Розрахунки, які виконані із застосуванням ПЕОМ

З метою скорочення непродуктивних витрат часу та підвищення точності настійно рекомендується розробки розрахункового характеру виконувати у кваліфікаційних роботах із застосуванням ПЕОМ.

При використанні ПЕОМ у тексті наводяться постановка завдання та його рішення на ПЕОМ. При цьому:

– якщо було використано самостійне програмування, у тексті або у додатках наводять відповідну програму;

– якщо програму було складено сумісно з математиком-програмістом, у тексті наводять те ж саме, що й у першому випадку, та за допомогою зноски указують посаду, прізвище, ім’я та по батькові того, хто приймав участь у роботі;

– якщо була використана стандартна програма, у тексті вказують джерело, звідки вона взята, а саму програму не наводять. При цьому треба звернути увагу на легальність використання такої програми (її відкритість, наявність відповідної ліцензії, використання «демоверсії» тощо).

Усі вихідні дані, які були використані для розрахунків на ПЕОМ, наводять у тексті.

Якщо виконано одноразовий розрахунок, його результати наводять в тексті в зручному для аналізу вигляді, а оригінал машинного документа можна відобразити у вигляді додатка.

Правила оформлення пояснювальної записки

 

Загальні вимоги

 

Пояснювальна записка, як правило, виконується українською мовою. За рішенням випускової кафедри в разі відповідного обґрунтування вона може бути написана іншою мовою. В цьому випадку титульний аркуш, резюме, завдання та відомість кваліфікаційної роботи оформлюються українською мовою.

Пояснювальну записку, як правило, виконують машинним (за допомогою комп’ютерної техніки) способом на одному боці аркушів білого паперу формату А4 (210х297 мм). Допускається за необхідності використання аркушів формату А3 (297х420 мм). Основний колір тексту – чорний. Допускається включати кольорові ілюстрації, а також ілюстрації, виконані копіюванням.

Текст пояснювальної записки виконують шрифтом Times New Roman; інтервал 1,5; розмір 14 пт з додержанням таких розмірів полів: ліве – 25…30 мм, верхнє і нижнє – приблизно 20 мм, праве – 10…15 мм.

Помилки та графічні неточності, якщо їх не більше 5 на сторінці, допускається виправляти підчищенням або білою фарбою з розміщенням на тому ж місці або між рядками виправленого тексту (формули). Колір виправлення має бути таким же, як і вся записка.

Прізвища, назви установ, організацій, фірм та інші власні назви у пояснювальній записці слід наводити мовою оригіналу. Допускається відображати власні назви і назви організацій у перекладі на мову пояснювальної записки, додаючи (при першому згадуванні) оригінальну назву.

Скорочення слів і словосполучень, які наводяться у пояснювальній записці, повинні відповідати чинним стандартам з бібліотечної та видавничої справи, а також – наведеному раніш «Переліку умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів».

Розділи і підрозділи повинні мати заголовки. Пункти і підпункти можуть мати заголовки.

Заголовки структурних елементів пояснювальної записки і заголовки розділів слід розташовувати посередині рядка і друкувати великими літерами без крапки в кінці, не підкреслюючи. Перенесення слів у заголовках розділів не допускається.

Структурні елементи пояснювальної записки «РЕЗЮМЕ», «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ», «ВСТУП», «ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ», «ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ» друкують великими літерами, не нумерують, а їх назви є заголовками структурних елементів.

Заголовки підрозділів, пунктів і підпунктів пояснювальної записки слід починати з абзацного відступу і друкувати маленькими літерами, крім першої великої, не підкреслюючи, без перенесення слів і без крапки в кінці. Якщо заголовок складається з двох і більше речень, їх розділяють крапкою.

Абзацний відступ повинен бути однаковим упродовж усього тексту пояснювальної записки і дорівнювати п’яти знакам.

Відстань між заголовком і подальшим чи попереднім текстом має бути не менше, ніж один рядок. Відстань між рядками заголовка, а також між двома заголовками приймають такими, як у тексті.

Не допускається розміщувати назву розділу, підрозділу, а також пункту й підпункту в нижній частині сторінки, якщо після неї розміщено менше, ніж два рядки тексту.

 

Нумерація сторінок пояснювальної записки

 

Сторінки слід нумерувати в їх правому верхньому куті арабськими цифрами без крапки в кінці, додержуючись наскрізної нумерації упродовж всього тексту пояснювальної записки, включаючи додатки. Ілюстрації та таблиці, які розміщені на окремих сторінках, включають до загальної нумерації сторінок пояснювальної записки.

Титульний аркуш включають до загальної нумерації сторінок пояснювальної записки. Завдання враховують як дві сторінки. Номер сторінки на титульному аркуші, завданні, відомості кваліфікаційної роботи та резюме не проставляють, але враховують. Першою пронумерованою сторінкою є «ЗМІСТ».

Нумерація розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів

 

Розділи, підрозділи, пункти, підпункти пояснювальної записки слід нумерувати арабськими цифрами. Цифрове позначення структурного елемента відокремлюють від його назви пробілом.

Розділи пояснювальної записки повинні мати порядкову нумерацію в межах викладення суті пояснювальної записки і позначатися арабськими цифрами без крапки, наприклад: «1 АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД» і т.д.

Підрозділи повинні мати порядкову нумерацію в межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, відокремлених крапкою. Після номера підрозділу крапку не ставлять, наприклад: «1.1 Методики, що використані».

Пункти повинні мати порядкову нумерацію в межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з номера розділу, порядкового номера підрозділу та порядкового номера пункту, відокремлених крапкою. Після номера пункту крапку не ставлять, наприклад, «1.1.1»; «1.1.2» і т.д.

Якщо текст поділяють тільки на пункти, їх слід нумерувати, за винятком додатків (див. нижче), порядковими номерами.

Номер підпункту складається з номера розділу, порядкового номера підрозділу, порядкового номера пункту і порядкового номера підпункту, відокремлених крапкою, наприклад, «1.1.1.1»; «1.1.1.2» і т.д. Після номера підпункту крапку не ставлять.

Якщо розділ або підрозділ складається з одного пункту, або пункт складається з одного підпункту, його нумерують за загальними правилами.

 

Ілюстрації

 

Ілюстрації (креслення, рисунки, графіки, схеми, діаграми, фотознімки тощо) слід розміщувати в пояснювальній записці безпосередньо після тексту по центру сторінки, на якій вони згадуються вперше, або, у разі недостатнього місця - на наступній сторінці. В останньому випадку «пусте» місце заповнюється текстом, який йшов після відповідної ілюстрації. На всі ілюстрації в пояснювальній записці, мають бути посилання.

Креслення, рисунки, графіки, схеми, діаграми, що розміщені в пояснювальній записці, мають відповідати вимогам стандартів «Єдиної системи конструкторської документації» та «Єдиної системи програмної документації». Дозволяється використовувати зображення, надруковані за допомогою комп’ютерних засобів.

На графіках, які містять експериментальні криві, слід наносити позначки результатів, які були одержані в дослідах. Бажано також наводити дані щодо розкиду експериментальних результатів та відповідну ймовірність.

Якщо на графік наносять сітку, тоді на координатних осях стрілки не ставлять. Якщо на графіку сітки немає, тоді осі повинні закінчуватися стрілками. На осях необхідно визначити параметри, які відображуються, з їх розмірностями. Якщо на осях є поділки, необхідно указати одиниці значень відповідних параметрів.

Фотознімки розміром менше за формат А4, мають бути наклеєні на аркуші білого паперу формату А4.

Ілюстрації нумерують арабськими цифрами у порядку в межах розділу, за винятком ілюстрацій, наведених у додатках (див. підрозділ 5.2.11 наявного посібника). Номер ілюстрації складається з номера розділу (не підрозділу!) і порядкового номера ілюстрації, відокремлених крапкою. Наприклад, «Рисунок 3.2» – це другий рисунок третього розділу. Якщо в пояснювальній записці вміщено тільки одну ілюстрацію, її нумерують за загальними правилами.

Кожна ілюстрація позначається словом «Рисунок», яке разом з його номером, тире і назвою ілюстрації розміщують після пояснювальних даних, наприклад, «Рисунок 3.1 – Схема розміщення обладнання».

Між ілюстрацією та основним текстом повинен бути відступ в один рядок. За необхідності, між ілюстрацією та її назвою розміщують пояснювальні дані, наприклад, масштаб та укрупнення при роздруківці металографічних структур, пояснення позицій схеми і т.ін.

Якщо ілюстрація не вміщується на одній сторінці, можна переносити її на інші сторінки, вміщуючи повну назву ілюстрації тільки на першій сторінці, пояснювальні дані – на кожній наступній сторінці під відповідним фрагментом ілюстрації, під яким позначають, наприклад, «Рисунок 3.1, аркуш 2».

При першому посиланні в тексті на рисунок рекомендується вказати його повний номер, наприклад, «(рисунок 5.1)», при повторному посиланні – додавати «див.» та скорочену позначку рисунка, наприклад, «(див. рис. 5.1)».

Приклад оформлення ілюстрацій наведено в Додатку Л.

 

Таблиці

 

Цифровий матеріал, як правило, оформлюють у вигляді таблиць відповідно до рисунка 5.2.

Таблицю слід розташовувати по центру сторінки безпосередньо після тексту, в якому вона згадується вперше, або, у разі недостатнього місця - на наступній сторінці. В останньому випадку «пусте» місце заповнюється текстом, який йшов після відповідної таблиці. На всі таблиці мають бути посилання в тексті пояснювальної записки.

 

Таблиця ____ – _________________________

Номер Назва таблиці

			Головка
					таблиці

Боковик Графи (колонки)

(графа для заголовків рядків)

 

Рисунок 5.2 – Приклад побудови таблиці

 

Таблиці слід нумерувати арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу (не підрозділу!), за винятком таблиць, що наводяться в додатках (див. підрозділ 5.2.11 наявного посібника). Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, відокремлених крапкою. Наприклад, «Таблиця 2.1 – Результати вимірювання тиску» - це перша таблиця другого розділу. Якщо в пояснювальній записці одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.

Таблиця повинна мати назву, яку пишуть малими літерами (крім першої великої) і вміщують над таблицею. Назва має бути стислою і відповідати змісту таблиці.

Якщо рядки або графи таблиці виходять за межі формату сторінки, таблицю можна поділяти на частини, розміщуючи одну частину під другою, або поруч, або переносячи частину таблиці на наступну сторінку. При цьому, в кожній частині таблиці повторюють її головку і боковик (див. рис. 5.2). Допускається, якщо таблиця не вміщується на форматі А4, використання аркушів форматом А3 та ін., які мають висоту формату А4 (297 мм).

При поділі таблиці на частини допускається її головку або боковик заміняти відповідно номерами граф чи рядків. При цьому, крім назв, нумерують арабськими цифрами графи та (або) рядки у першій частині таблиці.

Слово «Таблиця___» вказують один раз зліва над першою частиною таблиці; над іншими частинами пишуть: «Продовження таблиці ___», а над останньою частиною – «Закінчення таблиці____» із зазначенням номера таблиці. Після цього напису рядок пропускати не потрібно.

Заголовки граф таблиць починають з великої літери, а підзаголовки – з малої, якщо вони складають одне речення із заголовком. Підзаголовки, що мають самостійне значення, пишуть з великої літери. В кінці заголовків і підзаголовків таблиць крапки не ставлять. Заголовки і підзаголовки граф указують в однині.

Якщо текст таблиці повторюється і складається з одного слова, тоді допускається замінити його лапками, якщо – з двох і більше слів, тоді при першому повторюванні його заміняють словами «Те саме», а подальше - лапками. Не допускається ставити лапки замість цифр, знаків, математичних і хімічних символів, що повторюються. У графах таблиці, де даних немає, ставлять прочерк.

 

Переліки

 

Переліки, за потреби, можуть бути наведені всередині пунктів або підпунктів. Перед переліком ставлять двокрапку.

Перед кожною позицією переліку слід ставити малу літеру української абетки з дужкою, або, не нумеруючи – дефіс (перший рівень деталізації).

Для подальшої деталізації переліку слід використовувати арабські цифри з дужкою (другий рівень деталізації).

 

Приклади:

а) ручне формування: 1) по моделях в опоках; 2) по моделях в ґрунті; 3) по шаблонах; 4) по каркасних моделях; 5) у стрижнях; б) машинне формування: 1) піскометами; 2) на пневматичних машинах.

- ручне формування: 1) по моделях в опоках; 2) по моделях в ґрунті; 3) по шаблонах; 4) по каркасних моделях; 5) у стрижнях; - машинне формування: 1) піскометами; 2) на пневматичних машинах.

 

Переліки першого рівня деталізації пишуть малими літерами з абзацного відступу, другого рівня – з відступом відносно місця розташування переліків першого рівня, як це показано у наведеному вище прикладі.

 

Примітки

 

Примітки вміщують до пояснювальної записки за необхідності пояснення змісту тексту, таблиці або ілюстрації.

Примітки розташовують безпосередньо після тексту, таблиці, ілюстрації, яких вони стосуються.

Одну примітку не нумерують.

Слово «Примітка» пишуть з великої літери з абзацного відступу, не підкреслючи; після слова «Примітка» ставлять крапку і з великої літери у тому ж рядку подають текст примітки.

Приклад:

«Примітка. Точність вимірювань становила 10%».

 

Декілька приміток нумерують послідовно арабськими цифрами з крапкою. Після слова «Примітки: ставлять двокрапку і з нового рядка з абзаца після номера примітки з великої літери подають текст примітки.

Приклад:

Примітки:

1._________________________________________________________________________________________________________________________________.

2._________________________________________________________________________________________________________________________________.

 

Виноски

 

Пояснення до окремих даних, наведених у тексті або таблицях, допускається оформляти виносками.

Виноски позначають надрядковими знаками у вигляді арабських цифр (порядкових номерів) з дужкою.

Нумерація виносок – окрема для кожної сторінки.

Знаки виноски проставляють безпосередньо після того слова, числа, символу, до якого дають пояснення, та перед текстом пояснення.

Текст виноски вміщують під таблицею або в кінці сторінки й відокремлюють від таблиці або тексту лінією довжиною 30…40 мм, проведеною в лівій частині сторінки.

Текст виноски починають з абзацного відступу і виконують з мінімальним міжрядковим інтервалом.

Приклад:

Цитата з тексту: «Поздовжню шорсткість¹⁾ зразків вимірювали за допомогою профілографа-профілометра моделі К–201».

Відповідне подання виноски:

«___________________

¹⁾ Поздовжньою шорсткістю вважали мікрорельєф у напрямі прокатки.»

 

Формули та рівняння

 

Формули та рівняння розташовують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині сторінки. Вище і нижче кожної формули або рівняння повинно бути залишено один вільний рядок.

Формули і рівняння слід нумерувати порядковою нумерацією в межах розділу.

Номер формули або рівняння складається з номера розділу (не підрозділу!) і порядкового номера формули або рівняння у розділі, відокремлених крапкою. Наприклад, «формула (1.3)» – це третя формула першого розділу.

Номер формули або рівняння зазначають на рівні формули або рівняння в дужках у крайньому правому положенні на рядку. Якщо в пояснювальній записці тільки одна формула чи рівняння, її нумерують за загальними правилами.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів, що входять до формули чи рівняння, слід наводити безпосередньо під формулою у тій послідовності, в якій вони наведені у формулі чи рівнянні. Якщо символ або коефіцієнт вже зустрічався у попередньому тексті, наводити його пояснення не треба.

Пояснення значення кожного символу та числового коефіцієнта слід давати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають з абзацу словом «де» без двокрапки. У цьому разі після формули або рівняння ставлять кому. Перед посиланням на саму формулу ставлять двокрапку.

 

Приклад фрагменту тексту з формулою:

«Тривалість заповнення ливарної форми визначають за формулою:

 

t , (5.1)

 

де s₁ – коефіцієнт, який ураховує рідиннотекучість сплаву та тип ливникової системи;

d – переважна або середня товщина стінки виливка, мм;

G – загальна маса виливка (з урахуванням маси ливниково-живлючої системи), кг».

 

Переносити формули чи рівняння на наступний рядок допускається тільки на знаках операцій, що виконуються, повторюючи знак операції на початку наступного рядка (коли переносять формули чи рівняння на знакові операції множення, застосовують знак «х»). У такому разі номер формули виставляють на рівні її останнього рядка.

Посилання

 

Посилання в тексті пояснювальної записки на джерела інформації слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, «... у роботах [1…4, 10]...».

Бажано у посиланнях зазначити номера сторінок літературних джерел, на яких міститься відповідний матеріал, наприклад, [3, с.15-20; 15, с.113-119;…].

При посиланнях на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, ілюстрації, таблиці, формули, рівняння, додатки зазначають їх номери.

При таких посиланнях слід писати: «... у розділі 4...»; «... дивись 2.1...» або «... див. 2.1...», або «... див. підрозділ 2.1...»; «... за 3.3.4...», «... відповідно до 2.3.4.1...»; «... на рис. 1.3...» або «... на рисунку 1.3...»; «... у таблиці 3.2...», «... (див. табл.3.2)...»; «... за формулою (3.1)...», «... у рівняннях (1.23)…(1.25)...», «... у додатку Б...» тощо.

Додатки

 

Додатки слід оформляти як продовження пояснювальної записки на її наступних сторінках, розташовуючи їх у порядку появи посилань на них у тексті пояснювальної записки.

Кожний додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, який розміщують вгорі малими літерами з першої великої літери симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої літери повинно бути написано слово “Додаток___” і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер ґ, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, «Додаток А», «Додаток Б» і т.д. Якщо пояснювальна записка містить лише один додаток, він позначається як «Додаток А».

За необхідності текст додатків може поділятися на розділи, підрозділи, пункти і підпункти, які слід нумерувати в межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначання додатка (відповідну літеру) і крапку. Наприклад, А.2 – це другий розділ додатка А; Г.3.1– це підрозділ 3.1 додатка Г; Д.4.1.2 – це пункт 4.1.2 додатка Д і т.д.

Ілюстрації, таблиці, формули та рівняння, що є у тексті додатка, слід нумерувати в його межах. Наприклад, «Рисунок Г.3» – це третій рисунок додатка Г; таблиця А.2 – це друга таблиця додатка А; формула (А.1) – це перша формула додатка А.

Якщо в додатку одна ілюстрація, одна таблиця, одна формула, одне рівняння, їх нумерують за загальними правилами.

При посиланнях на ілюстрації, таблиці, формули, рівняння, які розміщені у тексті додатка, рекомендується писати: «... на рисунку А.2...», «... в таблиці Б.3...», або «... в табл. Б.3...», «... за формулою (В.1)...», «... у рівнянні (Г.2)...».

Переліки, примітки і виноски в тексті додатків оформляють і нумерують за правилами, наведеними вище.

Джерела інформації, що цитують тільки в додатках, повинні розглядатися незалежно від тих, які цитують в основній частині пояснювальної записки, і вони повинні бути перелічені наприкінці кожного додатка в його переліку посилань.

Форма цитування, правила складання переліку посилань і виносок повинні бути аналогічними тим, що прийняті в основній частині пояснювальної записки. Перед номером цитати і відповідним номером у переліку посилань і виносках ставлять літеру позначення додатка.

Якщо у пояснювальній записці як додаток використовується документ, що має самостійне значення і оформляється згідно з вимогами до документа даного виду, його копію вміщують у пояснювальній записці без змін відносно оригіналу. Перед копією документа вміщують аркуш, на якому посередині друкують слово «ДОДАТОК___» і його назву (за наявності), праворуч у верхньому куті аркуша проставляють порядковий номер сторінки. Сторінки копії документа нумерують, продовжуючи наскрізну нумерацію сторінок пояснювальної записки (не займаючи власної нумерації сторінок документа).

У додатки кваліфікаційних робіт, які пов’язані з проектуванням, можуть бути вміщені специфікації.

Специфікації складають згідно з ГОСТ 2.106–96 на кожну складальну одиницю, наприклад, плану цеху, ливарну форму та ін.

Приклад заповнення окремої специфікації складального креслення наведено в додатку М.

Така специфікація містить розділи, які розташовують в наступній послідовності:

– документація;

– комплекси;

– складальні одиниці;

– деталі;

– стандартні вироби;

– інші вироби;

– матеріали;

– комплекти.

Наявність тих чи інших розділів визначається складом виробу, який специфікується. Назву кожного розділу дають у вигляді заголовка до графи «Назва» та підкреслюють. Допускається об’єднувати розділи «Стандартні вироби» та «Інші вироби». Запис виробів у цьому разі роблять як в розділі «Інші вироби».

До розділу «Документація» заносять документи, які складають основний комплект конструкторських документів виробу, що специфікується, наприклад, для технічного проекту – «Складальне креслення».

До розділів «Комплекси», «Складальні одиниці» та «Деталі» заносять комплекси, складальні одиниці та деталі, які безпосередньо входять до виробу, що специфікується.

До розділу «Стандартні вироби» записують вироби, які застосовують згідно з нормативними документами:

а) міжнародного та регіонального рівнів:

1) «ISO» – стандарт міжнародної організації із стандартизації;

2) «EN» – євронорми;

3) «ГОСТ» – міждержавний стандарт;

б) національного рівня:

1) «ДСТУ ISO» - національний стандарт, гармонізований з відповідним міжнародним документом;

2) «ДСТУ EN» - національний стандарт, гармонізований з відповідним європейським документом;

3) «ДСТУ ГОСТ» – національний стандарт, гармонізований з відповідним міждержавним документом;

4) «ДСТУ» – національний стандарт;

5) «ДСТУ–П» – пробний стандарт;

6) «ДК» – державний класифікатор;

в) інших рівнів:

1) «ГСТУ» – галузевий стандарт України;

2) «СОУ» – стандарт організації України;

3) «СТУ» – стандарт наукового, науково-технічного або

інженерного товариства чи спілки.

У межах кожної категорії стандартів запис рекомендується робити по групах виробів, що поєднуються за їх функціональним призначенням (наприклад, підшипники, кріпильні вироби, електротехнічні вироби і т. ін.), в межах кожної групи – в абетковому порядку назв виробів, в межах кожного найменування – в порядку зростання позначень стандартів, в межах кожного позначення – в порядку зростання основних параметрів або розмірів виробу.

До розділу «Інші вироби» вносять вироби, які застосовані не за основними конструкторськими документами («ТУ У» – технічні умови України; «ТУ» – галузеві технічні умови; «ДСТУ–Н» – настанова, правила, звід правил, кодекс усталеної практики).

До розділу «Матеріали» вносять всі матеріали, які безпосередньо входять до виробу, що специфікується. Матеріали записують за видами у такій послідовності:

– метали чорні;

– метали кольорові;

– пластмаси, композиційні та пресовані матеріали;

– паперові та текстильні матеріали;

– лісоматеріали;

– гумові та шкіряні матеріали;

– мінеральні, керамічні та скляні матеріали;

– лаки, фарби, нафтопродукти та хімікати;

– інші матеріали.

У межах кожного виду матеріали записують в абетковому порядку найменувань, а в межах кожного найменування – за зростанням розмірів або інших технічних параметрів.

До розділу «Матеріали» не записують матеріали, необхідна кількість яких не може бути визначена конструктором за розмірами елементів виробу і внаслідок цього встановлюється технологом. До таких матеріалів відносяться, наприклад: фарби, мастила, електроди та ін. Вказівку про застосування таких матеріалів дають у технічних вимогах на полі креслення.

Графи специфікації заповнюють таким чином:

а) до графи «Формат» вносять формат документа, позначення якого записують до графи «Позначення». Для документів, які вписані до розділів «Стандартні вироби», «Інші вироби» і «Матеріали», графу не заповнюють;

б) до графи «Зона» вносять позначення зони, в якій знаходиться номер позиції складової частини, яка записується. Зони позначають сполученням цифр і літер, наприклад, 1А, 2А, 1В і т. ін. Якщо є номери позицій, які повторюються, тоді у графі «Зона» специфікації ставлять «зірочку», а до графи «Примітка» вносять всі зони;

в) до графи «Поз.» вносять порядкові номери складових частин, які безпосередньо входять до виробу, який специфікується, у послідовності запису їх у специфікації. Для розділів «Документація» графу не заповнюють;

г) до графи «Позначення» вносять позначення складального креслення за правилами рис. 5.1, наприклад, «7.090403.123456.03СК»;

д) до графи «Назва» вносять:

1) у розділ «Документація» тільки назву документа, наприклад, «Складальне креслення»;

2) у розділи «Складальні одиниці» та «Деталі» – вносять назви виробів. Для деталей, на які креслень немає, вказують назву та матеріал, а також розміри, необхідні для їх виготовлення;

3) у розділ «Стандартні вироби» – вносять назви та позначення виробів згідно зі стандартами на ці вироби;

4) у розділ «Матеріали» – вносять позначення матеріалів, які є у стандартах або технічних умовах на ці матеріали;

ж) до графи «К-сть» вносять:

1) для складових частин виробу, які записують до специфікації, кількість їх на один виріб, що специфікується;

2) у розділі «Матеріали» – загальну кількість матеріалів на один виріб із вказівкою одиниць вимірювання. Допускається одиниці вимірювання заносити до графи «Примітка» в безпосередній близькості від графи «К-сть»;

3) у розділі «Документація» графу не заповнюють;

к) до графи «Примітка» заносять додаткові відомості, наприклад, масу для деталей, на які немає креслень.

Для документів, які розроблені на двох і більше аркушах різних форматів, вказують позначення форматів, перед переліком яких проставляють знак “зірочки” з дужкою, наприклад, «*) А4, А3».

У нижній частині першого аркуша специфікації розміщують основний напис. Якщо специфікація розташовується на двох або більше сторінках, унизу кожної розміщують «основний напис другої сторінки».