Зовнішньосистемні акти спрямовані за межі апарату органів виконавчої влади, адресовані громадянам, іншим фізичним або юридичним особам, які не знаходяться в підлеглості органів, що їх видали

Нормативні акти та акти індивідуального призначення, їх підготовка та реалізація

За критерієм юридичної природи:

-нормативні,

- індивідуальні (іноді їх називають “ненормативні”, “правозастосовчі”) і

- змішані (комплексні).

Таке розмежування правових актів управління зумовлено виокремленням таких загальних функцій держави, в тому числі діяльності органів виконавчої влади, як правотворча (правоустановча) та правозастосовча функції.

1) Нормативні акти управління — це правові акти управління, які встановлюють, змінюють або скасовують правові норми. Нормативні акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування та не мають конкретного адресата. Саме у нормативних актах виявляється регулятивна роль адміністративного права.

Нормативні акти управління є найбільш містким вираженням реалізації виконавчої влади, оскільки саме через них відбувається підзаконна адміністративна нормотворчість. Нормативні акти встановлюють конкретні права, обов'язки, відповідальність учасників адміністративно-правових відносин. У них часто містяться обмеження і заборони, зумовлені специфікою сфери управління. Вони формують основи взаємодії різних суб'єктів управління (наприклад, шляхом встановлення певного адміністративно-правового режиму), передбачають юридичні гарантії забезпечення законності й дисципліни в управлінні.

В особливу категорію нормативних актів управління виокремлюються: акти, за допомогою яких затверджуються різні правила, положення, інструкції, що містять правові норми; акти, що втратили чинність, раніше видані акти чи їх окремі пункти. Вони, безумовно, є нормативними, хоч і мають в певному розумінні допоміжне значення. Зважаючи на це, окремі дослідники і називали їх актами нормативно-допоміжного значення.

2) Індивідуальні акти управління — це акти, які стосуються конкретних осіб, їх прав і обов'язків. Характерною рисою індивідуальних актів управління є їх очевидний правозастосовчий характер. Головне в цих актах конкретність, тобто вирішення з їх допомогою індивідуальних справ та питань щодо конкретних осіб (особи), виникнення персоніфікованих адміністративних правовідносин, зумовлених цими актами. Різновидом індивідуальних актів є правоохоронні, юрисдикційні рішення.

За юридичними наслідками індивідуальні акти можуть бути:

а) зобов'язуючими;

б) забороняючими;

в) правоуповноважуючими;

г) такими, які містять відмови.

Такі акти не тільки містять точно визначені й персоніфіковані юридичні приписи, а й завжди відіграють роль юридичних фактів, з якими пов'язуються виникнення, зміна та припинення конкретних адміністративно-правових відносин.

Говорячи про правозастосовчий характер індивідуальних актів управління, не можна применшувати їх певне регулююче значення. Адже індивідуальні акти на основі та в межах приписів, що містяться в нормативних актах, регламентують ті чи інші управлінські відносини. Але на відміну від нормативних актів, які регулюють будь-які управлінські відносини, індивідуальні акти управління завжди регулюють конкретно визначені відносини.

Адміністративний нормотворчий процес,стадії

Нормотворчий процес - це спеціальна організаційно-юридична діяльність уповноважених суб'єктів, яка становить систему регламентованих взаємозалежних процедур - самостійних, логічно завершених стадій і організаційно-технічних дій з ініціювання, підготовки, розроблення, розгляду та прийняття

стадії:

1) ініціатива щодо створення нормативно-правового акта;

2) підготовка проекту нормативно-правового акта;

3) обговорення проекту нормативно-правового акта;

4) прийняття нормативно-правового акта і набрання ним чинності

З урахуванням розмаїття статутних і регламентних норм місцевих рад що-до процесуальних питань нормотворення можна виокремити такі його загальні стадії:

1) ініціювання необхідності розробки й прийняття нормативно-правового акта (визначення предмета його регулювання, постановка цілі правового регулювання);

2) прийняття рішення про підготовку проекту нормативного акта;

3) розробка проекту правового акта; 4) попередній розгляд проекту акта;

5) офіційний розгляд радою проекту акта з дотриманням установлених процедур;

6) прийняття нормативно-правового акта, його оформлення, опублікування, набрання чинності. Деякі вчені виокремлюють громадське обговорення як факультативну стадію

іноді виділяють реєстрацію, оприлюднення…

Внутрішньосистемні організаційні акти

Внутрішні організаційні акти звернені до підлеглих за службою апаратів та співробітників. Вони покликані забезпечити регулювання діяльності тієї або іншої служби, тих чи інших співробітників цих органів. Наприклад, накази, статути,…

Підготовка адмін..-правового акта

1. Підготовка акта управління. Значна їх кількість готується і видається з ініціативи зацікавленого органу, але багато й з ініціативи суб’єктів виконавчої влади за дорученням вищих органів, за протестом прокурора, скаргами, заявами громадян.

Значний обсяг і неоднорідний зміст роботи, яку має виконати уповноважений орган, дає підстави виділити на цій стадії кілька етапів:

а)правова ініціатива – акт управління приймається, якщо є юридичні

та фактичні підстави його прийняття, коли в ньому є об’єктивна не

обхідність;

б)аналіз ситуації й варіантів правового впливу (на даному етапі з’ясо

вується фактичний стан справ та можливі варіанти розв’язання питань,

що виникли);

в)підготовка проекту акта управління (розроблення проекту покла

дається на орган, структурний підрозділ або окрему посадову особу; про

ект управлінського акта підлягає обговоренню, узгодженню та належно

му оформленню; проект акта вважається погодженим за наявності віз ке

рівників відповідного органу виконавчої влади).

Проект акта управління повинен перебувати у вільному доступі для ознайомлення та обговорення всіма зацікавленими особами. Обов’яз-ковість ведення органами виконавчої влади веб-сторінок та оперативного розміщення на них офіційної інформації про діяльність відповідних органів, чинних та скасованих нормативно-правових актів, проектів нор-мативно-правових актів з повідомленням про це засобів масової інформації була передбачена Указом Президента України

Прийняття та введення в дію

. Прийняття рішення. Окремі автори слушно зауважують, що чим більша підготовча робота була проведена на попередньому етапі, тим коротшою буде ця стадія1. В ній також можна виділити кілька процедур.

а) можливе обговорення та обов’язкове голосування в колегіальних органах (іноді рішення приймають «в робочому порядку» шляхом опитування, однак більшість актів управління приймається одноособове керівником органу виконавчої влади; тобто ключовим на даному етапі є підписання підготовленого проекту);

б)внесення змін до проекту: проект може бути визнаний таким, що

потребує доопрацювання, що передбачає розроблення нового, з урахуван

ням зауважень і вимог, висунутих у процесі обговорення й узгодження;

в)оформлення рішення – остаточне редагування проекту акта управ

ління, його підписання та присвоєння акту порядкового номера.

3. Доведення рішення до відома виконавців та зацікавлених осіб. Це є самостійна стадія роботи з актом. Вона може здійснюватися шляхом:

— персонального ознайомлення (усно, розісланням копій, повісток,

розвішуванням списків, ознайомлення під розписку тощо);

— опублікування в засобах масової інформації, у спеціальних видан

нях (збірниках, бюлетенях, газетах, журналах). Окремі неофіційні засоби

обнародування також досить часто використовуються: наприклад, виві

шування текстів документів у громадських місцях.

Вимоги нормотворчої техніки

Нормотворча техніка - сукупність юридично-технічних правил, прийомів, засобів і способів, використовуваних при створенні (формулюванні, впорядкуванні, оформленні) текстів законів, підзаконних актів, нормативно-правових договорів.

Правила нормотворчої техніки:

1) вимоги до форми (зовнішнього оформлення) нормативно-правового акта - наявність обов'язкових офіційних реквізитів: а) назва (заголовок) і вид документа, повна назва суб'єкта нормотворчості; б) дата, у разі потреби - місце прийняття нормативного акта; в) власний номер акта; г) грифи ("затверджено", "погоджено" тощо); ґ) підписи; д) посада і прізвище посадової особи, яка підписала нормативний акт; посада і прізвище уповноваженої посадової особи, яка скріпила підписом нормативний акт, - у випадках, передбачених конституцією і законом країни; е) реєстраційний номер/код нормативного акта, та включення його до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

2) вимоги до структури нормативно-правового акта (закону) - наявність таких структурних складових: а) п р е а м б у л и (у разі потреби); б) р у б р и к а ц і ї: частини (вони містяться, як правило, у кодексах: загальна і особлива частини); розділи (мають наскрізну порядкову нумерацію, що позначається римськими цифрами); глави (мають наскрізну порядкову нумерацію, що позначається арабськими цифрами); статті (мають наскрізну порядкову нумерацію, що позначається арабськими цифрами); частини і пункти в підзаконних актах (позначаються арабськими цифрами з крапкою і починаються з абзацу); пункти (позначаються буквою або арабською з маленької букви з дужкою); абзаци залежно від виду нормативного акта; в) п р и к и н ц е в і положення (у разі потреби); г) перехідні положення (у разі потреби); г) д о д а т к и (якщо вони існують). Структурна будова нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, передбачає поділ нормативного матеріалу за підрозділами; при цьому загальні норми і поняття, вживані в акті, містяться на його початку, а однорідні норми викладаються компактно у главах, розділах. Від структури закону (преамбула, розділи, глави, статті, частини статей, пункти, підпункти, прикінцеві положення; перехідні положення, додатки) відрізняється структура підзаконного акта (преамбула, розділи, підрозділи, пункти, підпункти, абзаци, додатки);

3) вимоги до змісту нормативно-правового акта: а) регулювання однорідних суспільних відносин; б) відповідність змісту акта його назві; в) відсутність прогалин; г) відсутність суперечностей усередині нормативного акта, а також колізій з іншими нормативними актами; д) переважання прямих приписів, зведення до мінімуму бланкетних норм і відсилань; винятків, приміток тощо.

4) вимоги до стилю і мови (стилістики) викладу нормативно-правового акта: чіткість, ясність, зрозумілість для адресатів, стислість, компактність, послідовність, стандартність (визначеність) формулювань, відповідність вимогам сучасної державної літературної мови та правилам її правопису, простота - відсутність художнього прикрашення виразів (фраз) і декларативних положень (метафор, епітетів, порівнянь, абревіатур, ненормативних слів і словосполучень), надмірної правової інформації (так званого нормативного "баласту") та ін. Стандартизованість формулювань надає особливої виразності нормативному стилю, відрізняє його від суто офіційно-ділового, додає йому наказового характеру.

До актів управління висуваються такі вимоги:

1) загальні вимоги, яким повинні відповідати всі акти управління, незалежно від того, ким і коли вони видаються, з якого питання, та які юридичні властивості вони мають. До них відносять вимоги оперативності актів, їх об'єктивної необхідності й виправданості на даний момент, наукової обґрунтованості, стабільності, відкритості, точності й повноти інформаційності.

2) додаткові, або спеціальні вимоги, що висуваються до деяких актів управління залежно від їхнього змісту та призначення. Тобто, законність актів управління і підзаконність актів управління.

3) організаційно-технічні вимоги, що так само, як і загальні вимоги, висуваються до всіх актів управління.

Вимоги нормотворчої техніки

Нормотворча техніка - сукупність юридично-технічних правил, прийомів, засобів і способів, використовуваних при створенні (формулюванні, впорядкуванні, оформленні) текстів законів, підзаконних актів, нормативно-правових договорів.

Правила нормотворчої техніки:

1) вимоги до форми (зовнішнього оформлення) нормативно-правового акта - наявність обов'язкових офіційних реквізитів: а) назва (заголовок) і вид документа, повна назва суб'єкта нормотворчості; б) дата, у разі потреби - місце прийняття нормативного акта; в) власний номер акта; г) грифи ("затверджено", "погоджено" тощо); ґ) підписи; д) посада і прізвище посадової особи, яка підписала нормативний акт; посада і прізвище уповноваженої посадової особи, яка скріпила підписом нормативний акт, - у випадках, передбачених конституцією і законом країни; е) реєстраційний номер/код нормативного акта, та включення його до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

2) вимоги до структури нормативно-правового акта (закону) - наявність таких структурних складових: а) п р е а м б у л и (у разі потреби); б) р у б р и к а ц і ї: частини (вони містяться, як правило, у кодексах: загальна і особлива частини); розділи (мають наскрізну порядкову нумерацію, що позначається римськими цифрами); глави (мають наскрізну порядкову нумерацію, що позначається арабськими цифрами); статті (мають наскрізну порядкову нумерацію, що позначається арабськими цифрами); частини і пункти в підзаконних актах (позначаються арабськими цифрами з крапкою і починаються з абзацу); пункти (позначаються буквою або арабською з маленької букви з дужкою); абзаци залежно від виду нормативного акта; в) п р и к и н ц е в і положення (у разі потреби); г) перехідні положення (у разі потреби); г) д о д а т к и (якщо вони існують). Структурна будова нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, передбачає поділ нормативного матеріалу за підрозділами; при цьому загальні норми і поняття, вживані в акті, містяться на його початку, а однорідні норми викладаються компактно у главах, розділах. Від структури закону (преамбула, розділи, глави, статті, частини статей, пункти, підпункти, прикінцеві положення; перехідні положення, додатки) відрізняється структура підзаконного акта (преамбула, розділи, підрозділи, пункти, підпункти, абзаци, додатки);

3) вимоги до змісту нормативно-правового акта: а) регулювання однорідних суспільних відносин; б) відповідність змісту акта його назві; в) відсутність прогалин; г) відсутність суперечностей усередині нормативного акта, а також колізій з іншими нормативними актами; д) переважання прямих приписів, зведення до мінімуму бланкетних норм і відсилань; винятків, приміток тощо.

4) вимоги до стилю і мови (стилістики) викладу нормативно-правового акта: чіткість, ясність, зрозумілість для адресатів, стислість, компактність, послідовність, стандартність (визначеність) формулювань, відповідність вимогам сучасної державної літературної мови та правилам її правопису, простота - відсутність художнього прикрашення виразів (фраз) і декларативних положень (метафор, епітетів, порівнянь, абревіатур, ненормативних слів і словосполучень), надмірної правової інформації (так званого нормативного "баласту") та ін. Стандартизованість формулювань надає особливої виразності нормативному стилю, відрізняє його від суто офіційно-ділового, додає йому наказового характеру.

До актів управління висуваються такі вимоги:

1) загальні вимоги, яким повинні відповідати всі акти управління, незалежно від того, ким і коли вони видаються, з якого питання, та які юридичні властивості вони мають. До них відносять вимоги оперативності актів, їх об'єктивної необхідності й виправданості на даний момент, наукової обґрунтованості, стабільності, відкритості, точності й повноти інформаційності.

2) додаткові, або спеціальні вимоги, що висуваються до деяких актів управління залежно від їхнього змісту та призначення. Тобто, законність актів управління і підзаконність актів управління.

3) організаційно-технічні вимоги, що так само, як і загальні вимоги, висуваються до всіх актів управління.