И путь тернистый, путь унылый

Небесным светом озаряй.

Пошли на ум твою святыню,

Святым наитием напой –

Да провещаю благостыню,

Что заповедана тобой.

 

Драгоманів сказав, що Шевченко в основі своєї творчості був біблійцем аж до смерті.

Біблійні сюжети

Поеми “Саул”, “Во Іудеї, во дни они”, “Марія” та ін.

В них оповідання з Біблії стали відправною точкою творчості. Спираючись на біблійне оповідання, поет доносить до читача власні роздуми з тієї чи іншої проблеми.

Так, в “Саулі”, “Во Іудеї…” підноситься думка, що в своєму рабському становищі винні люди “серцем голі догола! Раби з кокардою на лобі! Лакеї в золотій оздобі… Онуччя, сміття з помела Єго величества.”, винен сам народ, що “дивиться та дивується”, як з’являються земні царі, утверджується думку, що в слабкості і пасивності народу криється сила царів.

Завершена ця тема у поезії “О люди! Люди небораки! Нащо здалися вам царі, нащо здалися вам псарі? Ви ж таки люди – не собаки!”

Пророцькі тенденції

Бере на себе місію пророка, хоч прекрасно обізнаний з його трагічною долею. Він пророк-застерігач, пророк-оракул.

У цей час виступає від імені трьох пророків: Ісайї, Єзекиїла та Осії.

 

Звертаючись до пророцтв Єзикиїла та Осії, автор пов’язує гнівну інвективу з вірою в неминучу перемогу правди. Сповнена обурення патетична мова біблійних пророків виявилася співзвучною викривальній патетиці автора “Осії”, який пророкував оновлення Самарії через очищення і навернення до Бога. Так і Україна, що пов’язла в зрадах (починаючи від Богдана), осквернена панами і вірою в царя, згине, якщо не опам’ятається. Але

Правда оживе,

Натхне, накличе, нажене,

Не ветхеє, не древлє слово

Ростліннеє, а слово нове

Між людьми криком пронесе

І люд окрадений спасе

Од ласки царської.

А в наслідуванні пророку Ієзекіїлу поет прорече:

Вітер з поля

Дихне, погне і полама,

І ваша злая своєволя

Сама скупається, сама

В своїй же крові. Плач великий

Вомісто львичиного рика,

Почують люди, і той плач

Межи людьми во притчу стане –

Самодержавний отой плач.

Ісайя – найбільший біблійний поет. Шевченкові найближче з його пророцтв – пророцтво народного щастя і того благословення, якими позначиться прихід Месії (українського Вашінгтона!).

У Ісайї в основі пророцтва лежить туга патріотичного серця поета. Саме цю тугу найкраще зрозумів Шевченко і передав своєму народові, що мусить оновитися. Єдине, що вніс автор у подражаніє: картина народного щастя дістала соціально-політичну основу.

 

Пророцтво Ісайї звучить і в поезії “І Архімед, і Галілей”, в якій йдеться про щасливе майбутнє українського народу:

Буде бите

Царями сіянеє жито,

А люде виростуть, Умруть

Ще не зачатії царята.

А на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люди на землі.

 

Триптих “Доля”, “Муза”, “Слава” (1858)

Унікальний за своєю суттю триптих “Доля”, “Муза”, “Слава”.За визначенням автора: “Три, или лучше сказать, одно в трех лицах тоже новорожденное чадо”, писав він до Аксакова.

 

В різних вимірах і підходах виокреслює своє поетичне призначення, якому ніколи не зраджував. Про це призначення він уже говорив під час заслання, називаючи його проклятим. Тепер Шевченко говорить, що бути поетом – це доля, що наділяє талантом, що вимагає чесного служіння Музі, тому вона протягом життя не покинула поета, за що він їй надзвичайно вдячний, і врешті, саме таким є шлях до визнання.

 

Триптих представляє собою поетично-філософський синтез усієї творчості поета, який охопив тут єдиним етично-філософським поглядом своє життя і творчість, свою долю людини й поета. Тому можна говорити, що триптих – це синтетичне самоусвідомлення поета як творця, утвердження позитивного змісту своєї долі і своєї поетичної творчості.

 

Звертаючись до долі поет говорить про свою вірність їй, таланту, який не лукавив, тому й не вийшов “в люди”, не став імперським поетом, як більшість поетів доби, зокрема Пушкін. Його талант “вбогий, нелукавий” став “другом, братом і сестрою сіромі”, тому автор робить підсумок: “У нас немає зерна неправди за собою”.

 

Муза поета – “Пречистая, святая” – натяк на збереженні в собі справжнього мистецтва, справжньої краси, що очищує, в цьому її святість. (“Какое животворно-чудное влияние красоты на душу человека” напише він у своєму щоденнику). Навіть у найкритичнічий момент життя поета, вона не покинула його, а зберегла в ньому творця. Творчість – велика таїна, що “живущою водою душу кропить”. Тому муза для Шевченка є втіленням ідеалу жіночності, материнства. Вона є його матір’ю, що оберігає поета від скверни, навчаючи “неложними устами казати правду”. Такими ідеальними є образи жіноцтва і материнства у творчості поета.

 

Цікаве судження щодо слави. У перших двох віршах поет говорив, що прагне слави, навіть посмертної слави. Він вказав, що він ніколи не грівся в “лучах” слави, тієї “п’яної шинкарки”, що супроводжує військові кампанії, зокрема Наполеона та Миколи І. Це слава-зрадниця. Він просить слави спокійної, виваженої (“в холодку заснути”). Тепер він не називає славу злою, він підносить її до образу прекрасної крилатої жінки, до античної статуї Ніки, що укриває його під своїм материнським крилом.

“Марія” (1859)

 

На схилі життя у Шевченка з’являється якесь побожне ставлення до жінки, до матері. Тихе щастя сімейне – це не тільки гаряче бажання, певний ідеал поета, але й могутня ідея, що заполонила його уяву, всю його духовну істоту.

 

Колись думав я аналізовати серце матері по життю св. Марії, непорочної Матері Христової, але тепер! Це б було покладено мені за злочинство.

Лист до Варвари Репніної (1847)

Новий Завіт читаю я, читаю благоговійно, і у мене родилася думка описати материне серце по життю Пречистої діви, Матері Спасителя, а друга думка – змалювати картину розп’ятого її сина. Молю Бога, щоб хоч коли-небудь здійснилися мої мрії.

Лист до Репніної

Ліро-епічна філософська поема, де на матеріалі біблійної міфології осмислено найбільш універсальні, екзистенційні проблеми людського буття:

v духовності людини,

v сенсу її життя, який полягає у любові до людей, саможертовному служінні всім гнобленим і стражденним.

 

Поема стала апофеозом наскрізної для творчості поета теми материнства, особливо материнства зганьбленого, упослідженого, зневаженого, тобто теми матері-покритки, яку поет побачив у різних ситуаціях, пережитий різними жіночими образами.

Образ жінки, високий образ матері виростає в недосяжну величінь, що лежить майже за межами дійсності, приймає форми чудесних проявів, як у євангельської Марії.

 

Головним джерелом поеми є євангельська легенда про Марію, Йосипа, Ісуса, агіографічна література, усна народна поетична творчість(колядки, різдвяні вірші, які стосуються материнства Марії, її вселюдської ролі родительки й виховательки великого людинолюбця).

Події євангельської історії поставлені поетом, за виразом Франка, на “чисто людському ґрунті”. Тобто поет подає реалістичну мотивацію подій і вчинків героїв.

 

Події і постаті Євангелія були для Шевченка справді іст. подіями і постатями, предметом історіософського осмислення. Як відомо, світогляд Шнвченка відбиває антропоцентристські погляди поета. Це виявляється в тому, що всі події сучасності і минулого як своєї країни, так і всього людства, сучасні й вічні проблеми буття осмислюються ним з погляду людини, стражденної, гнобленої людини, значення цих подій для її життя.

Д.Чижевський підкреслював христоцентризм філософії Шевченка. Він пояснював таку ознаку філософії поета, як пошук ідеальної людини в християнському вченні. Така позиція Шевченка ніби олюднює ту історію людства, про яку оповідають нам невідомі й відомі автори Святого Письма.

Тому й образ ідеальної матері-страдниці взяв Шевченко із Євангелія, наповнивши його одночасно народним, власне українським поглядом на жінку-страдницю, матір – берегиню роду і своїм власним.

Образ матері

Звернення до образу матері-покритки – це виступ автора проти фізичного і духовного рабства людини в системі страшного визиску і безправ’я людини. З другого боку – в цьому образі поет втілив всю свою любов до рідного нещасного люду. Тому покритка приймає прикмети всіх ідеалів поета: вона – найкраща жінка, вона найкраща мати, вона образ України і її долі, вона спасителька рідного народу, вона спасителька всієї людськості: “радуйся, ти бо обновила єси зачатія студно!”

Все упованіє моє