Валютний курс. Форми котирування валютного курсу. Види валютного курсу залежно від режиму його формування. Зв’язок валютного курсу з платіжним балансом.

Валюта є не лише засобом платежу, а й товаром, що купується і продається на валютному ринку. Тому вона має ціну, яка отримала назву «валютний курс» або «обмінний курс». Під терміном валютний курс в першу чергу розуміють ном. курс валюти, який відображає ціну однієї валюти, виражену через певну к-сть ін. валюти. Процес визначення ціни валюти, тобто валютного курсу, наз. валютним котируванням.

Є 2 способи котирування валюти: пряме (оцінювання од. іноземн. валюти через певну к-сть нац. валюти) і обернене (оцінювання од. нац. валюти через певну к-сть іноземн. валюти котирування). Курс валюти знах. в прямій залежності від попиту, в оберненій — від пропозиції.

Співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку в першу чергу відображ. стан торгов. відносин країни з рештою світу. Тобто на боці попиту стоїть експорт, а на боці пропозиції — імпорт. Якщо нац. експорт збільш., то це збільш. попит іноземців на вітчизн. валюту. Якщо зрост. нац. імпорт, то вітчизн. покупці збільш. пропозицію гривні, щоб задовольнити зростаючий попит на іноземну валюту.

Попит і пропозиція на валютному ринку залежать також від співвідношення між вітчизн. і світовою % ставками. Якщо % ставка в нашій країні зрост. порівняно зі світовою, то при інших незмінних умовах це збільш. попит на вітчизн. фін. активи (акції, облігації), а значить і попит на вітчизн. валюту. І навпаки. Іншим чинником, що визначає співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку, є інфляція.

На формування валютного курсу великий вплив справляє держава, яка визначає відповідний режим курсоутворення. Залежно від ступеня втручання держави в процес ринкового курсоутворення розрізняють два види валютних курсів: фіксований ( який уряд офіційно оголошує на фіксованому рівні або в межах «валютного коридору» і бере зобов’язання його підтримувати) і плаваючий (гнучкий) (який змінюється переважно від впливом попиту і пропозиції на валютному ринку).

Ном. курс відображ. спроможність валюти обмінюватися на ін. валюту. Тому, якщо ном. вартість нац. валюти зрост., то екон. суб’єктам даної країни потрібно менше цієї валюти для купівлі необхідної к-сті іноземн. валюти. І навпаки. Проте кінцевою метою обміну валют є забезпечення міжнар. обміну товарів. В цьому випадку мова має йти про її спроможність забезпечувати обмін вітчизн. товарів на іноземні. Оск. товари мають ціну, то це означає, що купівельна спроможність валюти залежить не лише від її обмінної спроможності, тобто ном. курсу, а й від співвідношення цін на товари торговельних партнерів. Обидва ці чинники враховує реальний валютний курс. Відповідно з прямим котируванням ном. курсу валюти її реальний курс: , де е — ном. валютний курс; є — реальний валютний курс.

Реальний валютний курс є індикатором, який відображ. умови торгівлі даної країни з ін. країнами. Якщо, наприклад, , то . За цих умов співставлена ціна товару за кордоном нижча від його внутр. ціни. Тому, з одного боку, вітчизн. покупцям даного товару вигідніше його імпортувати, ніж закуповувати у нац. виробників; з ін. боку, вітчизн. продавцям даного товару є вигіднішим його продаж на внутр. ринку, ніж експорт в ін. країни. Якщо , то . В цьому випадку навпаки.

Отже, між реальним валютним курсом і попитом на експорт спостерігається пряма залежність.

Валютний курс, що відображ. пропорцію, в якій вартість нац. валюти оцінюється лише через одну іноземн. валюту, наз. двостороннім валютним курсом. Але кожна країна має екон. відносини не з однією, а з багатьма країнами. Тому виникає необхідність оцінювати динаміку курсу нац. валюти по відношенню до певної сукупності валют. З цією метою застос. багатосторонній валютний курс — індекс нац. валюти, обчислений як середньозважена величина на базі індексів двосторонніх курсів валют основних торговельних партнерів країни за певний період. При цьому частка кожного торговельного партнера у кошику іноземн. валют визначається його часткою у зовн. товарообороті даної країни.

 

58. Валютні системи в розвитку.

Економіка кожної країни певним чином інтегрована в міжнар. економіку. Це стосується і нац. валют. Вони теж є елементами міжнар. валютної с-ми, в основі якої лежать загальновизнані правила, в тому, числі і правила курсоутворення. Сучасна міжнар. валютна с-ма виникла не зразу, а пройшла у своєму розвитку ряд етапів, для кожного з яких був притаманним різний режим курсоутворення.

1-ий — система золотого стандарту, який охоплює період з 1870-х рр до 1939 р. Згідно з цією с-мою курс нац. валюти визначався на основі золотого паритету, тобто з урахуванням офіційно встановленого золотого вмісту валют, що обмінювалися між собою.

За с-ми золотого стандарту нац. банки були зобов’язані обмінювати паперові гроші на відповідну к-сть золота. Але з розвитком міжнар. торгівлі, у зв’язку зі збільш. її обсягів та к-сті паперових грошей, для багатьох країн почали виникати труднощі щодо золотого забезпечення цих грошей. Тому з часом обмін паперових грошей на золото припинився.

2-ий — Бретон-Вудська валютна с-ма, принципи якої були закладені в угоді, підписаній 44 країнами у 1944 р. під час конференції у Бретон-Вудсі (США). За цією угодою всі країни запроваджували фіксований валютний курс до амер. долара за доп. фіксації в своїх валютах золотого вмісту. Кожна країна, визначаючи самостійно вміст золота в своїй валюті, вирішувала, яким має бути курс її валюти відносно амер. долара на умовах золотого паритету. Але на відміну від с-ми золотого стандарту від країн не вимагалося обмінювати свої валюти на золото.

С-ма золотофіксованих валютних курсів, що була запроваджена в Бретон-Вудсі, діяла до поч. 70-х рр ХХ ст.. У 1971 р. США офіційно оголосили про відмову від конвертації долара в золото. Головною причиною припинення існування Бретон-Вудської валютної с-ми стала нестабільність курсу амер. долара, за доп. якого визначався курс всіх ін. валют.

3-ій — Ямайська валютна с-ма, яка була започат. у 1976 р., коли члени Міжнар. валютного фонду підписали Ямайську угоду: замість золотофіксованих валютних курсів була запроваджена с-ма плаваючих валютних курсів. За таких умов курс нац. валют був поставлений в залежність від стану нац. економіки та конкурентоспроможності її товарів на міжнар. ринках. Правила, які були визначені Ямайською угодою, лежать в основі суч. міжнар. валютних в-ин, які допускають кілька різновидів плаваючого валютного курсу: вільне, кероване, спільне плавання.

Проблеми Ямайської валютної с-ми породжують об’єктивну необхідність її подальшої реформи. Потрібні пошуки шляхів стабілізації валютних курсів, посилення координації валютно–екон. п-ки ведучих країн. Суперництво трьох центрів лежить в основі валютних протиріч. У відповідь на нестабільність Ямайської валютної с-ми країни ЄС створили власну міжнар. (регіональну) валютну с-му з метою стимулювання процесу екон. інтеграції.

Створення Європейського співтовариства розпочалось з 1 січня 1958 р. на основі підписання Римської угоди у березні 1957 р. ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембур