Отже, поет вказав на синтетичний характер поеми як “притчі”, як застереження всім наступним тиранам.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Отже, поет вказав на синтетичний характер поеми як “притчі”, як застереження всім наступним тиранам.



Тарас Шевченко

Четвертий період

Визволення із заслання

Найдієвіша участь - родина графа Толстого, ректора Петербурзької Академії мистецтв, зокрема його дружина – Анастасія Іванівна Толстая: з нею поет вів активне листування, її клопотання перед царем прискорило визволення Шевченка.

Звістка про звільнення прийшла до поета у листі Михайла Лазаревського 2 травня 1857 р. Але ще три місяці довелося поету чекати офіційного розпорядження. Лише в серпні зміг поет покинути “безграничную тюрьму”, “эту мрачную декорацию бездушных, грубых лицедеев, с которыми мне привелось разыгрывать эту мрачную монотонную десятилетнюю драму”.

Заборона в’їзду до обох столиць (Москви та Петербурга – “хороша свобода: собака на привязи”).

 

В Астрахані поляк Томаш Зброжек написав у його щоденнику : “Хай буде благословен день, коли небо дозволило мені особисто познайомитись з тобою, гордий і мужній оповідачу слова правди”.

Капітан судна, яким мав плисти Шевченко, що мав матеріальну скруту і не міг собі дозволити білет першого класу, особисто запросив поета до найкращої каюти, а білет віддали бідарям, що не мали коштів узагалі.

 

Найдовшою була зупинка у Н.Новгороді. Саме у Н.Новгороді доля піднесла Шевченкові багато сюрпризів:

v встиг закохатися (актриса Катерина Піунова),

v зустрів давніх і нових друзів-опозиціонерів і людей “независимого человеческого чувства”,.

v зустрівся і близько зійшовся із декабристом Іваном Олександровичем Анненковим. “Седой, величественный, кроткий изгнанник в речах своих не обнаруживает и тени ожесточения… Благоговею перед тобою, один из первозванных наших апостолов!» У Нижньому жила і дружина Анненкова Поль, колишня гувернантка його братів, яка все покинула і поїхала в далекий і страшний Сибір, щоб підтримати свого коханого. Її подвиг в ім’я кохання став основою роману Дюма “Чорний тюльпан” та спогадів Герцена, якими захоплювався Шевченко “Не знаю, скоро ли я удостоюсь счастия взглянуть на эту беспримерную, святую героиню», – робить запис у щоденнику Шевченко.

 

Загалом у цей час Шевченко дуже багато читає. За дуже короткий термін йому вдалося познайомитися з великою часткою літератури, що побачила світ протягом проклятого десятиліття. Особливу увагу поета привертає нелегальна література, зокрема “Колокол” Герцена і “Полярная звезда” Іскандера, на титульній сторінці якої він побачив портрети “первых наших апостолов-мучеников”, “понесших свой крест в пустынную Сибирь, во имя человеческой совбоды”. Ці портрети так тяжко вразили поета, що він себе розважив мрією:

“Как бы хорошо было, если бы выбить медаль в память этого гнусного события (страти декабристів). С одной стороны портреты этих великомучеников (повішених декабристів) с надписью “П е р в ы е р у с с к и е б л а г о в е с т и т е л и с в о б о д ы” , а на другой стороне медали - портрет неудобозабываемого Тормоза с надписью “Н е п е р в ы й р у с с к и й к о р о н о в а н н ы й п а л а ч”(розрядка автора).

Можна припустити, що саме ці зустрічі, роздуми стали поштовхом до написання антисамодержавних, антитоталітарних творів “Неофіти” і “Юродивий”, що народились саме у Новгороді. Сам автор підкреслив: “Поползновение большое чувствую к писанию”.

 

“Неофіти”

: “В продолжение этих четырех дней писал поэму, названия которой не придумал. Кажется, назову ее Неофиты, или первые христиане. Хорошо, если бы не обманул меня Щепкин, я ему посвящаю это произведение, и мне бы ужасно хотелось ему прочитать и услышать его верные дружеские замечания».

“Журнал” 8.12.1857

Поема могла існувати лише в рукопису. Він відсилає її Кулішу, Лазаревському, Кухаренку, Аксакову. А прибувши до Петербурга, він читає її своїм визволителям графині і графу Толстим.

 

Поема – алегорична: події староримської історії, крізь які раз у раз прозирає російська дійсність часів Миколи І.

В образах мучеників-християн - риси тих, хто ніс слово правди, протистояв насильництву, а в сатиричному образі кесаря Нерона – як реальні риси царя Миколи І, так і узагальнений портрет будь-якого тирана.

 

Нерон постає у творі як душитель вільної мислі, вільного слова, як кат борців за народну правду. Автор підкреслив визначальні риси тирана:

v жорстокість,

v цинізм,

v безмірна пихатість,

v потворне шанолюбство,

v потворна розпуста.

Це той симбіоз рис, які є моральними розкладачами людини зсередини. Отже, тиран – страшна моральна потвора. Але найстрашніше, що ця потвора деморалізує і своє оточення (патриціїв, сенаторів), його необмежена влада впливає на психіку підлеглих.

Сам автор підкреслив призначення свого твору. У посвяті Щепкіну він акцентував, що поема

…Притчею стане

Розпинателям народним,

Грядущим тиранам.

ßßß

Отже, поет вказав на синтетичний характер поеми як “притчі”, як застереження всім наступним тиранам.

Синтетичність поеми

Виявляється в композиції поеми: поєднання двох основних проблемно-тематичних ліній всієї попередньої творчості поета, які розвивалися досі окремо.:

1.соціальна тема, соціально-побутова драма матері-кріпачки (“Катерина”, “Сова”, “Наймичка”, “Відьма”, “Марина”, “У нашім раї на землі”).

2. політична тема: сатиричне оскарження самодержавства зі всією його соціально-політичною системою як гнобителя і душителя особистості, народу і народів (“Сон”, “Кавказ”, “Сліпий”, “Царі”).

 

Ідея саможертовного служіння загальнолюдським ідеалам християнства, ідеалам, добра й справедливості - нове розуміння людського призначення.

Втілена в образах неофіта Алкіда та його матері.

 

Новий образ матері, якого не знайдемо в попередніх творах. Вчинок Алкіда, його розрив із старою вірою стає духовним розривом між матір’ю і сином. Автор простежує процес навернення матері, її трагічний шлях до духовного єднання з сином:

І розкажу я людям горе,

Як тая мати ріки, море

Сльози кровавої лила,

Так, як і ти. І прийняла

В живую душу світ незримий

Твоєго розп’ятого сина!

 

Еволюція стосунків матері і Алкіда:

повне взаєморозуміння і єдність

ß

прокляття матері, коли Алкід йде за апостолом Петром (прокляття могло обернутися проти самої матері прокляттям самотності)

ß

сила материнської любові веде її в пошуках закутого в кайдани сина. Але побачитись їм не судилося, бо молилися вони різним богам. Алкід – небесному господові, а мати – земному богові Нерону. Тільки після страти сина, мати зрозуміла, що проповідував її син, яке слово доносив до душ людських. Вона зрозуміла, що не земний цар, жорстокий, байдужий, розбещений, є богом, а небесний цар, що дарує людям

Любов, і правду, і добро,

Добро найкращеє на світі,

То братолюбіє.

ß

Через прийняття нової правди, мати возз’єналася із сином: “помолилась в перший раз за нас розп’ятому” і “слова його живії в живую душу прийняла”.

 

“Юродивий” (1857)

Наприкінці 1857 р.почав роботу над поемою “Сатрап і Дервіш”, яка не була закінчена.

Початок цієї поеми відомий як незакінчена поема “Юродивий”.

Сегодня же принимаюсь за Сатрапа і Дервиша, и если бог поможет окончить с успехом, то посвящу его честным, щедрым землякам моим. Мне хочется написать Сатрапа в форме эпопеи. Эта форма для меня совершенно новая. Не знаю, как я с ней слажу?

“Журнал”

В основі поеми - історія сміливця, чиновника, що публічно дав ляпаса губернаторові. Цей дійсний випадок становить інтродукцію до епопеї, вводячи читача в політичну атмосферу, створену катом декабристів і його помічниками.

Виступ “святого лицаря”, що “в морду затопив капрала, та ще й у церкві”, Шевченко пов’язав із загальним становищем у всеросійській казармі фельдфебеля-царя, а реакція на цей виступ виявляє сутність всієї політичної системи, в якій все тримається на страхові. Цей страх – основа трагізму лицаря.

Поет підкреслив самотність ”оригінала” і його виступу, не підтриманого суспільством. “Німії, подлії раби, підніжки царськії, лакеї капрала п’яного” не тільки не “вийшли на капрала з рогачами”, а “злякавшись”, оголосили юродивим.

 

Тема боротьби із тиранією розробляється у реально-побутовому плані конкретної українсько-російськоїдійсності.

Як і “Неофіти”, “Юродивий” пройнятий гостро-сучасним політичним настроєм, але суспільно-політична тема конкретизована в іншому аспекті, прямо, без прикриття історичними аналогіями, алегоріями. В ескізних, але цілком конкретних образах подана характеристику Миколи І і його клевретів, гостро негативну оцінку розправи з декабристами.

 

Обидві поеми – своєрідний “”порахунок” поета з ненависною йому добою “миколаївщини”.

Петербурзький період

У кінці березня 1858 р. приїхав до Петербург.

Бере активну участь у громадському житті, часто виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду, допомагає недільним школам в Україні, склав і видав для них “Буквар южнорусский”, зближується з уже відомими і прославленими російськими письменниками Тургенєвим, Лєсковим, Аксаковим, Полонським, Чернишевським, Майковим, діячами польського визвольного руху.

 

Бере участь і в українському житті Петербурха, зокрема у виданні альманаху “Хата”, у підготовці журналу “Основа”, підтримує молодих письменників, зокрема Марка Вовчка.

.

Влітку 1859 р. отримав дозвіл на відвідання батьківщини. Поїхав, маючи на меті вибрати місце для постійного мешкання в Україні. Та донос на богохульство поета призвів до арешту, а після місячного ув’язнення заборони виїздити в Україну.

Лірика останніх років

Творчість все більше набирає рис пророчої. В біблійних пророцтвах поет відчував співзвучну емоційну піднесеність, влучність слова.

Цікавим є той факт, що після повороту із заслання Шевченко подарував своєму другові Кулішу два Євангелія. Сам вибір подарунку – знаменний. А ще знаменніший є епіграф, виписаний на одному з тих Євангелій російською мовою:

Не погасай, мое светило,

Туман дешевый розганяй,

Живи меня твоею силой

Небесным светом озаряй.

Пошли на ум твою святыню,

Святым наитием напой –

Да провещаю благостыню,

Что заповедана тобой.

 

Біблійні сюжети

Поеми “Саул”, “Во Іудеї, во дни они”, “Марія” та ін.

В них оповідання з Біблії стали відправною точкою творчості. Спираючись на біблійне оповідання, поет доносить до читача власні роздуми з тієї чи іншої проблеми.

Так, в “Саулі”, “Во Іудеї…” підноситься думка, що в своєму рабському становищі винні люди “серцем голі догола! Раби з кокардою на лобі! Лакеї в золотій оздобі… Онуччя, сміття з помела Єго величества.”, винен сам народ, що “дивиться та дивується”, як з’являються земні царі, утверджується думку, що в слабкості і пасивності народу криється сила царів.

Завершена ця тема у поезії “О люди! Люди небораки! Нащо здалися вам царі, нащо здалися вам псарі? Ви ж таки люди – не собаки!”

Пророцькі тенденції

Бере на себе місію пророка, хоч прекрасно обізнаний з його трагічною долею. Він пророк-застерігач, пророк-оракул.

У цей час виступає від імені трьох пророків: Ісайї, Єзекиїла та Осії.

 

Звертаючись до пророцтв Єзикиїла та Осії, автор пов’язує гнівну інвективу з вірою в неминучу перемогу правди. Сповнена обурення патетична мова біблійних пророків виявилася співзвучною викривальній патетиці автора “Осії”, який пророкував оновлення Самарії через очищення і навернення до Бога. Так і Україна, що пов’язла в зрадах (починаючи від Богдана), осквернена панами і вірою в царя, згине, якщо не опам’ятається. Але

Правда оживе,

Натхне, накличе, нажене,

Не ветхеє, не древлє слово

Ростліннеє, а слово нове

Між людьми криком пронесе

І люд окрадений спасе

Од ласки царської.

А в наслідуванні пророку Ієзекіїлу поет прорече:

Вітер з поля

Дихне, погне і полама,

І ваша злая своєволя

Сама скупається, сама

Вомісто львичиного рика,

Почують люди, і той плач

Межи людьми во притчу стане –

Самодержавний отой плач.

Ісайя – найбільший біблійний поет. Шевченкові найближче з його пророцтв – пророцтво народного щастя і того благословення, якими позначиться прихід Месії (українського Вашінгтона!).

У Ісайї в основі пророцтва лежить туга патріотичного серця поета. Саме цю тугу найкраще зрозумів Шевченко і передав своєму народові, що мусить оновитися. Єдине, що вніс автор у подражаніє: картина народного щастя дістала соціально-політичну основу.

 

Пророцтво Ісайї звучить і в поезії “І Архімед, і Галілей”, в якій йдеться про щасливе майбутнє українського народу:

Буде бите

Царями сіянеє жито,

А люде виростуть, Умруть

Ще не зачатії царята.

А на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люди на землі.

 

Новий Завіт читаю я, читаю благоговійно, і у мене родилася думка описати материне серце по життю Пречистої діви, Матері Спасителя, а друга думка – змалювати картину розп’ятого її сина. Молю Бога, щоб хоч коли-небудь здійснилися мої мрії.

Лист до Репніної

Ліро-епічна філософська поема, де на матеріалі біблійної міфології осмислено найбільш універсальні, екзистенційні проблеми людського буття:

v духовності людини,

v сенсу її життя, який полягає у любові до людей, саможертовному служінні всім гнобленим і стражденним.

 

Поема стала апофеозом наскрізної для творчості поета теми материнства, особливо материнства зганьбленого, упослідженого, зневаженого, тобто теми матері-покритки, яку поет побачив у різних ситуаціях, пережитий різними жіночими образами.

Образ жінки, високий образ матері виростає в недосяжну величінь, що лежить майже за межами дійсності, приймає форми чудесних проявів, як у євангельської Марії.

 

Головним джерелом поеми є євангельська легенда про Марію, Йосипа, Ісуса, агіографічна література, усна народна поетична творчість(колядки, різдвяні вірші, які стосуються материнства Марії, її вселюдської ролі родительки й виховательки великого людинолюбця).

Події євангельської історії поставлені поетом, за виразом Франка, на “чисто людському ґрунті”. Тобто поет подає реалістичну мотивацію подій і вчинків героїв.

 

Події і постаті Євангелія були для Шевченка справді іст. подіями і постатями, предметом історіософського осмислення. Як відомо, світогляд Шнвченка відбиває антропоцентристські погляди поета. Це виявляється в тому, що всі події сучасності і минулого як своєї країни, так і всього людства, сучасні й вічні проблеми буття осмислюються ним з погляду людини, стражденної, гнобленої людини, значення цих подій для її життя.

Д.Чижевський підкреслював христоцентризм філософії Шевченка. Він пояснював таку ознаку філософії поета, як пошук ідеальної людини в християнському вченні. Така позиція Шевченка ніби олюднює ту історію людства, про яку оповідають нам невідомі й відомі автори Святого Письма.

Тому й образ ідеальної матері-страдниці взяв Шевченко із Євангелія, наповнивши його одночасно народним, власне українським поглядом на жінку-страдницю, матір – берегиню роду і своїм власним.

Образ матері

Звернення до образу матері-покритки – це виступ автора проти фізичного і духовного рабства людини в системі страшного визиску і безправ’я людини. З другого боку – в цьому образі поет втілив всю свою любов до рідного нещасного люду. Тому покритка приймає прикмети всіх ідеалів поета: вона – найкраща жінка, вона найкраща мати, вона образ України і її долі, вона спасителька рідного народу, вона спасителька всієї людськості: “радуйся, ти бо обновила єси зачатія студно!”

Все упованіє моє

На милосердіє твоє,

На тебе, мати, возлагаю.

Для Шевченка Марія є спасителькою людства. Він показує ту силу, яка може врятувати світ. Ця сила – любов, та велика любов жінки, за котру “багато проститься”.

 

Марія-спасителька має розкріпостити людину. І не тільки фізично. Для поета оновлення землі і людства тільки починається із скасування будь-яких форм експлуатації. За ними має відбутись моральне очищення-оновлення людства. Саме тому Шевченко звертається до образу покритки, протестуючи проти тієї моралі, що вважає покритку за щось низьке, нещасне. Митець вказує, що сама природа протестує проти такого розуміння жінки. Ця жінка символізує торжество природи, перемогу людини над обставинами. Народження дитини – це радість. А люди перетворили цей божественний промисел на сором. Власне, в цьому трагізм покритки, щастя котрої затьмарене людьми.

Образ Марії розкривається автором не лише з зовнішньої, але й із внутрішньої психологічної позиції:

v прямі описи її думок і переживань,

v через її жести,

v через ліричні авторські коментарі.

 

Поет прослідковує долю героїні від дівочості, її роздуми і тривоги, через радощі кохання, через жах перед розправою фанатичного натовпу, через вимушений шлюб, тяжку образу, яку вона мовчки зносила, через ошуканство і самотність, через віру в щастя.

 

В центрі поеми події, які найповніше розкривають материнство Марії, її віддану любов до Сина, навчання його добра – того добра, що зробили його Боголюдиною. Мати взагалі за Шевченком – головна вчителька і вихователька добра й любові до людей – це її роль у суспільстві.

Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий представив би так високо і так щиро людський ідеал жінки-матері, як се вчинив Шевченко в своїх поемах “Відьма”, “Неофіти” і “Марія”. Не посвячення своєї людської індивідуальності для мужчини, але найвище напруження тої для діл милосердя, переможення власних терпінь, забуття власних ураз, де йде о службі високій і піднеслій в ідеї – добра загалу, добра людськості – то ідеал жінки, який полишив нам в спадщині Шевченко. Тож не диво, що найвищій дотеперішній здобуток людськости на полі моральнім, велику ідею любові до ближнього, сю основну ідею Християнства, Шевченко в повній мірі вважав ділом женщини, - Марії, матері Ісусової”.

І.Франко

Національний колорит у поемі створено завдяки

v поєднанню елементів різних мовних стилів – церковнослов’янського, риторичного й українського народнорозмовного, побутового; говірної та ораторської віршованої інтонації;

v біблійної екзотики – реалій, топонімів, імен, тропів, фразеологізмів:

v української фольклорної символіки, побутових деталей сільського життя, народно-розмовних зворотів, пісенних епітетів, порівнянь, метафор тощо.

 

“Чи не покинуть нам, небого”

Останній твір.

Близький за змістом до триптиху. У цій поезії теми музи і слави знаходять завершення. Тут поет звертається до музи з найніжнішими епітетами: “моя сестро”, “мій друже”,, “дружино святая”, котра посилає йому зорю-натхненницю. А образ слави хоч освячено високий (“слава святая”), все ж вона не вічна, вважав поет, і там за порогом буття він хотів би зберегти “святого спутника” музу – єдину незрадливу супутницю творчості.

 

Тарас Шевченко

Четвертий період

Визволення із заслання

Найдієвіша участь - родина графа Толстого, ректора Петербурзької Академії мистецтв, зокрема його дружина – Анастасія Іванівна Толстая: з нею поет вів активне листування, її клопотання перед царем прискорило визволення Шевченка.

Звістка про звільнення прийшла до поета у листі Михайла Лазаревського 2 травня 1857 р. Але ще три місяці довелося поету чекати офіційного розпорядження. Лише в серпні зміг поет покинути “безграничную тюрьму”, “эту мрачную декорацию бездушных, грубых лицедеев, с которыми мне привелось разыгрывать эту мрачную монотонную десятилетнюю драму”.

Заборона в’їзду до обох столиць (Москви та Петербурга – “хороша свобода: собака на привязи”).

 

В Астрахані поляк Томаш Зброжек написав у його щоденнику : “Хай буде благословен день, коли небо дозволило мені особисто познайомитись з тобою, гордий і мужній оповідачу слова правди”.

Капітан судна, яким мав плисти Шевченко, що мав матеріальну скруту і не міг собі дозволити білет першого класу, особисто запросив поета до найкращої каюти, а білет віддали бідарям, що не мали коштів узагалі.

 

Найдовшою була зупинка у Н.Новгороді. Саме у Н.Новгороді доля піднесла Шевченкові багато сюрпризів:

v встиг закохатися (актриса Катерина Піунова),

v зустрів давніх і нових друзів-опозиціонерів і людей “независимого человеческого чувства”,.

v зустрівся і близько зійшовся із декабристом Іваном Олександровичем Анненковим. “Седой, величественный, кроткий изгнанник в речах своих не обнаруживает и тени ожесточения… Благоговею перед тобою, один из первозванных наших апостолов!» У Нижньому жила і дружина Анненкова Поль, колишня гувернантка його братів, яка все покинула і поїхала в далекий і страшний Сибір, щоб підтримати свого коханого. Її подвиг в ім’я кохання став основою роману Дюма “Чорний тюльпан” та спогадів Герцена, якими захоплювався Шевченко “Не знаю, скоро ли я удостоюсь счастия взглянуть на эту беспримерную, святую героиню», – робить запис у щоденнику Шевченко.

 

Загалом у цей час Шевченко дуже багато читає. За дуже короткий термін йому вдалося познайомитися з великою часткою літератури, що побачила світ протягом проклятого десятиліття. Особливу увагу поета привертає нелегальна література, зокрема “Колокол” Герцена і “Полярная звезда” Іскандера, на титульній сторінці якої він побачив портрети “первых наших апостолов-мучеников”, “понесших свой крест в пустынную Сибирь, во имя человеческой совбоды”. Ці портрети так тяжко вразили поета, що він себе розважив мрією:

“Как бы хорошо было, если бы выбить медаль в память этого гнусного события (страти декабристів). С одной стороны портреты этих великомучеников (повішених декабристів) с надписью “П е р в ы е р у с с к и е б л а г о в е с т и т е л и с в о б о д ы” , а на другой стороне медали - портрет неудобозабываемого Тормоза с надписью “Н е п е р в ы й р у с с к и й к о р о н о в а н н ы й п а л а ч”(розрядка автора).

Можна припустити, що саме ці зустрічі, роздуми стали поштовхом до написання антисамодержавних, антитоталітарних творів “Неофіти” і “Юродивий”, що народились саме у Новгороді. Сам автор підкреслив: “Поползновение большое чувствую к писанию”.

 

“Неофіти”

: “В продолжение этих четырех дней писал поэму, названия которой не придумал. Кажется, назову ее Неофиты, или первые христиане. Хорошо, если бы не обманул меня Щепкин, я ему посвящаю это произведение, и мне бы ужасно хотелось ему прочитать и услышать его верные дружеские замечания».

“Журнал” 8.12.1857

Поема могла існувати лише в рукопису. Він відсилає її Кулішу, Лазаревському, Кухаренку, Аксакову. А прибувши до Петербурга, він читає її своїм визволителям графині і графу Толстим.

 

Поема – алегорична: події староримської історії, крізь які раз у раз прозирає російська дійсність часів Миколи І.

В образах мучеників-християн - риси тих, хто ніс слово правди, протистояв насильництву, а в сатиричному образі кесаря Нерона – як реальні риси царя Миколи І, так і узагальнений портрет будь-якого тирана.

 

Нерон постає у творі як душитель вільної мислі, вільного слова, як кат борців за народну правду. Автор підкреслив визначальні риси тирана:

v жорстокість,

v цинізм,

v безмірна пихатість,

v потворне шанолюбство,

v потворна розпуста.

Це той симбіоз рис, які є моральними розкладачами людини зсередини. Отже, тиран – страшна моральна потвора. Але найстрашніше, що ця потвора деморалізує і своє оточення (патриціїв, сенаторів), його необмежена влада впливає на психіку підлеглих.

Сам автор підкреслив призначення свого твору. У посвяті Щепкіну він акцентував, що поема

…Притчею стане

Розпинателям народним,

Грядущим тиранам.

ßßß

Отже, поет вказав на синтетичний характер поеми як “притчі”, як застереження всім наступним тиранам.

Синтетичність поеми

Виявляється в композиції поеми: поєднання двох основних проблемно-тематичних ліній всієї попередньої творчості поета, які розвивалися досі окремо.:

1.соціальна тема, соціально-побутова драма матері-кріпачки (“Катерина”, “Сова”, “Наймичка”, “Відьма”, “Марина”, “У нашім раї на землі”).

2. політична тема: сатиричне оскарження самодержавства зі всією його соціально-політичною системою як гнобителя і душителя особистості, народу і народів (“Сон”, “Кавказ”, “Сліпий”, “Царі”).

 

Ідея саможертовного служіння загальнолюдським ідеалам християнства, ідеалам, добра й справедливості - нове розуміння людського призначення.

Втілена в образах неофіта Алкіда та його матері.

 

Новий образ матері, якого не знайдемо в попередніх творах. Вчинок Алкіда, його розрив із старою вірою стає духовним розривом між матір’ю і сином. Автор простежує процес навернення матері, її трагічний шлях до духовного єднання з сином:

І розкажу я людям горе,

Як тая мати ріки, море

Сльози кровавої лила,

Так, як і ти. І прийняла

В живую душу світ незримий

Твоєго розп’ятого сина!

 

Еволюція стосунків матері і Алкіда:

повне взаєморозуміння і єдність

ß

прокляття матері, коли Алкід йде за апостолом Петром (прокляття могло обернутися проти самої матері прокляттям самотності)

ß

сила материнської любові веде її в пошуках закутого в кайдани сина. Але побачитись їм не судилося, бо молилися вони різним богам. Алкід – небесному господові, а мати – земному богові Нерону. Тільки після страти сина, мати зрозуміла, що проповідував її син, яке слово доносив до душ людських. Вона зрозуміла, що не земний цар, жорстокий, байдужий, розбещений, є богом, а небесний цар, що дарує людям

Любов, і правду, і добро,

Добро найкращеє на світі,

То братолюбіє.

ß

Через прийняття нової правди, мати возз’єналася із сином: “помолилась в перший раз за нас розп’ятому” і “слова його живії в живую душу прийняла”.

 

“Юродивий” (1857)

Наприкінці 1857 р.почав роботу над поемою “Сатрап і Дервіш”, яка не була закінчена.

Початок цієї поеми відомий як незакінчена поема “Юродивий”.

Сегодня же принимаюсь за Сатрапа і Дервиша, и если бог поможет окончить с успехом, то посвящу его честным, щедрым землякам моим. Мне хочется написать Сатрапа в форме эпопеи. Эта форма для меня совершенно новая. Не знаю, как я с ней слажу?

“Журнал”

В основі поеми - історія сміливця, чиновника, що публічно дав ляпаса губернаторові. Цей дійсний випадок становить інтродукцію до епопеї, вводячи читача в політичну атмосферу, створену катом декабристів і його помічниками.

Виступ “святого лицаря”, що “в морду затопив капрала, та ще й у церкві”, Шевченко пов’язав із загальним становищем у всеросійській казармі фельдфебеля-царя, а реакція на цей виступ виявляє сутність всієї політичної системи, в якій все тримається на страхові. Цей страх – основа трагізму лицаря.

Поет підкреслив самотність ”оригінала” і його виступу, не підтриманого суспільством. “Німії, подлії раби, підніжки царськії, лакеї капрала п’яного” не тільки не “вийшли на капрала з рогачами”, а “злякавшись”, оголосили юродивим.

 

Тема боротьби із тиранією розробляється у реально-побутовому плані конкретної українсько-російськоїдійсності.

Як і “Неофіти”, “Юродивий” пройнятий гостро-сучасним політичним настроєм, але суспільно-політична тема конкретизована в іншому аспекті, прямо, без прикриття історичними аналогіями, алегоріями. В ескізних, але цілком конкретних образах подана характеристику Миколи І і його клевретів, гостро негативну оцінку розправи з декабристами.

 

Обидві поеми – своєрідний “”порахунок” поета з ненависною йому добою “миколаївщини”.

Петербурзький період

У кінці березня 1858 р. приїхав до Петербург.

Бере активну участь у громадському житті, часто виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду, допомагає недільним школам в Україні, склав і видав для них “Буквар южнорусский”, зближується з уже відомими і прославленими російськими письменниками Тургенєвим, Лєсковим, Аксаковим, Полонським, Чернишевським, Майковим, діячами польського визвольного руху.

 

Бере участь і в українському житті Петербурха, зокрема у виданні альманаху “Хата”, у підготовці журналу “Основа”, підтримує молодих письменників, зокрема Марка Вовчка.

.

Влітку 1859 р. отримав дозвіл на відвідання батьківщини. Поїхав, маючи на меті вибрати місце для постійного мешкання в Україні. Та донос на богохульство поета призвів до арешту, а після місячного ув’язнення заборони виїздити в Україну.

Лірика останніх років

Творчість все більше набирає рис пророчої. В біблійних пророцтвах поет відчував співзвучну емоційну піднесеність, влучність слова.

Цікавим є той факт, що після повороту із заслання Шевченко подарував своєму другові Кулішу два Євангелія. Сам вибір подарунку – знаменний. А ще знаменніший є епіграф, виписаний на одному з тих Євангелій російською мовою:

Не погасай, мое светило,

Туман дешевый розганяй,

Живи меня твоею силой



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.179.79 (0.039 с.)