Львівський національний університет ім. Івана Франка 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Львівський національний університет ім. Івана Франка



Кафедра загальної та соціальної педагогіки

 

 

«Психологічно-педагогічні особливості гри в шахи на основі власного досвіду.»

Виконав:

Студент групи ФФП-21с

Кузьмин Святослав

Перевірив:

Доц. Караманов О.В.

 

 

Львів – 2016р.

Вступ

Я впевнений, кожен з нас неодноразово зустрічався із поняттям досвіду. Людина навчається протягом свого життя завжди. Досвід є всюди, і у всьому, пов’язаний напряму із процесом навчання (в результаті якого власне й виникає) та пізнання людиною світу і самої себе. Так, у когось його багато, у когось ще ні, що залежить від фізичного перебування людини у нашому світі, тобто у процесі онтогенезу, висловлюючись мовою науки, від бажання розвиватися у різних сферах життя та й багатьох інших факторів. Та й власне кажучи саме життя у його активному ритмі, приготувало нам багато різних ситуацій і хто-зна, можливо саме завдяки набутому нами досвіду, неважливо чи буде він випадковим чи цілеспрямованим, ми зможемо сублімувавши набуті знання та уникнути неприємної для нас, а можливо й для інших людей ситуації, використавши його на власне благо чи на благо суспільства. Всі ми чудово знаємо, що для того, щоб гідно прожити життя та й загалом, щоб виживати в світі, необхідно вміти спочатку до нього адаптуватися: до всіх його законів, які встановлює держава чи до сімейних традицій та вірувань, знати як і коли вжити це чи інше слово в соціумі (для підтримання розмови чи для пояснення чогось) і тому подібне. Однак варто зауважити, що не завжди вони були і виникли у процесі еволюції, тому найелементарнішими прикладами адаптованості у світі на думку автора є насамперед задоволення людиною своїх фізіологічних базових потреб. Наприклад, як не крути, однак скільки разів ти б не промовляв слово їжа, ситнішим від цього все одно не станеш і щоб задовольнити свою потребу в їжі – необхідно її спочатку здобути. Відтак у різні часи задоволення цієї потреби відбувалося по-різному: у древні часи люди йшли на полювання, добували їжу чи вирощували її самі, або ж вимінювали у інших людей, тепер з поширенням цивілізації та ринкових відносин майже все можна купити і перелік цих товарів далеко не обмежується продуктами харчування. Однак до чого власне веде автор: серед усіх цих наведених вище прикладів є одна маленька з боку не завжди помітна деталь на якій і базується процес адаптації, а саме – навчання, адже щоб досягнути успіхів у чомусь, цього спочатку потрібно навчитися, недарма колись німецький філософ і психолог Еріх Фром, ведучи мову про кохання, говорив: «Кохання – це мистецтво, якого, як і будь-якого іншого мистецтва потрібно спочатку навчитися». А щоб навчитись чомусь, потрібен той, хто цими знаннями уже володіє і зможе передати їх вам з власної практики, нехай навіть не через прямий контакт, а через різні види ЗМІ, однак передача набутих з роками знань відбувається. Так ось ці знання, якими людина може оперувати на доброму рівні, як в теорії, так й на практиці і називаються досвідом, який відповідає на питання: як?, де?, яким чином? Простіше кажучи, саме він допомагає людині пристосуватися у середовищі, даючи собою людині знання, як, де і яким чином можна здобути чи вполювати в даному прикладі їжу, виміняти її чи купити в іншої людині, однак перш ніж купити її, потрібно знати скільки саме потрібно на це заощаджень, щоб вистачило на цю річ, а перед цим треба знати, як назбирати матеріальних статків, щоб здійснити цю процедуру, тобто це ланцюжкова система, яка постійно базується на знаннях, що пояснює те, що процес навчання оточує нас всюди, у всьому і завжди, тому вважаю, що питання актуальності здобуття та використання досвіду є очевидним і вище обґрунтованим. Думаю, досвід буває різним і його функції теж різними. Він може здобуватися самою людиною у процесі життєдіяльності мимовільно, або ж передаватися їй від інших людей в процесі навчання, що є ефективнішим та допомагає уникнути безлічі помилок. Та й його призначення може відрізнятися, залежно від прагнень, людини та потреб, які вона намагається задовольнити. Однак не будемо заглиблюватись у філософські роздуми, щодо необхідності досвіду та в його теоретичні засади, оскільки мова зараз не про те, моя мета сьогодні – розповісти про мій власний досвід у житті, здобутий та адаптований у процесі навчання, отже – почнімо.

 

 

1. Окресліть Ваші бажання та мотиви до оволодіння новим досвідомдіяльності. Як у Вас виникнув інтерес до нього? Звідки Ви отримали

Інформацію про цей досвід?

Сьогодні, я хочу розповісти про своє хобі, яке принесло мені чимало досвіду, користі, а також цікавих та незабутніх моментів у житті, нових друзів та багато-багато чого іншого. Цим хобі, яке супроводжує мене життям є шахи. Вперше поріг рідного ДШК (дитячого шахового клубу) «Прометей», я переступив у восьмирічному віці і саме з цього моменту у мене появилося моє найдорожче хобі. На той час, я майже нічогісінько не знав, що таке шахи і як у них грають, однак побачивши їх, вони мені одразу припали до душі. З посмішкою на обличчі згадую ті часи, коли у мене ще не було шахів і я прагнув знайти собі, якесь заняття, вид спорту до душі. У більшості моїх друзів, вибір хобі варіював від футболу до вільної боротьби, однак зараз я розумію, що ці уподобання залежать від їхнього темпераменту і характеру. Чесно кажучи, я переконаний, що саме хобі обирає собі людину, яка віддасть йому себе настільки це можливо, а не навпаки (що буде детальніше обґрунтоване дещо пізніше). Оскільки ні футбол ні боротьба мене не дуже цікавили, оскільки вимагали сильної рухливості та гострої конкуренції, яку я дуже не любив, а також могли нести по собі фізичні травми, що мене ще більше віднаджувало від них. Я був дитиною з флегматичним типом темпераменту, не любив конкуренції, любив більше помріяти, погуляти у затишному середовищі, а також коли іноді траплялися конфліктні ситуації, я намагався вирішити їх словами, а не фізичною силою, що чудово знали мої «товариші» та часто могли скористатись моєю нездатністю до фізичного самозахисту. І ось трапилось так, що фактично моє хобі само знайшло мене в прямому і переносному значенні. Річ у тім, що до восьмого класу я можна сказати жив і не знав, що у моєму будинку знаходиться шахова секція, я думаю це можна пояснити тим, що окрім них там було, на той час, багато інших видів занять. Інформацію про це, я отримав тоді, коли повертаючись із прогулянки, ми з мамою зустрілися із дідусем похилого віку, який і був моїм першим шаховим тренером та працював у цьому клубі. Дотепер пам’ятаю моє перше заняття, на якому тренер розповів мені та записав у мій зошит назви фігур і клітинок, а також, як необхідно правильно їх розставляти. Із цього заняття я зрозумів, що віднайшов саме те, що шукав. Я відчув цю атмосферу, яку важко передати дослівно. Мені сподобалось в шахах те, що тут панує спокійна, дружня атмосфера, немає фізичної конкуренції та насамперед цінується розумова сила, яку тобі тут допоможуть розвинути, а також те, що у шахи грають зазвичай люди, які мали такий же характер, як і я, а інші, не маючи терпіння та наснаги монотонно працювати та здобувати щось нове – не затримувались довго тут: декому набридало, інші знаходили кращі види занять. Правильно говорив відомий шахіст А. Карпов: «Шахи – просто небезпечна для психіки річ. Якщо не мати внутрішніх сил до опору, то справа може скінчитися дурдомом. Шахи – це пастка. Вони сильніше за людину», наочно я сам міг переконатися в цьому, коли мої «друзі» могли інколи прийти, оскільки не було чим зайнятись. Однак слова Карпова мали рацію і хлопці не могли довго всидіти тут, однак кожному своє до душі. Зрозуміло з моїх слів поданих вище, що інтерес до гри в мене вже був, стимулом до гри та до розвитку було досягнення знань в чомусь новому, а також на початках ще те, що кожного місяця в клубі проводились змагання, на яких можна було перевірити свій рівень гри, а також завоювати по можливості призове місце, отримавши за нього нагороду та повагу за старання від оточуючих. Конкуренції я не дуже й тепер люблю, однак думаю ви самі відчуваєте відмінність від між розумовою і фізичною конкуренцією, оскільки це лише інтелектуальні змагання, які не несуть фізичної шкоди. Та й мрією моєю на той час, навчившись мінімальних основ гри та відвідавши перші свої змагання було отримати хоча б одну грамоту, яка давалася тільки за перші три призові місця. «Людина прагне до переваги», як це влучно зазначив А. Адлер у своїй психологічній теорії, тобто людина завжди хоче бути кращою та показувати добрі результати у своїй улюбленій справі в чому він абсолютно був правий і я з часом зрозумів це. Такими були мої перші стимули у грі, яку я освоював все більше і більше у процесі навчання.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-24; просмотров: 101; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.175.236.44 (0.015 с.)