Святошинський районний суд м. Києва

Святошинський районний суд м. Києва

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2014 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Жмудь В.О.

за участю секретаря Липовенко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження № 12014100080001867 за обвинуваченням Москаленка Олександра Івановича, уродженця м. Кіровськ Луганської обл., українця, громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків № 2348470683, який здобув вищу освіту, одружений, є інвалідом 2 групи, не працює, зареєстрований за адресою: м. Київ, вул. Лісківська, буд. 32 кв. 14 та проживає за адресою: м. Київ, вул. Л. Гавро, буд. 5 кв. 723, раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, -

сторони кримінального провадження: прокурор - Кушнір О.В., обвинувачений – Москаленко О.І., інші учасники провадження: потерпіла –Євтушенко А.Д, -

ВСТАНОВИВ:

Обвинувачений Москаленко О.І., 03.03.2014 о 09 год. 56 хв., керуючи технічно-справним автомобілем «MERCEDES-BENZ», державний номерний знак АА0007МА, та рухаючись по вул. Верховинній, яка є другорядною, зі сторони вул. Святошинської в напрямку вул. А.Петрицького в м. Києві зі швидкістю приблизно 25-30 км/год., наближався до нерегульованого перехрестя нерівнозначних доріг. В салоні даного автомобіля на передньому пасажирському сидінні в якості пасажира знаходилася Євтушенко А.Д.

В цей же час, по вул. А.Петрицького, яка є головною, зі сторони вул. Відпочинку в напрямку вул. Верховинної в м. Києві зі швидкістю приблизно 25-30 км/год., рухався автомобіль «Ford Sierra», державний номерний знакАА0754МА, під керуванням водія Гаврильченка О.В.

Коли водій Москаленко О.І. проїжджав перехрестя нерівнозначних доріг, то не надав дорогу автомобілю «Ford Sierra», який наближався до даного перехрестя по головній дорозі, та здійснив з ним зіткнення.

Своїми діями Москаленко О.І. порушив правила безпеки дорожнього руху, а саме не виконав вимоги п.п. 1.5; 2.3 «б»; 16.11 та дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» правил дорожнього Рузу України, згідно з якими: дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров’ю громадян, завдавати матеріальних збитків; водій для забезпечення безпеки дорожнього руху зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розташування та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається на другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху; водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під'їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі, а за наявності таблички 7.8 - транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі.

У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди Євтушенко А.Д. згідно із висновком судово-медичної експертизи № 382/Е від 19.03.2014 заподіяні тілесні ушкодження у вигляді закритої травми правого плеча: перелом середньої третини діафіза плечової кістки зі зміщенням, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості (за тривалістю розладу здоров'я на строк понад 21 добу).

Порушення водієм Москаленком О.І. вимог п.п. 1.5; 2.3 «б»; 16.11 та дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» Правил дорожнього Рузу України та заподіяння Євтушенко А.Д. тілесних ушкоджень знаходяться між собою у прямому причинному зв'язку.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений Москаленко О.І. свою вину в інкримінованому йому складі кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України визнав повністю, щиро розкаявся, підтвердив обставини вчинення ним кримінального правопорушення, вказавши, що 03.03.2014 приблизно о 10 год. 00 хв. він керував технічно-справним автомобілем «MERCEDES-BENZ» та рухався по вул. Верховинній, яка є другорядною, зі сторони вул. Святошинської в напрямку вул. А.Петрицького в м. Києві зі швидкістю приблизно 25-30 км/год. В салоні його автомобіля на передньому пасажирському сидінні знаходилася Євтушенко А.Д. Проїжджаючи перехрестя нерівнозначних доріг, він не надав дорогу автомобілю «Ford Sierra», який наближався до даного перехрестя по головній дорозі, та здійснив з ним зіткнення, в результаті якого пасажирці було заподіяно тілесні ушкодження. Наближаючись до перехрестя він не помітив дорожнього знаку «Дати дорогу». Просив не карати його суворо.

Враховуючи те, що обвинувачений Москаленко О.І. та інші учасники судового провадження не оспорюють всі обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їх позиції, заслухавши думку учасників судового провадження та роз'яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України, суд при визначенні обсягу доказів, що підлягають дослідженню, обмежився показаннями обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, визначивши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Таким чином, суд, допитавши обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують його особу, приходить до висновку, що його вина у вчиненні інкримінованого йому складу кримінального правопорушення доведена повністю.

Дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 286 КК Уркаї6ни, а саме: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, кваліфіковано правильно.

Відповідно до ст. 66 КК України обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття.

Відповідно до ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

При призначенні обвинуваченому покарання суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України, враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно із ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості; обставину, яка пом'якшує його покарання та відсутність обставин, які обтяжують його покарання; дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він одружений, не працює, є інвалідом 2 групи, за даними облікової документації під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває, також за даними наявної документації на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, за місцем реєстрації характеризується посередньо, раніше не судимий, визнав свою вину, щиро розкаявся, та вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання в межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України, а саме у виді штрафу без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Таке покарання, на думку суду, є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 369-371, 373, 374, 376 КПК України, -

ЗАСУДИВ:

Москаленка Олександра Івановича визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 (п’ять тисяч сто) гривень без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляції через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти діб з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя: В.О. Жмудь

 

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.05.2014 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Карабаня В.М., при секретарі Майоренко Я.М., за участю прокурора Мрачко Я.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальну справу по обвинуваченню Іваненка Олександра Володимировича 1968 р.н., уродженця с. Яблуневе, Баришівського району, Київської області, українця, громадянина України, освіта середня, не одруженого, тимчасово не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: м. Київ, вул. Л. Гавро, буд. 23 кв. 77, раніше судимого 27.03.2008 року Печерським районним судом м. Києва за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 185, ст. 70 КК України до 6 років позбавлення вол, звільненого з місць позбавлення волі 21.11.2013 року, у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, -

 

ВСТАНОВИВ:

 

Іваненко О.В. звільнившись з місць позбавлення волі 21.11.2013 року по відбуттю строку покарання маючи судимість, яка не знята та не погашена у встановленому законом порядку, на шлях виправлення не став, належних для себе висновків не зробив і повторно вчинив новий злочин за наступних обставин.

Так, 23.02.2014 року приблизно о 17 год. 15 хв. перебуваючи в приміщенні магазину «Фора - 123», що розташований за адресою: м. Київ, вул. В.Васильківська, 143/2, він вирішив таємно викрасти продукти, користуючись вільним доступом до приміщення магазину.

Реалізуючи свій злочинний умисел направлений на таємне викрадення продуктів харчування, скориставшись відсутністю уваги охоронців магазину «Фора - 123», які не спостерігають за його злочинними діями, Іваненко О.В. таємно викрав корзину з продуктами харчування на загальну суму 1175 грн. 75 коп., якими в подальшому розпорядилася на власний розсуд.

Крім того, 23.02.2014 року приблизно о 20 год. 00 хв. перебуваючи в приміщенні магазину «Фора - 123», що розташований за адресою: м. Київ, вул. В.Васильківська, 143/2, він вирішив таємно викрасти продукти, користуючись вільним доступом до приміщення магазину.

Реалізуючи свій злочинний умисел направлений на таємне викрадення продуктів харчування, скориставшись відсутністю уваги охоронців магазину «Фора - 123», які не спостерігають за його злочинними діями, таємно викрав корзину з продуктами харчування на загальну суму 1004 грн. 10 коп., якими в подальшому розпорядилася на власний розсуд.

Крім того, 02.03.2014 року приблизно о 16 год. 35 хв. перебуваючи в приміщенні магазину «Фора - 123», що розташований за адресою: м. Київ, вул. В.Васильківська, 143/2, вирішив таємно викрасти продукти, користуючись вільним доступом до приміщення магазину.

Реалізуючи свій злочинний умисел направлений на таємне викрадення продуктів харчування, скориставшись відсутністю уваги охоронців магазину «Фора - 123», які не спостерігають за його злочинними діями, таємно викрав корзину з продуктами харчування на загальну суму 2400 грн. 05 коп., якими в подальшому розпорядилася на власний розсуд.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений Іваненко О.В. вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому, підтвердив викладені обставини справи та свої показання надані під час досудового слідства, зазначивши, що давав їх добровільно, без примусу з боку працівників міліції, зазначену у обвинувальному акті кількість і вартість викраденого майна не заперечував. Крім того, в судовому засіданні показав, що дійсно 23.02.2014 року, приблизно о 17 год. 15 хв., 23.02.2014 року приблизно о 20 год. 00 хв. та 02.03.2014 року приблизно о 16 год. 35 хв. у зв'язку із скрутним матеріальним становищем здійснив крадіжку продуктів харчування з магазину «Фора - 123», що розташований за адресою: м. Київ, вул. В.Васильківська, 143/2. Щиро розкаявся у вчиненому та просив суд не карати його суворо.

Враховуючи те, що обвинувачений не оспорював фактичні обставини справи, і як встановлено судом, правильно розуміє зміст цих обставин, будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції відсутні, заслухавши думку учасників судового розгляду та, роз'яснивши їм положення ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження інших доказів по справі, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, що характеризують його особу.

Оцінюючи зазначене та усі докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого в інкримінованому йому злочині доведена повністю і органами досудового слідства правильно кваліфіковані його умисні дії за ч. 2 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно.

Відповідно до ст. 66 КК України обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченої, є його щире каяття у вчиненому та активне сприяння у розкритті злочину.

Згідно ст. 67 КК України обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого, є вчинення злочину повторно.

При обранні міри покарання обвинуваченому суд враховує наступні обставини справи, а саме ступінь тяжкості вчиненого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, при цьому, суд звертає увагу на наслідки, які не є тяжкими та мотиви вчинення злочину, особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, за місцем проживання характеризується позитивно, тимчасово не працює, на обліку у лікаря - психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.

За таких обставин, відповідно до вимог ст. 65 КК України щодо законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з яким суди повинні призначати покарання менш суворе - особам, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, тощо, з метою перевиховання та виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на певний строк та звільнення його від відбування призначеного покарання на підставі ст.75 КК України та з покладанням обов'язків передбачених ст.76 КК України.

Питання щодо речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Судові витрати по справі відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд, -

 

З А С У Д И В:

 

Іваненка Олександра Володимировича визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді 3 (три) роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік.

На підставі ст. 76 КК України зобов'язати Іваненка О.В. не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально - виконавчої системи; повідомляти ці органи про зміну місця проживання або роботи; періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально - виконавчої системи.

Речові докази, які зберігаються при матеріалах кримінального провадження - залишити зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Міру запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно Іваненка О.В. до набрання вироком законної сили - залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно вручити прокурору, обвинуваченому та представнику потерпілого.

 

Суддя В. Карабань

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2014 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Даниленко В.В.,

при секретарі Дмитрюк Г.Л.

з участю прокурора Ніколайчука О.І.

обвинуваченого Сизова К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження № 12014100020001102 по обвинуваченню:

Сизова Костянтина Володимировича, уродженця м. Сухумі, Грузія, грузина, без громадянства, проживає за адресою: м. Київ. Вул.. Світла. 3, кв. 17, раніше судимий 15.08.200 8року Дніпровським районним судом м. Києва за ч.3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі, звільнений по відбуттю строку покарання 07.05.2011року,

- у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Сизов К.В., 14.02.2014 приблизно о 10 год. 00 хв. повторно, умисно, з корисливих мотивів, з метою таємного розкрадання чужого майна, а саме майна з квартир, пройшов у будинок 12 по ВУЛ. Північній, 47 в. м. Києві, де піднявся на 5-й поверх будинку, після чого підійшов до кв.13 і почав дзвонити у дзвінок вхідних дверей, для впевненості, що в даній квартирі нікого немає, після чого, переконавшись, що в даній квартирі нікого немає, шляхом злому запірного замка, за допомогою шурупа вставленого в замкову щілину вхідних дверей квартири, предметом пристосованого для злому, а також невстановленого розвідного ключа зламав нижній замок вхідних дверей після чого проник до квартири, звідки таємно викрав чуже майно, що належить гр. Несторову А.І., а саме: ноутбук марки "НР" вартістю 4000 грн. Після скоєного злочину з місця злочину разом з викраденим майном зник.

Таким чином Сизов К.В. своїми умисними діями вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, вчинена з проникненням у житло, тобто злочин, передбачений ст. 185 ч.3 КК України.

Встановлено, що злочином заподіяно матеріальну шкоду потерпілій на суму 4000 грн. Від пред'явлення цивільного позову потерпіла відмовляється.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений вину в скоєнні злочину визнав та підтвердив, що всі обставини, викладені у обвинувальному акті відповідають дійсним обставинам справи, обвинувачений у вчиненому щиро кається.

Обвинувачений не оспорює фактичні обставини, пояснивши при цьому, що він правильно розуміє зміст пред'явленого йому обвинувачення та не заперечував про визнання недоцільним дослідження доказів, щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, крім того у суду немає сумнівів в добровільності та істинності його позиції, а тому суд, роз’яснивши обвинуваченому порядок та наслідки розгляду справи в порядку, передбаченому ч.3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що винність обвинуваченого знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду.

Дії обвинуваченого суд кваліфікує за ч.3 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, з проникненням в житло.

Згідно ст. 66 КК України обставинами, що пом’якшують відповідальність Сизова К.В. є щире каяття. Згідно ст. 67 КК України обставинами, що обтяжують його відповідальність є рецидив злочинів.

Згідно з ч.2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні виду і міри покарання обвинуваченому, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного ним злочину, те що він позитивно характеризуються за місцем проживання, раніше судимий. Враховуючи зазначені обставини, суд вважає, що обвинуваченому можливо обрати покарання, не пов’язане з позбавленням волі із застосуванням ст.75 КК України. Цивільний позов по справі не заявлений.

На підставі наведеного, керуючись ст.66, 67 КК України, ст. 342-380 КПК України, - суд

З А С У Д И В:

Сизова Костянтина Володимировича визнати винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ст. 185 ч.3 КК України і призначити йому покарання у вигляді 5 (п’яти) років позбавлення волі.

Застосувати до Сизова К.В. ст. 75 КК України, звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки.

На підставі ст. 76 КК України, зобов'язати його не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання та періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

Стягнути з Сизова К.В. вартість експертиз: дактилоскопічної №371 від 21.02.2014року, вартістю 391,20 грн.; судової трасологічної № 369 від 03.03.2014року, вартістю 978,88грн.;

Речові докази: ноутбук марки "НР", сірого кольору, повернутий на відповідальне збереження потерпілій - залишити у власності останньої.

Викрутку чотирьохгранну з рукояткою, викрутку, металевий розвідний ключ, здані в камеру зберігання - знищити.

Вирок може бути оскаржений в Апеляційний суд м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Суддя:

Вирок

Іменем України

 

14.05.2014 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

 

головуючого - судді Бабайлової Л.М.,

при секретарі - Войцехівському А.С.,

з участю прокурора - Дяченка В.П.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження № 12013110100018724 відносно Зозулі Марини Петрівни, 11.10.1973 р.н., уродженки с. Війтівка Бершадського району Вінницької області, громадянки України, з середньою спеціальною освітою, неодруженої, не працюючої, проживаючої в м. Києві, по вул. Миру, буд. 7 кв. 11, не судимої,

 

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 309 КК України, -

Встановив:

31.07.2011 р. Зозуля М.П., з метою незаконного придбання в особливо великих розмірах особливо небезпечної психотропної речовини JWH-210 без мети збуту замовила у осіб, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, приблизно 20 г вказаної психотропної речовини.

Цього ж дня приблизно о 21 год. перебуваючи в торгівельному кіоску в підземному переході станції метрополітену «Лісова» по пр. Броварському, 3-Б в м. Києві, незаконно придбала без мети збуту у осіб, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, речовину, що містить особливо небезпечну психотропну речовину JWH-210 масою 2,781г, тобто в особливо великих розмірах, яка знаходилась в двох поліетиленових пакетах, поклала їх до своєї жіночої сумки темного кольору та стала незаконно зберігати при собі, без мети збуту.

01.08.2011 р. приблизно о 12.30 год. в торгівельному кіоску, розташованому в підземному переході станції метро «Лісова» по пр. Броварському 3-Б в м. Києві працівниками ВБНОН Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві її було затримано та доставлено до ТВМ-3 Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві, де у неї працівниками міліції було вилучено придбану психотропну речовину.

Зозуля М.П. винною себе визнала повністю, покаялася і показала, що на період 31.07.2011 р. вона працювала в торгівельному кіоску в підземному переході станції метро «Лісова», де здійснювався продаж кальянів та курильних сумішей. 31.07.2011 р. в вечірній час вона придбала для власного вживання у власників ларьку за 4000 грн. психотропну речовину JWH-210, яка знаходилась в двох поліетиленових пакетах, та поклала їх до своєї сумки. 1.08.2011 р. приблизно о 12 год. в цьому ж ларьку вона була затримана працівниками міліції, які виявили у неї придбану психотропну речовину.

Таким чином, суд вважає доведеним, що обвинувачена Зозуля М.П. вчинила незаконне придбання та зберігання особливо небезпечної психотропної речовини в особливо великих розмірах, без мети збуту, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 309 КК України.

28 березня 2014 року між прокурором прокуратури Шевченківського району м. Києва Назаруком В.С. та обвинуваченою укладено угоду про визнання винуватості у відповідності до вимог ст. 472 КПК України.

Згідно з даною угодою прокурор і обвинувачена дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченої за ч. 3 ст. 309 КК України, істотних для даного кримінального провадження обставин, обвинувачена беззастережно визнала свою винуватість у зазначеному діянні.

Також вказаною угодою визначено покарання, яке повинна понести Зозуля М.П. за ч.3 ст. 309 КК України у виді 5 років позбавлення волі, в силу ст. 75 КК України з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки.

В угоді передбачені наслідки укладання та затвердження угоди про визнання винуватості, встановлені ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання.

Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить з наступного.

Згідно п.1 ч.3 ст. 314 КПК України при прийнятті рішення у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, затвердити угоду.

Відповідно до вимог ст. 468 КПК України в кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Згідно ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.

В судовому засіданні встановлено, що Зозуля М.П. обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 309 КК України, який згідно ст. 12 КК України є тяжким злочином.

Внаслідок вчиненого кримінального правопорушення шкода завдана державним та суспільним інтересам.

Судом з’ясовано, що обвинувачена цілком розуміє права, визначені абз. 1, 4 п.1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч.2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення та вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до неї у разі затвердження угоди судом.

Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз, або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені угодою.

Також судом встановлено, що умови даної угоди відповідають вимогам Кримінально-процесуального Кодексу України та Кримінального Кодексу України.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченою Зозулі М.П. і призначення їй узгодженої сторонами міри покарання.

Суд стягує з Зозулі М.П. процесуальні витрати за проведення судово-хімічної експертизи.

Питання з речовими доказами суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 314, 373, 374, 475 КПК України, суд

 

З А С У Д И В:

Затвердити угоду від 28 березня 2014 року про визнання винуватості між прокурором прокуратури Шевченківського району м. Києва Назаруком В.С. та обвинуваченою Зозулею Мариною Петрівною.

Зозулю М.П. визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 309 КК України та призначити узгоджене сторонами покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити її від відбуття покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки.

В силу ст. 76 КК України зобов’язати її періодично з’являтися до кримінально-виконавчої інспекції на реєстрацію, повідомляти інспекцію про зміну місця проживання.

Стягнути з Зозулі М.П. в доход держави процесуальні витрати за проведення експертизи в сумі 1015,20 грн.

Речові докази - поліетиленовий пакет, в якому знаходиться психотропна речовина JWH-210 масою 2,716 г - знищити.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва у строк 30 днів з моменту його проголошення.

 

Головуючий –

В И Р О К

Іменем України

 

16.05.2014 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:

 

головуючого судді Сеніна В.Ю., при секретарі Кирпі П.В.,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора Процишена В.М.,

обвинуваченого Ярового А.М.

 

в ході підготовчого судового засідання в приміщенні суду в м. Києві за кримінальним провадженням, внесеним до ЄРДР за № 22014101110000057, відносно Ярового Андрія Миколайовича, 20.11.1976 р.н., уродженця м. Донецьк, українця, громадянина України, який раніше не судимий, проживає за адресою:м. Донецьк, вул.. Шахтарська, буд. 24 кв. 38, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, -

 

в с т а н о в и в:

 

Яровий А.М., влітку 2012 року, маючи на меті виїхати з України до Канади для працевлаштування, звернувся до своєї сестри Ярової О.М., для того, щоб остання звернулася до Кацмана Е.А. домовилася з ним про працевлаштування Ярового А.М. у Канаді та оплатила вказані послуги, уклала з Кацманом Е.А. відповідний контракт і сплатила йому завдаток в розмірі 1000 євро.

В подальшому, на початку осені 2012 року, Кацман Е.А. в ході телефонної розмови з Яровим А.М. підтвердив останньому оформлення його працевлаштування в Канаді.

У листопаді 2012 року Яровий А.М. на вимогу Кацмана Е.А. надав останньому свої фотографії, копію паспорту громадянина України, інші необхідні відомості та кошти в сумі 3000 євро для організації виїзду до Канади.

У травні 2013 року під час зустрічі у м. Києві Кацман Е.А. повідомив Ярового Е.А. про неможливість законним способом організувати його виїзд до Канади і запропонував виготовити підроблений паспорт громадянина Європейського Союзу, за яким можна без візи дістатися Канади, де його зможуть зустріти знайомі Кацмана Е.А., на що Яровий А.М. погодився.

У жовтні 2013 року Кацман Е.А. у ході телефонної розмови повідомив Ярового А.М., що підроблений паспорт вже готовий і в найближчий час буде доставлений на адресу останнього поштою.

В подальшому, приблизно через тиждень, Яровий А.М. за місцем свого проживання у Донецьку, одержав від Кацмана Е.А. доставлену кур’єром ТОВ «Експрес мейл» (м. Київ) посилку, в якій знаходився підроблений паспорт на ім'я громадянина Чеської Республіки Бобінера Є.А. для виїзду за кордон з наявним у ньому фотозображенням Ярового А.М.

Одразу Яровий А.М., усвідомлюючи, що зазначений паспорт є підробленим та бажаючи використати його для виїзду до Канади, у телефонній розмові попросив Кацмана Е.А. придбати йому квиток до Канади, на що останній погодився і Яровий А.М. перерахував йому каналами платіжної системи «швидка копійка» грошові кошти в сумі 4600 грн. на придбання квитка до Канади на ім'я громадянина Чеської Республіки Бобі нерпа Є.А. за підробленими паспортними даними.

У листопаді 2013 року Кацман Е.А. не придбавши квитка, в ході телефонної розмови повідомив Ярового А.М. про необхідність придбання також квитка у зворотному напрямку, тобто з Канади, після чого Яровий А.М. вирішив самостійно придбати квитки та попросив Кацмана Е.А. повернути йому 4600 грн., що останній і зробив.

17 грудня 2013 року Яровий А.М. бажаючи вилетіти до Канади за підробленим документом, надав (пред'явив) до каси міжнародного аеропорту «Київ» (Жуляни) одержаний від Кацмана Е.А. підроблений паспорт і на його підставі придбав на ім’я Бобін ера Є.А. два квитки на рейсові літаки: один - до м. Торонто (Канада) транзитом через м. Москва, інший - з м. Торонто до м. Прага (Чехія).

В подальшому Яровий А.М., запланувавши прибуття 21.12.2013 до аеропорту «Пірсон» у м. Торонто, смс-повідомленням повідомив про це Каймана Е.А. для організації його зустрічі у Канаді, але останній на повідомлення не відповів.

Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на перетинання державного кордону України на підставі завідомо підробленого документа, Яровий А.М. прибув до міжнародного аеропорту «Київ» (Жуляни), де 21.12.2013, прагнучи вилетіти до Канади транзитом через Москву літаком рейсу № 232 сполученням «Київ - Москва», надав (пред'явив) для реєстрації себе, як пасажира на цей рейс і у подальшому для паспортного контролю, паспорт громадянина Чеської Республіки Бобінера Є.А., для виїзду за кордон, підробку якого одразу виявив уповноважений працівник прикордонної служби і не допустив відльоту з України.

У такий спосіб Яровий А.М. довів до кінця використання завідомо підробленого документа (паспорта) і у повній мірі реалізував свій умисел, яким охоплював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав і бажав настання його суспільно небезпечних наслідків.

Відповідно до висновку експерта № 354/1 від 26.02.2014 в паспорті громадянина Чеської Республіки виданого 12.05.2010 на ім'я Бобін ера Є.А. здійснено часткову підробку шляхом наклеювання поверх сторінки з первинними установчими даними наявної сторінки, виготовленої з використанням знакосинтезуючого пристрою з краплинно-струменевим друком.

Яровому А.М. 22.04.2014 пред'явлено повідомлення про підозру за ч. 4 ст. 358 КК України.

Дії Ярового А.М. за ч. 4 ст. 358 КК України, як використання завідомо підробленого документа, кваліфіковані вірно.

25 квітня 2014 року між прокурором відділу прокуратури м. Києва Процишеним В.М. та обвинуваченим Яровим А.М. укладено угоду про визнання винуватості, згідно якої обвинувачений беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, щиро розкаявся у вчиненому, зобов'язався відшкодувати процесуальні витрати в розмірі 3749,06 грн. та, крім того, даною угодою сторони погодили покарання за ч. 4 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.

Обвинувачений, якому роз'яснено наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України, та наслідки невиконання угоди, дав згоду на призначення зазначеного вище покарання.

Відповідно до вимог ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором і підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у проваджені щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.

Злочин, у вчиненні якого обвинувачений визнав себе винуватим, відповідно до ст. 12 КК України, є злочином невеликої тяжкості, внаслідок якого шкоди не завдано.

Згідно з ч. 5 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості може ініціюватись в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

В статті 472 КПК України визначені основні вимоги до змісту угоди про визнання винуватості.

Згідно вимог ст. 474 КПК України, якщо угоду досягнуто обвинувальний акт із підписаною між сторонами угодою невідкладно надсилається до суду. Розгляд щодо угоди проводиться судом під час підготовчого судового засідання за обов'язкової участі сторін угоди з повідомленням інших учасників судового провадження.