Розрізняють стандарти обов'язкового та добровільного використання.

Стандарти обов'язкового використання містять обов'язкові вимоги, регламентовані законом, а саме:

- вимоги, що регламентують безпеку продукції для життя, здоров'я, власності громадян, охорону навколишнього середовища;

- вимоги техніки безпеки і гігієни праці відповідно до чинних санітарних норм;

- метрологічні норми, правила, що забезпечують достовірність вимірювань та їх єдність.

Стандарти добровільного використання містять вимоги рекомендаційного характеру для посилення довіри до якості продукції та розширення ринку збуту, підтримки іміджу підприємства, усунення конкурентів, впровадження сучасних інформаційних технологій.

В Україні до органів державної служби стандартизації нал е жать:

- Державний комітет з питань технічного регулювання та споживчої політики, який організовує, координує та провадить діяльність щодо розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни, розповсюдження національних стандартів;

- Рада стандартизації - колегіальний консультативно-дорадчий орган при Кабінеті Міністрів України, основною метою діяльності якого є налагодження взаємодії між виробниками, споживачами продукції та органами державної влади, узгодження інтересів у сфері стандартизації, сприяння розвитку стандартизації;

- Технічні комітети стандартизації - суб'єкти стандартизації, на які покладаються функції з розроблення, розгляду і погодження міжнародних, регіональних та національних стандартів;

- Державний науково-дослідний інститут "Система", що здійснює розробку основних стандартів;

- Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ) - установа, яка проводить експертизу стандартів перед їх затвердженням, надає інформацію зі стандартизації зацікавленим організаціям, проводить порівняльний аналіз рівня стандартизації в Україні та в інших державах;

- територіальні центри (їх в Україні 35), що здійснюють контроль за впровадженням і дотриманням стандартів і технічних умов.

За оцінками представників Державного стандарту (тепер - Державний комітет з питань технічного регулювання та споживчої політики) тільки 2% українських стандартів відповідають міжнародним. Близько 400 з 22000 українських стандартів гармонізовані відповідно до Міжнародних стандартів.

За час незалежності в Україні було впроваджено тільки близько 2000 стандартів. Зараз розробляються перші 1600 українських стандартів, адаптовані до міжнародних вимог. Найближчим часом перші 500 з цих стандартів будуть впроваджені як вітчизняні. Проте відповідно до програми інтеграції Україні до ЄС, розрахованої на 5 років, повинні бути впроваджені як національні 7500 міжнародних стандартів.

Сучасна міжнародна торгівля відзначається високими темпами розвитку. Упродовж останнього десятиліття були прийняті заходи для усунення перешкод торгівлі, пов’язаних із митними правилами й тарифами, умовами поставок продукції тощо. Однак і в наш час у торгівлі між країнами залишаються технічні бар’єри, що виникають внаслідок відмінностей у національних стандартах, правилах приймання продукції, її випробування тощо.

Стандарти ІСО все більше застосовуються при укладанні контрактів між фірмами як моделі для оцінки системи забезпечення якості продукції у постачальника. Як відзначають західні дослідники, в теперішній час більше 90% споживачів при укладанні контрактів вимагають підтвердження наявності у виробника систем якості по ІСО серії 9000.

Важливу роль у забезпеченні відповідності продукції стандартам ІСО, підтримка довіри і охорона суспільних інтересів відіграють незалежні випробувальні лабораторії і сертифікаційні органи. У Європі налічується більше 1000 сертифікаційних органів і більше 10 тис. випробувальних лабораторій.

Сертифікація ІСО носить виключно добровільний характер. Незважаючи на це, все більше вітчизняних підприємств впроваджують у себе стандарт ISO 9001. У більшості своїй вони намагаються не відставати від партнерів або конкурентів. Але бувають ситуації, коли основний покупець пред'являє вимога наявності сертифікованої системи управління якістю як основна умова укладення контракту. Часто наявність сертифікату ISO є обов'язковою вимогою для участі в держзакупівлях, тендерах і інш. Не секрет, що іноді наявність сертифікату ISO у підприємств-експортерів дозволяє збільшувати ціни на продукцію, що поставляється, збільшуючи прибутки.

Зарубіжним партнерам немає необхідності витрачатися на випробування продукції, набагато вигідніше працювати з підприємствами, що мають сертифікат ISO.

Ще однією перевагою сертифікату ISO є можливість продовження термінів дії сертифікатів УкрСЕПРО. Саме з причини своєї виняткової універсальності, сертифікація ISO 9001 завойовує все більше українських компаній.

Впровадження системи менеджменту якості процес досить трудомісткий, тому не всі компанії до неї готові і мають потребу в ній. Впровадження стандартів ІСО принципово важливо для тих підприємств і організацій, які прагнуть:

· поліпшити якість продукції або послуг;

· підвищити їх безпеку;

· удосконалити систему менеджменту;

· підвищити ефективність виробництва;

· систематизувати управління підприємством;

· підвищити конкурентоспроможність продукції;

· спростити процес ліцензування;

· мати можливість брати участь у міжнародних проектах;

· залучити іноземних інвесторів.

Підготовка до сертифікації за системою ІСО

Приведення системи менеджменту якості під стандарти ISO не припускає введення абсолютно нових систем управління, якщо вони присутні на підприємстві. Однак часто потрібен перегляд структури управління компанією в цілому, а також впровадження сучасних комп'ютерних технологій.

Деяким організаціям слід суттєво перебудувати систему менеджменту, а іншим достатньо лише змін деяких бізнес-процесів. Система управління адаптується під конкретні специфічні завдання.

В Україні робота із сертифікації знаходиться на стадії завершення. Таким чином, контрольні процедури здійснюються:

виробником - полягає в контролі, випробуванні, діагностиці, аналізі причин браку, відмов, рекламацій та інших невідповідностей;

держ наглядом у вигляді Держстандарту, Держсанепідем наглядом і ін.;

незалежною організацією, провідною сертифікацією, органом, який забезпечує достовірну інформацію про якість.

Майже у всіх країнах Західної Європи, в США і Японії сертифікація обов'язкова і пов'язана, як правило, з безпекою, охороною здоров'я і навколишнім середовищем. Організація сертифікації включає дві стадії:

забезпечення і реалізацію умов для створення і виробництва продукції, належній сертифікації;

організацію і проведення сертифікації продукції як підтвердження її відповідності вимогам нормативно-технічної документації.

Сертифікація охоплює економічні і організаційно-технічні аспекти. Разом із сертифікацією виробництв і продукцією ІСО проводить сертифікацію або акредитацію випробувальних центрів, які можуть сертифікувати продукцію. Цим центрам ІСО видає ліцензію на сертифікацію.

Сертифікат якості – це документ, який засвідчує, що система управління якістю фірми відповідає міжнародним стандартам. Сертифікат підтверджує визнання якості продукції авторитетними незалежними оргаанізаціями та забезпечує конкурентоспроможність продукції у міжнародній торгівлі.

Система управління якістю однієї організації відрізняється від системи управління якістю іншої організації, оскільки її формування залежить від цілей організації, специфіки, видів продукції, що виробляється, практичного досвіду тощо.

. 5. Зарубіжний досвід управління якістю продукції

У розвинених країнах (США, Франція, ФРН та ін.) впроваджують систему тотального забезпечення якості (ТЗЯ), яка мала експериментальну перевірку у Японії. Основна мета системи ТЗЯ – посилення конкурентоспроможності товарів, що досягається шляхом практичної реалізації шляхом практичної реалізації комплексу таких принципів:

1. Забезпечення постійної відповідності продукції запитам споживача.

2. Зосередження зусиль на запобіганні проблемам, а не їх усуненні(у японських фірмах у середньому 60 % витрат на забезпечення якості спрямовується на запобіжні заходи, 30 % – на здійснення контролю якості, 7 % – на усунення браку з внутрішніх причин,3 % – на усунення браку, викликаного зовнішніми причинами).

3. Ринкові переваги продукції завдяки її особливій якості та упаковці.

4. Оцінювання діяльності всіх підрозділів та служб підприємства за критеріями якості.

5. Персональна відповідальність та самоконтроль кожного працівника з урахуванням колективних оцінок і думок.

У розвинених країнах організація гуртків контролю якості (ГКЯ) розглядається як обов’язкова складова ТЗЯ. Цей організаційний резерв зростання якості є формою низового громадського контролю працівниками одного підрозділу якості продукції та чинників, які формують її. ГКЯ включають 5–10 осіб, а керівником групи здебільшого призначається керівник підрозділу. Члени гуртка самостійно обирають тему розробок, а вище керівництво виступає перед членами ГКЯ з проблемними доповідями. Робота груп якості висвітлюється на спеціальних стендах.

Найвдаліші розробки преміюються,премія розподіляється між членами ГКЯ. Розробки, що проводяться в гуртках, спрямовані на поліпшення умов праці, підвищення кваліфікації працівників, раціоналізацію технологічних процесів, удосконалення стилю керівництва. Менеджери багатьох фірм вважають, що ГКЯ допомагають створити на підприємствах атмосферу співдружності. Економічний ефект, отриманий від реалізації пропозицій членів ГКЯ приблизно втричі перевищує витрати, пов’язані з їх діяльністю. Організація ГКЯ потребує високого рівня керівництва ними, наявності конкретних річних планів розробок і певних цілей.