудрість і Любов. Сол не завоював своє високе місце правителя, не отримав його у спадок. Проте не можна сказати також, що він обраний народом. Звання Сола може отримати лише той, хто виявиться настільки вчений, що знатиме все. Він повинен виділитися серед інших своєю непомірною мудрістю: «Нехай він навіть буде недосвідчений у справі управління державою, проте ніколи він не буде ні жорстоким, ні злочинцем, ні тираном саме тому, що настільки мудрий». Три його співправителі не мають бути всезнаючими, проте вони прекрасно обізнані в тих справах, якими їм належить займатися. Потужність управляє військовим ремеслом, відає захистом міста, Мудрість займається навчанням, Любов спостерігає за народженням дітей.

Таким чином, усе населення міста — це община (колектив людей), яка об'єднана одними цілями, справами і ідеалами. Один за усіх і все за одного — ось головний принцип, по якому живуть громадяни Міста сонця. Ні у одного з них немає особистого майна або приватної власності, а навпаки, усе загальне, тому жителям щасливого міста не через що ворогувати, нікому заздрити, ні на кого ображатися і нікого боятися. Де немає особистої користі, там немає злочинів, немає нещасть, вважав Кампанелла услід за Платоном. Люди роблять одну загальну справу, рухаються до однієї спільної мети, вони рівні і тому ніколи не конфліктують, що робить усе суспільство і кожну людину сильним, щасливим і упевненим в завтрашньому дні.

45. Історичні погляди Френсіса Бекона.

Вивчаючи історію науки, Бекон дійшов висновку, що існує два шляхи дослідження: метод догматичний (дедуктивний) та метод емпіричний (індуктивний). Саме емпіризм уможливлює звільнити пізнання від суб'єктивізму догматики, робить пізнання позитивним, незалежним від уяви. Вчений, який керується індукцією, підкоряє свою суб'єктивність властивостям дійсності, тому має знання, які не залежать від особистих уподобань, авторитету та інших ідолів пізнання. Об'єктивне знання природи проголошується ідеалом науки. Однак і чистий емпіризм не дає змоги піти далі фактів, явища до пізнання суті. Тому потрібна інтелектуальна переробка емпіричного матеріалу. Істинний метод пізнання складається з інтелектуальних дій щодо переробки матеріалу, який отримано через досвід. Вчений, що керується таким методом, схожий на бджолу, що збирає нектар, та не залишає його у первинному вигляді, а переробляє нектар на мед.

46.Другий етап визвольної боротьби в Нідерландах. Повстання 1572 р. у

північних провінціях. Вільгельм Оранський.

Здавалось, у Нідерландах настала могильні тиша. Усяка опозиція замовкла. Іспанська солдатчина поводилась у Нідерландах, як у завойованій країні. Уцілілі лідери опозиції повтікали. Вільгельму Оранському вдалося своєчасно виїхати в свої німецькі володіння (князівство Нассауське на північному заході Німеччини). Велика кількість ремісників і робітників переселилися у сусідні країни — Англію, Францію, Західну Німеччину. Так тривало кілька років. Та в ці ж роки найактивніші елементи готували повстання проти Альби. Частина учасників руху 1565— 1566 рр., покинувши країну, перетворилась на морських партизанів— «морських гезів», які плавали у Ла-Манші та інших сусідніх морях і нападали на іспанські кораблі. Інші, не покидаючи країни, ховалися в лісах («лісові гези»), звідки вели партизанську боротьбу проти дрібних іспанських гарнізонів, розправляючись також із найненависнішими агентами іспанської влади. На гезів у народі дивились як на народних месників. Кількість їх дедалі зростала.

 

Вільгельм Оранський з Німеччини влітку 1568 р. намагався організувати воєнний наступ проти Альби. Він вторгся на територію Нідерландів з 30-тисячним найманим військом, але, зазнавши поразки, змушений був відступити. Згодом принц почав переговори з англійською королевою Єлизаветою і французькими гугенонами, сподіваючись дістати від них допомогу в боротьбі проти Іспанії. Характерно, що Вільгельм не прагнув надавати боротьбі широкого демократичного характеру. Своє військо він набирав переважно за кордоном на власні фамільні кошти і частково кошти, які він одержував від буржуазії Антверпена і Амстердама, де у нього було багато прихильників, що за його прізвищем називалися «оранжистами». Така тактика лідера поміркованої буржуазно-дворянської опозиції, звичайно, не могла привести до успіху. Лише повстання демократичних елементів, що відбулося на півночі весною 1572 р., докорінно змінило становище, започаткувавши широку загальнонідерландську революцію.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-24; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.50.33 (0.01 с.)