ТОП 10:

Аборигенні бджоли Прилуччини



Аборигенні бджоли Прилуччини

Виконала:

Саверська Тетяна Анатоліївна,

учениця 9-В класу

Прилуцької гімназії №5

 

 

Науковий консультант:

Овдієнко Юрій Федорович,

старший викладач кафедри генетики і селекції бджіл НАУ м. Київ

 

Жилкіна Тетяна Іванівна,

вчитель біології

Прилуцької гімназії №5

Прилуки - 2013

 

 


ВСТУП

У світі налічується 20000 видів бджіл. Тільки 7 видів бджіл-медоносні. Три види бджіл: індійська бджола, середньоіндійська бджола, карликова індійська бджола прирученню й одомашненню піддаються погано. На території України зустрічається близько 300 видів одиночних бджіл. Ці примітивні види бджіл людиною не використовуються.

Палеонотологі стверджують, що бджоли в тому вигляді, у якому вони представлені тепер, з’явилися 40-60 млн. років тому. 4 види медоносних бджіл живуть сім’єю і складають запаси меду. З усього господарства, яким опікується людина, лише бджоли самі собі заготовляють корм на зиму. Взагалі раси бджіл поділяються на три раси: європейська, азіатська, африканська.

Чому бджоли відрізняються по породах і видах? Клімат підпорядковував життя бджолиних сімей річній циклічності. Медоносних бджіл зробили флора, клімат і дупло.

Бджіл у дикому стані в Україні, як і в інших країнах Європи не стало, їх утримують і розмножують тільки на пасіках. Люди взяли цих корисних комах під свій захист, оскільки їм майже не залишилось місця для поселення і розмноження там, де вони були колись у природі. До обов’язків людської діяльності увійшла турбота про створення і збереження умов, необхідних для розмноження та утримання бджіл.

Протягом тривалого еволюційного розвитку відбувався природний процес формування аборигенних бджіл, які характеризуються певними морфологічними та поведінковими ознаками. Місцеві бджоли пристосувались до холодної зимівлі, нарощують сильні сім’ї і ефективно використовують ресурси нектару, проявляють високу медову продуктивність.

У процесі еволюції на території України сформувалась українська, карпатська, середньоросійська (поліська популяція) породи бджіл. Однак, на породному складі аборигенних бджіл особливо позначилося запозичення сімей та маток іншого походження.


В історії бджільництва України було неодноразове завезення бджіл іншого походження в зону природного поширення місцевих бджіл. Цей процес став дуже інтенсивним у другій половині XX століття. Починаючи з 1944-1945 років, в Україну для відновлення зруйнованого війною бджільництва стали масово завозити бджіл кавказького походження та інших порід. Друга хвиля інтродукції бджіл за масштабами завезення була не менш сильною після того, як низка наукових установ переконала в ефективності схрещування сірих гірських кавказьких бджіл з місцевими. Це призвело до не контрольованого, хаотичного розведення помісних бджіл різних поколінь. Відбулося майже не кероване, більшою чи меншою мірою так зване “прилиття крові”. Крім збільшення довжини хоботка бджолам наших пасік воно нічого доброго не дало. Бджолині сім’ї знизили зимостійкість, стали менш продуктивними і вразливішими до нозематозу, гнильцевих захворювань та падевого токсикозу. Багато з них залишались слабкими наприкінці літа і гинули під час зимівлі.
Процес безсистемного схрещування місцевих популяцій в результаті завезення бджіл іншого походження зайшов так далеко, що виникла загроза зникнення аборигенних порід бджіл в Україні. Як масове, так і поодиноке завезення бджолиних маток і сімей південних порід при відсутності кваліфікованої селекційної роботи призводить до знищення цінних місцевих популяцій. В цій ситуації необхідно відмовитись від використання помісних бджіл та інтенсифікувати чистопородне розведення аборигенних для території України бджіл.

Основою раціонального розміщення і використання племінних ресурсів держави є породне районування бджіл. Це науково обґрунтований відбір для розведення і господарського використання в конкретних регіонах таких порід бджіл, біологічні особливості яких найкращим чином відповідають місцевим умовам і дозволяють їм виробляти в цих умовах значно більше продукції порівняно з іншими породами на фоні достатньої зимостійкості бджіл.
Запропонований проект породного районування бджіл в Україні був використаний при розробці основного документу. Новий план породного районування бджіл затверджений наказом Мінагрополітики України і УААН у 2000 році. Нині він впроваджується у виробництво, що дає можливість спрямувати селекційну роботу на репродукцію племінного матеріалу, практичну роботу працівників бджільництва та поліпшення якості районованих порід і підвищення їх продуктивності, збереження генофонду аборигенних порід. Планове використання порід бджіл відображене в Законі України “ Про бджільництво”

Тому метою моєї роботи є: вивчення сучасного стану генофонду бджіл Прилуччини і науково обґрунтування необхідності дотримання плану породного районування бджіл та сприяти збереженню аборигенних порід.

Актуальність теми полягає в тому, що вивчається сучасний стан бджільництва на Прилуччині.

Новизна роботи - вперше досліджується генофонд бджіл Прилуччини.

Предмет дослідження: популяції порід бджіл Приудайського краю (українська степова, карпатська, поліська, кавказька, помісна)

Об’єкт дослідження: бджолині сім’ї - робочі бджоли, бджолині матки, трутні.

Гіпотеза дослідження: в нашому регіоні ( Прилуцький район) генофонд породи бджіл може зберігатися тільки в першому поколінні.

Для розкриття теми використані методи: робота з науковою літературою, анкетування, картографії, дослідження за ознаками екстер'єру.

Для досягнення даної мети були поставлені такі завдання:

- опанувати методи дослідження;

- опрацювати літературу по темі;

- навести характеристику найбільш

поширених порід медоносних бджіл;

- провести морфологобіологічну характеристику

бджіл Прилуччини;

- проводити просвітницьку роботу серед пасічників;

- про необхідності дотримання плану породного

районування бджіл.

Робота спрямована на збереження аборигенних порід бджіл на Прилуччині.


РОЗДІЛ І

Цитологічна характеристика генома A. mellifera

Перші відомості про хромосомний набір медоносної бджоли з'явилися в середині минулого сторіччя. Учені встановили, що робітники бджоли й матка диплоїдні (мають подвійний набір хромосом, 2n = 32) і розвиваються із запліднених яєць, трутні гаплоїдні (n = 16) і розвиваються з незапліднених яєць. Хромосомний гаплоїдний набір бджіл складається з убутного ряду хромосом різної морфології. Хромосоми складаються із двох типів хроматину (ДНК, пов'язаної з білками): еухроматина й гетерохроматина. Еухроматин - частина генома, що несе інформацію про структуру генів; гетерохроматин виконує дуже важливу функцію в регуляції роботи геномов.

Гетерохроматиновая система кожної хромосоми відрізняється розмірами гетерохроматинових блоків і характером їхнього розподілу й може служити індивідуальною характеристикою хромосоми. Сучасні методи дослідження з використанням гібридизації in-situ дозволяють легко ідентифікувати гетерохроматинові райони. Гетерохроматинові блоки зосереджені на теломерних (кінцевих) районах хромосах бджіл. Молекулярні характеристики (тип повторюваних послідовностей гетерохроматина й характер їхнього розподілу) володіють великий видоспецифичностью. В A. mellifera теломери й прицентромерная область утворені високоповторяющимися специфічними повторами, що становлять близько 3% генома.

Результати досліджень.

На рисунку представлено результат електрофоретичного розподілу фракцій ПЦР-продукту зразків досліджених бджіл після локальної ампліфікації з використанням праймера В15. Праймер В15, як і випробуваний в дослідах В06, виявився ефективним для ідентифіка-ції породної належності бджіл обох порід. Ліворуч під умовною назвою Apis mellifera acervorum показано відтворення ДНК-фінгерпринтів зразків бджіл української породи, праворуч — карпатської (Apis mellifera carpatica). Як свідчить фотовідбиток, ДНК-маркери, позначені символами Са1, Са2, Са3, Са4, виявлені у всіх фінгерпринтах бджіл карпатської і були відсутні у бджіл української породи. Ці ДНК-маркери чітко розрізняють досліджуваних бджіл і є придатними для ідентифікації бджолиних сімей української і карпатської порід, проявляючи добру відтворність ДНК-фінгерпринтів. Важливою особливістю результатів ДНК-тестування бджіл, як видно з рисунка, є висока генетична однорідність досліджуваних сімей в межах породи. Порівняння результатів досліджень на генетичну дактилоскопію показало не тільки добре виражені породні відмінності українських і карпатських бджіл, а й відсутність у них ознак сірої гірської кавказької і середньоросійської порід, досліджених раніше в лабораторії.

 

 

Встановлена в наших дослідах видова специфічність генома бджіл, відібраних у типових умовах ареалу їх існування (Карпати і Лісостеп України), дає підставу стверджувати про належність карпатських та українських бджіл до різних порід, які характеризуються своїми особливостями за ознаками екстер’єру, поведінки, пристосованості до збирання корму, стійкості проти впливу факторів середовища. Отримані нами дані щодо характеристики досліджуваних порід вказують на необхідність аналізу результатів щодо вивчення історії їх формування, методів розведення, селекції, районування при сучасному господарському використанні та збереження у чистоті в своєму природному ареалі. Привертає увагу, зокрема, той факт, що генетична однорідність бджіл хмельницького внутрішньопородного типу, який складається з дев’яти генеалогічних груп, збігається з ознаками консолідованості за результатами вивчення промірів екстер’єру. Так, міжгрупові коливання середньої довжини хоботка становлять 6,34-6,63 мм, кубітального індексу — 2,18-2,62, дискоїдального зміщення — 72-94% позитивних випадків, випукла форма заднього краю воскового дзеркальця п’ятого стерніта — 64-96%. Селекція бджіл методом чистопородного розведення з одночасним розподілом відібраного матеріалу на генеалогічні групи з використанням основних породних ознак екстер’єру для постійного контролю належності сімей до української породи підтверджена методом виявлення ДНК-маркерів. Відсутність у них ознак інших порід вказує на можливість утримання чистопородних сімей в осередках напівзакритої популяції і достатню ефективність їх використання та контролю якості материнської групи за ознаками екстер’єру бджіл.

 

Висновки.Проведений аналіз показав, що бджоли української породи за результатами ДНК-тестування відрізняються від бджіл гірських районів Карпат, їм властиві свої генетичні відмінності. У межах породи досліджувані бджоли характеризуються високою однорідністю і добре диференціюються за допомогою встановлених ДНК-маркерів.

Підсумком селекційної роботи з українською степовою є створення двох типів чистопородних бджіл: "Чутівський" та "Сагайдачний". Бджоли даних типів мають збільшену на 15-20% медову продуктивність, характеризуються високою зимостійкістю і рядом інших біологічних особливостей, які дають можливість виділити цю породу як перспективну для Степової і Лісостепової зон України. Протягом п'яти років з участю співробітників інституту ведеться робота з створення суцільних чистопородних масивів і резерватів цих типів у кількох областях України. Створено три типи чистопородних карпатських бджіл: "Вучківський", "Рахівський", "Говерла". Бджоли цих типів відзначаються високими показниками медової та воскової продуктивності. Проведена атестація рекомендованих типів бджіл і передано на затвердження в науково-технічну раду Міністерства Аграрної політики.
Вивчення біологічних та господарськи корисних ознак поліських бджіл України, їх випробування порівняно з іншими породами проводилось колишньою Українською дослідною станцією бджільництва в 1964—1972 pp. (А. І. Іванченко, В. І. Чаркіна, П. Г. Зубко, М. А. Бабич).
Поліським бджолам властиві характерні породовизначні ознаки. Вони переважають інші українські породи (степову і карпатську) за величиною, будуючи комірочки стільника більшого розміру, тому й маса особин, що народжуються, вища. За М. Ф. Шеметковим (1991 p.), робочі бджоли мають живу масу при виході із комірки 125,3 мг, матки — 201,2 мг. У них більший розмір крил та воскових дзеркалець. Медова продуктивність сім'ї поліських бджіл досягає 70 кг.

М. Ф. Шеметков (1987 р.) вважає, що темні лісові (поліські) бджоли перебувають на межі повного зникнення в результаті завозу інших порід бджіл і безконтрольного їх використання в напрямах поглинального схрещування. Однак, зважаючи на пристосованість до природно-кліматичних умов Полісся і ряд виключно господарськи корисних ознак (висока яйценоскість маток, ефективність монофлорного медозбору, високоякісна воскопродуктивність, стійкість в умовах тривалого безоблітного зимового періоду до ряду захворювань), вони становлять значний інтерес для селекціонерів і виробничників. Поліські бджоли належали до темних лісових бджіл, які населяють природно-географічну зону Полісся (північні райони Київської, Житомирської, Чернігівської, Рівненської, Волинської та Сумської областей). Вони древні аборигенні бджоли України, що згадуються при описах господарської діяльності і побуту слов'янських племен (насамперед, древлян) докиївської доби і Київської Русі. Саме ці бджоли забезпечували наших предків медом, воском, різними напоями як для власного споживання, так і для торгівлі на внутрішньому і зовнішньому ринках, вони були також обов'язковою складовою частиною данин, обмінів, подарунків, податків і при справлянні культових обрядів. Важливим резервом підвищення продуктивності пасік є цілеспрямована селекційна робота в бджільництві. Селекційно-генетичні дослідження, ведуться у напрямку поліпшення племінних і продуктивних якостей аборигенних бджіл України та збереження їх генофонду для використання в селекційному процесі. Слід відмітити, що протягом майже півстоліття в колишньому Радянському Союзі активно пропагувалося розширення ареалу кавказьких бджіл.

В результаті посиленої метизації, Україна могла повністю втратити аборигенні породи бджіл і, особливо, це відносилось до української степової бджоли. Однією із форм практичної реалізації концепції чистопородного розведення аборигенних порід і бджіл став план породного районування бджіл та закон УКРАЇНИ. (ДОДАТОК Б)

РОЗДІЛ ІІ

Медоносна база Прилуччини.

Прилуччина має достатньо вологий клімат, тому тут найбільше різноманіття медоносних рослин, а розвинене сільське господарство розширює медоносну базу : вирощуються технічні та кормові культури, які є добрими медоносами (гре­чка, гірчиця, рапс, люцерна, еспарцет та інші). В лісостепу свого часу були насаджені лісосмуги з дерев, які не були типовими для місцевої флори, наприклад, з кінського каштану, білої акації та інших. Таким чином, в лісостеповій зоні медозбори дають такі рослини: а) деревні - липа пухнаста і сердцелиста, робінія, гледичія триколючкова, липа, кінський каштан, різні види кленів; б) чагарникові - терен, глід, дика вишня, малина, ломинос, бірючина та інші; в) трав'янисті - біла і рожева конюшина, волошки, мати-й-мачуха, кульбаба, суріпка, попух, буркун жовтий, татарник, будяк, лугова герань, плакун верболистий та інші.( дод )

Розділ ІІІ

 

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

 

Біоморфологічні ознаки бджіл ( Жилкіна В.О – пасіка с. Красляни)

 

    Українська порода № 1 № 3 № 8 №10 № 11 № 12
  Кубітальний індекс 2,2 – 2,5 + _ + + _ _
  Дискоїдальне зміщення 70 – 90% позитивних випадків + + + + _ _
  Форма заднього краю воскового дзеркальця п’ятого стерніту Випукла у 70 – 90 % + _ _ + _ _
  Довжина хоботка, мм 6,4 – 6,6 + + + + _ +
  Печатка меду Біла суха + + + + + +
  Забарвлення бджіл Переважно сіре, рідше темно сіре + + _ _ + _
  Поведінка бджіл під час огляду гнізда Помірно агресивні _ + _ _ _ +
  Схильність до роїння Помірна ? + ? + _ +

 

ВИСНОВКИ

1.На Прилуччині переважають аборигенна порода бджіл-помісна: у генофонді якої є якості бджіл: карпатської , української степової , поліської і кавказької породи, екстер’єр помісної бджоли різноманітний.

(пасіки розташовуються на близькій відстані і зберегти в чистоті породу неможливо.

2.Добрі результати отримують пасічники, які завозять маток з племенних пасік в першому і другому поколінні.

(карпатської, поліської, української степової). Гірші результати показують італійська, кавказька (особливо погано переносять зимівлю).

3.Завезення на Прилуччину порід бджіл південних регіонів ослаблює імунітет місцевих бджіл, бо деякі небажані для нас гени, можуть зберігатися протягом 7 поколінь, а це вплине на основні якості бджіл та навіть їх загибель.

ПРОПОЗИЦІЇ

-проводити просвітницьку роботу про необхідність збереження, репродукції та поліпшення аборигенних (місцевих) бджіл, дотримуватися плану породного районування бджіл.

- з метою охорони генотипу аборигенних бджіл створити племінні пасіки.

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..…3

Розділ І. ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДУ A. mellifera

1.1. Еволюція виду A.mеllifera……………………………………………….….6

1.2. Походження і спорідненість A.mellifera ………………………………….7

1.3. Селекційна робота з A.mellifera…………………………………………….8

1.4. Цитологічна характеристика A.mellifera………………………………….. 8

1.5. Молекулярна характеристика A.mellifera……………................................ 9

1.6. Видові особливості генома A.mellifera………………………………..… .10

1.7. Морфологічні ознаки і фізіологічні особливості A.mellifera ……….. … .11

1.8. Видова характеристика A.mellifera…………………………….. …………12

1.9. Результати досліджень……………………………………………………...14

1.10. Висновки…………………………………………………………………….18

 

Розділ ІІ. Особливості бджільництва на Прилуччині………………………. … 20

2.1 Медоносна база Прилуччини…………………………………………. … 20

2.2 Аборигенні бджоли Прилуччини …………………………………………20

2.3 Дослідження ознак екстер’єра………………………………………...…...21

 

Розділ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ………………………….........26

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………........27

ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………………..28

ДОДАТКИ…………………………………………………………………….......29

 

 

ТЕЗИ

М. Прилуки

Жилкіна Тетяна Іванівна

Учитель біології

Прилуцька гімназія

Овдієнко Юрій Федорович

НАУ м. Київ

У світі налічується 20000 видів бджіл. Тільки 7 видів бджіл-медоносні. Три види бджіл: індійська бджола, середньоіндійська бджола, карликова індійська бджола прирученню й одомашненню піддаються погано. На території України зустрічається близько 300 видів одиночних бджіл. Ці примітивні види бджіл людиною не використовуються. На Прилуччині переважають аборигенна порода бджіл-помісна: у генофонді якої є якості бджіл: карпатської , української степової , поліської і кавказької породи, екстер’єр помісної бджоли різноманітний.

(пасіки розташовуються на близькій відстані і зберегти в чистоті породу неможливо.

Добрі результати отримують пасічники, які завозять маток з племенних пасік в першому і другому поколінні.

(карпатської, поліської, української степової). Гірші результати показують італійська, кавказька (особливо погано переносять зимівлю).

Завезення на Прилуччину порід бджіл південних регіонів ослаблює імунітет місцевих бджіл, бо деякі небажані для нас гени,можуть зберігатися протягом 7 поколінь,а це вплине на основні якості бджіл та навіть їх загибель.

ВІДГУК

Саверської Тетяни

Учениці 9-В класу

Прилуцької гімназії № 5

 

 

Аборигенні бджоли Прилуччини

Виконала:







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-23; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.173.47.43 (0.017 с.)