Контроль за законність рішень на окружному рівні

Контроль за законністю рішень окружної ради здійснює окружний префект (напочатку децентралізації - окружний комісар республіки). Рішення окружної ради, до вступу їх в законну силу обов`язково подаються комісару республіки. В разі коли він вважає таке рішення незаконним по формі чи по суті, то передає його на розгляд адміністративного суду, який і приймає рішення по суті, тобто або визнає його незаконним, чи навпаки, приймає постанову про законність рішення окружної ради.

Окружний префект також здійснює контроль за законністю рішень голови окружної ради. Найбільш важливі рішення голови (передусім це рішення нормативного характеру) мусять передаватись префекту ще до вступу їх в силу. Умови такого контролю такі ж як по відношенню до дій мера чи голови генеральної ради. Окружним префектом є один із префектів департаментів, що входять в склад округу.

Окружний префект

Окружний префект, залишаючись префектом головного департаменту округу поєднує в собі функцію представника держави в окрузі та представника держави у департаменті. Він безпосередньо представляє в окрузі прем`єр-міністра і кожного міністра зокрема чим уособлює в собі повноважного представника всіх центральних органів державної виконавчої влади.

Окружний префект має досить широкі не тільки контрольні чи представницькі повноваження, він має достатньо компетенції для вирішення питань соціально-економічного розвитку та облаштування території всього округу. Він є провідником державної політики на цьому рівні.

Він відіграє основну роль в плануванні розвитку округу та розподілу державних інвестицій, що надаються округу державою, або в яких є державна частка.

Дуже важливим і дуже позитивним моментом в організації життя округу є можливість договірного розподілу служб між головою окружної ради та префектом. Це дозволяє уникати дублювання в роботі і зменшує вірогідність виникнення суперечностей між префектом і головою ради.

Оскільки префект є представником усіх міністрів у окрузі, він має великі повноваження щодо безпосереднього керівництва місцевими службами центральних міністерств і відомств.

Так префект може наділятись повноваженнями, які б міністри хотіли передати органам, що представляють центральну державну адміністрацію на окружному рівні. За рахунок цього префект є в принципі єдиним органом адміністративної влади в окрузі, який може приймати рішення від імені держави.

Поряд з цим, префект є єдиним в окрузі вторинним розпорядником кредитів місцевих служб центральних міністерств і відомств(першим розпорядником є відповідний міністр). Тільки він є розпорядником бюджетних коштів цих служб і саме він займається питаннями управління нерухомістю і майном(держави).

Префект також бере участь у процедурі атестації персоналу місцевих державних органів, він подає міністрам оцінку їх діяльності. Через префекта проходить вся кореспонденція між центральними і місцевими органами державної виконавчої влади.

Особливий статус деяких міст.

Три найбільших міста Франції Париж, Марсель та Ліон мають спеціальний статус, який вирізняє їх серед усіх інших міст. Цей статус встановлено спеціальним законом № 82-1169 від 31.12.1982 року. У цих містах є два рівня самоврядування: рівень комуни та рівень міського району(чи групи районів). На чолі кожного із цих рівнів стоїть власний мер та власна рада.

На комунальному рівні Парижем, Марселем, та Ліоном керує муніципальна рада та міський мер. Статус і повноваження цих органів та контроль за їх діяльністю в основному такий же самий, як і для інших комун, але є деякі відмінності.

Так для Парижу, рада не має у своїй назві слова “муніципальний”, оскільки ця рада є одночасно генеральною радою департаменту Сєни, межі якого співпадають з межами Парижу.

Ради цих міст є більш багаточисельними чим усіх інших міст. Ради обираються по секторам. В кожен сектор входить один чи декілька районів міста. Вибори у кожному із секторів проводяться за правилами для комун з числом мешканців не менше 3500 осіб, тобто з використанням мажоритарної системи та системи пропорційного представництва.

Стосовно повноважень ради Парижа, Ліона та Марселя та їх мерів, то вони такі ж як у цих органів у інших містах, лише з тією різницею, що частина повноважень передана відповідно радам і мерам міських районів.

Аби не допустити антагонізму між районами та містом, над рішеннями ради району існує подвійний контроль. Перша ланка контролю - міський мер, який може вимагати повторного розгляду прийнятого на засіданні ради району. Якщо навіть після повторного розгляду мер вважатиме рішення незаконним, він може звернутись до адміністративного суду з поданнямм про відміну рішення, а при необхідності і про зупинення такого рішення протягом 48 годин. Другою ланкою в такому контролі є право представника держави, префекту департаменту, вчиняти такі дії, як і мер міста.

Така дуальна структура влади у великих містах створена з метою наближення адміністративної влади до мешканців комуни.

7. Об`єднання комун та їх асоціації

Надто велика кількість дуже дрібних комун породжує в сучасних умовах проблеми їх фінансового забезпечення і здійснення функцій органів самоврядування. Для подолання таких труднощів застосовується два підходи:

- співробітництво комун для вирішення певних спільних проблем чи спільне здійснення певної діяльності;
- злиття кількох дрібних комун в одну більш потужну і фінансово спроможну для вирішення питань функціонування всіх служб місцевого самоврядування.

В першому випадку комуни залишаються юридичними особами і через договори визначають принципи і порядок спільної діяльності. Найбільш розповсюдженим співробітництвом комун є утворення спеціальних організацій, засновниками яких є комуни і які створюються для вирішення певних спільних для засновників проблем. Такі організації(синдикати) мають статус юридичної особи і наділяються певною компетенцією за рахунок комун-засновників. Закон від 5 січня 1988 року надає право комунам створювати різні синдикати, причому кожна комуна може передати синдикату лише частину своїх повноважень, що стосуються проблеми для розв`язання якої створюється цей синдикат.

Керівними органами синдикату є комітет синдикату та голова синдикату. Комітет є представницьким органом, де процедури розгляду питань і прийняття рішень аналогічні процедурам ради, а голова синдикату є його виконавчим органом. Синдикат також має свій власний бюджет і свій штат апарату. Крім синдикатів існують і інші види міжкомунального співробітництва такі як дістрікти та міські об`єднання. Створення таких об`єднань може бути як добровільним так і примусовим. За умов добровільності, об`єднання оформляється постановою префекта чи указом президента. За відсутності згоди комун, але у випадку крайньої необхідності таке об`єднання може бути утворено законом.

Процес об`єднання дрібних комун у більш крупні проходить ще повільніше ніж процес створення синдикатів чи інших об`єднань. Об`єднання можливе лише за умов повної добровільності муніципальних рад чи результатів місцевого референдуму.

Висновки

Приклад організації місцевого самоврядування у такій країні, як Франція є досить важливим і повчальним для України. Наскрізь централізована, з стрункою вертикаллю державної виконавчої влади ця країна, що за територією, кількістю населення і адміністративно-територіальним устроєм дуже подібна до України, в 80-тих роках зробила великий крок у реформуванні своєї адміністративної системи і провела широку децентралізацію влади. Переоцінити ці кроки неможливо. Завдяки децентралізації місцеве самоврядування одержало новий імпульс свого розвитку. Обрані населенням органи влади не тільки не привели до розладу системи влади, а поліпшили надання послуг населенню, вивільнили високий потенціали місцевої активності населення і дозволили державі зменшити опіку над місцевими проблемами.

Позитивним приклад Франції є також і тим, що реформування місцевої влади відбувалось поступово і комплексно під контролем держави. Зменшення повноважень місцевої державної адміністрації супроводжувалось ростом компетенції місцевого самоврядування і ростом фінансових ресурсів, якими володіють комуни.

Досвід Франції підтверджує можливість і необхідність запровадження децентралізації влади у державі, якщо до цього дозріла і державна влада і само суспільство. Успішність такого реформування можлива лише за умови його поступовості і комплексності.