І професійних захворювань на виробництві 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

І професійних захворювань на виробництві



 

Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (надалі – «Закон про страхування») введений у дію з 01.04.2001 року.

Цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм і організаційну структуру соціального страхування громадян нашої країни. За допомогою цього закону здійснюється соціальний захист, охорона життя і здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Законодавство про страхування від нещасних випадків складається з Основ законодавства України про обов'язкове державне страхування, Закону про страхування, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про охорону праці» та інших нормативно-правових актів.

Основними завданнями страхування згідно із ст. 1 є:

· проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення небезпечних і шкідливих виробничих факторів;

· попередження нещасних випадків і профзахворювань, викликаних умовами праці;

· відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або профзахворювань;

· відшкодування матеріального і морального збитку застрахо­ваним і членам їх сімей.

До основних принципів страхування від нещасних випадків віднесені:

· паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;

· своєчасне і повне відшкодування шкоди страховиком;

· обов’язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших під­ставах, передбачених законодавством про працю, а також добро­вільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності;

· надання державних гарантій реалізації застрахованим громадянам своїх прав;

· обов'язковість оплати страхувальником страхових внесків;

· формування і витрачання страхових коштів на солідарній основі;

· диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

· економічна зацікавленість суб’єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;

· цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

Принциповим при страхуванні є визначення суб'єктів і об'єктів страхування. У даному випадку об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність. Суб'єктами страхування є застраховані громадяни (в окремих випадках – члени їх сімей, страхувальники та страховик).

Звичайно страхується фізична особа, в інтересах якої здійснюється страхування (надалі – «працівник»). Страхувальником є роботодавець, а страховиком – Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

При цьому чинність Закону про страхування від нещасних випадків в обов'язковому порядку поширюється на всіх осіб найманої праці:

· громадян, що працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах і в організаціях усіх форм власності;

· учнів, студентів, аспірантів, залучених до робіт під час або після занять, у період проходження виробничої практики;

Застрахованою вважається і дитина, що народилася інвалідом у результаті отриманої в період вагітності травми або профзахво­рювання її матір'ю.

«Страховим випадком» є нещасний випадок на виробництві або профзахворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму внаслідок обстав

 

1.10. Відшкодування шкоди, заподіяної
застрахованому ушкодженням його здоров'я

 

Згідно із ст. 9 Закону про страхування «відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону про страхування.

Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.

Крім того, згідно із ст. 26 Закону «роботодавець зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані порушенням вимог з охорони праці іншим юридичним, фізичним особам і державі, на загальних підставах, передбачених законом».

Відшкодування шкоди, заподіяної застрахованому шляхом ушкодження його здоров'я, відбувається у вигляді страхових виплат.

Страхові виплати – це грошові суми, які, згідно із ст. 21 Закону про соціальне страхування, Фонд виплачує застрахованому або особам,.

До складу зазначених сум входять:

1) страхові виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) в залежності від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі – щомісячна страхова виплата);

2) страхові виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім’ї й особам, що перебували на утриманні померлих);

3) страхові виплати пенсій по інвалідності потерпілому;

4) страхові виплати пенсій у зв'язку з втратою годувальника;

5) страхові виплати на дитину, що народилася інвалідом внаслідок травми на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

6) страхові виплати на медичну і соціальну допомогу.

У випадку наявності морального збитку сплачуються страхові виплати за моральний збиток, максимальний розмір яких на сьогоднішній день складає 200 розмірів мінімальної зарплати, встановленої на день виплати (ст. 34 Закону про соціальне страхування).

У разі тимчасового переведення потерпілого на легшу роботу його середньомісячний заробіток, що за ним зберігається до повної реабілітації

 

¨ ¨ ¨ ¨ ¨

 

 

Підставою для розгляду Фондом справ про страхові виплати є:

· акт розслідування нещасного випадку або випадку профзахворювання;

· висновки МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності або копія свідоцтва про смерть потерпілого;

· рішення про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

· документ про необхідність надання додаткових видів допомоги.

У випадку втрати годувальника Фондом повинно бути прийнято рішення про виплати в триденний термін з моменту подачі заяви (звернення заявника).

Інші справи розглядаються Фондом у десятиденний термін (не рахуючи дня подачі необхідних документів). Рішення оформляються постановою, у якій визначаються особи, що мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена родини і їх терміни.

Якщо прийнято рішення про відмову у виплатах, то це рішення повинно бути відповідним чином обґрунтоване.

Фонд може відмовити в страхових виплатах у таких випадках:

1) навмисні дії потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку;

2) подача роботодавцем або потерпілим помилкової інформації про страховий випадок;

3) здійснення застрахованим навмисного злочину, що призвів до настання страхового випадку;

4) нещасний випадок не пов'язаний з виробництвом.

Припинення страхових виплат і надання соціальних послуг можливе в таких випадках:

1) на термін проживання потерпілого за кордоном;

2) на період перебування потерпілого на державному утриманні, за умови, що частина виплат, що перевищує вартість такого утримання, передається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) виплати призначені на підставі помилкових даних;

страховий випадок виник у результаті навмисного нанесення травми;

4) потерпілий ухиляється від медичної або професійної реабілітації, не виконує правил, пов'язаних із встановленням або переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки, встановлений для нього режим, що перешкоджає його одужанню;

5) в інших випадках, передбачених законодавством.

Якщо ж на утриманні потерпілого перебувають члени сім’ї, що проживають на території України, виплати у випадках, зазначених у пунктах 1–5, не припиняються, а лише зменшуються на величину до 25% від усієї суми виплат.

Слід зазначити, що оподаткування страхових виплат здійснюється відповідно до чинного законодавства.

 

¨ ¨ ¨ ¨ ¨

 

1.21. Закон України Про забезпечення санітарного

та епідемічного благополуччя населення

 

Цей Закон регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміо­ло­гічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-24; просмотров: 121; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.227.112.145 (0.023 с.)