Ранні та пізні національні релігії та їх загальна характеристика

Розпад суспільства на класи спричинив зміну релігійної діяльності людей, а на місце давніх релігій прийшли нові. За змістом вони були складніші, тому їх називають розвинутими релігіями. Всі розвинуті релігії поділяють на три групи: ранні національні, пізні національні та світові. Розвинуті релігії наділені новими рисами. У них головними об'єктами релігійного поклоніння були не духи, а боги. Боги в уяві віруючих — це своєрідні вдосконалені духи, які мають владу і щодо надприродних об'єктів, і над людським суспільством. Класове розшарування суспільства зумовила появу церкви як спеціального ідеологічного апарату панівного класу. Церква користувалася всіма засобами для задоволення своїх потреб, контролювала дотримання віруючими релігійних обрядів, захищала існуючі порядки, пропагувала і насаджувала релігійні ідеї.

Ранні національні релігії — релігійні вірування, які виражали ідеологічне протистояння різних верств населення у межах однієї національної держави.

До них відносять давньоєгипетську, давньоіндійську, давньоєврейську, давньогрецьку, давньоперську, давньоримську та ін. Історичним підґрунтям їх виникнення та існування був рабовласницький лад. Ці релігії існували в умовах, коли найбільш пригнічені верстви населення три­мали у покорі тільки шляхом насильства. Але тоді релігію ще не використовували як засіб ідеологічного впливу на них.

Головні риси ранніх національних релігій:

-усунення від офіційного культу низів суспільства. У цих релігіях до культових відправлень не допускали рабів, а в окремих випадках і частину сільської бідноти. Двічі на­родженими називали тих, кого народила мати і хто пройшов обряд освячення Богом, тобто одержав друге народження.

-нетривалість існування. Як тільки суспільство вичерпувало себе і релігію, на зміну приходили пізні національні або світові релігії.

-суворий політеїзм. Усі ранні національні релігії були багатобожні. Із багатьох богів виділяли невелику групу головних, а серед них — верховного Бога. Інших богів вважали його помічниками, які відповідали за окремі сфери земного і потойбічного життя.

-зродження вчення про посмертну віддяку (наявність причинного зв'язку між поведінкою людини в земному житті та її долею у загробному).

-обов'язковість жертвопринесень. У жертву богам приносили пшеницю, виноград, мед, молоко, вино, запашні трави, дику птицю, півнів, кіз, овець, свиней, биків тощо. Чимало національних релігій вимагали і принесення в жертву людей.

Ранні національні релігії не збереглися, але багато мотивів і обрядів з них увійшли до сучасних релігій. Пізніше національні релігії охопили своїм впливом усі соціальні прошарки однієї національності. До таких належать багато нинішніх релігій: індуїзм, сикхізм, джайнізм (Індія), конфуціанство, даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу) та ін.

Пізні національні релігії — релігійні вірування, що постали з намагань приборкати найпригніченіші верстви населення держави.

Виникли з розпадом рабовласництва і зародженням феодальних відносин. Вони позбавлені ідеологічного протистояння низів і верхів.

Головні риси пізніх національних релігій:

-великі масштаби впливу. У відправленні культу брали участь не лише правляча верхівка, заможні та середні верстви, але й найбільш експлуатована частина суспільства.

-живучість. Багато різних національних релігій існують і до цього часу.

-єдність політеїзму й монотеїзму (багатобожжя та єдинобожжя). Більшість релігій цього типу політеїстичні. Але СЄРЗД них є і монотеїстичні.

-спрощення жертвопринесень. Жертвопринесення худоби, птиці зменшено або зовсім відмінено. Повністю скасовано людські жертвопринесення.

 

-розвинутість учення про загробні відплати. На цьому етапі розвитку релігії уявлення про потойбічне життя набули першочергового значення. Сподівання на небесну винагороду за хорошу поведінку були поширені й серед найбільш пригноблених верств населення.

Світові релігії — монотеїстичні релігії, які в процесі свого історичного розвитку подолали етнонаціональні межі й стали відкритими для всіх.

Такими релігіями є християнство, іслам, буддизм. Головні риси світових релігій:

1. Виникнення у зв'язку з радикальними історичними змінами. Здебільшого це був перехід до розвинутішої соціально-економічної формації (укладу життя), що нерідко супроводжувалося централізацією внутрідержавного життя. Все це стосувалося доль багатьох людей.

2. Космополітичний, пропагандистський характер, орієнтація на всіх людей. Незалежно від статі, соціального стану, національної та расової приналежності, всі вони вважаються рівними перед Богом і такими, що потребують спасіння.

3. Відмова від специфічної обрядовості, яка розмежовує людей різних національностей. Проте певні відмінності в обрядових дійствах існують, не маючи принципового характеру.

4. Велика роль у їх становленні засновника або групи засновників.

5. Відображення способу життя великих регіонів, різних станів, каст, народностей, націй.

6. Чітко виражений прозелітизм. Він виявляється у глибокій прихильності до своєї віри, намаганні навернути до неї якомога більше послідовників інших віровчень.

7. Наявність за певних історичних умов етнічного забарвлення, етнічної та релігійної приналежності.

 

2. Поняття світової релігії. Загальна характеристика

Світові релігії – це релігії, звернені до всіх людей і мають широке розповсюдження (у планетарному масштабі). Цей тип релігій складають буддизм, християнство, іслам. Попри всю різницю та розбіжності між світовими релігіями можна виділити такі спільні характерні для них риси:

-Зверненість до всіх людей, незалежно від етнічного, соціального і т.ін. походження;

-Соціальна й етнічна гнучкість, адаптивність, тобто здатність пристосовуватись до різних соціально-політичних та національних особливостей, що підтверджує багатовікова історія цих релігій в тій чи іншій країні;

-Прозелетизм, бажання залучити до своєї віри якомога більше число послідовників;

-Масштабність, широта розповсюдження;

- Визнання рівності людей перед Богом:

- в буддизмі – у стражданні,

- в християнстві – у гріху,

- в ісламі – в покірності.

Буддизм – є самою стародавньою релігією із світових, він виник в 6 ст. до н.е. на території сучасної Індії. У перекладі на нашу мову буддизм означає “просвітлення”, а будда – “досягнувший просвітлення”.

Християнство (від грецького слова christos - "помазаник", "Месія") зародилося як одна із сект іудаїзму в I ст. н.е. у Палестині. Це початкове спорідненість з іудаїзмом - надзвичайно важливе для розуміння коренів християнської релігії - виявляється і в тому, що перша частина Біблії, Старий завіт, - священна книга як іудеїв, так і християн (друга частина Біблії, Новий завіт, визнається тільки християнами і є для них найголовнішою). Поширюючись у середовищі євреїв Палестини і Середземномор'я, християнство вже в перші десятиліття свого існування завойовувало прихильників і серед інших народів.

Іслам - одна з трьох (поряд з буддизмом і християнством) так званих світових релігій, що має своїх прихильників практично на всіх континентах і в більшості країн світу. Мусульмани складають переважну більшість населення багатьох країн Азії і Африки. Іслам є ідеологічною системою, що має значний вплив і на міжнародну політику.

 

У сучасному розумінні іслам - і релігія, і держава, внаслідок активного втручання релігії в державні справи.

"Іслам" в перекладі з арабського означає покірність, "мусульманство" (від арабського "муслім") - що віддав себе Аллахові.

Засновником ісламу є арабський "пророк" Мухамед (Мухаммед або Магомет), значення якого на загальні долі людства важко переоцінити, тому на цій історичній особистості треба зупинитися особливо.

 

3. Виникнення і ставлення буддизму. Віровчення і культ буддизму.

 

Буддизм в справжні час однією з основних і найбільш поширених світових релігій. Прихильники цієї релігії населяють переважно регіони Центральної, Південної та Південно-Східної Азії. Проте сфера впливу Буддизму виходить за межі вказаного району земної кулі: його послідовники є і на інших континентах, хоча і в меншій кількості. Велике число буддистів і в нашій країні, в основному в Бурятії, Калмикії і Туві.

Буддизм - найдавніша з трьох світових релігій. Він "старше" християнства на п'ять століть, а іслам "молодший" його на цілих дванадцять сторіч. У суспільному житті, культурі, мистецтві багатьох азіатських країн буддизм зіграв роль не меншу, ніж християнство в країнах Європи та Америки. Буддизм виник на території Індостану в VI ст. до н.е. Надалі він завоював мільйони послідовників у країнах Азії, але на території Індостану утратив свої позиції і фактично зник. Відправною точкою буддизму є легенда про індійського царевича Сіддхартхи Гаутами. Згідно з цією легендою Гаутама на тридцятому році життя залишив сім'ю, став відлюдником і зробив пошуки шляхів позбавлення людства від страждань. Після семирічного відлюдництва він досягає пробудження і осягає правильний життєвий шлях, і він ставати Буддою ("пробуджений", "досягли прозріння"), проповідуючи свій навчання протягом сорока років. Центром вчення ставати чотири істини. Згідно з ними, існування людини нерозривно пов'язане зі стражданням. Реальний світ є сансара - круговорот народжень, смертей і нових народжень. Сутність цього кругообігу є страждання. Шлях порятунку від страждань, у виході з "колеса" сансари, шляхом досягнення нірвани ("згасання"), стану відчуженості від життя, вищий стан духу людини, звільненого від бажань і страждань. Осягнути нірвану може тільки праведник, переміг бажання. Ранній Буддизм відрізняється простотою обрядовості. Її головним елементом є: культ Будди, проповідь, шанування святих місць, пов'язаних з народженням, просвітленням і смертю Гаутами, поклоніння ступам - культовим спорудам, де зберігаються реліквії Буддизму. Махаяна до культу Будди додала шанування бодистав, тим самим ускладнилася обрядовість: були введені молитви і різного роду заклинання, стали практикуватися жертвоприносини, виник пишний ритуал. Буддизм в сучасному світі Під багато років свого існування Буддизм поширився в азіатському регіоні, де в багатьох державах впливає на суспільне і політичне життя. У Лаосі, Камбоджі і Таїланді керівництво церквою належить главам держав. У країнах, де сильний вплив Буддизму, зберігається безліч ченців: досить сказати, що в Камбоджі ченцем є кожен двадцятий чоловік. Буддійський монастирі виступають у якості великих навчальних закладів, які є центрами освіти і мистецтва. У нашій країні Буддизм представлений в основному в якості ламаїзму. Буддійської релігії дотримуються багато народів, які населяють Сибір. Діяльність ламаїстського духовенства очолюється Центральним Духовним Управління Буддистів, заснованим собору 1946 р. Голова управління носить сан бандідо-хамболаби і перебувати в Іволгинському дацані (монастирі), розташованим неподалік від міста Улан-Уде.

23. Визначення релігійного туризму та його різновиди.

Релігійний туризм (сакральний туризм, паломницький туризм, езотеричний туризм) - різновид туризму, пов'язаний з наданням послуг і задоволенням потреб туристів, що прямують до святих місць і релігійних центрів, що знаходяться за межами звичайного для них середовища.

Релігійний туризм поділяється на різновиди:

- паломницький туризм - це сукупність поїздок представників різних конфесій з паломницькими цілями;

- езотеричний - метою його е розширення традиційного релігійного світосприйняття, і відповідно з цією метою ведеться філософський пошук в процесі подорожі;

- релігійний туризм екскурсійно-пізнавальної спрямованості - відвідання місць пов'язаних з історією релігій;

- сакральний - різновид, де турист під час відвідування певних місць створює, відновлює або підкреслює зв'язок з уявним потойбічним. Сакральне в широкому сенсі - це все, що має відношення до Божественного, релігійного, небесного, потойбічного, ірраціонального, містичного, те, що відрізняється від повсякденних речей, понять, явищ.

24 Паломництво та його особливості.

Паломництво (від лат. Palma - "пальма") - слово виникло від слова "Палома" - пальмова гілка, з якими жителі Єрусалима вітали Ісуса Христа.

Основними світовими місцями паломництва є:

- у християн: Віфлеєм, Єрусалим, Назарет, річка Йордан та інші місцевості, пов'язані з Христом, апостолами, Пресвятою Богородицею;

- у мусульман відвідання Мекки, Медіни і здійснення там запропонованих ритуалів;

- у ламаїстів - відвідання Лхаси (Тибет);

- у індусів - відвідання Ілахабада і Варанасі (Індія);

- у синтоїстів - відвідання Нара (Японія).

Серед причин здійснення паломництва можна виділити наступні:

- бажання зцілитися від душевних і фізичних недуг;

- помолитися за рідних і близьких;

- знайти благодать;

- виконати богоугодну роботу;

- відмолити гріхи;

- висловити подяку за блага, послані зверху;

- проявити відданість вірі;

- прагнення до подвижництва в ім'я віри;

- знайти сенс життя.

Для заохочення паломництва складалися численні путівники (ітінерарії), багато з яких, як і описи самих паломництв, стали згодом важливими історичними джерелами.

У туризмі зазвичай виділяють декілька видів паломництва, що класифікуються по різних ознаках:

1) до числу учасників і сімейній приналежності - індивідуальні, сімейні і групові паломництва

2) за тривалістю - тривалі і короткочасні паломництва;

3) по сезонності - цілорічні паломництва, а також приурочені до релігійних свят;

4) по об'єктах відвідини - відвідини конфесійних культових місць (монастирів, храмів), а також природних культових місць (гір, озер, печер, джерел);

5) по місце розташуванню об'єктів паломництва - внутрішні (в межах державних кордонів) і зарубіжні паломницькі тури;

6) за ознакою обов'язковості - добровільні і обов'язкові паломницькі тури (наприклад, в ісламі паломництво хадж є обов'язковим для кожного правовірного)