Олександр Копиленко (1900 – 1958)

Ім’я О.Копиленка стає добре відомим після виходу збірки оповідань “Сеньчині пригоди”, яка побачила світ у 1926 році і стала помітним явищем у дитячій літературі. Одну за одною письменник дарує дітям книжки: “Друзі” (1928), “Комашня” (1932), “Шкідник” (1933), “Воликове нещастя” (1935), “Школярі”, “Дуже добре” (1936), “Десятикласники” (1938).

Відображення у творах О.Копиленка життя дітей. Морально-етична проблематика в оповіданнях, про школу, дитячу дружбу, роль учителя у вихованні дітей “Порізана парта”, “Секрет”, “Воликове нещастя”. Оповідання про вибір майбутньої професії, про дружбу (“Хата хлопчика-мізинчика”, “У нашому домі”, “Адмірал”).

У 1934 році він надрукував збірочку оповідань для малят “В лісі”, у якій були цікаві спостереження над природою, життям птахів та звірів. Відтоді до кінця свого життя він мовби дописував цю книгу. Без перебільшення можна сказати, що Олександр Копиленко протягом усього життя доповнював і поліпшував цей природничий цикл.

Нині вона добре відома під назвою “Як вони поживають”.

У книжці “Як вони поживають” Олександр Копиленко зумів поєднати свої біологічні знання й щоденні спостереження з високою художньою майстерністю: його твори відзначаються і науковою вірогідністю, і цікавою сюжетністю, вони легко сприймаються. Саме внаслідок того, що письменник “все це сам бачив, переживав, спостерігав з самого дитинства”, він зміг точно, виразно і лаконічно описати і зовнішній вигляд птахів та тварин, і їхні звички, голоси, вміння маскуватися.

У 1936 р. виходить роман «Дуже добре», а через два роки — «Десятикласники». Дилогія набула досить гучного розголосу серед підлітків та юнацтва. Письменник у загальних обрисах зумів показати життя школи (як учнів, так і вчителів) другої половини 30-х років: зобразив чимало прикметних подробиць тогочасного життя. Твори О.Копиленка для молоді на тему школи, виховання, сім’ї.

Письменник глибоко вивчав життя школярів, багато часу проводив серед них – бував у школах, клубах, на літературних вечорах. Олександр Іванович багато спілкувався з видатним педагогом А.С.Макаренком.

За роки війни видав п’ять збірок оповідань: “Допит” (1942), “Батько” (1942), “Мовчання” (1943), “Брати” (1943), “Невтомне життя” (1945), п’єси “Хуртовина” (1943), “Чому не гаснуть зорі” (1944). У післявоєнний період Копиленко брав активну участь у роботі видавництв, зокрема Дитвидаву УРСР (нині “Веселка”). Продовжує активно працювати в галузі дитячої літератури. Одна за одною виходять його книги для дітей – “Хата хлопчика-мізинчика”, “Сонячний ранок” (1949), “Адмірал” (1950), “Подарунок” (1956). Письменник активно працює в дитячих журналах.

Олесь Донченко (1902 – 1954)

Олесь Донченко займає почесне місце в українській дитячій літературі. Молодий, окрилений першими успіхами письменник пише дуже багато: ліричні вірші, поеми, казки, віршовані оповідання для дітей, п’єси, повісті, оповідання для дорослих.

Значне місце в творчості О.Донченка кінця двадцятих років займає дитяча тематика. В перший раз письменник звернувся до неї випадково, працюючи у відділі дитячої літератури Державного видавництва України. Поштовхом до цього був брак сучасних творів для дошкільнят і школярів.І ось Олесь Васильович написав свої чудові казки – вірші «Південь у звіринці», «Страхопуд» та інші. Першим прозовим твором Донченка для дітей була повість «Веселі кролі», що вийшла в 1932 році.

Коло тем широке. Його фантазія сягає і в найпотаємніші закутки дитячої душі, і в морські глибини, в тайгові натрі Сахаліну і в країни Західної Європи, заглиблюється в складні обставини життя безпритульних дітей і ширяє над золото пшеничними полями України. Все більше і більше цікавиться він життям школи і школярів.

Найкращими довоєнними творами Донченка, без сумніву, є три повісті – «Школа над морем» (1937 р.), «Лукія» (1939 р.) і «Карафуто» (1940 р.). Вони своїм ідейним змістом і художньою майстерністю. Пригодницький сюжет повістей, Тема дружби і виховання дітей, тема школи у повістях. Проблема подвигу у повісті “Школа над морем” – розповідь про віковічний потяг дітей до пригод, загадковості, випробувань.

Письменника дуже хвилювала доля скривджених війною дітей. Він відвідував дитячі будинки, школи, допомагав сиротам. Тож не випадково головними героями його післявоєнних оповідань і повістей стають переважно діти. Часто вони ж підказували йому теми його майбутніх творів. Одним з таких творів стала «Лісничиха», повість, яка по праву входить до тих творів української дитячої літератури, які складають її золотий фонд. Повість вийшла зразу по війні, у 1947 році. Вона пробуджувала в серцях найкращі почуття: людяності, дружби, взаємоповаги, любові до Батьківщини, віри у кращу долю.

У творах Олеся Донченка діти вчаться і обов’язково займаються суспільною корисною працею. „Праця – основа життя”, - робить висновок молода людина, читаючи їх, адже праця і виховує, і навчає.

 

Наталя Забіла (1903 – 1985)

Творчий доробок Наталі Забіли характеризується різноманітністю тем і жанрів. Не випадково Валентин Бичко назвав її творчість «материнською піснею, цікавою, барвистою, розумною, клопіткою, дбайливою».

Поетеса широко відома як перекладач і популяризатор в Україні дитячої літератури інших народів. Н.Забіла – перекладач, критик дитячої літератури та публіцист. Крім того, Наталя Забіла була автором підручників «Читанка» для другого класу (1933) і «Читанка» для третього класу (1939).

Забіла вела велику громадську роботу. Протягом багатьох років була головою комісії дитячої літератури у Спілці письменників України, членом редколегії дитячих журналів, редакційної ради Дитвидаву, виступала на письменницьких з'їздах і нарадах із питань дитячої літератури як критик і літературознавець.

Улюблена малятами віршована казка «Пригоди автобуса» була надрукована 1928 року. Видавши в цьому ж році віршоване оповідання для малюків «Про маленьку мавпу», Наталя Забіла твердо стає на шлях творення дитячої літератури. Твори для дітей стають її покликанням, її щоденною турботою і з часом приносять їй заслужений успіх.

Одним з найкращих творів Наталі Забіли є цикл віршованих оповідань «Ясоччина книжка» (1934). Ця невеличка за обсягом збірка складається з восьми коротких оповіданнячок, об'єднаних однією героїнею — маленькою дівчинкою Ясею. З того часу письменниця створила понад 150 збірок та окремих книжок, майже всі вони виходили у видавництві «Веселка». Вибрані твори Наталі Забіли в чотирьох томах «Веселка» випускала двічі.

“Весела абетка” – енциклопедія для маленьких читачів. Драматичні твори Н.Забіли (фантастична п’єса ”Перший крок” – 1968, драматична поема “Троянові діти” – 1971). Використання історичних фактів, легенд про засновників Києва у поемі “Троянові діти”.

Просто і дохідливо розповіла письменниця малюкам про життя наших далеких предків у п'єсі-фантазії «Перший крок» (1968) та у драматичній поемі «Троянові діти», яка є поетичним переказом «Слова про Ігорів похід», присвятивши її 1500-річчю заснування Києва. 1972 року ці твори відзначено літературною премією імені Лесі Українки (стала першим лауреатом цієї премії).

За час своєї літературної діяльності Наталя Забіла видала близько 200 книжок, переважно для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Великою популярністю у юних читачів користуються збірки: «Під ясним сонцем» (1949), «Веселим малюкам» (1959), «У широкий світ» (1960), «Оповідання, казки, повісті» (1962), «Стояла собі хатка» (1974), «Рідний Київ» (1977, 1982), а також «Вибрані твори» в чотирьох томах (1984).

Тематика дитячих творів Наталі Забіли дуже різноманітна. Це тематичні цикли про природу ("Проліски", "Казки лісової кринички", "Навесні та влітку", "Восени та взимку", "Дванадцять місяців"), мініатюри про побут і пригоди дітей удома і в школі, у дитсадку і на прогулянці. Це справжня "материнська книга", яка весело й цікаво розповідає про світ речей і природу, вчить правил поведінки й подає певні моральні уявлення, образно, наочно й тактовно розповідаючи, "що таке добре й що таке погано".

Наталя Забіла - вроджена казкарка. З багатющої скарбниці української народної творчості беруть свої витоки її казки, де вона без голої дидактики вчить дітей бути добрими, справедливими, мужніми, любити все суще на Землі. Відомі фольклорні сюжети набувають в її інтерпретації нових акцентів, що якнайбільше відповідають світосприйманню дітей. Письменниця твердо обстоює право на "щасливий кінець", виходячи з несхитного переконання, що дитячу психіку дуже легко поранити. Смуток, безвихідь, загибель героя можуть завдати дитині глибокої моральної травми. Письменниця у своїй творчості керується саме такими поглядами, враховуючи радісне сприйняття життя дитиною, її бажання, щоб добро завжди перемагало зло, щоб кожна, навіть найдраматичніша, історія мала щасливий фінал.

Вірш „Весела абетка” (Додаток 2)

 

Оксана Іваненко (1905 – 1997)

 

Письменниця Оксана Дмитрівна Іваненко — автор багатьох книжок: літературних казок, реалістичних оповідань і повістей, творець біографічних романів про життя і творчість класиків української літератури. Жанрова розмаїтість творчості письменниці (казки, оповідання, нариси, повісті, романи, кіносценарії, спогади).

Щира дружба на все життя пов’язувала з поетесою Наталею Забілою. У інституті Оксана вчилася на відділенні соціально-правової охорони неповнолітніх. Спрага знання життя привели її на роботу у колонію для неповнолітніх правопорушників, якою керував добрий знайомий її матері, згодом відомий педагог А.С. Макаренко. Оксана Іваненко стала прообразом Оксани Варської, поетеси і педагога з роману „Педагогічна поема” А.С. Макаренка. Оксана Дмитрівна вела чималу громадську роботу. Була членом Українського товариства дружби і культурних зв’язків з зарубіжними країнами, делегатом антифашистського конгресу жінок у Болгарії. Іваненко вважає, що саме поєднання педагогіки і захоплення літературою зробило її письменницею.

1925 року у журналі „Червоні квіти” (нині „Однокласник”) було надруковано перше оповідання Оксани Іваненко „До царя”, а 1930 року вийшов перший збірничок її оповідань „Майка та жабка”, 1931 року — збірник „Ми ще невеличкі”. Потім

Іваненко керувала секцією дитячої літератури при інституті, була редактором у видавництві, а також редактором журналу для дошкільнят „Тук-тук”. У той час не обійшлося без боротьби за дитячу літературу. Тоді частина педагогів вважала, що казки „шкідливі” для радянських дітей. Справжні талановиті літератори вступили у двобій з такими поглядами. Оксана Дмитрівна відстоювала жанр казки, спираючись у своїх переконаннях на педагогіку українських народних казок, світових казкарів — Андерсена, братів Грімм.

1933 року з’явилася перша казка О. Іваненко „Сандалики, повна скорість!”. Згодом були написані нові казки: „Чудесна квітка”, „Казка про веселу Аль”, „Три бажання”. Невдовзі були написані перші „Лісові казки”. Усі казки письменниці позначені певною „науковою фантастичністю”. Вона стала засновником сучасної української літературної природознавчої казки. „Пишучи казку, розповідає Оксана Іваненко, — я перевтілювалась абсолютно, жила мріями моїх героїв: пташок, комах, кисличок, берізки, верби. Я вже не могла думати про щось інше”.

Якось Оксана Дмитрівна відвідала дитячий будинок. Те, що вона побачила, приголомшило її. Це були сироти-діти з фашистських концентраційних таборів. Скупо, поволі розкривалися у їхніх розповідях долі. Так склалася повість „Рідні діти” (1951 р.). Крім казок, її цікавила історична тема, сучасність. 1947 року була видана патріотична повість-казка письменниці „Куди літав журавлик”. пізніше письменниця пише одні з своїх найкращих природознавчих казок „Цвітарінь” та „Про бджілку Медунку”.

У цілому казки письменниці умовно ділять на дві групи. Одні — фантастичні, що розповідають про незвичайні властивості людей, чарівний світ предметів. А другі про природу, рослин і тварин, живий і неживий світ.

Ще 1939 року О. Іваненко написала невелике оповідання з дитинства Т. Шевченка. З того часу думка розказати про усе життя Кобзаря не полишала письменницю. Її результатом стало видання 1961 року вагомого як для творчості письменниці, так і для дитячої літератури у цілому роману „Тарасові шляхи”. Цей твір перекладено багатьма мовами і видано у багатьох країнах світу.

Письменниця перекладала багато казок з російської, данської, французької, німецької мов. Особливо багато вона перекладала Г.Х. Андерсена. Написала про Г.К.Андерсена (оповідання “Черевички”, “Паличка казкаря”). Переклади О.Іваненко з російської – творів В.Короленка, Д.Маміна-Сибіряка, Л.Толстого, П.Бажова, А.Гайдара, М.Пришвіна, В.Біанкі; з датської – казок Г.К.Андерсена; з німецької – казок братів Грімм.

Микола Трублаїні (1907 – 1941)

Серед митців української літератури 30-х рр. ХХ ст. Микола Петрович Трублаїні займає чільне місце, перш за все як зачинатель української пригодницької прози. Основними чинниками, які вплинули на зміст творів письменника, на його творчу манеру письма можна назвати насамперед уяву художника та його любов до мандрівок. Другим чинником, який спонукав письменника до роботи у пригодницькому жанрі, була недостатня кількість художніх творів на цю тематику та його прагнення заповнити цю «нішу» власними творами.

М.Трублаїні – глибокий знавець Півночі. Слід зауважити, що мандри захоплювали Миколу Трублаїні, а освоєння Півночі стало для письменника своєрідним шансом «знайти себе» і свого нового героя – романтичного, здатного на неординарні вчинки, спроможного пройти через низку випробувань. Отже, Північ виявилась найсуворішим випробуванням моральних якостей, закладених у людині, не тільки для персонажів оповідань, а й для самого автора.

Оповідання північного циклу письменника за тематикою можна поділити на дві групи:

· Перша група читачів із життям народів Півночі(«Погонич блакитного кита», «Вовки гоняться за оленями», «Волохан», «Малий посланець», «Крила рожевої чайки».

· Друга група розповідає про події, що відбуваються з персонажами під час подорожей Арктикою («Морем плив тюлень», «Володька Рибалка», «Оповідання боцмана», «Берег невідомого острова» «З півночі летів ураган», «Хатина на кризі»). Відтворення життя і побуту народів Далекої Півночі і Арктики в північних оповіданнях, “Крила рожевої чайки”, “Хатина на кризі” та повісті “Лахтак” (1935). Образи вольових та сміливих людей. Пригодницькі сюжети повістей і оповідань “Шхуна “Колумб” (1938 – 1940), “Берег невідомого острова”, “Мандрівники” (1938). Оповідання та казки для юних читачів “Волохан”, “Пустуни на пароплаві”, “Про дівчинку Наталочку та сріблясту рибку”, “Мандри Закомарика”(1940).