Виняткові випадки залучення до роботи у вихідні дні

Залучати робітника до роботи у встановлені для нього вихідні дні допускається у виняткових випадках (частина друга ст. 71 КЗпП), а саме для:
— відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемії, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;
— відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;
— виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства в цілому або їх окремих підрозділів;
— виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;
— продовження роботи при нез’явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; тоді власник або уповноважений ним орган зобов’язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.

На залучення конкретного робітника до роботи у його вихідний день потрібен дозвіл виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Після цього власник або уповноважений ним орган видає письмовий наказ (розпорядження) щодо залучення робітника до роботи у вихідний день.

Відпустка та види відпусток

відпустка - це час відпочинку, що обчислюється у календарних днях і надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати.
Для набуття права на відпустку працівник повинен перебувати у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією (а також з фізичною особою) незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої приналежності.
Працівник має право на відпустку незалежно від сфери докладання його праці, від ступеня його зайнятості, розміру і форми оплати праці, займаної посади, режиму роботи, умов праці.

надаються такі види відпусток:
1) щорічні трудові відпустки;
2) соціальні відпустки.
Щорічний трудову відпустку призначений для відпочинку працівника, відновлення працездатності, зміцнення здоров'я та інших особистих потреб працівника і надається на певну кількість календарних днів із збереженням місця роботи (посади) і середньої заробітної плати.
Під соціальною відпусткою розуміється звільнення працівника від роботи на певний період з метою створення сприятливих умов для материнства, догляду за дітьми, отримання освіти без відриву від виробництва і для інших соціальних цілей. Працівникам надаються такі види соціальних відпусток:
1) відпустку без збереження заробітної плати
2) навчальний відпустку
3) відпустки у зв'язку з народженням дитини (дітей)
4) по догляду за дітьми
5) творчу відпустку.

36) праця осіб зі зниженою працездатністю

Особи із зниженою працездатністю володіють усією пов­нотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і обов'язків. Відповідно до ст. 1 Закону України від 21 березня 1991 р. «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» дискримінація інвалідів заборонена і переслідується законом.

Інвалідами вважаються особи із стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм, або з уродженими дефектами, що призводять до обмеження життє­діяльності, необхідності в соціальній допомозі і захисті. Як міра втрати здоров'я інвалідність визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністер­ства охорони здоров'я України. Положення про порядок орга­нізації та проведення медико-соціальної експертизи втрати пра­цездатності затверджене постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 4 квітня 1994 р. № 221.

Відповідно до цього порядку громадяни можуть бути виз­нані тимчасово або постійно непрацездатними за станом здо­ров'я до професійної або іншої діяльності, пов'язаною з підви­щеною небезпекою для оточуючих. Рішення про обмеження прав громадян, пов'язані із станом їх здоров'я, можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Підбір робочого місця здійснюється органами Міністерства праці і соціальної політики України, місцевими Радами народ­них депутатів, громадськими організаціями інвалідів на підприє­мствах, де сталася інвалідність. При цьому повинні враховува­тись побажання інваліда, наявність у нього професійних нави­чок і знань.

Інваліди війни мають право на першочергове працевлашту­вання за спеціальністю відповідно до підготовки та висновків медико-соціальної експертизи, переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та на пра­цевлаштування у разі ліквідації підприємства. Інваліди війни мають право на використання щорічної оплачуваної відпустки у зручний для них час, а також на одержання відпустки без збереження заробітної плати до двох тижнів на рік.

Визнано, що робоче місце інваліда — це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві, незалежно від форм власності і господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда може бути звичай­ним, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних мож­ливостей інваліда воно може бути використано для його пра­цевлаштування, і спеціалізованим, тобто обладнаним спеціаль­ним технічним оснащенням, пристосуванням і пристроями для праці інвалідів залежно від анатомічних дефектів.

сплачених сум пенсій здійснюється підприємством, у період роботи на якому сталася інвалідність.

Заробітна плата

Заробі́тна пла́та, скорочено зарплата (також заробітна платня, зарплатня) — винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір зарплати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Заробітна плата входить в структуру валового внутрішнього продукту, є складовою частиною в сукупному попиті, має високу питому вагу в структурі доходів населення, є складовою частиною витрат підприємства на оплату праці

Фактори від яких залежить розмір заробітної плати

Кон"юнктура на ринку праці, тобто співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили, конкуренції між її продавцями і покупцями, а також між самими продавцями і покупцями.

2. Кількості праці. За однакових інших умов праця більшої тривалості потребує і більших витрат праці, тому вона повинна і вище оплачуватися.

3. Рівень кваліфікації працівника та складності виконуваних ним робіт. Більш складна праця повинна і вище оплачуватися, адже робоча сила вищої кваліфікації в одиницю часу створює більше продукції і вищої якості, тобто її праця більш ефективна.

4. Державна політика у галузі оплати праці і соціального захисту населення.

5. Умови праці. Багато працівників вимушені займатись важкою, непривабливою і шкідливою для здоров"я працею або виконувати небезпечні види робіт, ризикуючи навіть своїм життям.

6. Результати виробницва (як індивідуальних,так і кінцевих), що характеризують діяльність підприємства у цілому.

7. Дискримінація.

8. Сила і організованість профспілок. Профспілки, заключаючи на різному рівні угоди, про що буде йти мова далі, активно впливають на регулювання оплати праці.

Структура зп

Структура заробітної плати. В Україні склалася така структура заробітної плати:

Основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадові обов"язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Основна заробітна плата є головним стимулом для працівників. Але в останні роки її питова вага у структурі заробітної плати знижується, що негативно позначається на заінтересованості працівників у високопродуктивній і якісній праці.

Додаткова заробітна плата. Це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхі та винахідливість, особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов"язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Державне регулювання заробітної плати. У країнах з розвинутою ринковою економікою роль держави у регулюванні заробітної плати обмежена. Проблеми оплати праці вирішуються роботодавцем та найманим працівником на основі заключеного контракту, а також профспілкою, яка захищає інтерес працівників.

Мін.розмір зп

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Мінімальна зарплата в Україні регулюється ст. 95 Кодексу законів про працю України та ст. 3 Закону України "Про оплату праці". Відповідно до цих статей, мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України "Про оплату праці" та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Мінімальна заробітна плата встановлюється на національному рівні (однакова для всіх, відсутній регіональний, галузевий чи ін. поділ). Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

1550 грн мін.зп

Норми праці

Норми праці — норми виробітку, часу, обслуговування, чисельності — встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці. В умовах колективних форм організації та оплати праці можуть застосовуватися також укрупнені і комплексні норми. Норми праці підлягають обов'язковій заміні новими в міру проведення атестації і раціоналізації робочих місць, впровадження нової техніки, технології та організаційно-технічних заходів, які забезпечують зростання продуктивності праці. Досягнення високого рівня виробітку продукції окремим працівником, бригадою за рахунок застосування з власної ініціативи нових прийомів праці і передового досвіду, вдосконалення своїми силами робочих місць не є підставою для перегляду норм.

Нормальні умови праці

Нормальні умови праці для працюючих на відкритому повітрі досягаються при раціональному режимі праці та відпочинку (особливо в зимовий час); пристрої укриттів (наметів, тентів, пересувних вагончиків) для короткочасногознаходження там робітників; забезпеченні працюючих засобами індивідуального захисту.
Нормальні умови праці забезпечуються також застосуванням фізкультурних пауз, музики, дотриманням чистоти і порядку на робочих місцях.

Системи оплати праці