Сандро Боттічеллі (1444-1510).

 

Боттічеллі — один з найбільш натхненних майстрів італійського Відродження, що на­родився у родині шкіряника. Скромне по­ходження не завадило йому досягти успіхів у живописі, стати високоосвіченою лю­диною. Він прекрасно знав поезію, філо­софію, товаришував з найосвіченішими людьми Флоренції. Недарма він насмілився зобразити себе разом із знатними сучасни­ками у картині «Поклоніння волхвів». Боттічеллі одним із перших звернувся до античної міфології. Так, на картині «На­родженні Венери» ми бачимо античну богиню краси та любові. Згід­но з міфом, вона народилась з морської піни поблизу острова Кіпр та діста­лась до берега на муш­лі. Боги вітрів осипа- к ють її дощем із троянд Л та женуть мушлю до берега, де богиню зу­стрічає дівчина з по­кривалом, прикраше­ним квітами. Це одна з чотирьох ор — бо­гинь пір року. На її легкій білій сукні весни вишиті тонкі сплетіння волошок.

Сама Венера — втілення краси, але краси скоріше духовної, ніж тілесної. Поза богині повторює давньоримську статую цнотливої Венери, що соромливо прикриває руками свою наготу. Бездоганна чистота ліній вирізняє дещо видовжену фігуру, прекрасні золоті пасма волосся. Але у вродливому обличчі Венери приховано сум. Цей настрій присутній у багатьох кар­тинах майстра.

Така ж печальна відчуженість помітна і в обличчях мадонн Боттічеллі. Навіть в уро­чистій картині «Вінчання Мадонни» Ма­донна, заглиблена у свої думи, пише слова хоралу в книгу, що її тримає ангел. Немовля в одній руці тримає гранат, іншу поклало на руку матері.

Боттічеллі обирає для картини круговий фор­мат і майстерно замикає композицію. Усі персонажі пов'язані між собою погляда­ми, дотиками рук. Наприкінці життя Боттічеллі пережив гли­боку духовну трагедію. Він відходив від ідеалу сильної особистості, що був його взірцем у молодості. Художник залишив і живо­пис. Він прожив ще 5—6 років на самоті та у відчаї, але вже нічого не створив для мистецтва.

 

С. Боттічеллі. Вінчання Мадонни. 1482~1483_Р

Боттічеллі не випадково вибрав форму кола. Уся

композиція побудована на округлих лініях. Завдяки С. Боттічеллі. Народження Венери. 1483- 1484рр.

цьому картина, що була задумана як урочиста та

святкова, виявилась ліричним витвором. І Мадонна,

і янголи наповнені сумом і меланхолією.

 

ВИСОКЕ ВІДРОДЖЕННЯ.

 

На межі XV—XVI ст. мистецтво Італії досягло найвищої точки розквіту. Цей період називають Високим Відрод­женням. Найвищий рівень мистецтва визначається творчим генієм трьох великих художників: Леонардо да Вінчі, Рафаеля Санті, Мікеланджело Буонарроті. Згодом засяють таланти таких видатних майстрів, як Тиціан, Джорджоне, Тінторетто та інших.

Центром найбільш значних подій у художньому житті стає Рим. Адже саме там знаходиться голова католицької церкви — Папа римський, що запрошує кращих майстрів для оздоблення будівель Ватикану, монастирів та капел. Середину та кінець XVI ст. називають Пізнім Відроджен­ням. Тоді і мистецтво, і суспільство охопила серйозна криза.

 

Леонардо да Вінчі (1452-1519)

Природа рідко створює людей, що так щед­ро обдаровані талантами, як Леонардо да Вінчі. За п'ятсот років до винайдення літака він спроектував літальні апарати, здійснив відкриття у математиці, фізиці, ботаніці. Леонардо писав правителю Мілана, що вміє проектувати підйомні мости, ке­рувати облогою фортець, відливати гармати, робити підкопи, а також конструювати «непроникні» коліс­ниці. Але все ж таки у пам'яті нащад­ків він залишився як геніальний художник. Неосяжний талант Леонардо відкрився рано, у роки навчання. Йому було 14 років, коли він став учнем у майстерні худож­ника Андреа Верроккйо, що був відомим у всій Італії. Оцінивши здатності учня, Андреа дозволив йому написати фігуру ангела на картині «Хрещення Христа», що створювалась у майстерні. Ангел Леонардо виявився набагато кращим, ніж фігури, написані рукою Верроккйо. Згідно з легендою, вчитель більше ніколи не торкався фарб, образившись на учня, що перевершив його у майстерності.

Мадонни Леонардо

Досконале володіння малюнком, світло­тінню проявилось у першому шедеврі Лео­нардо — «Мадонна з квіткою» (Мадонна Бенуа). Ще задовго до Леонардо італійські художники почали зображувати Богоматір (Мадонну) не небесною царицею, а як молоду матір із немовлям на руках.

 

Ангел на полотні «Хрещення Христа» Андреа Мадонна Бенуа. 1478-1480р.

Верроккйо — перша робота Леонардо. Фрагмент 1473 р.

Леонардо надав цьому образу особливої теплоти та не­вимушеності. Юна флорентійка, що вдягнена за модою кінця XV ст., забавляє дитину грою з букетиком квітів. Мати з посмішкою спо­стерігає, як дитина намагається дотягнутись до квітки. Тему Мадонни з немовлям Леонардо збага­тить новими знахідками у інших картинах — «Мадонна Літта»; «Мадонна у скелях». На картині «Мадонна у скелях» (Париж, Лувр) Леонардо віртуозно зображує простір, скелі за спиною Мадонни, застосовуючи перехід від світла до тіні. Весь передній план картини немов залитий сонячним світлом. У світлі чітко вирізняються усі предмети та фарби, видно кожну травинку, кожну квіточку. Мадонна обіймає маленького Іоана Хрестителя, що схилився перед немовлям Христом. Поруч із Христом янгол, що вказує пальцем на Іоана. Образи Марії та янгола у «Мадонні у скелях» ввібрали у себе уявлен­ня того часу щодо ідеальної краси.

«Джоконда»

Леонардо чудово відчував та виражав свою епоху — час наукових відкриттів на морі, суші, небі. Леонардо чудово відобразив ці відчуття у своїй найвідомішій картині «Мона Ліза» — портреті дружини флорентійського купця Франческо дель Джокондо. Які думки та почуття захоплюють цю молоду жінку? Вираз її обличчя є загадковим і таємничим. Жінка спокійно, задумливо, навіть дещо холодно дивиться на глядача. її посмішка, що притаїлась у куточках губ, дивним чином не відповідає погляду. Вона слугує тут не для того, щоб оживити обличчя, а як знак склад­ності, таємничості душі. За спиною Мони Лізи — блакитне небо, дзеркальна гладь води, силуети стрімких гір, потоки повітря. Пейзаж безлюдний та пустельний — це, скоріш, образ Всесвіту, що спостерігається з великої висоти. І посередині панує образ таємничої та прекрасної жінки. Леонардо ніби розповідає про те, що у центрі світу стоїть людина і немає нічого більш величного та прекрасного.

 

 

Джоконда. Леонардо.1503р.

 

 

Мадонна у скелях. 1499 р. Таємна вечеря. Фреска. 1498р.

РАФАЕЛЬ САНТІ.

У Рафаеля сяяли найрідкісніші душевні якості, що з ними поєднувались грація, працелюбність, скромність та добра моральність... Він постійно мав безліч учнів, допо­магав їм та керував із батьківською любов'ю». Ці відгуки характеризують Рафаеля як людину дивної чарівності. Таким самим було і його мистецтво: ясним, піднесеним, сповненим шляхетності та простоти. Рафаель прожив усього 37 років (1483—1520), але й про­тягом цього недовгого строку зумів залишити багато­гранний творчий спадок. Перші уроки живопису йому дав батько, Джованні Санті, живописець та поет. Потім Рафаель вчився у відомого майстра того часу П'єтро Перуджино. Перші роботи Рафаеля. не вирізняються серед робіт його вчителів, але вже у «Мадонні Конестабіле», що була написана ним у 20 років, проявля­ється дивовижне вміння Рафаеля ви­будовувати композицію, пов'язувати фігури на картині у єдине ціле. У 1508 р. за запрошенням Папи, голови католицької церкви, він переїхав із Фло­ренції до Рима, де у повній мірі розкрив­ся його геній. Там він почав працю­вати над розписом кімнат Ватиканського пала­цу. Саме тоді проявились виключні якості Рафаеля як живописця: тонке відчуття кольору, майстерність ма­люнка і, головне — уміння об'єдну­вати численні образи у єдиний гар­монічний ансамбль, як на великій фресці.

«Афінська школа».

Під зводами просторого величного храму зібрались мудреці Стародавньої Греції. У центрі — Платон та Аристотель. Платон вказує Аристотелю на небо, підкреслюючи духовну, божественну основу світу. Арис­тотель простирає руку над землею, стверд­жуючи матеріальну сутність речей. Платон та Аристотель оточені натовпом послідов­ників та учнів. На сходах храму сидить мудрий Діоген, праворуч біля сходів — Гео­метрія та Астрономія, ліворуч — Грамати­ка та Арифметика, Музика, у центрі гру­пи — Евклід, заглиблений у вивчення книги. Багатьох вчених давнини Рафаель наділив рисами своїх сучасників.

Афінська школа. Розпис Ватиканського палацу. Фреска. 1510 р.

«Парнас».

На фресці «Парнас» Рафаель зобразив по­кровителя мистецтв Аполлона в оточенні дев'яти муз. Навколо них зібрались знамени­ті грецькі та римські поети, а також великі поети й письменники епохи Відроджен­ня — Данте, Петрарка, Боккаччо, Аріосто. Художник зближує античність та сучасний йому світ і висловлює цим свою мрію про велич людини, її стремлінь та звершень у нау­ці, мистецтві. Рафаель бачить своїх героїв ідеальними, він прагне показати все краще та досконале у людині. Ця віра була основою всього світогляду епохи Відродження. Образи

Богоматері.

Образ Мадонни був одним із найулюбле­ніших у творчості Рафаеля. Він створив кілька всесвітньовідомих картин, що у них Богоматір постає як богиня добра та краси Його мадонна то велично панує у великих вівтарних композиціях, то, немов звичайна жінка, милується першими кроками свого сина, як це зображено на картині «Мадонна у зелені». Рафаель наполегливо шукав шлях ідеального втілення образу Богоматері, він досяг цього ідеалу у прославленій «Сикстинській Мадонні». Картина була написана на замовлення Папи римського Юлія II. Боса, але царствена та велична, вона кро­кує хмарами з немовлям на руках. На неї з благоговінням дивиться Сикст, що зняв папську тіару, та свята Варвара. Двоє янголят спрямовують вгору мрійливий погляд. Юна мадонна спокійна та велична, але у її погляді, жесті, яким вона притискає до себе сина, відчувається якась тривога та приреченість. Вона ніби бачить наперед хресні страждання свого сина, страждання свої та страждання усього роду людського. Рафаель розсунув над зображенням важку завісу, нагадуючи, що це не реальність, а лише мрія про кращий світ, про досконалість, що її повинна прагнути людина.

В останні роки свого життя Рафаель разом з архітектором Донато Браманте

працював над реконструкцією та розписом лоджій Ватиканського палацу. Це довга галерея, що рівномірно пересічена 12-ма високими арками. Рафаель вкрив

 

Сикстинська Мадонна. 1515-1519 рр.Рафаель.

 

розписами усі лод­жії: тут релігійні та міфологічні картини, вигадливий орнамент із рослин та квітів, на плафонах — найголовніші біблейські історії. Розписи Рафаеля іноді називають ще «Біблі­єю Рафаеля».

 

Мадонна у зелені. 1505 р.Рафаель.

 

Мікеланджело (1475^-1564)

У різні роки свого життя віддавав перевагу то скульптурі, то живопису, у зрілі роки займався архітектурою, у пізні — поезією. Головним героєм його творів стала люди­на із трагічною або героїчною долею.

Скульптура «Давид»

 

Уже в перших скульптурах Мікеланджело проявились головні риси його образів: внутрішня сила та драматизм. У 1501 р. він почав працювати над мармуровою статуєю Давида, юнака, що переміг велетня Голіафа та став царем Юдеї. Скульптуру встановили у центрі Фло­ренції, і флорентійці побачили у ній образ захисника міста. Флорентійці тоді боролися з тиранією сімейства Медичі, що правили містом. «Давид» Мікеланджело — гігант не лише за своїми розмірами (статую так і назвали «Гі­гант»), але й за своїм духовним потенціалом. Легка та невимушена поза героя, але внутрі­шнє напрркення відчувається у всій фігурі, особливо у проникливому погляді. Праща (ремінь для кидання каменів) перекинута за спину. Опущеною рукою він підхопив її нижній кінець із рукояттю у вигляді корот­кого круглого стрижня, що часто помилково вважають каменем. Давид зображений оголеним, як це робили скульптори Ста­родавньої Греції. Він зібраний та зосе­реджений перед битвою з Голіафом, і Мікеланджело показав цю внутрішню готовність героя до подвигу.

Гробниця Юлія II

У1505 р. Папа Юлій II доручив скульпторові створення власної гробниці. Мікеландже­ло переїхав до Риму, й багато років його творчого життя з того часу були пов'язані з цим містом. Проект гробниці кілька разів змінювався та скорочувався. Для неї Міке­ланджело створив дві статуї рабів та статую «Мойсей» — втілення нескоримої волі та сили людського духу. Мойсей — давньоєв­рейський пророк, що вів свій народ до землі обітованої. Він зображений із скрижалями, де Бог начертав 10 заповідей.

Мойсей. Статуя прикрашає гробницю Папи Юлія 11. 1516р.

Сикстинська капела

Природжений скульптор, Мікеланджело й у живописі мислить об'ємно. У 1508 р. Папа римський доручив йому розписати стелю Сикстинської капели — до­мової церкви римських пап у Ватикані. Спочатку Мікеланджело планував розпи­сати лише люнети (простори над арками) та зобразити 12 апостолів. Згодом замисел розрісся і розписи вкрили все склепіння та його бічні частини. Більше чотирьох років неймовірних зусиль віддав Мікеланджело цій праці. Довелось розписати біля 600 м² площі, причому на стелі, лежачи на спині на риш­туванні. В результаті у нього погіршився зір, здоров'я було підірване. Коли робота завершилась, сам Папа та рим­ляни були вражені побаченим. Перед ними постав світ титанів, сповнений людських пристрастей. Це не був ідеальний, гармо­нійний світ Рафаеля. У героях Мікеланджело ми чуємо биття людських сердець, стаємо свідками їхніх почуттів та пристрастей. Кожен сантиметр розпису свідчить про те, що творцем керували пристрасть та уява. Велич особистості самого Мікеланджело проявилась у титанічних образах його геро­їв. Приміром, розпис «Створення Адама». По безкінечному простору летить Бог-Отець в оточенні янголів. Його плащ розвівається, немов вітрило. Правиця Бога, що дарує життя, майже торкаєть­ся руки Адама, і його тіло, що лежить на землі, починає рухатись. Між двома руками немов пробігає електрична іскра. У цій точці ви­ражено весь пафос сцени, весь глибинний задум. Гнучке, сильне тіло Адама та його обличчя, звернені до Бога із благанням та очікуванням — усе звеличене уявою художника.

Гробниця Медичі

Майже 15 років Мікеланджело працював над усипальницею родини Медичі у Флорен­ції. Герцоги Джуліано та Лоренцо померли рано й нічим не вирізнились у славетному роді Медичі. Мікеланджело дорікали, гцо у скульптурах двох воєначальників мало схо­жості з Джуліано та Лоренцо Медичі. На що він відповідав: «Кого це буде цікавити через кілька століть?»

Гробниці розташовані біля двох протилеж­них стін капели. На гробниці Лоренцо — скульптури «Вечір» та «Ранок», на гробниці Джуліано — «День» та «Ніч». У капелі люди переживають невимовне відчуття печалі та приреченості, невідворотності долі. Мікеланджело прожив довге життя — май­же 90 років. Він мав невживчивий хара­ктер і мало друзів, життя було бурним, пристрасним, хоча й самотнім. Часто його великі плани терпіли крах, але він завжди знаходив сили.

Створення Адама. Фреска плафона Сикстинської капели.

1508-1512рр. Ніч та день символи часу,поміщені на саркофазі.

 

БАРВИ ВЕНЕЦІЇ.

Три міста Італії: Флоренція, Рим та Венеція — почергово ставали головними центрами культурного життя епохи Відродження. Венеція — блискуче завершує її історію. Якщо Леонардо та художники Флоренції вважали осно­вою живопису малюнок, то венеціанці віддавали перевагу кольорам і фарбам. Вони показали виразну силу кольору, переходи його тонів. Саме кольором, а не лінією, вони проробляють малюнок. Основою образотворчої мови художників-венеціанців стало багатство кольору картини.