Марійка Підгірянка (1881 – 1963)

Марія Омелянівна Ленерт – справжнє прізвище.

Педагогічна діяльність письменниці (твори, які вміщені в читанках, букварях, шкільних хрестоматіях). Різноманітність поетичних жанрів, в яких працювала Марійка Підгірянка: вірші, загадки, пісні. Збірка “Безконечні казочки”, “Грай, бджілко”, “Ростіть великі”. Пейзажна лірика поетеси (“Ліс”, “Смерічка”). Художнє зображення змін природи у вірші “Співачка про місяці”. Друкувати вірші Марійка Підгірянка почала з 1904 р. в періодичних виданнях. Перша збірка поезій «Відгуки душі» вийшла 1908 р.

Більшість творів поетеса написала для дітей і про дітей. Основні мотиви віршів М. Підгірянки до 1939 р. — мрії про краще майбутнє народу, оспівування краси рідного краю, природи Карпат. Авторка щедро використовує фольклорні мотиви, її вірші ніжні і легкі, часто нагадують українські народні пісні («Співанки», «Вечір», «Що роблю я, що я дію»). Працювала Марійка Підгірянка і в жанрі поеми.

У видавництвах Львова та Києва вийшли друком маленькі збірки для дітей: «Безкінечні казочки», «Грай, бджілко», «Ростіть великі», «Школярики йдуть». Письменниця закликає і вчить дітей любити рідний край, милувати його красою, вчить доброти і милосердя. "Калина", "Діти й ластівка", "Білині горішки".

Вірш „Голосні звуки” (Додаток 3)

 

Юрій Збанацький (1914-1994)

В історію української дитячої літератури Юрій Збанацький увійшов як літописець партизанської героїки, життя дітей і молоді, як майстер шкільної повісті, чудовий знавець дитячої психології, учитель, письменник.

Тема героїзму українського народу у роки Великої Вітчизняної війни (повість “Таємниця Соколиного бору” – 1948, “Лісова красуня” – 1955, “Між добрими людьми” – 1955). Пригодницький характер сюжетів та психологізм оповідань для молодших школярів (збірки “Крилатий гонець” – 1953, “Ласунка” – 1957, “Гвардії Савочка” – 1968). Оповідання та казки про тварин і природу (“Дике козеня”, “Розумний шпак”, “Чого сміялися рибки”, “Дикун”, “Лелеки”).

Шкільна проблематика у творчості Ю.Збанацького. Зображення поведінки, характеру, почуттів дитини, динамічність сюжету, лаконічність мови повістей “Літо в Соколиному бору” (1953), “Курячий бог” (1966), “Морська чайка” (1959).

Мотив втечі у повісті “Курячий бог”. “Романи виховання” – “Малиновий дзвін” (1958), “Хвилі” (1967), “Кують зозулі” (1975). Тема становлення майбутнього громадянина у романах.

Тріумфальним входженням у велику літературу була його світла й захоплююча повість «Таємниця Соколиного бору», що стала етапним твором в українській післявоєнній дитячій літературі. Не перебільшуючи ролі дітей у Великій Вітчизняній війні, письменник змалював у повісті єдність думок і вчинків дорослих і малих, героїзм дітвори в боротьбі з гітлерівськими загарбниками. Усе сповнене реаліями дитячого світу. Пишучи правду про війну, він показує її, передусім через сприймання юних героїв.

Ведучи мову від першої особи, ніби передає пережите і побачене, а разом з тим — віддає шану тим товаришам, які були поруч, загинули в боях; тим звірятам і пташатам, які рятували від голоду, дарували позитивні емоції у тяжкий воєнний час. Спостережливість та захоплення природою відчитуємо у оповіданнях «Ласунка», «Розумний шпак», «Єдиний вартовий». Автор допомагає маленьким читачам осягнути істини буття: не можна руйнувати гніздо птаха; потрібно подбати про тих, кого приручаємо; не можна кривдити нікого. Приховане повчання звучить у «Казці про братика і сестричку».

 

Іван Багмут (1903 – 1975)

Науково-художні твори письменника (“Подорож до Небесних гір” –1930, “Преріями та джунглями Біробіджана” – 1931, “Карелія” – 1933). Розвиток жанру подорожнього нарису у перший період творчості І.Багмута.

Після війни Іван Багмут працював переважно в галузі дитячої літератури. Оповідання для молодших школярів “Шматок пирога” (1957), “Злидні” (1958), “Тихий”; повісті для підлітків та юнацтва “Щасливий день суворовця Криничного” (1948), “Блакитне плесо” (1959). “Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим” (1964), “Життєпис слухняного хлопця” (1968).

Герої цієї повісті Івана Багмута – неповторні людські індивідуальності, яким властива спільна риса – відданість, героїчність, готовність на подвиг в ім’я народу, в ім’я торжества його ідеалів. Героїчність особи органічно поєднується з простою, життєвою невимушеністю проявів почуттів і дій, з тим, що є характерною особливістю народного, художнього світосприймання. Справа, у високому патріотизмі підлітків, у їх відданості, у їх безмежній любові до своєї країни, свободу якої вони захищали, гинули від ворожих куль на полях битви, тому що на фронті немає поступок на вік, отож для дочок та синів полків їх теж не було.

З кінця 50-х письменники намагаються говорити з дітьми про вічні категорії (Добро, Зло, Життя, Смерть, Любов), про загальнолюдські проблеми. Особливо це вдавалося через казку, через фантазію, застосовуючи метафору, гумор тощо. Серед таких письменників був і Багмут, який в міру своєї парадигми цінностей, створював літературні образи.

Серед оригінальних творів І. Багмута початку нової доби була повість-казка «Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим» (1964).

 

Валентин Бичко (1912-1994)

Український поет, драматург, автор творів для дітей, перекладач з литовської літератури.

До кращих зразків фантастично-пригодницьких казок в українській літературі належать твори поета: «Ключі», «Казка про мрію», «В темнім лісі». Написана казка афористично. «В темнім лісі» - казка жартівливого плану. Важливим гуманістичним змістом сповнені й казка

«Чому всі сміялись», і сюжетна поема «Казка про мрію».

Дитячі збірки: Сонце над головами, 1935; Веселі школярі, 1941; Веселка, 1946; Вогнище, 1949; Розмова, 1955; Сонечко і Хмаринка, 1957; Лісова перепустка, 1971; Поеми та казки, 1973, Побратими, 1981.

Перекладав твори з російської літератури (Маяковський, Маршак, Михалков), але найбільше потрудився коло перекладу з литовської (Е. Межелайтіс, Е. Матузявічюс, С. Неріс) та білоруської.

Творче кредо Валентина Бичка — дивитися на світ «прозірним оком простоти».

 

Іван Сенченко (1901-1975)

І. Сенченко багато працював над книжками для юного читача: «Мої приятелі» (1951), «Два дні з життя Женьки і Левка» (1957), «Діамантовий берег» (1962), «Дороги — близькі й далекі» (1965). 1958 року було перевидано повість «Руді вовки». Із середини 1960-х років Іван Юхимович видавав книжечки для п’яти-шестилітніх дітей. Оповідання, що з’являлися у дитячій періодиці, вийшли згодом окремими збірками: «За лісом, за пралісом золота діжа встає» (1965, друге видання — 1978), «Сім господинь» (1969).

Сенченко відомий в літературі і як перекладач. Зайнявшись перекладацькою діяльністю ще в ранній період творчості (під час укладання хрестоматій), він переклав українською мовою багато творів російських письменників (О. Пушкіна, М. Гоголя, О. Горького та інших).

Юрій Яновський (1902-1954)

 

«Вершники» - один із кращих творів про героїку громадянської війни.
1940р. виходить книжка оповідань «Короткі історії». Це гостросюжетні оповідання («Шпигун»), різновид дорожного нарису («Дорога на Запоріжжя»), романтичні новели («Чапай», «Романтик», «Червонарм»), стилізовані оповіді монологічного типу «Василь Палійчук, гуцул», «Іван», «На зеленій Буковині». Кілька творів («Наталка», «Ганна Антонівна») можуть бути умовно названі новелами-портретами.
1944р. — збірка новел «Земля батьків». В формі новели-монологу витримані оповідання «Коваль», «Дід Данило з «Соціалізму», «Дівчинка у вінку» й ін.; в формі класичного оповідання — «Яструбок», «Комісар», «Україна».
1948р. — нова книжка «Київські оповідання» (оповідання «Через фронт», «Київська соната», «Боротьба за людину», «Путь у Францію», «Династичне питання», «Під яблунею» й ін.).

1954р. - видана «Нова книга» («На ярмарку», «Мистецтво», «Святий вечір»).
Як сценарист Ю. Яновський також створює сценарій художнього фільму «Зв'язковий підпілля» (1951), літературний сценарій «Павло Корчагін» (за мотивами роману М. Островського «Як гартувалася сталь», 1953) та сценарій документального фільму «Микола Васильович Гоголь» (1952).

 

 

ІІ половина 20 століття

Олесь Гончар (1918-1995)

Український письменник, літературний критик, громадський діяч.

Написав ряд оповідань: «Майстер щита» (1937), «Іван Мостовий» (1938), «Цілюща вода» (1937), «Черешні цвітуть» (1938), «Нехай живе життя» (1939), повість «Стокозове поле» (1941), «Земля гуде».

Повість «Бригантина» про «трудних» дітей і вчителів, які працюють у спецшколі для юних правопорушників, про повсякденний педагогічний подвиг.

Справжнім скарбом творчості Олеся Гончара є багата, співуча мова. Саме вона є однією з найсуттєвіших ознак творчості письменника. Прозу Гончара не можна ні з чим сплутати, вона неповторна. Неповторність ця в чудових українських пейзажах, в соковитих фарбах портретів.

 

Михайло Стельмах (1912-1983)

Відомий український письменник, у творчому доробку якого поезії, оповідання, повісті, романи. Казково-поетичний світ дитинства, сповнений незвичайного, дивного, романтичного, постане в повістях «Гуси-лебеді летять» (1964) та «Щедрий вечір» (1967). Серед книжок поезій Стельмаха, призначених дітям, привертають увагу збірки «Журавель», «Колосок до колоска», «У сестрички дві косички», «Як журавель збирав щавель». «Маленька Оленка», „Ой весна-зоряночка". Його вірші легко сприймаються дітьми, вони музичні, з веселою іронією, доброзичливим гумором, дотепні. В основі поетичних казок М.Стельмаха лежать народні казки, вигадки, дотепні небилиці. М.Стельмах впевнено доводить, що в авторській казці можна використовувати засоби публіцистики, якщо форма твору відповідає змістові (казка „Невмій і Урожай").

 

Григір Тютюнник (1931 – 1980)

У творах письменника відображено глибоке знання внутрішнього світу дитини, повага до її почуттів (“Климко”, “Облога”), тему навчання і праці учнів ремісничого училища у творі "Вогник в степу”. Зображено облагороджуючий вплив природи на людей (“Лісова сторожка”, “Бушля”, “Ласочка”).

Тютюнник розповідав правдиво, художньо сильно про дітей у війні. Це була одна з провідних тем його творчості. Є у Григора Тютюнника оповідання, яке допомагає нам збагнути не тільки витоки його соціального досвіду, а й усю драматичну життєву біографію покоління «дітей війни», до котрого належав і сам письменник. Називається воно «Сито, сито...». Знищене дитинство війною Тютюнник зобразив у повісті “Климко”.

Діти з оповідань і повістей Тютюнника — голодні, бездомні, гнані нуждою — також змушені нести на собі тягар усенародного горя, не черствіючи душею, виявляють особливу чулість до тих, кому стає неймовірно важко, з усіх сил прагнуть їм допомогти. Найдорожчою темою, а отже, й ідеалом письменника були і залишаться доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших проявах.

Григір Тютюнник плідно працював як перекладач. У його перекладах українською мовою вийшли книги В. Шукшина «Калина червона», В. Соколова-Микитова «Рік у лісі», М. Островського «Гудок», М. Горького («Серце Данко») та Рудольфа -Еріха Распе «Пригоди барона Мюнхгаузена» та інші.

 

Василь Сухомли́нський (1918 — 1970)

Український педагог, публіцист, письменник, поет, заслужений вчитель УРСР (1958).

Василь Олександрович ставив і розв'язував проблему формування у дітей національного і естетичного світобачення. Про один із шляхів розв'язання проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти кращі народні традиції і стати святим законом, що мудрість є найважливішою прикметою людини. Для Сухомлинського формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури — основне завдання гуманістичного виховання.

Привселюдне зізнання, винесене в назву книги «Серце віддаю дітям» (1978), підтверджене щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей».

В. Сухоминський написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей. Він став визнаним класиком педагогіки 20 століття. Найбільш відомі статті: «Виховання колективізму у школярів» (1956), «Духовний світ школяра» (1961), «Народження громадянина» (1970), «Як виховати справжню людину» (1975), «Батьківська педагогіка» (1978), «Сто порад вчителю» (1981). Спираючись на власний досвід, письменник розробив педагогічну систему, суть якої полягає в застосуванні нових типів уроків та модернізації методів навчання.

Спадщина Василя Сухомлинського багатогранна, та в центрі його уваги передусім — дитина, особистість, її духовний світ та моральні цінності. Своєрідно письменник використовував казку у вихованні дошкільнят і молодших школярів. «Через казку, фантазію, гру, через неповторну людську творчість — вірна дорога до серця дитини», — наголошував він.

Казки Василь Олександрович почав складати для своїх дітей у 1949 році. Першою була казка „Горобець”, яка і поклала початок „Хрестоматії з етики”.

 

Віктор Близнець (1933 – 1981)

Письменник, що досліджував дитячу психологію (твір “Ойойкове гніздо”), світ дитинства у повістях “Звук павутинки” (1970), “Женя і Сенько” (1974), зображав світ фантастики у повісті-казці “Земля світлячків” (1979). Вона стала досягненням української літератури для дітей.

Яскраві дитячі образи в оповіданні “Свято мого дитинства”. Переклад з давньоруської мови та переказ для дітей літопису “Повість минулих літ” (1980).

До теми покоління «дітей війни», до якого належав і він сам, звернувся проникливий Віктор Близнець («Паруси над степом», 1965; «Землянка», 1966; «Мовчун», 1972). Герої його творів діють в суворих життєвих ситуаціях, вони стверджують високу правду й мораль.

 

Василь Симоненко (1935-1963)

Чарівною силою й привабливістю позначаються дитячі вірші й казки Василя Симоненка: „Цар Плаксій та Лоскотон", „Подорож в країну Навпаки", «Казка про Дурила», збірки поезій «Тиша і грім», «Земне тяжіння», «Лебеді материнства», збірка оповідань і новел «Вино з троянд». Найсвятіших почуттів любові до матері й України, совісті й людяності навчають вони дітвору.

 

Іван Драч (народ. 1936)

Український поет, літературний критик, громадський діяч. Перша збірка поезій Івана Драча - "Соняшник" - побачила світ 1962 р. Образ сонця проходить через всю творчість поета. Для нього воно, як згодом напише Б. Олійник, "не стільки небесне світило, джерело енергії нашої галактики. Це скоріше морально-етична категорія, символ і знак ідеалу, тих світлих, поривних і чистих начал, що є в кожній людині".

Далі були "Протуберанці сонця" (1965), "Поезії"' та "Балади буднів" (1967), "До джерел" (1972), "Сонячний фенікс" (1978), "Сонце і слово" (1979), "Храм сонця" (1988), "Листи до калини".

 

Ліни Костенко (народ. 1930)

Самобутня творчість Л. Костенко, митця непростої до­лі, безкомпромісного й сміливого, ліричного й активного, характеризується ідейно-тематичним і жанровим розмаїттям ліричних і ліро-епічних творів, твор­чими пошуками в царині форми вірша. Поезія письменниці увібрала в себе дві найбільші людські доблесті - мужність і розум. Водночас - це поезія ніжної та прекрасної жінки, що володіє могутньою силою почуттів, їх витонченістю та аристократизмом.

Поетеса часто звертається до теми дитинства, її поетичні образи для дітей особливі: вони пробуджують почуття прекрасного, прилучають дітей до художнього сприйняття світу. 1987 року Ліна Костенко видала прекрасну (на жаль, єдину) збірку для дітей "Бузиновий цар". Вірші, що увійшли до цієї збірки, є поетичними картинами стану природи у різні пори року - весни, літа й осені. Відтворення світу природи на високих естетичних регістрах, неповторності всього того, що оточує дитину в її первісному відкритті й сприйманні навколишнього життя, притаманне дитячій поезії Ліни Костенко. „Які щасливі очі у казок”... (Л.Костенко).