Шевченком керували 2 великі пориви: або всіх любити, або спалити всесвіт, або всіх обняти, або всіх проклясти.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Шевченком керували 2 великі пориви: або всіх любити, або спалити всесвіт, або всіх обняти, або всіх проклясти.



Тарас Шевченко

ІІІ період творчості

 

Цикл “В казематі”

Перші поезії після арешту були написані в казематі Петропавлівської фортеці Þ цикл під назвою “В казематі” з посвятою “Моїм соузникам посвящаю”, тобто усім заарештованим братчикам.

Цикл включає 13 поезій різного жанрово-стильового звучання.

Основні мотиви:

v лихо-недоля, v самотність, v смерть на чужині, v туга за Україною   Об’єднуються в тематичний комплекс, сутність якого визначається одним словом “неволя”.

У циклі, що розпочинає увесь творчий доробок періоду заслання, були атрибутовані основні мотиви творчості цього періоду:

v морально-психологічні,

v філософські,

v теми творчості.

 

Два ліричні потоки:

Ø єднає свій голос з голосом народу (стилізація);

Ø індивідуальний, автобіографічний.

Характерна ознака більшості поезій: побудовані у формі внутрішнього діалогу самого із собою. В цих поезіях Шевченко надзвичайно відвертий і щирий. Перед нами оголена страждаюча душа людини, несправедливо позбавленої людських прав, а найстрашніше – свободи. Тому в своїх поезіях, що замінили йому співбесідника, сповідальника, поет шукає причин цієї ситуації, оплакує вільне минуле, шукає сил, опори витримати ці моральні, духовні і фізичні тортури, що чекають на нього протягом усього терміну покарання.

 

Найпершого опертя шукає поет у братії – однодумців кириломефодіївців. Тому й звертається до них у циклі “В казематі”. Духовним життєствердним стрижнем, стрижнем єднання і любові для них має стати любов до України. І перший, і останній вірш має заклик, який творить своєрідну композиційну рамку циклу:

 

Любітеся, брати мої,

Украйну любіте

І за неї, безталанну,

Господа моліте…

(“Згадайте, братіє моя…”)

Смирітеся, молітесь Богу

І згадуйте один другого.

Свою Україну любіть,

Любіть її… Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть”

(“Чи ми ще зійдемося знову…”)

Почуття любові до України набуло в ліриці цього часу небаченого раніше драматизму, високого трагічного пафосу довічної розлуки з рідним краєм, з його “убогим людом”. Це почуття часом переходить у крик, ридання, як у вірші “Заросли шляхи тернами”, але вони маліють перед тривогою за долю України.

 

“Мені однаково…”

Конкретизована авторська життєва позиція, позиція бранця-невільника, фізично поневоленого, але духовно нескореного, морально цільного.

Патріотична ідея медитації має до певної міри значення особистого заповіту поета.

Твір морально-філософського плану: центральна проблема - вибір між особистим і суспільним.

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її окраденую збудять…

Ох, не однаково мені.

Ідеї прощення

В поезіях-зверненнях до братчиків закликає до християнської толерантності, терпимості і прощення. Просить простити і зрадника.

Власна концепція:

Простити можна лише власну образу, особисту кривду, неволю, забуття, сльози, муки.

Але нікому немає прощення за кривду людську в широкому розумінні слова, кривду його народові, його Україні.

Він зумів поєднати велику любов до людини і таку ж велику ненависть до колективної кривди, тиранії, насильства, деспотизму.

 

Шевченком керували 2 великі пориви: або всіх любити, або спалити всесвіт, або всіх обняти, або всіх проклясти.

К.Чуковський, 1911

 

Загалом ідея християнського всепрощення захоплює його, і він, ніби Христос, палко охоплений екстазом всепрощення і милості:

Ужасная безнадёжность, так ужасна, что только христианская философия может бороться с нею.

Лист до В.Рєпніної

Звертаючись до “соузників”, він просить простити жалюгідному підлому донощику:

І його забудьте, други і не проклинайте!”.

 

“Не спалося, а ніч, як море”: москаль-українець, якому за жостокість і наругу москаль-росіянин радить приколоти пана-офіцера, відказує:

“Нехай собі. А Бог поможе, То й так забудеться колись”.

 

Поема “Між скелями, неначе злодій”:

рефреном “Отак , люде, научайтесь ворогам прощати” кінчається історія кривди та зради.

 

“Мотив всепрощення Шевченко зводить на якогось ніби світового закону, якогось вищого принципу, обов’язкового для людини”

. С.Єфремов

І К.Чуковський, і С.Єфремов роблять висновок, що у казематі Петропавлівської фортеці тоді перебував святий.

 

Є сукупність гріхів (за Т.Шевченком), які пробачити не можна Þ на зміну святості приходять слова “Нумо знову людей і долю проклинать!”

ßßß

У гніві він - пророк, у покірливості – як апостол, його ласка переходить у молитву, його лагідність – подвиг любові і прощення; кожне почуття він доводить до пафосу і релігійний у кожному своєму слові, іншим і не може бути великий національний поет, жрець і жертва свого народу, облагороджуваний, піднесений, він втілював у красу і святиню все, що створила його батьківщина.

К.Чуковський

Можемо стверджувати , що у християнському вченні Шевченко шукає ще одну опору для себе, своєї духовної цілісності, збереження людяності. Він забороняє собі, своїй душі озлобитися. Бо злоба руйнує людське начало в людині.

Мотив самотності

“Ой одна я, одна, як билиночка в полі”,

“Чого ти ходиш на могилу”,

“Ой три шляхи широкії”,

“Не кидай матері” та ін.

В основі їх народнопісенні уявлення про самотність, розлуку, страждання.

Тема смерті

Вперше в своїй поезії -. у поезії “Косар”: філософське осмислення смерті людини. Якщо в соціальному житті існує станова, національна, релігійна нерівність, то перед смертю всі рівні:

Мужика, й шинкаря,

Й сироту-кобзаря.

Приспівує старий, косить,

Кладе горами покоси,

Не мина й царя.

 

Заслання

Після оголошення Шевченку і братчикам вироку царя, бо суду не було, він потрапив в Орську фортецю “под строжайший надзор без права писать і рисовать” рядовим солдатом із правом вислуги.

Стан митця - із листів до фактично 2-3 респондентів, зокрема Андрія Івановича Лизогуба[1], В.Репніної:

“Бодай і ворогові моєму лютому не довелося так каратись, як я тепер караюсь. Я страшно мучуся, бо мені запрещено писать і рисовать (ці слова він особисто виділив). А ночі, ночі! Господи, які страшні та довгі! – та ще й у казармах”.

“Тільки мене ніхто не провідає. Так мені тепер тяжко, так тяжко, що якби не надія хоч коли-небудь побачить свою безталанну країну, то благав би господа о смерті”.

Причина такого свого стану: “Було, на собаку кинь, то влучиш у друга, а як прийшлося до скруту, то святий їх знає, де вони поділись! Чи не вмерли, крий боже? Ні, здравствують, та тілько одцурались безталанного свого друга”.

Аральська експедиція (1848-1849) - офіційно як художник, матеріали до складання докладних карт Аральського моря.

23.04.1850 – заарештований, відправлений до Новопетрівського укріплення на безлюдний півострів Мангишлак (7 років). Зробив 300 малюнків.

Поезії, написані на засланні, становлять новий етап творчого розвитку.

З десяти років заслання активною творчою працею наповнені лише перші 3, та у ці роки Шевченко написав більше творів, ніж протягом усіх попередніх.

М.Зеров зауважував, що поезії цього періоду у Шевченка відзначаються найвищим піднесенням ліризму: “Вони остільки безпосередні та інтимні і разом з тим остільки сильні, що відразу ставлять Шевченка на одне з перших місць серед ліриків Слов’янщини. В них саме і поєднується “необузданная страстность Мицкевича” з “кристалічною ясністю Пушкіна”, тому саме цей час засвідчив, що Шевченко – це не романтичний переспівувач фольклору, а великий поет нової великої літератури слов’янського світу”.

Виробив свій поет. словник, де кожне слово стало поетичною темою, збагаченою як традиційним – фольклорним і літературним, - так і власним поетичним образним змістом і асоціаціями. В цей час його поезія спроможна передати природний хід думки – почуття стирає перешкоди і відстані між автором і читачем, залучаючи останнього до співпереживання. В цій поезії нема інакомовності, незрозумілості, які б спиняли думку читача, спонукаючи шукати розгадку.

Якісний творчий розвиток поетичного слова Шевченка:

v віртуозність техніки,

v поглиблення реалістичного психологізму,

v індивідуалізація поетичного переживання,

v пластичність художнього образу.

 

Образ ліричного героя поезії років заслання - це передовсім автопортрет Шевченка – глибоко правдивий, психологічний, реалістичний до нещадності. І водночас – це художній образ.

Його ліричному героєві не властива будь-яка поза, психологічна фальш.

 

Жанрове різноманіття творчості періоду:

лірика, як особистого плану, так і рольова, в якій чільне місце належить віршам у народнопісенному дусі (“Ой одна я, одна”, “Якби мені черевички”),

пісні-романси (“У широкую долину”),

елегії (“І небо не вмите, і заспані хвилі”, “Мені однаково”, “Огні горять”),

послання (“А.О.Козачковському”),

ідилії (“Садок вишневий коло хати”, “Зоре моя вечірняя”),

жанрові картинки (“Сон” (“На панщині…”)),

історичні вірші (“Чернець”, “Іржавець”, “Заступила чорна хмара та білую хмару”),

вірші й поеми сатиричного змісту (“П.С.”, “Царі”),

поеми: соціально-побутові (“Княжна”, “Марина”), соціально-етологічні (“Москалева криниця”, “Петрусь”).

В “невільницькій” поезії на перший план виступає людинознавство – художнє дослідження людських доль, психології, внутрішнього світу й характеру людини.

 

Визначальною художньою рисою цього періоду стає психологізм: тобто поет відтворює конкретне переживання (стан душі) свого ліричного героя або ліричного персонажа, зумовлене конкретними обставинами життя й у всій реальності й достеменності відповідного ліричного моменту.

Він відтворює індивідуалізований образ-характер ліричного героя, який відображає реальні риси особистості самого поета з властивими йому психологією і світовідчуттям.

Кожний ліричний твір відображає стан, настрій, емоції, переживання, почуття самого автора.

У його інтроспективних поезіях худ. вимисел майже відсутній, тому Ю.Івакін зауважував, що ці поезії можна розглядати, як своєрідний ліричний щоденник, в якому відтворено духовне життя поета цього періоду.

Інтелектуальність лірики

Інтелектуальна проблематика наявна поезіях, в яких головним героєм є думка поета. Такі поезії здебільшого мають медитативний характер.

Шевченкова “мисляча поезія” чи ”поезія думки”, як називають її науковці, висвітлює філософські погляди поета на тогочасні і “вічні” проблеми буття, вона передає образ широкого світу з його тривогами і суперечностями, які відбиваються на долі самого автора чи долі його народу.

Ідилічність лірики

Деякі твори цього часу мають ідилічний характер. Це своєрідні оази, “повітряні замки” фантазії, як їх називає дослідниця М.Коцюбинська. У поетові постійно жила потреба ідеалізації Þ “Садок вишневий” та подібні міражі. Будуючи такі “замки”, щоб хоч ненадовго побути в них в часи духовних і моральних випробувань, Шевченко ні на хвилину не забував, що це ілюзія, яку дійсність жорстоко розвіює. Вона була йому конче потрібна як духовний прихисток. Він повинен був мати такі оази, інакше його вразлива, тонко відчуваюча душа не витримає, надламається. Отже, автор прагнув зберегти душу з допомогою таких ідилій. В цих поезіях він уособлював своє уявлення про спокій, добро, той ідеал, що його він бачив у народному моральному середовищі, в природі. Але завжди свідомо приймав усе це як ідилію, не вірячи в її реальність, як не вірив своїм “повітряним замкам”.

Естетика романтизму

Від естетики романтизму - ідея, відповідно до якої весь світ являє собою, по суті, художній твір, певну концентрацію про художню виразність усього довколишнього.

Саме через призму такого сприйняття поет оцінює природу сущого і природу суспільства.

ßßß

Основний принцип творчості: світ має бути прекрасним, в ньому має панувати добро. Якщо ж в ньому перемагають зло і ненависть, цей зовнішній світ втрачає своє естетичність, а отже, природність.

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

І ти осталася, небого.

І не осталося нікого

З тобою дома. Наготи

Старої нічим одягти

І витопить зимою хату.

А ти нездужаєш і встати,

Щоб хоч огонь той розвести.

Де ділася

Краса твоя тая,

Що всі люде дивувались?

Пропала, немає!

Стилю його лірики не властиві штучність, орнаментальність, тобто “залітературеність”. Цей стиль – сама простота. Це ніби розмова поета самим з собою, в якій аналізується душевний стан і ставлення до світу, шукаються відповіді на питання, які його хвилюють.

Його ліриці характерна

Ø експресивність,

Ø бурхливість і напруженість думки-переживання,

Ø драматизм

ßßßß

І довелося знов мені

Мережать книжечки, співати,

І плакати у бур’яні,

І тяжко плакать…

Кожна книжка починалася авторським віршем-епіграфом:

I. “Думи мої…” , в якому йдеться про безперервний зв’язок з батьківщиною, що є сенсом життя поета:


Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині.

Прилітайте, сизокрилі

Мої голуб”ята,

Із-за Дніпра широкого

У степ погуляти…


II. “Анумо знову віршувать”, де вказує і на своє призначення, і на кровний зв’язок з Україною.

…нищечком

Буду віршувати,

Нудить світом, сподіватись

У гості в неволю

Із-за Дніпра широкого

тебе, моя доле!

III. “Неначе степом чумаки”, в якому поет говорить про поезію як сенс буття:

А я без вірші не улежу.

Уже два годи промережав

Мої мережані сльозами

І долетять коли-небудь

На Україну… і падуть

Неначе роси над землею

Не для людей, тієї слави,

Мережані та кучеряві

Оці вірші віршую я

Для себе, братія моя!

І робить вражаючий висновок:

Ну що б, здавалося, слова…

А серце б’ється-ожива,

Як їх почує!… Знать од бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди!

Л.Новиченко

Інтимна лірика

Представлена лише 2 творами, але обидва вони – шедеври:

“Г.З.” (1848) і “Якби зустрілися ми знову” (1848), присвячені його коханню на волі “Ганні вродливій”, дружині поміщика Закревського.

Марієтта Шагінян відзначала, що ця жінка була єдиним справжнім коханням Шевченка, а вірш “Г.З” – найліричніший з усіх його віршів, такий глибоко інтимний, що здається – він вимовляє його пошепки, не вустами, а серцем” .

У цих пройнятих коханням і водночас таких цнотливих віршах виявилися кращі риси Шевченка-лірика:

Ø щирість,

Ø шляхетність почуття,

Ø тонкий психологізм у розкритті ліричного переживання.

Ці шедеври є віршами-спогадами про те, що було, але ще не згасло в поетовій душі. Їх можна назвати лірикою “пам’яті серця”:

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми-водою розлилось

Колишнєє святеє диво!

 

Мені здається, я не знаю,

А люде справді не вмирають,

А перелізе ще живе

В свиню абощо та й живе,

Купається собі в калюжі,

Мов перш купалося в гріхах.

ßßßßß

Графічна серія “Притча про блудного сина”.

Тема блудного сина: пригоди на чужині, каяття, повернення додому: наскрізна у всій творчості поета:

Ø рання творчість - образ сироти, блудного сина мимоволі.

Ø “три літа” - поеми “Тризна”, “Невольник”.

період заслання - образ солдата (“Рано-вранці новобранці”, “Не спалося, а ніч, як море”, “Москалевій криниці” тощо).

 

“Таким чином, це ще одна можливість полікувати розбитеє серце “ядом”, і не тільки ще одна спроба сказати гостре слово про порядки миколаївської держави, але й своєрідний вилив власного болю через самоочищення. З другого боку, тема людини, викиненої з рідної землі з різних причин, зокрема через руїнницькі заходи щодо родини та поневоленого, рідного блудному синові краю, краю антилюдської держави, входить важливим компонентом в універсальну картину світу та України, що її творив своєю творчістю Т.Шевченко”

В.Шевчук

Ідея добра

На засланні - одне з провідних місць.

Шевченко пропагує не абстрактний гуманізм, а філософію творення реального добра реальним людям. Людина повиннаробити людині добро, а в суспільстві залишити після себе глибокий слід. Саме таким є герой поезії “Буває іноді старий” (1849), в якій старий чоловік молодіє, світліє від однієї думки, що треба комусь якесь добро зробить. І сам поет робить висновок:

 

Добре жить

Тому, чия душа і дума

Добро навчилася любить!

Особливо яскравий розвиток ця ідея знайшла у поемах.

“Варнак” (1848)

В основі -історія юнака, котрий став розбійником, щоб поквитатись із світом, який його скривдив. Він “різав все, що паном звалось”, убивав без розбору всіх, навіть дітей. Згодом, впившись кров’ю своїх жертв, герой розчаровується, його гнітить непотрібна, безглузда жорстокість. І він пішов “суда людського у людей просити”.

Вперше в укр. літературі - образ, якого роздирають внутрішні суперечності, сумніви, голос сумління, докори за загублені людські душі. З одного боку, справедлива розплата за насильства і знущання, які не могли не сприйматися, як закономірні акти справедливості. Він народний месник кривдникам за занапащену долю. Але в ньому раптом перемагає месника друга людина, що довго була пригнічена його особистою кривдою та людським горем. Та друга людина – це заряд людяності, людської теплоти. Це та народна мораль, народна етика, яка оберігає людське суспільство, висока правда добра, любові, співчуття і милосердя.

Шевченко обстоював думку, що людина скрізь, навіть у вияві своєї помсти, повинна залишатись людиною, вміти собою володіти, бачити добро і зло, знаходити правду. Людина – це не звіряча руйнівна сила, яка без розбору нищить усе на своєму шляху. Не можна виборювати світлі ідеали, а самому залишатись у світі злодійства і безглуздих вбивств.

Вперше показано, як у людини просинається звіряче нутро. Тому й показав свого героя у розвитку. Спочатку він розправляється з носіями суспільного зла, відбирає у них награбоване добро і віддає тим, кому воно належить. Під кінець він почав убивати заради вбивства, а помста його почала перероджуватися у зло. Сліпа помста більше не вдовольняла його, натура жадала чогось більшого, справедливішого. Він збагнув, що став “окаянним”, “недолюдом”, що “знівечив свій вік”, зрозумів, що завинив перед людьми, бо розтоптав святі принципи правди і добра, борця за правду, перетворився у розбійника.

Боротьба потрібна осмислена, освітлена ідеєю знищення зла. Переродження у героя відбулося, коли він побував у Києві, побачив його красу і почув божественні звуки, що осінили небо:
Дивлюся я , а сам млію.

Тихо задзвонили

У Києві, мов на небі…

О Боже мій милий!

Який дивний ти. Я плакав,

До полудня плакав.

Так мені любо стало:

І малого знаку

Нудьги тії не зосталось,

Мов переродився…

Поет звернувся до мотиву розкаяного розбійника, щоб відкрити людству ту моральну катастрофу, яка чатує на порушників законів людинолюбства. Пізніше ця тема знайде своє продовження у романі братів Рудченків “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”.

 

“Петрусь” (1850)

Показується психологія подібного, хоч і не тотожного вчинку (“Варнак”): Заможні батьки силоміць видали свою дочку за старого, але багатого генерала. Молода дружина нудилась, побивалась, а потім закохалася зовсім природно у молодого козака Петруся. Довго боролася із своєю любов’ю. Молилася, була у Києві і Почаєві, а згодом таки отруїла чоловіка. Чи мала вона право на такий крок?

Автор наче підкреслює, що інакше вона не могла, іншого виходу не бачила, довше терпіти сили не стало. Та чи можна заради свого щастя вбивати іншу людину, навіть осоружного нелюба? Громада не виправдовує такого вчинку, вона вказує на винуватицю цього злочину:

Тепер скажіте, християни,

Хто отруїв його? - Гудуть,

Мов стиха дзвони. – Пані! Пані! –

Громада зично загула.

Є щось, чим громада не може поступитися, проти чого не може піти. Вона співчувала, як і автор, молодій пані, чия доля була занапащена, продана за палати, але особисті пристрасті повинні поступитися вищим принципам – правді.

 

У поемах “Москалева криниця”(1857) і “Титарівна”(1848) - проблема злочину і відповідальності злочинця перед людством і власним сумлінням.

Герої поставлені в екзистенційні, пограничні ситуації на межі життя і смерті – їм доводиться вибирати між власним природним правом на існування і самопожертвою, помстою і прощенням.

 

“Титарівна” (1848)

Найтрагічніша: її герой досяг найвищого вияву жорстокості – його помста за юнацьку образу багатої титарівни, що насміялася з його юнацьких почуттів, викликає осуд людей і Бога. Звівши титарівну, він викидає, як щеня, їхню спільну дитину, стає дітовбивцею. Злочин, за який немає виправдання ні на цьому ні на тому світі:

…Покарав

І сатаною-чоловіком

Він буде по світу ходить.

Тема тюрми і каторги

Започатковує в літературі..

Вперше мотиви тюрми і кайданів прозвучали в поезіях “Н.Костомарову” та “Самому чудно, а де ж дітись?”: образ ліричного героя пов”язано з образами козаків-невольників із невільницьких плачів, які вводять у загальний тон “невольницької” музи сплески відчаю, настрій печалі, скорботи.

Мотиви власної неволі підносяться до осмислення підневільного буття всього народу, а в образі казарми – “смердячої хати”, який виникає в посланні “А.О.Козачковському”[2] втілено узагальнений образ миколаївської казарми – Російської імперії.

Значення “невольничої” поезії:

I. Вона, випередивши основні тенденції розвитку естетичної і літературної думки в Україні, сприяла утвердженню таких її начал як

Ø реалістичний психологізм,

Ø інтелектуалізм,

Ø інтроспективність (вивчення психологічних процесів методом самоспостереження).

II. Ця поезія – це практично єдиний набуток укр. літератури тих років, Вона не лише завершила розвиток укр. письменства 40-х рр., а й відкрила перед літературою нові перспективи, нові плідні тенденції.

 

Прозова творчість

Наприкінці заслання, у Новопетрівському укріпленні написав 9 російськомовних повістей: не рівнозначні за своїм значення і нерівноцінні за своєю художньою довершеністю.

Три були прозовою переробкою сюжетів поем “Наймичка”, “Варнак”, “Княжна”.

Більшість написана на українському ґрунті або з додатком вражень заслання.

Повістям властивий, за визначенням О.Білецького, “стримано сатиричний побутопис”, що подекуди переростає в пристрасні публіцистичні інвективи.

У жанрово-стильовому плані пов’язані вони з традиціями російської прози 30-40-х рр. ХІХ ст., насамперед з традиціями української і російської реалістичної прози Є.Гребінки, М.Гоголя, І.Тургенєва.

Щоправда Т.Шевченко в порвнянні з тогочасною прозою вперше порушив низку соціальних проблем, до яких ніхто з попередників не торкався. І в цьому новизна прози Шевченка.

Усі повісті об’єднані одним героєм, що зримо присутній у кожній з них, - оповідач козак Дармограй. Саме цей псевдонім обирає поет для авторизації своїх творів. Саме його устами висловлює поет свою заповітну мрію: бачити щасливим людство.

 

Я ужасно люблю смотреть на счастливых людей, по-моему, нет ничего прекраснее, нет усладительнее зрелища, как образ счастливого человек (“Музыкант”).

 

Цей образ в його поезіях і повістях уособлює вільна людина. Фактично всі повісті насичені антикріпосницьким пафосом, що, на думку, письменника, є найбільшим народним горем. Не випадково у більшості творів підноситься момент одержання ними свободи. І другий момент, на якому наголосив автор. Ця свобода людини має бути такою, яка приносить благодать і самій особистості і оточуючому суспільному світові. Це людина не зіпсута фальшивими “цінностями” цивілізації для вибраних, виплекана на засадах хористиянства. Саме тому герої творів поділяються на групи через призму морально-етичного виміру.

Много, неисчислимо много прекрасного в божественной, бессмертной природе, но торжество и венец бессмертной красоты – это оживленное счастье лицо человека. Возвышеннее, прекраснее в природе я ничего не знаю (“Художник”).

Мемуарний елемент: помітна питома вага.

Завдяки цьому в повістях органічно сплавилися

Ø автобіографізм,

Ø історизм,

Ø етнографізм,

Ø фактографічність.

ßßß

Визначало жанрову специфіку повістей:

Ø обумовило наявність чималої кількості екскурсів у минуле,

Ø ліричні відступи,

Ø філософські, соціологічні роздуми тощо.

ВУних автор порушив важливі гострі морально-етичні, а то й суспільно-політичні питання.

 

А відтак кожна його повість – то історія людей (чи одного персонажа, чи цілої родини, сестер і братів). Вона й становить її сюжет. Отже, вся проза Т.Шевченка – то насамперед проза гостросюжетна.

 

“Наймичка” і “Капитанша”

Основною є тема селянської дівчини, знеславленої і покинутої паном-спокусником.

Так, історії Лукії - героїні “Наймички” досить схожа на долю образу Ганни із однойменної поеми. Історія Лукії не трагічна, а драматична. Образ матері у повісті більш розвинений. Автор додає у прозовий варіант епізод зустрічі Лукії і улана – батька її дитини. Це ніби ще одне випробування у долі героїні, в якому мати проявила найкращі риси гордої жінки-матері, що глибоко страждає, але вміє терпіти, жаліти і йти до своєї мети.

Цей епізод поглиблює відтворення душевного світу Лукії, яка після довгих умовлянь улана готова знову повірити в здавалось би щирі й ніжні почуття до неї, і тільки незрівнянна ні з чим любов її до сина перемогла вагання, що закралися в серце жінки.

Офіцер неодноразово з’являється у повісті. Мета автора показати потворну мораль суспільства, яке плодить таких моральних калік – жорстоких, розпусних і безвідповідальних.

Автор трагедію покритки трактує як соціальне зло. Трагедія дівчини, що стала покриткою, не є тільки її особистим нещастям. Людина розглядається автором в єдності соціального, морального, етичного й психологічного аспектів.

У повісті письменник більш широко описує працю селянина-хлібороба.

 

“Варнак”

Ідея викриття кріпосництва, покарання жорстокості і нелюдського ставлення до людей.

Ширше розкрита сюжетна лінія, поглиблена психологічна мотивація вчинків героїв.

Поема “Варнак” Повість “Варнак”
Варнак – месник за особисту кривду(пустили покриткою його наречену) Кріпак Кирило – благородний розбійник. Він освічена людина (знає французьку, італійську, грає на фортепіано). “начитавшись романов о великодушных рыцарях-разбойниках, мне вздумалось подражать им, т.е. брать у богатых и отдавать бедным. Я так и делал”

Доля митця-кріпака

Повісті “Музыкант”, “Художник”, “Прогулка с удовольствием и не без морали”, ”Варнак” в різних варіантах представляють долю митця-кріпака, позбавленого можливості вільно розвиватись.

Ці повісті – це роздуми великого поета-мученика над долею митця в тоталітарному суспільстві, суспільстві жорстокому і несправедливому.

 

“Музыкант”

Присвячена показу трагічної долі талановитої акторки-кріпачки Марії Тарасевич, яка не має ніяких перспектив, крім як “крепостная девка”. Доля тим трагічніша, що це талановита людина з тонко організованим душевним світом.

Це власне і підкреслив Шевченко: важко бути кріпаком-невільником, а вдвічі важче талановитій людині, яка мусить вбивати свій талант, бути мучеником у цьому світі.

 

“Художник”

Трагічна долю інтелігента-кріпака.

Тема становища митця в кріпосницькому суспільстві.

Порушено і власне мистецькі проблеми, зокрема становлення і розвитку талановитої людини.

Цей твір побудований на автобіографічних фактах: зокрема згадується про викуп Художника з кріпацтва.

Автор підкреслює значення для митця поняття і відчуття власної людської гідності, якої вона позбавлена в неволі.

Прослідковує процес творчого, морально-етичного і власне людського зростання свого героя: читання книг, слухання лекцій в медичній академії, відвідування театру, виставок сприяють злету свідомості героя. Він стає вільною людиною, а не панським попихачем.

І виявляється, що таким людям – благородним, чесним і чистим - у суспільстві підлоти, аморальності, егоїзму місця немає. В цьому і полягає основний конфлікт повісті. Зіткнення порядної людини із світом продажності призводить її до трагічного кінця.

 

Образом безіменного художника автор іще раз ставить питання: хто винен у тому, що кращі, талановиті люди гинуть, а негідники в суспільстві чистогану торжествують.

 

Ця повісті як ніяка інша містить надзвичайно важливий трасформований автобіографічний матеріал про суспільні й естетичні погляди поета, про його дитинство, перший петербурзький період життя, заслання.

“Прогулка с удовольствием и не без морали”

Проблема морального вибору людини і її відповідальність за нього.

У цій повісті автор показав аристократа Курнатовського, який одружився на одній із своїх одалісок (бо це стосувалося його честі), але разом з тим він залишився щодо неї паном, васалом, який ставиться до своєї дружини як до іграшки, що швидко набридає: “Он и не думает сделаться ее другом, ее заступником. Он по-прежнему владыка”.

 

Форма подорожніх нотаток. В її основі – враження від другої поїздки.

Погляди автора тут тяжіють до просвітницьких ідей Жорж Санд, які були в той час дуже популярними. Саме тому і вводить в основу твору ідеалістичний епізод перевиховання поміщика.

Разом з тим така форма твору дала можливість наповнити повість історико-політичними, етнографічно-побутовими нотатками та роздумами автора.

“Щоденник” (Журнал)

 

Літературно-філософськийтвір.

За півтора місяця до звільнення з заслання, російською мовою.

Цінне інформативне джерело про життя Шевченка майже за рік (з 12 червня 1857 р. по 13 липня 1858 р.):

Ø суспільно-політичні,

Ø естетичні,

Ø філософські погляди,

Ø ставлення до інших митців, однодумців, сучасників, загалом епохи.

 

“Журнал” водночас є і інтимний документ, що не призначався до друку. Але навіть пишучи для себе, Шевченко залишався художником, і всі щоденні записи своєрідного, неповторного літ стилю.

 

С.Єфремов назвав цей твір мемуарної прози “надзвичайно влучним автопортретом поета і людини”, це “не тільки одне з найцінніших до його життєпису джерел, а разом з тим і ключ до його творчості, до його дивного секрету скоряти людські серця, викликати відповідні настрої, що високою мірою посідав наш поет”.

 

Творові властиві:

Ø надзвичайна щирість саморозкриття,

Ø глибина самоаналізу,

Ø влучність характеристик,

Ø реалістична повнокровність побутових зарисовок.

 

 


[1] (1804-1864). Знайомий Шевченка, який гостював у Л. у Седневі 1846 та 1847 рр. Йому Шевченко надіслав автопортрети у солдатському мундирі. Під час обшуку у Шевченка було знайдено 7 листів від Лизогуба, якому після цього іменем царя заборонено листуватися з Шевченком У 1850р. Л клопотався про полегшення поетової долі.

[2] Товариш і лікар Т.Шевченка. Вів з ним переписку у час заслання, матеріально допомагав засланому поетові.

Тарас Шевченко

ІІІ період творчості

 

Цикл “В казематі”

Перші поезії після арешту були написані в казематі Петропавлівської фортеці Þ цикл під назвою “В казематі” з посвятою “Моїм соузникам посвящаю”, тобто усім заарештованим братчикам.

Цикл включає 13 поезій різного жанрово-стильового звучання.

Основні мотиви:

v лихо-недоля, v самотність, v смерть на чужині, v туга за Україною   Об’єднуються в тематичний комплекс, сутність якого визначається одним словом “неволя”.

У циклі, що розпочинає увесь творчий доробок періоду заслання, були атрибутовані основні мотиви творчості цього періоду:

v морально-психологічні,

v філософські,

v теми творчості.

 

Два ліричні потоки:

Ø єднає свій голос з голосом народу (стилізація);

Ø індивідуальний, автобіографічни



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.254.246 (0.027 с.)