Тиціан Вечелліо (1477 або 1490-1576).

 

Тиціан прожив довге життя, у якому мав багато чого: здоров'я, багатство, доб­робут, талант. Окрім того, у нього була приваблива зов­нішність, шляхетна, велична стату­ ра. Мешкав він у власному палаці у Венеції, на березі морської ла­гуни, де прозора вода іскрилась під яскравим сонцем. Він про­гулювався у тінистому саду, куди не проникав шум вели­кого торгового міста. Він був знатною та заможною люди­ною і славився як геніальний живописець. Впливові князі та государі, вчені та письмен­ники — усі прагли мати карти­ну, написану Тиціаном.

Автопортрет. 1560р

Жіночі образи

Художник, сповнений сил та натхнення,у своїх картинах також оспівує радоїці життя, любов, багатство, добробут. У таких шедеврах, як «Венера Урбинська», «Свято Венери», «Вакх та Аріадна», художник про­славляє жіночу красу та

вклоняється їй. У «Венері Урбинській» Тиціан в образі античної богині любові зображає земну жі­нку. Вона тільки-но пробудилась від сну і ще ніжиться у постелі. На другому плані служ­ниці вибирають у скрині одежу для своєї господині. У спокійній позі Венери, у пла­вних контурах її тіла чуттєва з емна краса поєднується з піднесеною, ідеальною. Таке саме поклоніння жіночій вроді, як божест­венному дару, відчувається і в іншій картині майстра — «Венера перед дзеркалом». Жи­вопис Тиціана передає усі барви природи та матеріального світу: теплоту тіла, легкість золотавого волосся, блиск шовку та м'якість оксамиту, мерехтіння коштовного каміння та прозорість скляної посудини.У знанні колориту, у доборі кольорів Тиціан не мав собі рівних. Можна сказати, що він мислив фарбами. Ними, а не олівцем, він робив підготовчий малюнок. Зіставляючи тони, він ніби пропонував глядачеві насо­лодитись співзвучністю фарб, численністю відтінків та переходів кольору. Саме коло­рит у ісартинах Тиціана створює настрій, виявляє сенс зображеного. Привертає увагу поєднання синіх та червоних тонів у вели­чезній, сім метрів заввишки картині «Вознесіння Марії», що написана для вівтаря одного з храмів. Релігійні картини Тиціана позбавлені будь-якої містики. У «Вознесінні Марії» Богоматір зображена як звичайна земна жі­нка. Апостоли, що захоплено дивляться на неї, — це простолюдини з міцними м'язами та бронзовою засмагою. У релігійній сцені все сповнене земної енергії та руху. Інша картина на біблійний сюжет «Вве­дення Марії у храм» переносить події на вулиці італійського міста. Тут увагу глядача привертає пишність архітектурного фону, грандіозність розмірів композиції, ретель­но виписані деталі: довгі пологі сходи, візе­рунчаста кладка стіни.

Великий портретист епохи

 

Мало портретистів могли зрівнятися з Ти-ціаном. Він вмів розкрити складний внут­рішній світ своїх персонажів. Наприклад, у парадному портреті Папи римського Павла III з внучатими племінниками він по­казує три різні характери: зігнутого у кріслі немічного старого — владного та хитрого Папу; його онука — холодного кардинала Олександра Фарнезе, що очікує свого часу; та улесливого, підступного і потворного От-о. Розповідають, що Папа злякався, коли побачив, наскільки вірно Тиціан передав ат­мосферу папського двору з його інтригами.

«Святий Себастьян»

 

До кращих творів Тиціана належить карти­на «Святий Себастьян». Себастьян — це ге­рой епохи Відродження, і ніякі страждання не можуть перемогти силу людського духу. Себастьян — молодий римський воїн, що увірував у християнське вчення. Незважа­ючи на катування, він залишився прихильником Христа. На картині Тиціана герой, прив'язаний до дерева та простромлений стрілою, зберігає мужність та самовла­дання. На його обличчі читається глибоке страждання. Червоні відсвіти лиховісно затягують небо, що надає усій картині три­вожного звучання. Але навіть загибель цього прекрасного юнака пробуджує у глядача не безнадійність, а віру у велич людського духу.

 

Тиціан помер з пензлем у руках у віці май­же 90 років, завершуючи роботу над карти­ною «Оплакування Христа». В останні роки він розробив «пізню мане­ру» письма. Вона була настільки новою для свого часу, що не одразу знайшла розуміння у сучасників. Поверхня його пізніх поло­тен, наприклад «Коронування терновим вінцем», на перший погляд, нагадує хаос мазків. Але на відстані ці мазки зливаються, і виникають людські фігури, будівлі, пейза­жі. Ця манера Тиціана була Бенера перед дзеркалом. 1550-ті рр. Портрет Папи Павла Ш з племінниками. 1545-1546 рр.

 

взята на озбро­єння та розвинута живописцями Франції XIX ст. Таку течію у

живописі назвали ім­пресіонізмом У своїх творах Тиціан завжди залишається художником Відродження з вірою у силу та розум людини.

ПІВНІЧНЕ ВІДРОДЖЕННЯ

Північне Відродження — ця назва закріпилась за мис­тецтвом країн, що лежать на північ від Апеннінського півострова, — Нідерландів, Німеччини, Франції. Так само, як і в Італії, тут починають панувати ідеї Відродження, людина відкриває у собі величезні творчі можливості. Однак між італійським та Північним Відродженням існувала велика різниця. В Італії нове відношення до світу супроводжувалося кри­тичним поглядом на мистецтво середньовіччя і спирало-68 ся на античність. Культура ж північних країн, навпаки, мала за підґрунтя мистецтво середніх віків. Багато форм готичного стилю, що панував у середньовіччі, увійшли до мистецтва Північної Європи. Воно гостріше відображало життєві народні проблеми, було більш демократичним. У цих країнах набула поширення гравюра — один з най­доступніших видів мистецтва. Якщо Італія дала високі зразки архітектури, скульптури та живопису, то на Півночі панували нові досягнення у живописі та гра­фіці, архітектурі та скульптурі.

Однак вплив нових ідей полягає у головному — у змісті мистецтва. Релігійні теми, як і раніше, залишаються основними, але художники по-новому зображують релігійні сюжети. Раніше земний світ був дуже далеким від небесного, тепер художник вдивляється у грішний світ прискіпливіше, а людина сприймається найбільш досконалою частиною цього світу.

Ян ван Ейк (1390-1441) Північне Відродження відкриває нідерландський художник Ян ван Ейк. Його найвідоміша картина «Мадонна канц­лера Ролена» зображує Марію з не­мовлям та замовника — канцлера Ролена, що вклоняється їй. Горда та владна людина, що не

позбавле­на земних пристрастей та

поро­ків, представлена поряд з Богоматір'ю — втіленням гармонії та спокою. У мистецтві середньовіччя, що розділяло небесне та земне, подібне немож­ливо було й уявити. Сцена відбувається у невеличкій капелі (церкві), що крізь її аркади відкриваються безмежні далі, розді­лені річкою. Цей пейзаж змушує нас згадати «Джоконду» Леонардо.

П.Брейгель.Фламандські прислів'я. Фрагмент.1559р.

Тільки у Леонардо пейзаж абстрагований, умовний, а у Ван Ейка ми бачимо вози та людей, казкові замки та зелені пагорби. Краса ^^ реального світу у картині —„ є такою ж діючою особою, як і Мадонна з немовлям. В іншій картині «Подружжя Арнольфіні» кожна деталь має особливий зміст, Картина створювалась як весіль­ний портрет італійського купця Джованні Арнольфіні та його дружини. Тут кожен предмет має, окрім очевидного, ще й таємне значення. Так, собачка втілює затишок домашнього вог­нища, апельсини — райське блаженство, свічка —' присутність Бога, ідо освячує по­дружню обітницю.