Предмет та задачі психіатрії. Основні принципи сучасної психіатрії.

Предмет та задачі психіатрії. Основні принципи сучасної психіатрії.

Психіатрія – це медична наука, яка вивчає порушння психічної діяльності, їх клінічні прояви, особливості протікання, етилогії та патогенезу, епідемології та інше.

Задачі психіатрії:

• Діагностика психічних розладів
• Вивчення клініки, етіопатогенезу, протікання та результат психічних захворювань
• Вивчення епідеміології психічних розладів
• Дослідженя впливу ліків на патоморфоз психічних захворювань
• Розробка методів лікування психічних патологій
• Розробка методів реабілітації хворих з психічними захворюваннями
• Розробка методів профілактики психічних патологій серед населення
• Питання організацій психіатрічної допомоги населенню

Структура психіатрії:

• Загальна психопатологія – вивчає основні закомонірності етіпатогенезу, клініки, діагностики, терапії та профілактики психічних розладів
• Спеціальна психіатрія – вивчає окремі психічні захворювання
• Вікова спихіатрія
• Організаційна психіатрія
• Судова психіатрія – вирішує питання осудності та дієздатності
• Психофармакотерапія – займаєтся розробкою та вивченням дії на психіку лікарських речовин
• Соціальна психіатрія
• Наркологія – вивчає вплив психоактивних речовин на стан людини
• Транскультуральна психіатрія – займаєтся порівнянями психічної патології у різних країнах, культурах
• Ортопсихіатрія – розглядає психічні розлади с точки зору різних дисциплін
• Біологічна писхіатрія
• Сексологія
• Суіцидологія
• Військова психіатрія – вивчає посттравматичні розлади, психопатологію воєного часу
• Екологіна психологія – вивчає вплив екологічних факторів на психіку
• Психотерапія

 

Видатні діячі вітчизняної психіатрії - С.С.Корсаков, В.П.Сербський, П.Б.Ганнушкін, В.М.Бєхтєрєв, А.І.Ющенко, О.В.Кербіков, Я.П.Фрумкін.

Сергій Сергійович Корсаков (1854-1900). У 1887 р. захистив докторську дисертацію на тему "Про алкогольний параліч", у якій як нозологічну одиницю виділив поліневротичний психоз. У 1897 р. на XII міжнародному з’їзді лікарів у Москві за пропозицією професора Жоллі та при загальному схваленні цю хворобу було вирішено називати корсаковським психозом. З часом амнестичний синдром, який спостерігається при інших недугах, дістав назву корсаковського синдрому. Ним опубліковано "Курс психіатрії" (1893) і численні праці, котрі ввійшли у "Вибрані твори" (1954).

Володимир Петрович Сербський (1859-1917). У 1890 р. захистив дисертацію на тему "Форми психічних порушень, описуваних під найменням кататонії". В. П. Сербський є одним із основоположників судової психіатрії. Найвідоміші його книги "Курс судової психіатрії" (1907) та "Підручник психіатрії" (1912).

Петро Борисович Ганнушкін (1875-1933), учень Корсакова, по закінченні Московського університету залишився на кафедрі психіатрії, яку він очолив у 1918 р. У 1904 р. захистив докторську дисертацію за монографією "Гостра параноя". В ній доводив, що параноя існує не тільки як окреме захворювання, а й як параноїдальний синдром. Може спостерігатися при різних недугах, зокрема й при шизофренії. Вніс неоціненний вклад у розвиток суміжної психіатрії, розробляючи її аспекти з позицій перебігу захворювання і співвідношення "грунту" й психічного розладу. Описав параноїчні, психастенічні та істеричні характерологічні особливості. У монографії "Клініка психопатій, їх статика, динаміка, систематика" (1933) навів діагностичні критерії і детально схарактеризував клінічну симптоматику розладів особистості. Активно пропагував психогігієну, соціальну психіатрію, позалікарняну і профілактичну допомогу. Організував видання журналу "Сучасна психіатрія".

Володимир Михайлович Бехтерєв (1857-1927) у 1878 р. захистив дисертацію, де доводив, що психічні прояви мають певні об’єктивні причини. Кілька років він вивчав сутність гіпнозу і лікував ним хворих. З 1885 по 1893 р. В. М. Бехтерєв керував кафедрою психіатрії в Казанському університеті, де створив першу в Росії психо-фізіологічну лабораторію. В цей період він продовжує розвивати анатомо-фізіологічний напрямок психіатрії і неврології. Результати цих досліджень викладено в монографії "Провідні шляхи спинного і головного мозку" (1892) та у фундаментальній праці "Основи вчення про функції мозку" (1907). В монографії "Об’єктивна психологія" (1903) він на основі сполучно-рухових рефлексів намагався описати анатомо-фізіологічний субстрат усіх психологічних і психопатологічних понять. Указував на зв’язок підвищення частоти душевних розладів, алкоголізму і самогубств з тяжким соціально-економічним становищем. У питаннях "алкогольної політики" був прихильником крайніх заходів і виступав за повну заборону вживання міцних напоїв. У 1910 р. організував у Петербурзі протиалкогольний інститут, а також заснував дев’ять наукових журналів та низку науково-дослідних установ. Опублікував понад 600 наукових праць.

Яків Павлович Фрумкін (1902-1978) з 1932 до 1975 р. завідував кафедрою психіатрії Київського медичного інституту ім. О. О. Богомольця. Захистив докторську дисертацію на тему "Про типи епілептичного слабоумства" (1932). Займався розробкою актуальних питань теорії та практики клінічної психіатрії, методологією психіатричного діагнозу при епілепсії, шизофренії, інфекційній та психічній патології у людей похилого віку тощо. Автор понад 150 наукових праць, у яких уперше описав такі клінічні поняття, як "невизначений тип афекту" (при шизофренії), "принцип відповідності". Деталізував клінічні форми епілепсії та типи епілептичного недоумства, клініку атеросклеротичного галюцинозу, "слідові механізми в психопатологічному симптомоутворюванні", "гострі психопатичні стани", "тріаду Фрумкіна" (при шизофренії). Опублікував низку монографій та навчальних посібників: "Психіатрична термінологія" (1939); "Коротка диференціальна діагностика деяких форм психічних захворювань" (1951); "Навчальний атлас психіатрії" (1963); "Психіатрія. Таблиці і схеми" (1977); "Слідові впливи в клініці психопатології" (1978).

 

Устрій та оранізація роботи психіатричної лікарні.

Організація психіатричної служби передбачає максимальне наближення допомоги за місцем проживання хворих, мінімальну ізоляцію їх від сім’ї, партнерство пацієнта і лікаря.

Особлива роль у діагностиці і лікуванні хворих належить амбулаторним службам психічного здоров’я. До психіатричної клініки госпіталізують, головним чином, хворих з тяжкими психічними розладами.

До основних принципів організації психіатричної допомоги в сучасних умовах належать:

· Розвиток переважно амбулаторної психіатричної мережі

· Інтеграція психіатричних і загальносоматичних служб охорони здоров’я

· Максимальне наближення допомоги до пацієнта

· Інтенсифікація лікування за допомогою сучасних медикаментозно-біологічних методів та психофармпрепаратів

· Підвищення ролі особистісно орієнтованих лікувально-діагностичних підходів

· Мінімальна ізоляція психічно хворих від соціального оточення та пом’якшення медико-соціальних наслідків психічних недуг

· Спадкоємність у діяльності загальнолікарняної й психіатричної мереж, а також усіх інших установ і організацій, що беруть участь в охороні психічного здоров’я населення

· Широке впровадження в психіатричну практику соціальних форм і методів лікування хворих, сприяння відновленню їхнього соціального і особистого статусу

· Забезпечення прав та свобод осіб з психічними розладами

· Вжиття психогігієнічних та профілактичних заходів

Дотримання цих принципів дає змогу створити цілісну систему заходів, які стосуються головних вимог психіатричної допомоги.

 

Недоумство, його види.

Недоумство – стійке зниження пізнавальної діяльності, неможливість користуватися збереженою інформацією й утруднення набуття нової. Олігофренія.

Недоумство концентричне – тип недоумства, що характеризується поступовим зосередженням інтересів хворого на власній особистості, функціях свого організму. Мислення стає загальмованим, малорухомим, в’язким, деталізованим, конкретним. Думки фіксуються на дрібницях. Хворий не може відокремити головне від другорядного. Погіршується пам’ять, випадають окремі слова, внаслідок чого мова стає збіднілою і одноманітною. Інтереси поступово звужуються і зосереджуються на соматичній сфері. Втрачаються наукові, громадські та професійні інтереси. Процес розривається поступово, концентрично. Характерне для епілепсії.

Недоумство лакунарне – тип недоумства, що характеризується зниженням пізнавальної діяльності. Переважає розлад пам’яті та уваги. Ядро особистості, критика та поведінка довго залишаються незмінними. Спостерігається найчастіше при осередковому ураженні головного мозку.

Недоумство тотальне – тип недоумства, що характеризується повним зниженням усіх форм пізнавальної діяльності. Проявляється слабкістю інтелекту, пам’яті, уваги, зниженням почуттів, насамперед вищих, а також волі. Знижується рівень суджень, порушуються критика, поведінка та ядро особистості хворого. Спостерігається при

старечому недоумстві, прогресивному паралічі та інших недугах.

Недоумство транзиторне – тип недоумства, що характеризується слабкістю пізнавальної діяльності. Патологія розвивається повільно внаслідок інтенсифікації деструктивного процесу. Функціональні порушення вищої нервової діяльності демонстративні, глибокі. Розвивається на тлі зниження енергетичного потенціалу. Попри відсутність розладів пам’яті, достатній рівень формальних знань, хворий повністю соціально дезадаптований, неспроможний до будь-якої практичної діяльності. Порушення єдності психічних процесів супроводжується бездіяльністю. Характерний для шизофренії (шизофренічне недоумство).

 

Астенічні стани.

Астенічний стан є частим варіантом дебюту шизофренії. При цьому характерні поглиблення астенічного синдрому, менша його залежність від умов життя хворого. Фізичний компонент астенії: чітко виражені елементи апатії, гіпобулії, емоційного збіднення.

Астенічний синдром у структурі відповідної форми психопатії характеризується постійністю, посилюючись під впливом інтеркурентних шкідливих чинників. У межах органічних, особливо при травматичних ураженнях мозку, він характеризується експлозивністю, вибуховістю афекту із швидким виснаженням, чіткими вегетативними та мнестичними порушеннями.

 

Клінічна класифікація

За МКХ-10

· F70 – незначна розумова відсталість

· F71 – помірна

· F72 – тяжкий ступінь

· F73 – глибока розумова відсталість

За традиційною вітчизняною класифікацією розрізняють дебільність (незначна розумова відсталість), імбецильність (помірна і тяжка) та ідіотію (глибока розумова відсталість).

Пацієнти з легким недоумством оволодівають мовою з деякою затримкою і можуть нею користуватися в повсякденному житті. Адаптивні здібності на побутовому рівні також досить розвинені. Вони можуть обслуговувати себе, набувати нескладних практичних навичок. Але вони не здатні вчитися в звичайній школі через слабкість абстрактного і теоретичного мислення, відставання у формуванні понять, суджень і смислових зв'язків.

За помірного недоумства повільно розвивається мова. Пацієнти не зовсім розуміють інших, їм нелегко оволодіти навичками щодо самообслуговування, тому більшість із них потребує догляду. Засвоюють тільки ази письма й читання. Трудові навички також обмежені.

Тяжке недоумство характеризується чіткішими порушеннями моторної функції або іншими клінічно значущими органічними стигмами.

У разі глибокого недоумства рухливість обмежена, хворі не здатні контролювати фізіологічні акти. Мова збіднена, словникового запасу немає або складається з окремих слів, але можлива елементарна невербальна комунікація. Пацієнти потребують догляду.

Предмет та задачі психіатрії. Основні принципи сучасної психіатрії.

Психіатрія – це медична наука, яка вивчає порушння психічної діяльності, їх клінічні прояви, особливості протікання, етилогії та патогенезу, епідемології та інше.

Задачі психіатрії:

• Діагностика психічних розладів
• Вивчення клініки, етіопатогенезу, протікання та результат психічних захворювань
• Вивчення епідеміології психічних розладів
• Дослідженя впливу ліків на патоморфоз психічних захворювань
• Розробка методів лікування психічних патологій
• Розробка методів реабілітації хворих з психічними захворюваннями
• Розробка методів профілактики психічних патологій серед населення
• Питання організацій психіатрічної допомоги населенню

Структура психіатрії:

• Загальна психопатологія – вивчає основні закомонірності етіпатогенезу, клініки, діагностики, терапії та профілактики психічних розладів
• Спеціальна психіатрія – вивчає окремі психічні захворювання
• Вікова спихіатрія
• Організаційна психіатрія
• Судова психіатрія – вирішує питання осудності та дієздатності
• Психофармакотерапія – займаєтся розробкою та вивченням дії на психіку лікарських речовин
• Соціальна психіатрія
• Наркологія – вивчає вплив психоактивних речовин на стан людини
• Транскультуральна психіатрія – займаєтся порівнянями психічної патології у різних країнах, культурах
• Ортопсихіатрія – розглядає психічні розлади с точки зору різних дисциплін
• Біологічна писхіатрія
• Сексологія
• Суіцидологія
• Військова психіатрія – вивчає посттравматичні розлади, психопатологію воєного часу
• Екологіна психологія – вивчає вплив екологічних факторів на психіку
• Психотерапія