Висновки для історії критики

Така модель літературної критики, її специфіки, особливостей і суспільних функцій. Її можна розширювати, уточнювати, конкретизувати. Не варто цього робити апріорно. Її призначення в посібнику з історії літературної критики функціональне: теоретична модель, принаймні, здатна орієнтувати на те, що вибирати з потоку літературно-публіцистичних текстів і як почати аналіз, осмислення. Вибір і осмислення фактів дасть можливість цю теоретичну модель апробувати і оживити, або виробити нову, оптимальнішу.

Наразі можемо однозначно відкинути вживання слова «критика» у стосунку до шкільного чи вузівського підручника з літератури; відзначити логічну суперечливість традиційної терміносполуки «критика і літературознавство», оскільки в ній поставлено в ряд одиничне й загальне, видове і родове поняття.

Позитивне наставляння (психологічна установка) на осмислення історії української літературної критики як специфічної і престижної діяльності може живитися і такою інформацією: професійними літературними критиками були не тільки Пантелеймон Куліш, Іван Франко, Василь Горленко, Микола Зеров, а й Сергій Єфремов, Дмитро Донцов, Симон Петлюра, Микола Євшан. Їх справу і долю повторили Іван Дзюба, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус...

Не викликає сумніву популярність літкритики за кордоном. Популярність свого часу «нової критики» у США і Англії, поява там все нових і нових яскравих імен критиків і концепцій критики це підтверджують. Правда, там literary criticism трактується досить широко — як уся сфера літературознавства, але з обов’язковим виходом на публічність. Українська літературна критика також — у світлі і темні періоди своєї історії — виявила виразну суспільну заанґажованість. В умовах національного відродження і державотворення настав час зайнятись їй власними функціями. Та перед тим варто ще раз зацікавлено оглянутись назад в її історію без прикрас і лакун...

Примітки

1. А. Луначарский. Критика и критики. — М., 1938. — С. 6.

2. Р. Гром’як. Естетика і критика. — К.: Мистецтво, 1975. — 225 с.; В. Брюховецький. Специфіка і функції літературно-критичної діяльності. — К.: Наукова думка, 1986. — 171 с.

3. Л. Білецький. Основи української літературно-наукової критики (Спроба літературно-наукової методології). — Т. 1. Впровід. — Прага, 1925. — 311 с.

4. Г. Клочек. У світлі вічних критеріїв (Про систему критеріїв оцінки літературного твору). — К.: Дніпро, 1989. — 221 с.

А. Джерела для текстуального опрацювання

1. Критика (Из сочинений Красицкого)// П. Гулак-Артемовський. Поезії. — К.: Дніпро, 1989. — С. 180–186.

2. СрезневскийИ. Несколько замечаний о критике// ХІЛК-I. — С. 62–63.

3. ФранкоІ. Слово про критику// Зібр. праць: У 50-ти томах. — Т. 30. — К.: Наукова думка, 1981. — С. 214–218.

4. ЕліотТ. С. Функція літературної критики// Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст./ За ред. М. Зубрицької. — Львів: Літопис, 1996. — С. 65–73.

Б. Підручники, монографії, довідники

1. Гром’як Р. Т. Естетика і критика. Філософсько-естетичні проблеми художньої критики. — К.: Мистецтво, 1975. — С. 14–17.

2. БарановВ. И., БочаровА. Г., СуровцевЮ. И. Литературно-художественная критика. — М.: Высшая школа, 1982. — С. 8–196.

3. БурляйЮ. С. Основи літературно-художньої критики. — К.: Вища школа, 1985. — С. 5–73; 107–162.

4. БрюховецькийВ. С. Специфіка і функції літературно-критичної діяльності. — К.: Наукова думка, 1986. — С. 19–56.

5. Літературознавчий словник-довідник. — К.: Академія, 1997. — 752 с.

6. GołaszewskaM. Filozoficzne podstawy krytyki literackiej. — Warszawa, 1963. — 369 s.

В. Методичні рекомендації

Для осмислення теоретичних питань природи, специфіки і функцій літературної критики, уже стисло викладених, можна скористатися згаданими підручниками для журналістів і названими монографіями. У них проблема розв’язана, як на ті часи, найоптимальніше. Опріч обов’язкової тоді офіційної риторики, посутні характеристики критики як діяльності, її психологічних, естетичних, логічних вимірів не застаріли. Відповідну корекцію треба зробити за рахунок переоцінки теорії відображення і партійності критики, передусім у підручнику Ю. Бурляя. Для цього можна скористатися з гасел «відображення», «ідейність», «літературна критика» в «Літературознавчому словнику-довіднику».

Рекомендуємо уважно прочитати і порівняти роздуми про сутність, виникнення, завдання, функції літературної критики саме в хронологічному порядку так, як вони подані у списку джерел.

Г. Завдання і запитання для самоконтролю

1. Чому, на Вашу думку, П. Гулак-Артемовськийопублікував статтю «Критика» без свого підпису?

2. Як Срезневський пояснює «начало критики»? Чи це стосується її сутності?

3. Виділіть серед різновидів критики, названих Срезневським, «освічену критику», запам’ятайте її особливості.

4. Простежте за статтею І. Франкайого погляд на взаємини літератури і критики. Зверніть увагу на його характеристики «методу літературної критики».

5. Чим, за І. Франком, відрізняється критик від звичайного читача? Що Ви до цього можете додати?

6. Прокоментуйте тезу І. Франка: «На ділі всі ми міримо старі і нові твори одною, нашою власною естетичною мірою...» в контексті статті. Ваше ставлення до неї?

7. У чому Т. Еліотвбачав важливість самокритики митця?

8. Зверніть увагу на думки Т. Еліотапро місце і роль інтерпретації в літературній критиці.

 

Розділ 2

ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ІСТОРІЇ
ЛІТЕРАТУРНОЇ КРИТИКИ,
ВИВЧЕННЯ У ВУЗІ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ

2.1. Об’єкт і предмет літературної критики та історії літературної критики. 2.2. Джерела-об’єкти історії літературної критики. 2.3. Історія критики та історія літератури, їх взаємозв’язок і проблема вивчення у вищих школах. 2.4. Завдання курсу. 2.5. Значення вивчення історії літературної критики. 2.6. Періодизація української літературної критики.

2. 1. Об’єкт і предмет літературної критики
та історії літературної критики

Певна концепція літературної критики визначає розуміння предмета і завдань історії літературної критики. Окреслена в першому розділі модель критики як творчої діяльності, що здійснюється у сфері літературознавства, рефлексії з приводу творів художньої літератури, опосередковує цілком конкретне трактування основних проблем, що обговорюються у цьому розділі.

Літературна критика, історія літератури, теорія літератури мають спільний об’єкт дослідження — художню літературу в розмаїтих її родових, жанрово-композиційних, стильових виявах та історичному розвитку мистецьких напрямів. Проте кожна з основних літературознавчих наук (і навчальних «дисциплін») розглядає спільний об’єкт під іншим кутом зору, тому має інший предмет, своєрідні завдання. Предметом власне літературної критики є поточнийлітературний процес і насамперед нові опубліковані художні твори. Літературні явища попередніх років, періодів та епох, будучи передусім предметом історії літератури, потрапляють у коло зацікавлень літературного критика крізь призму актуальних суспільно-естетичних запитів і потреб його сучасників при передруках чи конструюванні контексту, в якому виявляються естетичні, ідейно-художні особливості нових творів. Отже, у точному розумінні слова предметом літературної критики є художньо-естетична своєрідність нових завершених творів, нові тенденції поточного літературного процесу, їх особливості, спрямованість, продуктивність, відмінність від інших.

Історія літературної критики має інші об’єкт, предмет і завдання. Об’єктом її розгляду стають не художні явища самі собою, а результати діяльності літературних критиків. Історик літературної критики зосереджує увагу на оцінках, судженнях, роздумах, висновках літературних критиків певних епох, звичайно ж, у співвіднесенні з тими художніми явищами, яких стосуються оцінки, судження, роздуми і висновки критика-попередника. Історія літературної критики їх відтворює насамперед за першопублікаціями рецензій, статей, монографій тощо, осягаючи мотиви оцінних суджень, критерії оцінок, суспільну зумовленість літературно-критичних виступів тодішніх критиків. Як слушно зазначає П. Федченко, «у предмет історії літературної критики входять і система художніх принципів літературних напрямів (маніфести, декларації, програмні статті), і їхня фактична поетика, проаналізована, узагальнена та оцінена критикою, і весь комплекс полемічного матеріялу, нагромадженого в боротьбі за утвердження чи заперечення певних ідейно-естетичних принципів»1. Хоч у цьому твердженні нечітко розмежовано предмет історії літературної критики та її об’єкт (іншими словами — джерела, бо названо маніфести, декларації, програмні статті), але виразно заакцентовано, що предметом історії літературної критики є не тільки система принципів літературних напрямів (окрім, розуміється, письменників), а й поетика, вже кимсь проаналізована, оцінена ще до праці історика критики. ідеї, принципи (зміст) художніх творів, мистецьких напрямів і поетика (форма) явищ літературного процесу в осмисленні, інтерпретації критиків — це одна грань предмета історії літературної критики. Друга його грань пов’язана з полемікою, дискусіями в поточній критиці. Вона чіткіше увиразнена польським дослідником Я. Славінським: «Якщо звернути увагу на функціонування критики в суспільно-мистецькому контексті, стежити за тим, що вона виразила з відбитого в літературі, а що пропустила (до того ж поставити питання про причини таких фактів), то тільки тоді матимем історію критики»2. Отже, що поточна критика вибрала для поцінування, а що обминула, пропустила? Чому? З яких причин? Мовчання критиків певного історичного часу входить у предмет історії літературної критики. А ще, крім усіх змістовно-концептуальних аспектів літературної критики, не можна нехтувати питаннями майстерності критиків як учасників літературного процесу. Вони ж бо також письменники. Їхні статті мають певні жанрово-композиційні, стильові виміри, відзначаються системою виражальних засобів, арґументів мотивування оцінок, способів донесення їх до читачів. Під таким кутом зору почав давно досліджувати історію російської літературної критики Б. Єгоров3, а продовжила група вчених Казанського університету4. Отже, йдеться про весь обсяг літературно-критичного дискурсу.

Оцінний аспект наявний у системі літературно-критичних жанрів, породженій станом літературної критики (і відповідно — художньої літератури), умовами їх функціонування, структурою преси. Важливо знати, хто з критиків і в яких друкованих органах виступає; якого характеру літературно-критичні матеріяли подають газети і журнали як органи політичних партій, літературних об’єднань, громадських організацій чи власність приватних осіб. З яких причин все це відбувається. Тому в предмет історії літературної критики вносяться також механізми «тиску» громадської думки, видавців, цензорів — політичної системи в цілому з відповідним їй типом культури на письменників і критиків. Всебічно розкрити всі грані предмета історії літературної критики можна тільки на основі ґрунтовного ознайомлення з різноманітними джерелами.