Структурні зміни в економіці

Поняття продуктивності

Продуктивність передбачає ефективне використання всіх без винятку ресурсів: праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інфор­мації, часу — в процесі виробництва та реалізації товарів і послуг.

Теоретично продуктивність виражається, як правило, таким відношенням:
.
Продуктивність може бути також визначена як взаємозв’язок між кінцевими результатами і часом, витраченим на їх досягнення. Інколи продуктивність розглядають як більш інтенсивне використання таких ресурсів, як праця й капітал. Цей погляд для економічної практики прийнятний лише тоді, коли інтенсивність використання економічних ресурсів не перевищує її оптимального рівня.

Саме максимальний рівень продуктивності за інших рівних умов досягається тільки за оптимального рівня інтенсивності праці персоналу, а не його виснажливою працею. Це відбувається з таких причин.

По-перше, якщо рівень інтенсивності праці вище оптимального рівня, то працівник передчасно втомлюється і його особиста продуктивність у кінцевому рахунку буде нижчою того рівня, який був би досягнутий за оптимальної інтенсивності праці.

По-друге, надмірна інтенсивність праці негативно впливає на якість продукції, що означає падіння продуктивності.

По-третє, в умовах надоптимальної інтенсивності праці відбувається прискорене зношування робочої сили, що вимагає більш високих затрат на її відтворення.

По-четверте, інтенсивність праці, яка перевищує її оптимальний рівень, є однією з причин високого рівня травматизму та професійних захворювань.
Продуктивність є величиною комплексною, яка включає як екстенсивні, так і інтенсивні величини.

Поняття продуктивності все більше пов’язується з рівнем якос­ті кінцевої продукції та ресурсів, що використовуються, і самого процесу виробництва.

Отже, продуктивність як складна економічна категорія має інтегральну сутність. У зв’язку із цим її класифікують за такими сутнісними видами: економічна, соціально-економічна, еколого-економічна і чиста.

Економічна продуктивність характеризується відношенням відповідних результатів, отриманих у певній ланці економіки (ВВП, доданої вартості, товарної продукції тощо), до сукупних витрат.

Соціально-економічна продуктивність характеризується відношенням отриманих результатів у певній ланці економіки, зменшених на суму соціальних збитків, спричинених виробничими процесами, до загальних витрат.

Еколого-економічна продуктивність повинна визначатись з урахуванням шкоди, яка завдається виробничими процесами дов­кіллю, різноманітним видам флори й фауни, зменшує їх кількісні та якісні величини.

Отже, на основі цього зменшеного результату і повинна вимірюватись продуктивність. Чиста продуктивність характеризується відношенням отриманих результатів у певній ланці економіки, зменшених на величину соціальних і екологічних збитків, спричинених виробничими процесами, до загальних витрат.

 

2.3 Роль продуктивності у досягненні цілей суспільства

Продуктивність сприяє розширенню масштабів виробництва та зайнятості за рахунок зекономлених у результаті її зростання економічних ресурсів.

Важливим чинником оптимізації торговельного балансу є продуктивність. Справа в тому, що продуктивність значною мірою визначає конкурентоспроможність товарів на міжнародному ринку.

Якщо продуктивність зростатиме, то на одиницю ВВП витрачатиметься менше ресурсів, а відтак знижуватимуться ціни на споживчі товари, що означатиме зростання реальних доходів населення.

Отже, зростання продуктивності — важливий чинник стабільності цін та їх зниження, а відтак підвищення рівня життя населення. Зростання продуктивності праці, як і зростання продуктивності, є основою прискорення темпів зростання реальної заробітної плати і покращання рівня життя населення.

Реальний дохід на відпрацьовану людино-годину може збільшитись тільки тією мірою, якою збільшився реальний виробіток. Чим більше виробляється продукції на кожну відпрацьовану людино-годину, тим більше реального доходу може бути розподілено на ту ж відпрацьовану людино-годину.

Світова практика свідчить, що підвищення продуктивності праці і продуктивності повинно обов’язково супроводжуватися зростанням заробітної плати. Тільки в цьому разі не відбувається стагнації національного виробництва.

Оскільки реальне багатство нації, складовою якого є засоби її існування, збільшується тільки за рахунок зростання продуктивності, то потенційно це сприяє справедливому забезпеченню утриманців — хронічних хворих, непрацездатних, пристарілих.

Зростання продуктивності — це збільшення товарів і послуг за зменшення обсягу використання природних ресурсів, що означає підвищення рівня екологічності довкілля. Динаміка продуктивності як на макро, так і на мікрорівні значною мірою визначається економічною політикою уряду.

 

 

3.1 Матеріально-технічні («тверді») чинники продуктивності

Матеріальні ресурси. За стандартом бухгалтерського обліку № 9 «Запаси» п. 6 до матеріальних ресурсів слід відносити запаси предметів праці, які включають сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріали, що призначені для вироб­ництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва та адміністративних потреб, і наявність яких є необхідною умовою ритмічної роботи підприємства.

Основні фонди та виробничі потужності. Основні фонди — це матеріальні активи, або засоби виробництва, які беруть участь у створенні матеріальних благ, зберігають при цьому свою натуральну форму і переносять свою вартість на готовий продукт протягом виробничого циклу повністю або частково залежно від характеру їх зношування.

За видовою класифікацією основні фонди поділяються на:

1) будівлі. 2) споруди. 3) передавальні пристрої. 4) машини та устаткування. 5) транспортні засоби. 6) інструмент. 7) виробничий інвентар. 8) господарський інвентар

Технології. У сучасних умовах усі існуючі технології поділяються на дві групи: інформаційні та виробничі. На наш погляд, з усіх існуючих визначень суті інформаційної технології найточнішим є таке: «Інформаційна технологія — це комплекс методів і процедур, за допомогою яких реалізуються функції збору, передавання, оброблення, зберігання та доведення до користувача інформації в організаційно-управлінських системах з використанням обраного комплексу технічних засобів».

Інвестиції. Згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями вважаються всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Необхідно зазначити, що прибуток (дохід) та соціальний ефект при інвестуванні виробництва товарів і послуг досягаються, як правило, за рахунок зростання продуктивності.
Отже, інвестиції — це різноманітні фінансові, інтелектуальні, матеріально-технічні, сировинні, природні ресурси, що вкладаються в різні галузі економіки з метою підвищення продуктивнос­ті та одержання прибутку.
Власник ресурсів, що вкладає їх у той чи інший вид фінансово-економічної діяльності називається інвестором.

 

 

3.2 Соціально-організаційні («м’які») чинники продуктивності

Персонал. Персонал — це певна кількість людей, які виконують свої професійні та функціональні обов’язки, забезпечуючи продуктивну діяльність організації.

Керівники. До професійної групи «керівники» відносять керівників первинних підрозділів, структурних підрозділів вищого рівня, керівників підприємств незалежно від форм власності й видів діяльності.

Професіонали. До професійної групи «професіонали» відносять професії, що передбачають високий рівень знань у галузі фізичних, математичних, технічних, біологічних, агрономічних, медичних чи гуманітарних наук.

Фахівці. До професійної групи «фахівці» відносять працівників, які мають високий рівень знань в одній або в кількох галузях природознавчих, технічних чи гуманітарних наук. Професійні завдання та обов’язки фахівців полягають у виконанні спеціальних робіт з використанням знань відповідних наук.

Технічні службовці. Професія технічних службовців передбачає набуття ними відповідних знань у такому обсязі, який буде достатній для підготовки, збереження чи відновлення інформації та проведення обчислень. Професійні обов’язки технічних службовців зводяться до виконання секретарських функцій, роботи на комп’ютерах, запису та опрацювання цифрових даних, виконання операцій з грошового обігу, надання довідок, реєстрації чи передачі інформації тощо.

Винахід — це позитивний результат інтелектуальної праці людей у будь-якій техніко-технологічній галузі.

Корисна модель — інтелектуальний продукт розумової праці людини, який матеріалізується у вигляді машин, механізмів, при-ладів або їх окремих частин.

Промисловий зразок — це якісно новий результат інтелектуа-льної діяльності людей в галузі художньо-конструкторського оформлення зовнішнього вигляду промислового виробу. Промислові зразки призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб споживачів.

Товарні знаки та знаки обслуговування (українським законодавством визначаються як знаки для товарів і послуг) — це оригінальні позначки, зображені на товарах і послугах, що призначені для вирізнення одновидової продукції одних виробників від інших.

Фірмове найменування — це оригінальне та незмінне в часі, непов’язане з виробництвом товарів чи послуг позначення фірми.

Недобросовісна конкуренція — це така поведінка конкурента, яка не сумісна з правилами чесного ведення бізнесових справ, встановленими законодавчими та нормативними документами.

Суміжні права утворюють групу нематеріальних об’єктів і поділяються на три види: права виконавців; права виробників фонограм; права організацій мовлення.

Раціоналізаторська пропозиція — це вдосконалення будь-яких техніко-технологічних систем, що ведуть до підвищення їх-ньої віддачі, поліпшення умов праці, приносить позитивний соці-альний чи екологічний ефекти.

Комерційна таємниця — це будь-яка інформація, пов’язана з виробничо-комерційною діяльність підприємства, розголошення якої негативно впливає на його конкурентоспроможність, а від-так призводить до зниження продуктивності.

Нематеріальні активи — це нормативні документи, які захи-щають права фізичних та юридичних осіб щодо володіння ними різноманітних об’єктів інтелектуальної власності. Юридичний захист об’єктів інтелектуальної власності полягає в тому, що не дозволяється їх використання сторонніми фізичними та юридич-ними особами без згоди їх власника.

Методи управління можна розглядати як способи впливу на системи з метою досягнення запланованих результатів. Стосовно будь-якого контингенту працівників на практиці застосовують переважно такі методи управління:

• економічні;

• соціально-психологічні;

• організаційні.

Організація праці. Організація праці — це таке поєднання в трудовому процесі діяльності працівників із засобами виробниц-тва, яке забезпечує високопродуктивне використання всіх задія-них у ньому виробничих ресурсів і при цьому негативно не впли-ває на здоров’я людей.

Організація виробництва. Організація виробництва — це система, яка передбачає високопродуктивне використання пра-цівниками всіх необхідних ресурсів — землі, капіталу, інформа-ції, часу для створення певних видів продукції, що користується платоспроможним попитом у споживачів.

3.3 Інтеграційні чинники продуктивності

Усі інновації можуть класифікувати за такими видами.

Технічні інновації — це поява нових інвестиційних та спожив-чих виробів, нових технологій, нових матеріалів тощо.

Економічні інновації — це практичне застосування нових еко-номічних методів управління будь-якою ланкою суспільного життя. Економічні інновації з’являються в системі планування, фінансування, ціноутворення, оподаткування, організації заробіт-ної плати тощо.

Соціальні інновації — це поява нових чинників, практичне за-стосування яких сприятливо впливає на психологічний та фізіо-логічний стан людини, активізує її діяльність, у результаті чого підвищується її особиста продуктивність.

Соціальні інноваційні чинники — це передусім забезпечення необхідного рівня безпеки праці, оптимізація санітарно-гігіє-нічних умов, високий рівень охорони здоров’я тощо.

Екологічні інновації — це все нове, впровадження якого у ви-робничу практику сприятливо впливає на навколишнє середови-ще, сприяє збереженню природи, її флори та фауни.

Юридичні інновації — це нові та змінені закони й розроблені на їхній основі якісно нові нормативно-правові документи, за-провадження яких у практику приносить окремим громадянам, підприємствам чи суспільству загалом певний техніко-еконо-мічний чи соціально-екологічний зиск.

Економічна безпека підприємства — це особливий вид його діяльності, спрямований на захист усіх своїх ресурсів (землі, капіталу, персоналу, інформації, матеріалів, фінансів) від внутрішніх та зовнішніх загроз, що зумовлює їхню максимальну віддачу. На економічну безпеку підприємства негативно можуть впливати:

• будь-які дії (як свідомі, так і несвідомі) фізичних та юриди-чних осіб;

• поява об’єктивних, незалежних від підприємства явищ та обставин (форс-мажорні обставини, погіршення кон’юнктури ри-нку для товарів і послуг даного підприємства).

 

 

Життєвий простір країни

Населення. Населення — це природно-історична сукупність людей, яка постійно змінюється як за кількісними, так і за якісними параметрами. Населення характеризується передусім рівнем свого відтворення.

Види поділяють на традиційний та сучасний. Для традиційного виду відтворення населення характерна як висока народжуваність, так і висока смертність.

Типи відтворення населення поділяють на розширений, простий, звужений.

Територія. Територія характеризується насамперед розмірами площі, яка визначається у квадратних кілометрах, а також густотою населення. Територія будь-якої країни характеризується також рівнем її придатності для постійного проживання населення (наявність родючих земель, водних ресурсів, пустель, якісні параметри клімату), відсутністю чи наявністю систематичних природних катаклізмів — землетрусів, тайфунів, вивержень вулканів, смерчів, повеней та ін.

Екологія. Екологія в буквальному значенні слова (походить від грец. oikos) означає «наука про житло, помешкання, місцеперебування». Рівень екологічності довкілля характеризується співвідношенням розмірів території, на якій зосереджена дика природа.

Земля й клімат. Земля — це багатство людей усього світу, їх життєвий простір. Клімат безпосередньо впливає на рівень національної продуктивності. Чим нижча середньорічна температура в країні, тим більше необхідно витрачати матеріальних ресурсів на досягнення таких же результатів, які досягаються в країнах із більш високою середньорічною температурою.

Природні багатства та природні ресурси. Природні багатства являють собою всю сукупність речей і сил природи, які можуть бути використані нацією для своїх потреб як на сучасному етапі, так і в перспективі її прийдешніми поколіннями. Природні ресурси — це та частина природних багатств країни, яка може бути використана нацією, її громадянами для задоволення своїх потреб на сучасному етапі.

Класифікація витрат

Усі витрати поділяють на дві великі групи: інвестиційні (пов’язані з капітальними вкладеннями) та поточні (операційні) витрати. Саме поточні витрати є фундаментальною основою виготовлення та реалізації товарів і послуг. Поточні витрати поділяються на циклічні та безперервні.

Циклічні витрати пов’язані з відповідними циклами виробництва, формуються протягом певного циклу виготовлення продукції і включають у себе витрати на придбання сировини й матеріалів, інструментів, на заробітну плату робітників, що безпосередньо займаються виготовленням продукції тощо.

Безперервні витрати не залежать від змін обсягів виробництва і пов’язані з оплатою праці вищого управлінського персоналу, утриманням основних виробничих фондів тощо.

Розрізняють загальні (сукупні) витрати і витрати на одиницю продукції.

Загальні витрати — це всі витрати, необхідні для випуску обсягу продукції за певний період.

Витрати на одиницю продукції обраховуються в серійному та масовому виробництві за певний період у середньому на одиницю виробу. Витрати на виріб в одиничному виробництві виступають як індивідуальні витрати.

Залежно від рівня однорідності витрати поділяють на елементні та комплексні.

Елементні витрати — це вихідні однорідні витрати, що мають однаковий економічний зміст. До елементних витрат відносять витрати на придбання матеріалів, оплату праці, соціальне страхування.

Комплексні витрати включають в себе окремі елементні витрати і тому за своїм складом є різнорідними.

Прямі витрати є базовою основою виготовлення будь-якого виду продукції, і тому їх з кожної одиниці продукції обраховують прямим додаванням.

Непрямі витрати — це витрати загальновиробничого характеру, безпосередньо непов’язані з виготовленням конкретних видів продукції.

Залежно від характеру зв’язку витрат з обсягами продукції, яка виготовляється, їх поділяють на постійні та змінні витрати.

До постійних можна віднести витрати, спрямовані на утримання та експлуатацію основних фондів, і в першу чергу її пасивної частини, на існуючу систему організації управління тощо.

Змінні витрати — це витрати, на величину яких впливає динаміка обсягів виробництва. Змінні витрати бувають пропорційними та непропорційними.

 

6.2 Кошторис виробництва та собівартість продукції

Згідно з чинним законодавством і нормативними матеріалами на підприємствах сукупні витрати поділяються на: валові витрати; кошторис виробництва; собівартість валової, товарної та реалізованої (проданої) продукції.

Кошторис виробництва. Щоб визначити величину витрат, необхідних для виготовлення певного обсягу продукції, складають кошторис виробництва на основі економічних елементів. До кошторису виробництва включають витрати незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції чи ні. Отже, кошторисні витрати не збігаються із собівартістю продукції. Кошторис виробництва складають на основі витрат, які за економічним змістом поділяються на такі елементи.

Матеріальні витрати, які включають в себе:

• сировину та матеріали, які є вихідною матеріальною основою виготовлення товарів і послуг;

• покупні вироби, необхідні для укомплектування продукції (двигуни, прилади тощо);

• покупні напівфабрикати (поковки, штамповки тощо);

• паливо та енергію зі сторони (електроенергія, газ, пара то-що);

• допоміжні матеріали (фарби, інструмент, кріпильні деталі та матеріали);

• послуги сторонніх підприємств та організацій;

• відрахування на геологорозвідувальні роботи, рекультивацію землі тощо.

Відрахування на соціальні потреби складаються із витрат на соціальне страхування, відрахувань до Пенсійного фонду тощо.

Амортизація основних фондів включає всю суму амортизаційного фонду на повне їх відтворення, яка обчислюється за встановленими нормами від їх балансової вартості.

До інших витрат відносять витрати різного призначення: оплата послуг зв’язку, обчислювальних центів, охорони; страхування майна; винагороди за винаходи та раціоналізаторські пропозиції; витрати, пов’язані із сертифікацією продукції; орендна плата тощо.

 

6.3 Система управління витратами

Система управління витратами являє собою механізм постійної оптимізації рівня витрат за їх ресурсними видами. Управління витратами є складовою системи управління продуктивністю на підприємстві.

Система управління витратами ґрунтується на функціональній та організаційній підсистемах. До організаційної підсистеми відносять: виявлення джерел економічних ресурсів; нормування і планування витрат за їх ресурсними видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зменшення витрат. Організаційними системами, як правило, керують відповідні функціональні підрозділи підприємств (відділи, бюро тощо).

Норми витрат — це максимально допустимі витрати ресурсів за даного організаційного та техніко-технологічного рівня виробництва. У процесі управління продуктивністю встановлюються допустимі витрати на одиницю певного виду продукції шляхом додавання граничних витрат ресурсів, що входять до її складу.

Місця витрат і центри відповідальності. Система управління витратами включає в себе такі елементи, як місця витрат і центри відповідальності.

Місця витрат — це витрачення ресурсів у певних підрозділах підприємства (виробничі дільниці, бригади, робочі місця).

Центри відповідальності — це структурні підрозділи підприємства, що відповідають за рівень витрат певних ресурсів. У практиці управління виходять із того, що місця витрат і центри відповідальності збігаються, хоча й не завжди це твердження справедливе.

Місця витрат і центри відповідальності класифікуються за функціональними та територіальними критеріями. Функціональний критерій передбачає зосередження витрат у певних функціональних сферах (система маркетингу, підготовка виробництва, матеріально-технічне постачання, система виробництва та управління). Територіальний критерій визначає місця витрат і центри відповідальності за структурними підрозділами підприємств (робочі місця, бригади, виробничі дільниці, цехи). Як правило, за центрами відповідальності формуються планові кошториси (планові витрати) і обраховуються фактичні витрати, а за територіальними місцями витрат, тобто виробничими підрозділами, визначається собівартість одиниці товарів або послуг. Це забезпечує високоефективний контроль за використанням ресурсів. Висока ефективність контролю не в останню чергу зумовлюється тією обставиною, що всі витрати у кожному центрі відповідальності поділяються на прямі та непрямі, змінні та постійні.

Поділ витрат на прямі та непрямі спрощує систему калькулювання собівартості продукції та одночасно забезпечує високу точність обрахунків. У зв’язку з цим нагадаємо, що прямі витрати безпосередньо відносять на товари і послуги центрів від-повідальності (місць витрат), а непрямі, виникають в таких центрах, розподіляються певним способом за окремими видами товарів і послуг. Щодо поділу витрат на змінні та постійні за центрами відповідальності (місцями витрат), то він має велике значення для формування гнучких кошторисів та аналізу діяль-ності структурних підрозділів, підприємства. Так, наприклад, на основі цієї диференціації витрат оперативно обраховуються кошториси для можливих обсягів виробництва продукції з метою визначення найбільш прийнятного з погляду економічної доцільності.

Потреби та ресурси

Під поняттям матеріальні потреби слід розуміти насамперед бажання споживачів придбавати й використовувати товари й послуги, які приносять їм корисність і задоволення. Їх перелік включає широкий спектр продуктів: житлові будинки, автомобілі, зубна паста, компакт-диски тощо.

Матеріальні потреби включають також потреби приватних підприємств та урядових відомств. Приватні підприємства прагнуть мати у своєму розпорядженні фабричні будинки, машини, вантажні автомобілі, склади, комунікаційні системи та ін., що дозволяє їм реалізувати виробничі цілі.

Уряд, відображаючи колективні потреби громадян країни або переслідуючи власні цілі, прагне будувати автостради, школи, лікарні, накопичувати військову техніку та зброю.

У своїй сукупності матеріальні потреби практично невтолимі або безмежні, а це означає, що матеріальні потреби в товарах і послугах повністю задовольнити неможливо.

Економічні ресурси — це всі природні, людські та створені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг. Вони включають у себе широке коло об’єктів: фабричні та сільськогосподарські будівлі, інструменти, машини, які використовуються у виробництві промислових товарів і продуктів сільського господарства, різноманітні засоби транспорту і зв’язку, землю та всілякі корисні копалини.

Класифікуються ресурси за такими категоріями:

• матеріальні ресурси — земля, або сировинні матеріали, і капітал;

• людські ресурси — праця та підприємницька здібність.

Категорії ресурсів. Земля. До поняття «земля» належать усі природні ресурси, всі «додаткові блага природи», які можуть застосовуватись у виробничому процесі.

Капітал. Поняття «капітал», або «інвестиційні ресурси», охо-плює всі вироблені засоби виробництва, тобто всі види інструментів, машин, обладнання, фабрично-заводські, складські, транспортні засоби.

Праця. Праця — це широке поняття, яке означає процес свідомої доцільної діяльності, в якому людина застосовує всі свої фізичні та розумові здібності для виробництва товарів і послуг.

Підприємницька здібність. Підприємницька здібність визначається такими характеристиками підприємця:

1) підприємець бере на себе ініціативу поєднання ресурсів зе-млі, капіталу й праці в єдиний процес виробництва товарів і послуг.

2) підприємець бере на себе важке завдання прийняття стратегічних рішень у процесі здійснення бізнесу, які визначають курс діяльності підприємства;

3) підприємець — це новатор, який має устремління запровадити в побут на комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології або нові форми організації бізнесу;

4) підприємець — це людина, яка завжди йде на ризик.

У капіталістичній системі підприємцю прибуток не гарантується. У результаті витрачених часу, зусиль чи здібностей він може отримати прибутки або зазнати збитків, а насамкінець може й збанкрутіти. Підприємець ризикує не тільки своїм часом, працею й діловою репутацією, а й вкладеними коштами — власними та своїх компаньйонів або акціонерів.

 

 

Економічні витрати й зміни

Розуміння економістами сутності витрат ґрунтується на факті рідкісності ресурсів та можливості їх альтернативного використання. Тому вибір певних ресурсів для виробництва якогось товару означає неможливість виробництва якогось альтернативного товару. Витрати в економіці безпосередньо пов’язані з відмовою виробництва альтернативних товарів і послуг.

Кількість інших продуктів, від яких потрібно відмовиться або якими потрібно пожертвувати, щоб одержати якусь кількість будь-якого іншого продукту, називається вміненими витратами виробництва цього продукту.

Точніше кажучи, економічні, або вмінені, витрати будь-якого вибраного ресурсу для виробництва товару дорівнюють його вартості, або цінності, за найкращого з усіх можливих варіантів використання. Така концепція витрат одержала яскраве втілення в кривій виробничих можливостей.

Внаслідок рідкісності виробничих ресурсів та межі, яку окреслює їх рідкісність перед виробничою діяльністю, сам обсяг виробництва обмежений. Саме рідкісність ресурсів зумовлює необхідність управляти ними в процесі виробництва, щоб мінімізувати їх витрачання та максимізувати результативність. Цей процес і виражається в зростанні продуктивності.

Зовнішні та внутрішні витрати фірми.

Якщо сума грошових надходжень перевищує економічні ви-трати фірми, то будь-який залишок накопичується в руках під-приємця.

Витрати на виробництво якого-небудь продукту даною фір-мою залежить не тільки від цін на ресурси, а й від технології та кількості ресурсів, необхідних для виробництва.

Постійні витрати. Постійними називаються такі витрати, ве-личина яких не змінюється залежно від зміни обсягів виробництва. Постійні витрати пов’язані із самим існуванням виробничого обладнання фірми, тому й мають бути оплачені, навіть якщо фір-ма нічого не виробляє.

Змінні витрати. Змінними називаються такі витрати, величи-на яких змінюється залежно від зміни обсягів виробництва. До них відносять витрати на сировину, паливо, енергію, транспортні послуги, більшість трудових ресурсів тощо.

Середні витрати, або витрати в розрахунку на одиницю продукції.

Середні загальні витрати (АТС) можна розрахувати шля-хом ділення суми загальних витрат на кількість виробленої про-дукції (Q) або ж шляхом складання AFC та AVC для кожного із десяти можливих обсягів виробництва. Тобто

Граничні витрати та гранична продуктивність.

 

 

Особливості вимірювання

Вимірювання продуктивності в обробній промисловості. В обробній промисловості зарубіжних країн, як правило, вимірюють сукупну та часткову продуктивність. Сукупна продуктивність залежно від поставлених цілей вимірюється на основі валового обсягу виробництва (товарна продукція) або на основі доданої вартості, які зіставляються із валовими витратами.

Часткова продуктивність вимірюється відношенням валового обсягу виробництва чи обсягу доданої вартості до чисельності працівників (робітників) або до відпрацьованих ними людино-годин.

Вимірювання продуктивності у сфері послуг. Основна складність у визначенні продуктивності працівників, зайнятих у сфері обслуговування, як відзначають спеціалісти, полягає у вимірюванні обсягів продукції та в приведенні різних витрат до загального знаменника.

Вартісний метод обчислення виходу продукції здійснюється на основі розрахунку поопераційних витрат.

Рівень продуктивності кожного виду діяльності може бути визначено відсотковим відношенням часу, витраченого на корисну та зайву працю.

У той же час, продуктивність у державних установах західних країн вимірюється здебільшого під час виконання внутрішніх виробничих операцій. Показники «внутрішньої» продуктивності державних установ використовуються для:

• визначення мети діяльності спеціалізованого урядового агентства;

• оцінки ресурсів;

• обґрунтування бюджету;

• розроблення необхідних організаційних змін та ініціатив ке-рівництва;

• оперативного контролю.

По суті, регулярна оцінка продуктивності, що здійснюється в цій установі США, є складовою управління соціальним забезпеченням. Необхідно зауважити, що визначення майбутніх заробітків персоналу та робочого навантаження на кожного члена колективу в будь-якій організації може бути визначено тільки на основі прогнозних оцінок щодо динаміки продуктивності. Обґрунтування бюджету також здійснюється з урахуванням темпів зростання продуктивності.

Продуктивність аналізується як складова виконання бюджету, а ресурси підлягають повторному перерозподілу, якщо запрограмовані показники продуктивності не досягнуті. Показники продуктивності використовуються для контролю та управління діяльністю периферійних відділень державних установ і для порівняння рівнів їх продуктивності.

Підхід Лоулора

Лоулор (Англія) виходить з того, що продуктивність є всеося-жним показником діяльності організації. Саме за допомогою часткових показників продуктивності, на його думку, необхідно постійно аналізувати соціально-економічний стан організації за такими п’ятьма напрямками:

• рівень досягнення цілей;

• рівень коефіцієнта корисної дії (ККД);

• рівень ефективності;

• ступінь порівнянності результатів;

• прогресивність тенденцій.

Поставлені цілі можуть бути досягнутими тільки тоді, коли загальний фонд ресурсів може задовольнити потреби даної організації.

Показник ефективності дозволяє порівняти досягнуті резуль-тати з потенційними результатами, які були б одержані, якщо ре-сурсами розпоряджалися більш раціонально. Це поняття включає досягнення запланованого обсягу продукції, що виробляється, на базі нової норми продуктивності.

Підвищення продуктивності потребує поєднання як збільшен-ня обсягів продукції, так і більш раціонального використання на-явних ресурсів. Це положення може бути проілюстроване такими чотирма пропорціями:

• фактичний обсяг продукції, що виробляється, віднесений до фактичних витрат виробництва (статус-кво);

• більш високий обсяг продукції, що виробляється, віднесе-ний до існуючих фактичних витрат виробництва;

• фактичний обсяг продукції, що виробляється, віднесений до більш низьких витрат виробництва;

• максимальний обсяг продукції, що виробляється, віднесений до мінімальних витрат виробництва.

Порівнянність показників організаційної діяльності вельми важлива, оскільки своє місце серед конкурентів організація може визначити тільки зівставленням результатів.

В організації показники продуктивності доцільно порівнювати за такими напрямами:

• порівняння існуючого економічного показника з базисним показником. Таке порівняння дасть можливість з’ясувати, наскільки краще чи гірше спрацювало підприємство у звітному періоді;

• порівняння економічних показників між однорідними виро-бничими одиницями — окремими працівниками, відділами, службами і т. д.;

• порівняння фактичного економічного показника з плановим.

Продуктивна праця на відміну від допоміжної праці — це така праця, яка безпосередньо спрямована на оброблення матеріалів і створює нову вартість. Поняття продуктивної праці є важливою частиною визначення продуктивності. Існують інші способи ви-мірювання продуктивності визначення продуктивності оборотно-го капіталу та матеріальних запасів.

Порівняння показників фірм

Порівняння показників фірм, або міжфірмові порівняння (МФП), як правило здійснюється зовнішньою організацією або консультантом. Це добровільний обмін інформацією щодо ви-трат, ефективності, ККД та інших даних між фірмами, які зайняті в одній сфері діяльності. Фірми однієї галузі надають свою інфо-рмацію на добровільній, але конфіденційній основі іншим органі-заціям — промисловим відділам, національним центрам продук-тивності, консультантам та ін. Фірми беруть участь у процесі міжфірмового порівняння для того, щоб визначити своє місце се-ред конкурентів і приймати своєчасні рішення щодо підвищення продуктивності та прибутковості.

Серед основних завдань МФП найважливішими є такі:

• ознайомити керівництво фірми з її економічними показ-никами порівняно з аналогічними показниками фірм-конкурентів;

• привернути увагу керівництва фірми до її слабких та силь-них місць;

• подати керівництву конкретну програму дій усього персона-лу фірми