Видиво большевизму у Достоєвського



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Видиво большевизму у Достоєвського



 

Рідко в світовій літературі можна знайти постать, повну таких суперечностей, як Федір Достоєвський. Рідко який москаль говорив своєму народові стільки імпертиненцій, і мабуть ні один не робив із свого народу такого ідола, як Достоєвський. Ніхто не був так свідомий душевного каліцтва свого народу, і ніхто як Достоєвський не вважав свій нарід - з таким переконанням - за нарід, що має "морально відродити світ". Ніхто так, як Достоєвський не приготував ментальність росіян до прийняття большевизму, - і Достоєвському ж належить блискуча сатира, більше! - грізна візія большевизму, якого точну, до деталей, фотографію дав нам мистець у своїм романі "Бєси".

Большевики люблять Достоєвського, але ненавидять його "Бєси", яких прихід він приповів своєму суспільству не лише щодо самого феномену, але й його дати - з точністю просто неймовірною. Один з персонажів "Бєсів", Шатов, каже: "кожний нарід є тільки нарід, доки має свого власного бога і виключає інших богів; доки вірить, що з допомогою свого бога він завоює і викоренить на землі всіх інших богів... Є лише один нарід "богоносець", це московський нарід". Власне ті "бєси", оті "шигальовці" (банда Шигальова) і являються у Достоєвського пророками цього народу "богоносця", предтечами нинішніх большевиків.

Яку систему державну задумують збудувати "бєси"? Точнісінько таку, яка тепер запроваджена большевиками в СССР. "Мене дуже дивує - каже Шигальов - що мої преміси і висновки є просто суперечні з моєю первісною, вихідною ідеєю. Виходячи з необмеженої свободи, я прийшов до необмеженого деспотизму". Достоєвський, отже, передбачав це логічне закінчення тоталітарної большевицької революції; передбачав, що прокламування нездержної жодною внутрішньою дисципліною революції мусить привести до дисципліни палиці і кулі "в затилок". Як же ж виглядатиме устрій, спрагнений "шигальовцями"? Він проектує, як "остаточне рішення (соціальної) проблеми, розподіл людськости на дві нерівні частини. Одна десята заживатиме повної свободи і матиме нічим необмежену владу над рештою дев'ятьма десятими. Ця решта має зректися всякої індивідуальности і стати, що так скажу, чередою, а через повне підчинення, за кілька поколінь, осягне стану первісної невинности, щось як в Едемськім саді, хоч в усякім разі, вони будуть мусити працювати" - в тім земнім раю... Хіба це не геніальне видиво того, що наступило тепер? Хіба це не яскравий образ большевицького "раю", з його "одною десятою" партійців, що мають повну свободу - і рештою, мільйонами рабів, над якими партія має "необмежену владу"?

Крайній абсолютизм, отже, в секторі політичнім. А в соціальнім? В соціальнім секторі мусить бути повна рівність. Бо "у череді мусить бути рівність. Єдине, що світ наш потребує, - це дисципліна... Ми все зведемо до одного знаменника! Повна рівність! Повне позбавлення всякої індивідуальности!"

Ніщо не сміє вибиватися понад рівень пересічности. Коли "бєси" в своїм "раю" потребують техніків, панів і рабів, - то серед маси їм не потрібні індивідуальности, жодні вищі інтелекти. Тому шигальовці кажуть: "ми в зародку знищимо всяку геніальну людину... Великі інтелекти завше приносили більше шкоди ніж користи. Їх пішлеться на заслання або засудиться на смерть. Ціцеронові відітнемо язик, Копернікові виколемо очі, Шекспіра укам'януємо... Раби мусять бути рівними!" Ніщо і ніхто з рабів не сміє підноситися над загальним пересічним рівнем, отже - "спішіть, позамикайте церкви, скасуйте Бога, знищіть подружжя і право наслідування, готуйте ваші ножі!"

Коли ніхто з рабів не сміє порушувати засади рівности, не сміє перевищати пересічність інтелектуально, ані економічно (не сміє мати одідиченої власности), - то так само ніхто з них не сміє перевищати масу своїм моральним рівнем. Тому то, пише Достоєвський, - "вся суть російської революційної ідеї полягає в запереченню почуття чести. Для москаля почуття чести є непотрібний тягар і завше був ним впродовж всієї його історії. Проголошення одвертого права на безчестя притягне москаля скорше, ніж будь що інше". А один з "бєсів" ніби повторяє: "суть нашої віри лежить в негації чести, в одвертій обороні права бути безчесним". Тому - "ми запровадимо нечуване п'янство, нечувані убивства, нечуваний шпіонаж, нечувану корупцію"... Хіба це не дзеркало соціального устрою "найдемократичнішої країни світу"?

Так само як теперішні большевики, "бєси" ненавидять духову культуру і поклоняються ідолові матеріалізму. Один з персонажів роману, старий Верховенський, каже: "ентузіазм нинішньої молоді такий же ж широкий, як і за наших днів, тільки що змінилась ціль, до якої стримів той ентузіазм, один ідеал краси заступили другим. Вся трудність лежить у питанню, що гарніше, Шекспір чи чоботи, Рафаель чи нафта?" Шигальовці воліють чоботи і нафту, "земний рай", а "Сікстинська Мадонна, на їх думку, менш вартісна ніж склянка або олівець". Бачачи цей тріумф матеріалізму у шигальовців його часу, Достоєвський і малює собі їх майбутню революцію, як "революцію підлого раба, смердючого, нікчемного хама, який перший видряпається драбиною з ножицями в руках, щоби покраяти на кусники божественний образ великого ідеалу в ім'я заздрости, рівности й шлункової приємности"... Візія! Скільки бо чудових ідеалів, що високо горіли над людськістю, коли вона ще була - в Окциденті - християнською, пошматовано, подерто і зганьблено брудними чоботами большевицького хама...

Намалювавши точний образ комуністичного "раю", Достоєвський не помилився й щодо методів, способів його запровадження на землі. Про Шигальова каже одна з постатей роману: "Шигальов - фанатик щодо своєї любови до людськости, але не забувайте, що Фур'є, Кабе і Прудон виступали в обороні крайньо деспотичних потягнень", потрібних для осягнення соціалізму. Серед тих потягнень Шигальов передбачає масові убивства: "це буде такий вибух, така смута, яких світ ще ніколи не бачив. Росію вкриє темрява, земля плакатиме гірко за страченими старими вартостями і речами... Цього ми потребуємо, замість старої прийде нова, наша віра".

Другий спосіб осягнути катастрофу, а по ній свій "рай", бачать шигальовці в "перевихованню цілих поколінь"; "нам потрібно тепер погрузити в розпусту одне або два покоління, в потворну огидну розпусту, яка оберне людину в жорстоку, себелюбну, бридку гадюку. Ось що нам потрібно! І навіть більше, трохи свіжої крови, щоб до неї привикли". Але й це ще не все, шигальовці пропонують систему едукації, яка оберне людину в гада, пропонують "систему інтонування, кожний член суспільства шпіонує за другим і його обов'язок є доносити на других". Чи самий вираз "перевиховання" ("пєрєвоспітаніє") не позичений Достоєвським геніально з віддаленої від нього більш ніж півсотнею літ доби большевизму? Чи обернення людини, створеної по образу Божому, в худобу або гада, - не сталося, з проекту Шигальова, дійсністю Сталіна і Лєніна? Чи загальна деправація і взаємне шпіонування не стало наріжним каменем большевицької системи нині, так само як терор, масовий розлив крови?

Та Достоєвський бачив ще щось більше! Він не лише передбачав рабство народу під режимом "бєсів", не лише диктатуру однієї касти, партії, але й диктатуру одного тирана, новий революційний деспотизм одного червоного "царя". В своїм романі він пише про час, коли нова червона "аристократія", нова правляча кліка, ота "одна десята" повноправних тиранів - "почне зненацька поїдати один другого". Він передбачав неминучу періодичну "чистку" в партії "бєсів", коли вона прийде до влади, і - прихід червоного самодержця. Червона "аристократія" не потрапить бути достатньо деспотичною, а суспільність, де панує рівність, мусить правитися деспотією. Тому й прокламує один з "бєсів": "ми потребуємо колосальну деспотичну волю, що ніби як ідол, мала би стояти на якійсь фундаментальній, зовнішній підпорі". Цю фундаментальну підпору Шигальов і його банда знаходять в самодержавній, абсолютистичній волі одноособового диктатора. Цей "претендент" як він його зве, "об'явиться", червоний цар, і вони дають йому ім'я "Дмітрія-царевіча", себто Димитрія самозванця. І в цій назві Достоєвський передбачив глибший сенс большевицького перевороту і його остаточну ціль і логічне закінчення. Бо хто такі були в історії самозванці? Їх було досить: був перший, який видавав себе за сина Івана Грізного, забитого, як думали, царем Борисом; другий був - другий Димитрій самозванець, так званий "Тушинський вор"; був самозванцем вождь донських козаків-повстанців Омелько Пугачов, який називав себе царем Петром III, якого приказала замордувати, вступаючи на трон, його жінка Катерина II. Всі ті самозванці випливали по революціях або під час них, коли легітимний монарх або вмирав або був замордований, - щоб стати на чолі "народу" нібито проти "узурпатора". Самозванець був - так би мовити - "народним царем", царем видвигнутим зревольтованою масою. Новий деспот - отже в уяві російській - завше мав війти на трон по смерті старого, по революції... Всяку бо революцію уявляли собі москалі не інакше як зміну тиранії - однієї на другу, "кращу". Оцей закон російських революцій і передбачив влучно Достоєвський у виведеній в романі легенді нового червоного царя.

Мету революції "бєсів", укриті справжні пружини, контроверсію вихідної та декларативної точки і зовсім іншого, але в суті логічного закінчення її методи й характер, - усе це з геніальним провидінням передбачив Достоєвський, намалювавши нам огидний, збуджуючий відразу, образ грядучої катастрофи.

Один з персонажів роману в розмові з співбесідником, каже: "комуністи поділять історію на дві частини: від горили до знищення Бога, і від знищення Бога..." "До горили?" - перебиває співбесідник. Це є жах, що це явище, поява червоного царя-деспота, і вік горили, вік "бєсів", який бачив Достоєвський вже 50 літ перед їх приходом, - многі політики сучасности відмовляються бачити тепер, коли ті біси з яснозорої фантазії письменника зійшли на землю, щоб покрити її ганьбою і кров'ю.

 

P.S. Чи це значить, що Достоєвський був оборонцем західної культури проти орд московських варварів? Нічого подібного! Віконт де-Вогюе, який бував у Петербурзі, знав особисто Достоєвського - оповідає, як він ходив з ним вулицями Парижу і як Достоєвський - не без приємности - прирікав руїну сенської столиці, знищеної ордами "народа-богоносця"... А однією з основних рис вдачі цього народу є єднати в собі Івана Грозного і Лєніна, Петра і Сталіна, царських опричників ХVІ-го віку і большевицьких чекістів ХХ-го. Трагедія Заходу в тім, що він ніяк того не хоче зрозуміти.

Жовтень-грудень 1950 р.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; просмотров: 165; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.228.229.51 (0.011 с.)