Завдяки перемозі Англія почала перетворюватися на володарку морів, а могутня колись Іспанія поступово ставала другорядною державою. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Завдяки перемозі Англія почала перетворюватися на володарку морів, а могутня колись Іспанія поступово ставала другорядною державою.



Єлизавета I померла 1603 р. — остання королева династії Тюдорів, за часів правління якої розпочалося перетворення Англії у велику європейську державу, могутню світову імперію.

 

6. ХV-ХVП ст. - час, коли політична роздробленість Німеччини негативним чином відбивалася на розвитку її культури. Культурне життя існувало здебільшого при князівських палацах. Разом з тим, це був період початку німецького Відродження. Найвищого розквіту мистецтво Німеччини досягло на початку ХVI ст. У цей час працювали такі найвидатніші німецькі живописці, графіки, теоретики мистецтва й учені, як А. Дюрер (1471-1528), Л. Кранах (1472-1553), Г. Гольбейн, М. Грюневальд (1460-1528), Бургкмайр (1473-1531) й інші. Скульптура творилася такими великими майстрами, як А. Крафт (1455-1509), П. Фішер Старший (бл. 1460-1529) й інші. У скульптурних творах цього періоду вперше з'являється портрет.

Архітектура епохи Відродження у Німеччині - це бароко. Найбільш значним архітектором цього часу був Е. Голль (1573-1646). Найбільшим вкладом у розвиток літератури в цей період були праці М. Лютера, його духовні пісні й гімни, і особливо переклад Біблії німецькою мовою. У 1678 році у Гамбурзі відкрився перший Національний музичний німецький театр. Перша німецька опера була написана Г. Шютцем (1585-1672). Органісти Д. Букстехуде (1637-1707), Г. Бем (1661-1733) й інші були безпосередніми попередниками великих німецьких композиторів І. С. Баха (1685-1750) і Г. Ф. Генделя (1685-1759).

У ХVШ ст. німецька культура продовжила розвиток під знаком буржуазного Просвітництва. Першим представником Просвітництва у Німеччині був І. Готшед (1700-1766), який проголосив першість "здорового сенсу" в науці і літературі.

Відомими літераторами цієї епохи були: поет Г. Клопшток (1724-1803) - попередник літературного руху 70-х років ХVШ ст. "Буря й натиск", М. Віланд (1733-1813) - поет, сатирик і романіст, автор просвітницького "роману виховання" "Агатон". Засновником романтичного напрямку в німецькій літературі став барон Гарденберг, відомий під псевдонімом Новаліс (1772-1801). Його ідеї розвивав у своїх численних творах літератор, публіцист і філософ Фрідрих Шлегель (1772 - 1829). Першим представником класицизму в німецькій літературі став Г. Лессінг (1729-1781), який обґрунтував реалістичну естетику національної німецької літератури. Великими представниками німецького (Веймарського) класицизму кінця ХVШ ст. були І. В. Гете (1749-1832), І. Ф. Шіллер (1759-1805) та І. Г. Гердер (1744-1803). Яскравим представником романтизму в німецькій літературі був Т. Гофман (1776-1822). Архітектура ХVШ ст. - це пишне, монументальне бароко, її творці Б. Нейман (1687-1753), А. Шлютер (1664-1714), М. Д. Пеппельман (1662-1736). У другій половині ХVШ ст. в мистецтві Німеччини починають виявлятися тенденції класицизму. Ідеологом класицизму в Німеччині був мистецтвознавець І. І. Вінкельман (1717-1768). У ХVШ ст. у Німеччині отримало великий розвиток мистецтво порцеляни, що завоювала світову славу. Родоначальником німецької класичної філософії став Еммануїл Кант (1724-1804).

7.

Первісне нагромадження капіталу — процес відокремлення маси дрібних товаровиробників від засобів виробництва та їх перетворення на вільних найманих працівників, з одного боку, і зосередження засобів виробництва та інших об'єктів власності й видів багатства в руках незначної меншості — з іншого, внаслідок чого капіталізм на певному етапі перетворюється на прогресивніше і гуманістичніше суспільство.

Первісне нагромадження капіталу зумовлене дією закону адекватності виробничих відносин рівню, характеру і структурі розвитку продуктивних сил, концентрації виробництва, закону вартості та ін. Так, розвиток товарно-грошових відносин за феодалізму спричинив диференціацію товаровиробників, зубожіння одних і збагачення інших. Конкретні передумови нагромадження капіталу треба з'ясовувати передусім в кожній із сторін суспільного і технологічного способу виробництва.

Еволюційним шляхом первісне нагромадження капіталу здійснювалось при переході від відробної форми феодальної земельної ренти до продуктової, а потім до грошової, що супроводжувалося запровадженням капіталістичної оренди. Об'єктом купівлі-продажу дедалі частіше стає феодальна земельна власність. Еволюційне нагромадження капіталу в Україні відбувалося внаслідок розвитку фільваркової системи, що супроводжувався зменшенням селянських наділів і зростанням чисельності безземельних і малоземельних селян (на кілька століть пізніше, ніж у Західній Європі).

Первісне нагромадження капіталу відбувалось також і революційним шляхом, насильницькими методами. Так, в Англії у XVI—XVII ст. лендлорди примусово експропріювали общинні землі і приватні землі вільних селян. Цьому сприяла держава, яка приймала відповідні закони. Внаслідок насильницьких дій (які ініціювали зростання цін на вовну, розвиток мануфактур) землі позбулись приблизно 1,5 млн селян. Захоплені землі передавались в оренду підприємцям. Паралельно з цим проходив процес утворення капіталістичних фермерів.

Змішаними методами первісного нагромадження капіталу були також система протекціонізму, колоніальна торгівля, піратство, державні позики і податки тощо.

8. 2)Критика католицької церкви Ульріхом фон Гуттеном."Листи темних людей" Видатним німецьким письменником-гуманістом початку XVI ст. був Йоганн Рейхлін (1455-1522) -учений, [210] чия діяльність мала великий вплив на розвиток гуманістичної суспільної думки і літератури. Сучасники надзвичайно поважали Рейхліна за глибину й різносторонність знань, за непідкупну наукову чесність і принциповість. Він добре знав латинську, грецьку та староєврейську мови. В останні роки життя письменник займав посаду професора Тюбінгенського університету. На початку XVI ст. Рейхліну довелося очолити боротьбу німецьких гуманістів з реакційними богословами та схоластами. Приводом до сутички став виступ ученого єврея-вихреста Пфефферкорна проти єврейських релігійних книг. Він дістав від імператора Максиміліана дозвіл на їх знищення і запропонував Рейхліну бути причетним до цього. Рейхлін рішуче відмовився, доводячи цінність єврейських книг для історії культури. Зав'язалася гостра полеміка, в якій узяли участь учені різних університетів. Теологи і схоласти, центром яких був Кельнський університет, підтримували Пфефферкорна, гуманісти стали на бік Рейхліна. Особливо войовничо виступив проти Рейхліна теолог Кельнського університету Ортуїн Грацій. Інквізиція вимагала засудження сміливого гуманіста як єретика.

Рейхлін, підтримуваний гуманістами, мужньо відстоював свої погляди в ряді публіцистичних праць. Цікавою є видана ним збірка «Листи знаменитих людей» (1514), яка складається з листів, написаних Рейхліну гуманістами з приводу його боротьби проти обскурантів, що набула резонансу у всій Європі. Супротивників Рейхліна підтримали теологи Паризького університету, а на бік ученого стали гуманісти Франції, Англії та інших європейських країн. Теологічна дискусія перетворилася на запеклий бій між силами старого світу мракобісів і новим світом гуманістичної культури і свободи думки.

В ході полеміки навколо справи Рейхліна утворився гурток радикально настроєних гуманістів при Ерфуртському університеті. Вони гостро виступали проти схоластики, відстоювали ідею національної єдності, вимагали звільнення країни з-під влади папського Риму. Групою гуманістів Ерфуртського гуртка - Кротом Рубеаном, Германом Бушем, Ульріхом фон Гуттеном та ін. - і написаний найвидатніший твір гуманістичної літератури «Листи темних людей» (частина перша - 1515 p., частина друга - 1517 p.).

Використавши прийом містифікації, автори побудували [211] книгу як збірник листів, нібито написаних магістру Ортуїну Грацію його друзями й однодумцями, богословами й риторами. Всі вони, на відміну від знаменитих кореспондентів Рейхліна, - люди вкрай обмежені й забобонні, вороги всього передового й розумного, тобто обскуранти (obscuri viri - темні, невідомі люди). Вони схиляються перед Ортуїном Граціем і люто ненавидять Рейхліна й гуманістів, вважають їх єретиками й готові спалити їх на вогнищах інквізиції.

У листах демонструється неймовірна тупість і невігластво обскурантів, тим більше комічні, що поєднуються з похвальбою і самозакоханістю. Вони не знають і не хочуть знати грецької мови, творів античних поетів. Один із кореспондентів, який має ступінь магістра, понятття не має про Гомера, другий відносить Вергілія і Плінія до найновіших письменників. В одному з листів обскурант висловлював здивування, що він не знайшов у словнику дієвідмінювання слова «наш» - «я нашу», «ти нашиш», «він, вона, воно нашить», тимчасом як інших слів було там вдосталь. Інший обскурант-граматик з обуренням писав, як його безпідставно висміяли світські поети, коли він так мудро з'ясовував, що слово «патрицій» - це те саме, що «під тридцять», бо кожному патрицію коли-небудь буває під тридцять років, що «повинний» - це той, хто має слабість до вина тощо.

Обскуранти показані як люди дивовижно забобонні. За характером і рівнем мислення, за уявленнями й поняттями вони цілком середньовічні й безнадійно відстали від часу й нової культури. Вони постійно обурюються тим, що однодумці Рейхліна насмілюються заперечувати священні істини й схоластичні догми і навіть сміються з папських індульгенцій, а їхніх продавців називають шахраями, котрі не вірять у те, що поезія - це пожива диявола і що збереглося волосся святої діви.

Безглузді й сміховинні проблеми, якими зайняті обскуранти, свідчать про убогість, нікчемність і порочність темних людей. У їхніх листах немає жодної світлої, гідної думки. Якийсь Шафсмуліус (бараняча голова), що з'їв у пісний день яйце з зародком, розповідає, як невідступно мучить його теологічне питання, чи не вважається таке зіпсоване яйце вже куркою і чи не учинив він гріха, з'ївши м'ясо. Зовсім заплутавшись у своїх «роздумах», він спочатку хотів порадитись із членом римської курії, але, не довіряючи його знанням і совісті, покладає [212] всі надії на мудрість Ортуїна Грація. В іншому листі сам Ортуїн Грацій докоряє магістру Маммотректусу за його захоплення Маргаритою і пропонує надійний рецепт: як тільки згадається йому Маргарита, він повинен перехреститися, прочитати «Отче наш» і вірш з псалтиря, у суботу двічі поститися і після цього висповідатися, а в неділю їсти свячену сіль і окроплятися свяченою водою.

Обскуранти проявляють інтерес до любовних пригод Ортуїна Грація і розповідають про власні скотські розваги, причому весь час посилаються на священне писання і знаходять там виправдання своїй розпусності.

Обскуранти б'ються над вирішенням і таких «важливих» питань: чому проповідники співають голосами грубшими, ніж інші люди; хто святіший - св. Фома чи св. Домінік; чи збереже Пфефферкорн вірність християнській вірі тощо. Один із кореспондентів вихваляє якогось поета і називає його вірші вельми поетичними на тій підставі, що нічого в них не зрозумів, що поет цей богослов і не знається з Рейхліном. Інший обскурант догідливо сповіщає, що надсилає Ортуїну Грацію книжку, в якій того обізвано ослом, і виражає готовність і далі робити подібні послуги. Дядько Ортуїна Грація - кат - хвалить свого небожа за його вчинки, пишається його славою. Він називає Ортуїна Грація, кельнського інквізитора і Пфефферкорна світильниками, які несуть світло католицької віри, та виражає упевненість в тому, що коли б їх усіх разом прив'язати до стовпа і підкласти купу сухих дров, то вийшов би з того добрий світильник усьому світові.

Обскуранти відзначаються користолюбством. Вони огинаються навколо папської курії у Римі, видурюючи і всілякими шахрайствами здобуваючи собі вигідні бенефіції.

Судження й розповіді обскурантів пройняті непримиренним ставленням до світських поетів і гуманістів, до нового способу мислення загалом. «Темні» люди заклинають Ортуїна Грація стійко продовжувати свою боротьбу проти Рейхліна, заборонити світським поетам писати на богословські теми і «заносити серп свій на чуже жниво»; вони вихваляють богословів Паризького університету, які підтримали кельнських схоластів. Обскуранти без кінця нарікають на поширення вільнодумства в університетах, на занепад престижу богословів, на засилля світських поетів і гуманістів, скаржаться на студентів, які більше не поважають богословів [213] і ходять на лекції не до них, а до світських поетів. Лихим словом згадують вони Еразма Роттердамського, Ульріха фон Гуттена й інших гуманістів, називають їх дітьми диявола. «Темні» люди мріють викоренити світську поезію по всій Німеччині і заткнути роти гуманістам, а то й спалити їх як єретиків.

У другій частині книги обскуранти висловлюють своє захоплення першою її частиною, всерйоз сприймають її як ортодоксально богословську й радіють її появі, шлють поздоровлення Ортуїну Грацію. Гуманістичні автори скористалися ще одним проявом тупоголовості й фанатизму реальних схоластів: вони дотепно обіграли справжню помилку однодумців кельнського професора, які дійсно вітали першу частину «Листів темних людей», відразу не розібравшись в містифікації.

Друга частина книги глибша, гостріша за першу. В ній особливо нещадно викриваються розпусність і зажерливість католицького духівництва, торгівля індульгенціями. Про папський Рим говориться як про кубло всіляких пороків, а папська курія зображується як торжище, де всі справи вирішують тільки гроші.

Викривальний зміст книги поглиблюється системою художніх засобів, побудованою на пародіюванні стилю схоластів і комічному обігруванні їхньої епістолярної манери. Гуманісти неодмінною ознакою культурної людини вважали вправний стиль, добре володіння класичною латинською мовою. Великого значення в своїй творчості вони надавали листам, дбали про їхній зміст, нерідко перетворювали їх у вчені трактати. Мистецтво листування гуманісти цінили дуже високо. Приватні листи видатних гуманістів робилися надбанням всіх і розповсюджувалися в прогресивних колах. «Темні» люди зовсім базпорадні в епістолярному мистецтві. їхня мова - неймовірно зіпсована латина - це блискуча сатира на їхню цілковиту некультурність і неінтелігентність. Про мовно-стилістичні особливості «Листів» М. М. Бахтін писав: «Листи темних людей» - прекрасний образ мови. Ця сатира - складний навмисний мовний гібрид. Мова темних людей (середньовічна латина) пародіюється, тобто певним чином згущується, утрирується, типізується на фоні коректної і правильної латини гуманістів. Водночас за латинською мовою темних людей відчутно проявляється їхня рідна німецька мова: вони вживають синтаксичні конструкції, властиві німецькій мові і наповнюють [214] їх латинськими словами, крім того, вони буквально перекладають на латину специфічні німецькі вирази; інтонація у них груба, німецька. З точки зору темних людей, це гібрид не навмисний: вони пишуть, як уміють. Але цей латино-німецький гібрид навмисне утрирувано і освітлено пародіюючою волею авторів сатири» (1).

Обскуранти пишуть безтолково, але з комічною претензією на образність і вченість. Вони прикрашають свої листи напрочуд безпорадними віршами, що рясніють помилками, наводять раз-у-раз і, звичайно, недоречно цитати з священного писання й творів латинських авторів, до того ж перекручують їх, починають свої листи сміховинними побажаннями й звертаннями.

«Листи темних людей» - видатний і відважний твір гуманізму, який завдав відчутного удару престижу католицької церкви й богословській реакційній ідеології.

Критика католицького духовенства в сатирі "Листи темних людей"

"Листи темних людей" - анонімно видана в Німеччині книга в двох частинах (1515 і 1517 рр.), гостра і жива сатира, наповнена схоластики і кліру. Вона була важливою культурною подією свого часу [32, c. 75].

Книга була написана групою, яка була повязана із ерфуртським співтовариством. У ній пародіювалося листування неосвічених, розумово і морально убогих ченців і теологів. Ортуїн Граций та інші супротивники Рейхліна і гуманізму змальовувалися як "темні люди", повні амбіцій і відвертої злості до вільної думки. Обскуранти, що спочатку з радістю прийняли "Листи" за роботу своїх однодумців, стали загальним посміховиськом. Значення книги полягало не тільки в нещадному викритті віджилого. У ній містилася лаконічна програма гуманістичної просвіти як основи звільнення країни від духовного засилля ортодоксії та вибагливості папства. Вихід "Листів" став симптомом цивільної зрілості радикальної частини руху, що зжила традицію компромісу із старою церквою.

Анонімна форма виступів гуманістів або використання псевдонімів були досить частим явищем того часу, оскільки, памятаючи про інквізицію, з відкритим забралом проти церковних засад насмілювалися діяти небагато. Під вигаданими іменами видавав, зокрема, свої численні сатиричні діалоги, витримані в дусі, Лукиана Крот Рубеан - ініціатор створення "Листів темних людей" [8].

Боротьба була в самому розпалі, коли зявився твір, що завдав нищівного удару обскурантам. То були дотепні "Листи темних людей" (частина I - 1515, частина II - 1517), складені групою гуманістів в осоромлення кельнских теологів і їх прибічників. Одним з головних авторів сатири, мабуть, був Кріт Рубеан (близько 1480 - близько 1539), відомий учений, син бідного тюрингского селянина. Йому допомагав Герман Буш (1468-1534), учень видного нідерландського гуманіста Рудольфа Агріколи. У складанні II частини "Листів темних людей" діяльну участь брав Ульріх фон Гуттен. Втім, можливо, авторів було і більше [2].

Сатира задумана як свого роду аналогія "Листам знаменитих людей", виданим Рейхліном. Різні обскуранти, що як дійсно існували, так і вигадані, нібито пишуть магістру Ортуїну Грацію, духовному вождю супротивників Рейхліна. Серед них немає людей знаменитих, таких, що прославилися на терені літературному або науковому. Це все люди дрібні, глухі, рядові (obscuri viri власне і означає: невідомі, пересічні люди). Але епітет "темні" натякає також на їх неуцтво. Це справжні обскуранти, що живлять люту ненависть до гуманізму. Гуманісти добре знали своїх супротивників. Вони так вміло відтворили їх убогий душевний світ, що багато хто був введений в оману, прийнявши "Листи" за справжнє творіння антигуманістичного табору. Інші невдалі обскуранти навіть раділи тому, що побачила світло книга, написана їх ідейними соратниками.

Мова написання "Листів темних людей" - зіпсований латинський з домішкою німецьких слів, тобто саме такий, на якому часто писали тоді обскуранти. Стиль написання - майстерне наслідування пишномовно і заплутаному стилю більшої частини творів старої партії. Питання, що хвилюють і затрудняють "темних людей", самі по собі досить характерні; один бажає, наприклад, дізнатися, як слід називати того, хто готується отримати ступінь доктора богословя (magister noster) - noster magistrandus або ж magister nostrandus. Інший бажає бути заспокоєний щодо того, чи не здійснив він тяжкого гріха, зївши в пісний день яйце, в якому вже знаходився зародок курчати; третього мучить спогад про те, як одного разу він помилково відважив на вулиці низький уклін якомусь єврею у довгополих одязі, прийнявши його видали за доктора богословя; четвертий пресерйозно розбирає питання про те, чи можна назвати якого-небудь вченого членом десяти університетів, і приходить до висновку, що ні, тому що не можна бути одночасно членом декількох університетів. Уявні кореспонденти Ортуїна, нападаючи на гуманістів, висловлюються взагалі проти надмірної вченості, наприклад, проти вивчення грецької та єврейської мови. У тексті "vos estis sal terrae" (ви сіль землі) вони приймають estis за форму від дієслова edere - є; слово Капніон вони вважають єврейським; слово Mercurius вони пояснюють, як "mercatorum curius" (піклується про купців), Маvors (Марс) розкладають на "mares" і "vorans" (пожирає самців); "magister", на їхню думку, складається з "magis" (більше) і "ter" (тричі), тому що магістр повинен знати втричі більше, ніж звичайні люди. Майстерно порушені у листах питання про індульгенції, про аморальність католицького духовенства, про негативні сторони чернечих орденів та ін.; місцями автори "Листів" зявилися в цьому випадку попередниками Лютера, і поза сумнівом, тільки через непорозуміння реформатор поставився до памфлету холодно, навіть вороже, як це видно з одного його листа (1517 р.) [18].

"Листи темних людей" - тонка сатира, один з найблискучіших зразків європейської сатиричної літератури епохи Відродження. Узагальнені портрети обскурантів не тільки відштовхуючи, вони правдиві. Автори висміюють інтелектуальне і моральне убозтво схоластів. Чванячись своїми застарілими знаннями, вони ніякого уявлення не мають про Гомера, (II, 44), а "Метаморфози" Овідія по-старому пояснюють "чотирма способами, а саме: натуралістично, література, історично і спіритуалістично, чого всі світські поети не уміють" (I, 28). Гуманістів вони ненавидять і бояться. Їх страхає реформа університетської освіти, і вони роблять все, щоб перешкодити проникненню в університети передових ідей. Їх голови забиті силою-силенною церковних текстів, якими вони з будь-якого приводу, а то і без приводу пересипають свою деревяну, незграбну мову. Одностайно визнаючи творіння Рейхліна гідними знищення, одні обскуранти посилають "Очне зеркало" на шибеницю, інші вважають, що оскільки ця книга єретична, "а всі єретики заслуговують спалювання на багатті", то її слід спалити (II, 30). І звичайно, немає нічого дивовижного в тому, що у таких наставників стає все менше і менше учнів. Мисляча молодь вважає за краще відвідувати заняття учених-гуманістів [18].

Вельми непривабливе і приватне життя обскурантів. Галасливі викривачі світської моралі гуманістів, вони приховують під чорною рясою різні пороки. Звичайні у цих лицемірів і гульня, і пиятики, і любовні пригоди. І все це вважається своєю вульгарністю, тупістю. При цьому магістри чатують папські декреталії, педантично дотримуються церковних обрядів і тому вважають себе зразковими християнами.

Їх листи є забавною сумішшю німецької мови і найвульгарнішої, "кухонної" латині. Вони позбавлені смаку рішуче у всьому: і коли складають жалюгідні вірші, і коли коряво висловлюють свої мізерні думки і коли, бажаючи уславитися людьми витонченими і дотепними, подають листам просторові звернення, ніби наступних: "Микола Люмінтор шле стільки уклонів магістру Ортуїну Грацію, скільки протягом року народиться бліх і комарів" [25].

Від листа до листа росте натовп темних людей. У чомусь вони, звичайно, різні, але в своєму духовному убозтві схожі один на іншого. Вони як би створені для того, щоб над ними посміялися розумні сатирики. Але сатира вражала не тільки схоластів. Деколи вона сильно ударяла по римсько-католицькій церкві і чернецтву, її головній опорі. Особливе це помітно в II частині "Листів темних людей", Реформації, що зявилася в рік. Ченці тут характеризуються як жадібні і ласолюбні дармоїдствують, що шкодять великий німецькому народу. У листі 63-м II частини магістр Іоганн Швейнфуртській говорить учню гуманіста Вімпфелінга: "Ваш вчитель Вімпфелінг дуже помиляється, коли він пише проти ченців, оскільки ченці знамениті своєю ученістю, святістю і приносять багато користі. У церкви немає тепер інших стовпів, окрім ченців", на що його співбесідник завзято відповідає: "Я роблю відмінність між ченцями, оскільки їх можна підрозділити на три розряди: по-перше, святі і такі, що приносять користь, але вони тепер уже на небі; по-друге, що не шкодять ні, ні користі - їх зображення в церквах; а по-третє, ті, які тепер дотепер живі, - вони дуже шкідливі, і, звичайно, вони не святі, оскільки вони гордіші, чим будь-який мирянин, і додатково великі мисливці до грошей і красивих жінок" [26].

Так різко і прямо про духовне мракобісся і обскурантизм в Німеччині не писали раніше. Зрозуміло, що обскуранти сполохалися. Сам Ортуїн Грацій кинувся в бій, опублікувавши безталанні "Нарікання темних людей" (1518), що ще раз довели, що у "темних людей" нічого не було за душею, окрім злості і тупої ненависті до всього передового. Гуманісти торжествували. Їх супротивники стали загальним сміховиськом. Царству войовничого обскурантизму був завданий сильного і влучного удару.

3)Німецька сатира передреформаційого періоду. «Корабель дурнів» С.Бранта. Себастьян Брант (1457—1521) — німецький гуманіст, сатирик, вчений, юрист, доктор канонічного і цивільного права, професор Базельського університету, канцлер Страсбурга, адвокат, перекладач поезії Петрарки німецькою мовою.

Народився письменник 1457 року в Страсбурзі. Спочатку жив у Базелі, де й надрукував свою поему «Корабель дурнів». У 1500 році через те, що Базель не належав до Німецької імперії, переїхав до рідного міста Страсбурга, отримав посаду міського секретаря і залишався на ній до кінця свого життя, хоча Максиміліан дав йому титул пфальцграфа, імператорського речника, і призначив членом імперського камерного суду.

«Корабель дурнів» (1447). Зміст твору у прямому розумінні підслухано на міських ярмарках і майданах, у тавернах і ремісничих майстернях, — скрізь, де лунало народне гострослів’я.

Поема багато разів перекладалася. У 1497 році гуманіст Я. Лохерол переклав латинською мовою, а згодом з’явилися її переклади у Голландії, Франції й Англії. Сатира написана римованим кніттельферзом (восьмистопним силабічним віршем), улюбленим у німецькій поезії, що надало їй національного характеру. Вона мала антикатолицький і антибуржуазний характер.

Сатирик у своєму творі вивів сто одинадцять образів дурнів, кожен з яких втілював якусь одну слабкість, що виникла через природну людську дурість. Причому всі вони позбавлені індивідуальності (імен, біографій, характерів). Усі персонажі зібрані на одному кораблі, який відпливав у Наррагонію (країна дурості). Парад дурнів очолював псевдовчений, який знав декілька латинських слів і здатений був тільки на те, аби пускати пил у вічі. Дурень-бібліофіл накопичив багато дорогих книжок, котрих ніколи не читав і не прочитає. Серед «дурнів» — учені-педанти, лікарі-дурисвіти, брехливі астрологи, п’яниці й ненажери, хвальки і грубіяни, перелюбники і картярі, модники і модниці, тобто компанія негативних персонажів. Кожен з них належав до певного прошарку суспільства: пліткарі, інтригани, лікарі-шахраї, гравці в азартні ігри, хабарники тощо. На голові у них були чудернацькі ковпаки з дзвіночками.

Автор критикував соціальний устрій, в якому все купувалося і продавалося за гроші, саме тому перевага надавалася пану Пфеннігу (богу багатства, грошей), який панував над світом. У такому суспільстві людину цінували не за її гідність, а за достаток. Перше місце відводилося багачу, бо гідність людини вимірювалася кількістю монет у кишені. Тому перед багатим відчинялися усюди двері, його саджали за стіл, йому прислуговували у той час, коли за дверима знаходилися бідні і голодні. За гроші продавалося і правосуддя. Страчували тих, хто скоїв дрібні злочини. Чиновники служили не батьківщині, а пану Пфеннігу. Священики приймали духовний сан заради матеріального добробуту. Ченці були здатні на будь-які ганебні вчинки заради грошей. Така особиста корисливість ослаблювала державу, калічила людину, нівелювала поняття справедливості. Шлюб укладався на основі матеріального розрахунку, а не почуттів. Батьки запрошували для своїх дітей вчителів-невігласів або відправляли на навчання в інші країни, чим дуже пишалися. Німеччина вважалася країною просвітництва. В ній з’явилося багато книг, розвивалися науки. Усі занадто захопилися модою, особливо чоловіки. Вони прикрашали себе золотими ланцюжками, фарбували волосся, надаючи йому хвилястої форми, носили одяг у складки, що свідчило про їхню легковажність. Ці вади автор вважав не гріхом, а безглуздістю, що не відповідала здоровому глузду.

Брант вважав знаною лише ту людину, яка мала добрий характер, честь і гідність. Він намагався повчати, моралізувати, насаджувати правила вихованості.

9. Пантеїзм у Дж. Бруно, як і в М. Кузанського, був тісно пов'язаний з діалектикою. Причому у Бруно простежується винятково розвинена діалектика. Діалектичний принцип збігу протилежностей Дж. Бруно характеризує як найважливіший методологічний принцип пізнання. "Хто хоче пізнати найбільші таємниці природи, нехай розглядає і спостерігає мінімуми і максимуми протиріч і протилежностей. Глибока магія полягає у вмінні вивести протилежність, попередньо відшукавши точку єднання", — писав він [2, с. 291]. Саме керуючись цією діалектичною настановою, Дж. Бруно приходить до розуміння єдності всіх речей, а також їх єдності з Богом.

У світі існують чисельні розбіжності між речами і навіть протилежності між ними, але всі вони збігаються у деякій неподільній точці. Цією точкою і є Бог, який є виразом єдності світу. Використавши неоплатонівську термінологію, Дж. Бруно називає його Єдиним. Єдине позбавлене будь-яких розбіжностей, воно є абсолютною тотожністю усіх різноманітних речей та їхніх визначень. Бог у філософії Дж. Бруно — це філософська категорія, якою позначаються єдність, цілісність світу, не тільки світу як такого, а й кожної окремої речі. Адже кожна окрема річ — це також певна цілісність і єдність. "Усяка річ є єдине, — зазначає він, — і пізнання цієї єдності є метою і межею усіх філософій і споглядань природи" [2, с. 162]. Пізнавати цю природу здатні лише ті, хто шукає Бога не поза безконечним світом і речами, а всередині нього, в самих речах Бог — у кожній окремій речі, він збігається з кожним найменшим елементом світу.

Так само як і М. Кузанський, Дж. Бруно розвиває вчення про мінімум, який ототожнюється з максимумом (Богом). У матеріальному світі мінімум інтерпретується Дж. Бруно як фізичний атом.

10. Характерною рисою мануфактури у порівнянні з поперед­ньою простою кооперацією був перехід до поопераційного поділу праці при виготовленні товарів, що привело до значного підвищення продуктивності праці. Мануфактурне виробництво історично підготувало передумови для великої машинної індустрії.

У класичному вигляді процес первісного нагромадження капіталу відбувався в Англії. Ще в XIII—XIV ст. Англія вивозила сиру вовну на переробку за кордон, зокрема до Голландії. У XV ст. в Англії починають будуватися мануфактури для виробництва сукна з власної сировини, попит на яку з кожним роком зростав. У XVI ст. виготовленням вовняних тканин займалося близько половини робочого населення Англії, а на початок XVII ст. 90% англійського експорту складала продукція суконного виробництва.

Зростання попиту на якісне англійське сукно дало поштовх до розведення овець, що стало більш вигідним, ніж землеробство. Високі прибутки англійських феодалів — лендлордів — від продажу вовни сприяли росту аграрного сектору та зумовили насильницький згін селян із землі, захоплення общинних та церковних земель, перетворення їх на пасовища. Лендлорди викорис­товували своє право приватної власності на землю, руйнували житла селян, створювали великі пасовища для овець, які обгороджували парканами, тому цей процес одержав назву «обгороджування». Лендлорди часто здавали «обгороджену» землю в оренду фермерам, які використовували в господарствах вільнонайману робочу силу селян, що втратили землю. Так утворювалися капіталістичні господарства на селі.

Під час процесу обгороджування тисячі селян примусово втрачали засоби до існування — землю — і були змушені йти в міста шукати роботу, де працевлаштовувалася лише їх невелика частка. Значна решта селян перетворювалися на жебраків та злодіїв. У зв’язку з цим в Англії в XVI—XVII ст. приймаються проти жебраків дуже жорсткі закони, які одержали назву «криваве законодавство».

Отже, унаслідок проведення процесу обгороджування насильницьким шляхом, мануфактури в Англії одержали сировину та дешеву робочу силу, що сприяло їх розвитку та забезпечувало їх власникам накопичення капіталів.

Другою стороною первісного нагромадження капіталу було накопичення значних сум грошей у руках окремих людей. Тут для Англії були характерні такі джерела, як: використання державних боргів та високих відсотків від них, здійснення політики протекціонізму (покровительства), що давало можливість державі встановлювати високі митні тарифи, які захищали від конкуренції власного виробника.

Значну роль для Англії у нагромадженні капіталів відіграли Великі географічні відкриття, грабіж колоній, особливо Індії, нееквівалентна торгівля, піратство, работоргівля, яка набула великих масштабів у XVII ст., коли негри з Африки тисячами вивозилися на продаж до Америки. Позитивно на процес нагромадження капіталу вплинув і політичний фактор — буржуазна революція (1640—1660 рр.), яка привела до політичної влади буржуазію.

Перелічені вище джерела надали можливість окремим особам в Англії накопичити великі кошти, які були вкладені у розвиток мануфактурного виробництва і перетворилися на капітал.

Що до Голландії, то процес первісного нагромадження капіталу тут почався раніше, ніж в Англії. Ще наприкінці XIV ст. у Голландії сталося руйнування феодальних відносин на селі й утворення фермерських господарств, і як наслідок — виникнення значної кількості вільної робочої сили.

Буржуазна революція в Голландії в другій половині XVI ст. прискорила процес первісного нагромадження капіталу, який відбувався за рахунок таких джерел, як: розвиток фінансових операцій; сільського господарства; грабування колоній та нееквівалентного обміну товарами з ними; прибутків від торгівлі. Перетворення Голландії на провідну фінансову державу світу активно вплинуло на розвиток мануфактурного виробництва на основі застосування вільнонайманої праці. Отже, з’явилась можливість швидко розвинути суднобудівельні, суконні, полотняні, шовкові та інші мануфактури, створити підприємства з переробки продукції сільського господарства, перетворити країну в найбільшу торговельну та фінансову державу світу.

Вплив Великих географічних відкриттів прискорив процес первісного нагромадження капіталу в Англії, Голландії та інших країнах Західної Європи та руйнування натурального феодального господарства; ці відкриття втягували феодальне господарство в ринкові відносини, позитивно впливали на розширення мануфактурного виробництва, що створювало передумови для переходу до індустріального суспільства.

З середини XVII ст. мануфактура стає панівною формою виробництва, охоплюючи все більшу кількість випуску різних видів товарів та поглиблюючи міжнародний поділ праці. Галузевий склад мануфактур значною мірою визначався природно-геогра­фічними умовами та історичним розвитком тієї чи іншої країни. Так, в Англії в основному переважали суконні, металургійні, металообробні та суднобудівні мануфактури; у Німеччині — гірничі, металообробні та будівельні, у Голландії — текстильні та суднобудівні.

Розвиток мануфактурного виробництва викликав погіршання умов праці робітників, збільшення тривалості робочого дня, застосування жіночої та дитячої праці, зниження реальної заробітної платні, що сприяло загостренню соціальних протиріч.

Значний внесок у розвиток мануфактурного виробництва зробили перші буржуазні революції в Західній Європі та США: у Нідерландах (1566—1609 рр.), в Англії (1640—1649 рр.), Франції (1789—1794 рр.), США (1775—1783 рр.). Ці революції створили умови для приходу до політичної влади буржуазії, яка прийняла закони, спрямовані на подальший розвиток мануфактурного виробництва, розширення торгівлі, фінансової справи, на ліквідацію феодальних пережитків, що гальмували економічний розвиток країн. Головний підсумок буржуазних революцій полягає в остаточній перемозі над феодалізмом і встановленням буржуазно-демократичного устрою. Основний напрямок діяльності буржуазії, яка прийшла до політичної влади, полягав у тому, щоб створити сприятливі умови для розвитку мануфактур та спрямувати всі закони у фінансовій сфері на накопичення різними шляхами грошей та захистити внутрішній ринок країн від іноземних товарів.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-24; просмотров: 150; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.229.124.236 (0.059 с.)