Його господь за гріх великий

Не смертію! – він буде жить,

І сатаною-чоловіком

Він буде по світу ходить.

Тема тюрми і каторги

Започатковує в літературі..

Вперше мотиви тюрми і кайданів прозвучали в поезіях “Н.Костомарову” та “Самому чудно, а де ж дітись?”: образ ліричного героя пов”язано з образами козаків-невольників із невільницьких плачів, які вводять у загальний тон “невольницької” музи сплески відчаю, настрій печалі, скорботи.

Мотиви власної неволі підносяться до осмислення підневільного буття всього народу, а в образі казарми – “смердячої хати”, який виникає в посланні “А.О.Козачковському” [2] втілено узагальнений образ миколаївської казарми – Російської імперії.

Значення “невольничої” поезії:

I. Вона, випередивши основні тенденції розвитку естетичної і літературної думки в Україні, сприяла утвердженню таких її начал як

Ø реалістичний психологізм,

Ø інтелектуалізм,

Ø інтроспективність (вивчення психологічних процесів методом самоспостереження).

II. Ця поезія – це практично єдиний набуток укр. літератури тих років, Вона не лише завершила розвиток укр. письменства 40-х рр., а й відкрила перед літературою нові перспективи, нові плідні тенденції.

 

Прозова творчість

Наприкінці заслання, у Новопетрівському укріпленні написав 9 російськомовних повістей: не рівнозначні за своїм значення і нерівноцінні за своєю художньою довершеністю.

Три були прозовою переробкою сюжетів поем “Наймичка”, “Варнак”, “Княжна”.

Більшість написана на українському ґрунті або з додатком вражень заслання.

Повістям властивий, за визначенням О.Білецького, “стримано сатиричний побутопис”, що подекуди переростає в пристрасні публіцистичні інвективи.

У жанрово-стильовому плані пов’язані вони з традиціями російської прози 30-40-х рр. ХІХ ст., насамперед з традиціями української і російської реалістичної прози Є.Гребінки, М.Гоголя, І.Тургенєва.

Щоправда Т.Шевченко в порвнянні з тогочасною прозою вперше порушив низку соціальних проблем, до яких ніхто з попередників не торкався. І в цьому новизна прози Шевченка.

Усі повісті об’єднані одним героєм, що зримо присутній у кожній з них, - оповідач козак Дармограй. Саме цей псевдонім обирає поет для авторизації своїх творів. Саме його устами висловлює поет свою заповітну мрію: бачити щасливим людство.

 

Я ужасно люблю смотреть на счастливых людей, по-моему, нет ничего прекраснее, нет усладительнее зрелища, как образ счастливого человек (“Музыкант”).

 

Цей образ в його поезіях і повістях уособлює вільна людина. Фактично всі повісті насичені антикріпосницьким пафосом, що, на думку, письменника, є найбільшим народним горем. Не випадково у більшості творів підноситься момент одержання ними свободи. І другий момент, на якому наголосив автор. Ця свобода людини має бути такою, яка приносить благодать і самій особистості і оточуючому суспільному світові. Це людина не зіпсута фальшивими “цінностями” цивілізації для вибраних, виплекана на засадах хористиянства. Саме тому герої творів поділяються на групи через призму морально-етичного виміру.

Много, неисчислимо много прекрасного в божественной, бессмертной природе, но торжество и венец бессмертной красоты – это оживленное счастье лицо человека. Возвышеннее, прекраснее в природе я ничего не знаю (“Художник”).

Мемуарний елемент: помітна питома вага.

Завдяки цьому в повістях органічно сплавилися

Ø автобіографізм,

Ø історизм,

Ø етнографізм,

Ø фактографічність.

ßßß

Визначало жанрову специфіку повістей:

Ø обумовило наявність чималої кількості екскурсів у минуле,

Ø ліричні відступи,

Ø філософські, соціологічні роздуми тощо.

ВУних автор порушив важливі гострі морально-етичні, а то й суспільно-політичні питання.

 

А відтак кожна його повість – то історія людей (чи одного персонажа, чи цілої родини, сестер і братів). Вона й становить її сюжет. Отже, вся проза Т.Шевченка – то насамперед проза гостросюжетна.

 

“Наймичка” і “Капитанша”

Основною є тема селянської дівчини, знеславленої і покинутої паном-спокусником.

Так, історії Лукії - героїні “Наймички” досить схожа на долю образу Ганни із однойменної поеми. Історія Лукії не трагічна, а драматична. Образ матері у повісті більш розвинений. Автор додає у прозовий варіант епізод зустрічі Лукії і улана – батька її дитини. Це ніби ще одне випробування у долі героїні, в якому мати проявила найкращі риси гордої жінки-матері, що глибоко страждає, але вміє терпіти, жаліти і йти до своєї мети.

Цей епізод поглиблює відтворення душевного світу Лукії, яка після довгих умовлянь улана готова знову повірити в здавалось би щирі й ніжні почуття до неї, і тільки незрівнянна ні з чим любов її до сина перемогла вагання, що закралися в серце жінки.

Офіцер неодноразово з’являється у повісті. Мета автора показати потворну мораль суспільства, яке плодить таких моральних калік – жорстоких, розпусних і безвідповідальних.

Автор трагедію покритки трактує як соціальне зло. Трагедія дівчини, що стала покриткою, не є тільки її особистим нещастям. Людина розглядається автором в єдності соціального, морального, етичного й психологічного аспектів.

У повісті письменник більш широко описує працю селянина-хлібороба.

 

“Варнак”

Ідея викриття кріпосництва, покарання жорстокості і нелюдського ставлення до людей.

Ширше розкрита сюжетна лінія, поглиблена психологічна мотивація вчинків героїв.

Поема “Варнак”	Повість “Варнак”
Варнак – месник за особисту кривду(пустили покриткою його наречену)	Кріпак Кирило – благородний розбійник. Він освічена людина (знає французьку, італійську, грає на фортепіано). “начитавшись романов о великодушных рыцарях-разбойниках, мне вздумалось подражать им, т.е. брать у богатых и отдавать бедным. Я так и делал”

Доля митця-кріпака

Повісті “Музыкант”, “Художник”, “Прогулка с удовольствием и не без морали”, ”Варнак” в різних варіантах представляють долю митця-кріпака, позбавленого можливості вільно розвиватись.

Ці повісті – це роздуми великого поета-мученика над долею митця в тоталітарному суспільстві, суспільстві жорстокому і несправедливому.

 

“Музыкант”

Присвячена показу трагічної долі талановитої акторки-кріпачки Марії Тарасевич, яка не має ніяких перспектив, крім як “крепостная девка”. Доля тим трагічніша, що це талановита людина з тонко організованим душевним світом.

Це власне і підкреслив Шевченко: важко бути кріпаком-невільником, а вдвічі важче талановитій людині, яка мусить вбивати свій талант, бути мучеником у цьому світі.

 

“Художник”

Трагічна долю інтелігента-кріпака.

Тема становища митця в кріпосницькому суспільстві.

Порушено і власне мистецькі проблеми, зокрема становлення і розвитку талановитої людини.

Цей твір побудований на автобіографічних фактах: зокрема згадується про викуп Художника з кріпацтва.

Автор підкреслює значення для митця поняття і відчуття власної людської гідності, якої вона позбавлена в неволі.

Прослідковує процес творчого, морально-етичного і власне людського зростання свого героя: читання книг, слухання лекцій в медичній академії, відвідування театру, виставок сприяють злету свідомості героя. Він стає вільною людиною, а не панським попихачем.

І виявляється, що таким людям – благородним, чесним і чистим - у суспільстві підлоти, аморальності, егоїзму місця немає. В цьому і полягає основний конфлікт повісті. Зіткнення порядної людини із світом продажності призводить її до трагічного кінця.

 

Образом безіменного художника автор іще раз ставить питання: хто винен у тому, що кращі, талановиті люди гинуть, а негідники в суспільстві чистогану торжествують.

 

Ця повісті як ніяка інша містить надзвичайно важливий трасформований автобіографічний матеріал про суспільні й естетичні погляди поета, про його дитинство, перший петербурзький період життя, заслання.

“Прогулка с удовольствием и не без морали”

Проблема морального вибору людини і її відповідальність за нього.

У цій повісті автор показав аристократа Курнатовського, який одружився на одній із своїх одалісок (бо це стосувалося його честі), але разом з тим він залишився щодо неї паном, васалом, який ставиться до своєї дружини як до іграшки, що швидко набридає: “Он и не думает сделаться ее другом, ее заступником. Он по-прежнему владыка”.

 

Форма подорожніх нотаток. В її основі – враження від другої поїздки.

Погляди автора тут тяжіють до просвітницьких ідей Жорж Санд, які були в той час дуже популярними. Саме тому і вводить в основу твору ідеалістичний епізод перевиховання поміщика.

Разом з тим така форма твору дала можливість наповнити повість історико-політичними, етнографічно-побутовими нотатками та роздумами автора.

“Щоденник” (Журнал)

 

Літературно-філософськийтвір.

За півтора місяця до звільнення з заслання, російською мовою.

Цінне інформативне джерело про життя Шевченка майже за рік (з 12 червня 1857 р. по 13 липня 1858 р.):

Ø суспільно-політичні,

Ø естетичні,

Ø філософські погляди,

Ø ставлення до інших митців, однодумців, сучасників, загалом епохи.

 

“Журнал” водночас є і інтимний документ, що не призначався до друку. Але навіть пишучи для себе, Шевченко залишався художником, і всі щоденні записи своєрідного, неповторного літ стилю.

 

С.Єфремов назвав цей твір мемуарної прози “надзвичайно влучним автопортретом поета і людини”, це “не тільки одне з найцінніших до його життєпису джерел, а разом з тим і ключ до його творчості, до його дивного секрету скоряти людські серця, викликати відповідні настрої, що високою мірою посідав наш поет”.

 

Творові властиві:

Ø надзвичайна щирість саморозкриття,

Ø глибина самоаналізу,

Ø влучність характеристик,

Ø реалістична повнокровність побутових зарисовок.

 

 

[1] (1804-1864). Знайомий Шевченка, який гостював у Л. у Седневі 1846 та 1847 рр. Йому Шевченко надіслав автопортрети у солдатському мундирі. Під час обшуку у Шевченка було знайдено 7 листів від Лизогуба, якому після цього іменем царя заборонено листуватися з Шевченком У 1850р. Л клопотався про полегшення поетової долі.

[2] Товариш і лікар Т.Шевченка. Вів з ним переписку у час заслання, матеріально допомагав засланому поетові.