Принципи класификації психічних захворювань (нозологічний та синдромальний, МКХ-10. Ендогенні, екзогенні та психогенні психічні захворювання).

В останньому, десятому, варіанті МКХ-10 ураховано пропозиції наукових працівників та клініцистів з майже 40 країн світу.

У цих систематиках вміщено такі головні категорії класифікації:

· Розумова відсталість – постійне з самого дитинства недорозвинення психічної і, передусім, інтелектуальної функції.

· Розлади особистості – аномальна поведінка, що проявляється постійно з самого дитинства.

· Психічний розлад – аномальна поведінка або хворобливе психічне переживання певного ступеня тяжкості, котрі виникають після періоду нормального функціонування.

· Адаптаційні розлади – виражені меншою мірою, ніж у попередньої категорії хворих, розлади, зумовлені стресогенними ситуаціями.

· Інші розлади – що їх не можна зарахувати до попередньої категорії (наркотична залежність, аномалії щодо сексуальної переваги, вживання їжі, порушення сну тощо).

· Порушення розвитку – постійні порушення мови, зорово-просторових навичок, рухової координації та інших функцій, що починаються в дитинстві й пов’язані з біологічною незрілістю ЦНС.

· Інші розлади, специфічні для дитячого та підліткового віку, властиві даному періоду життя розлади уваги, активності, поведінки, емоцій, соціального функціонування, рухів, харчування, мови, нервовий тик, енурез, енкопрез.

Клініко-нозологічна симптоматика включає такі основні форми психічних розладів:

· інфекційні

· церебротравматичні

· алкоголізм та токсикоманії

· епілепсія

· шизофренія

· афективні психози (маніакально-депресивний, циклотимія)

· психогенії (реактивні стани, неврози)

· пресенільні та сенільні

· олігофренія та затримка розвитку

· психопатії (розлади особистості) та акцентуації особистості

З огляду на актуальність проблеми на сучасному етапі виділено психічні розлади, що виникають унаслідок впливу несприятливих екологічних чинників ("Екологічна психіатрія" і "Психосоматичні та соматопсихічні розлади").

Згідно з традиційною систематикою у діагнозі враховано нозологічну належність, основний та додаткові психопатологічні синдроми, клінічну форму та види перебігу хвороби.

Це дозволяє призначити адекватне лікування та соціальні заходи.

Заключний діагноз передбачає багатоосьове шифрування відповідно до п’ятої (F) глави – "Психічні та поведінкові розлади" – "Міжнародної класифікації хвороб". Залежно від цього розрізняють такі категорії МКХ-10:

· F 0 органічні, включаючи й симптоматичні, психічні розлади

· F 1 психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психоактивних речовин

· F 2 шизофренія, шизотипові та маячні розлади

· F 3 афективні розлади настрою

· F 4 невротичні, що пов’язані зі стресом, і соматоформні розлади

· F 5 поведінкові та емоційні розлади, що пов’язані з фізіологічними порушеннями та фізичними чинниками

· F 6 розлади зрілої особистості та поведінки у дорослих

· F 7 розумова відсталість

· F 8 порушення психічного розвитку

· F 9 поведінкові та емоційні розлади, що починаються ще в дитячому та підлітковому віці

У МКХ-10 багато чого запозичено з DSM, зокрема стосовно концепції систематизації та порядку її побудови. В процесі розробки DSM IV перегляду чимало основних категорій було взято з МКХ-10. В обох класифікаціях дається схожий опис груп синдромів, форм, варіантів психічних розладів.

У DSM-IV наведено такі основні категорії:

· розлади малюкового, дитячого та підліткового віку

· делірій, деменція, зумовлені соматичними або неврологічними захворюваннями, що раніше не були класифіковані

· розлади, пов’язані із вживанням психоактивних речовин

· шизофренія та інші психотичні розлади

· розлади настрою

· тривожні стани

· соматоформні розлади

· імітовані розлади

· дисоційований розлад

· сексуальні дисфункції та розлади статевої ідентифікації

· розлади харчової поведінки

· розлади сну

· розлади імпульсивного контролю, що раніше не були класифіковані

· розлади адаптації

· розлади особистості

· інші стани, що можуть мати клінічні симптоми

 

Шизофренія. Клініка, теорії патогенезу, патофізіологічні концепції.

Шизофренія – це ендогенне прогредієнтне психічне захворювання, котре зазвичай дебютує у молодому віці і характеризується як основними, дефіцитарними розладами – апатією, аутизмом, дисоціацією психічної діяльності, так і додатковими – маренням, ілюзіями і галюцинаціями, рухово-вольовими, а також депресивними симптомами.

Головним моментом розвитку шизофренії вважають зрив спадково порушеного механізму обміну речовин, що супроводжується зниженням рівня енергетичних процесів, аутоінтоксикацією та аутоімунізацією. При цьому виявляють неспецифічні зміни азотистого, білкового й амінокислотного обмінів, вмісту нейрогормонів з блокадою і подальшою дегенерацією адренергічних рецепторів.

Наслідком таких відхилень є патофізіологічні чинники, зокрема гіпноїдність – посилення гальмівних процесів у кірковій речовині великого мозку, дисбаланс діяльності кіркової і підкіркової речовин, інертність і парадоксальність реагування нервової системи.

Спроби пояснити походження цих змін та їхню роль у патогенезі шизофренічних розладів роблять на підставі дофамінової, норадреналінової та серотонінової гіпотез, гіпотези, пов’язаної з обміном гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК), виникненням ендогенних галюциногенів, теорії повільної вірусної інфекції тощо.

Клініка. Одним із найважливіших проявів шизофрені ї є порушення мислення. Розлади мислення при шизофренії мають різні ступені і форми, починаючи від незначного (безтолковості), з нерізким порушенням конкретизації понять і закінчуючи різко вираженим недоумством.

Торкаючись загального стану психічних процесів, пов’язаних з пізнавальними функціями, слід вказати, що при шизофренії сприйняття неточне й розпливчасте. Багато в чому воно порушується внаслідок погіршення загальної активності й афективності хворого. Однак вражає наявність у деяких пацієнтів різних відомостей, що стосуються реалій життя, подій у лікарні тощо, які хворі сприймають, попри стан аутизму, ступору з мутизмом та інші явища, властиві шизофренії. Увага, зокрема активна, найчастіше порушена. Пасивна увага нерідко зберігається. Саме завдяки збереженню пасивного зосередження хворі на шизофренію іноді досить точно сприймають різні події, які, здавалося б, не зачіпають їхніх інтересів.

Пам’ять при шизофренії не погіршується, принаймні до амнезії. Іноді спотворюються спогади парамнезія, хибне тлумачення подій, перестановка спогадів у часі. Можливо, що ці розлади пам’яті слід частково вважати наслідком порушення усвідомлення власного Я, яке буває при шизофренії. За такого відхилення пацієнт, наприклад, вважає, ніби в ньому живуть дві людини, які протиборствують. Інколи хворий говорить від третьої особи й називає себе "він" чи "вона". Парамнезії при цьому можуть мати психогенний характер і ґрунтуватися на механізмах витіснення. Завдяки такому механізму неприємні для хворого спогади через відомі афективні установки можуть перекручуватися.

Характерними є різке занедбання особистості, зниження інтересів за наявності зменшення активності й притуплення емоційності.

До характерних особливостей шизофренічного мислення можна зарахувати такі:

· аглютинація понять

· символіка в мисленні

· амбівалентність мислення

· зісковзування думки

· затримка думки

· застій у думках

· наплив думок

· додаткові уявлення

· банальність мислення

· схильність до резонерства

Мова перебуває в єдності з мисленням, тому словесна продукція цих хворих формально відбиває особливості їхнього мислення. Характерною, насамперед, є шизофренічна розірваність мови.

Особливу увагу звертають на психосенсорні розлади. Ці явища супроводжують шизофренію, але їх можна спостерігати й при інших недугах.