Загальна характеристика авторського права.

Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Певні суспільні відносини, що виникають у зв'язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право. В об'єктивному розумінні авторське право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури та мистецтва. У суб'єктивному розумінні — це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв'язку зі створенням і використанням твору літератури, науки і мистецтва.

Завдання авторського права — встановити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів.

Для правильного і однозначного застосування законодавства при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди.

Суб'єкт та об'єкти авторського права. Співавторство.

За ст. 435 ЦК:

1. Первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Автор — фізична особа, творчою працею якої створено твір. Автор — первинний суб'єкт авторського права. Автором вважається особа, зазначена на оригіналі або примірнику твору. Якщо дійсним автором твору є особа, яка не зазначена на оригіналі або примірнику твору, вона повинна доказати своє авторство. Це так звана презумпція авторства. Для визнання особи автором не має значення його вік або стан дієздатності.

Суб'єктом авторського права може бути не тільки автор, а й інші особи – спадкоємці, роботодавець(замовник). Особа, яка отримує майнові права на твір за договором, також є суб'єктом авторського права.

Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір. За ст. 436 ЦК: 1. Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору. Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення. Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.

Співавторство буває двох видів:

нероздільне співавторство - коли неможливо виділити працю кожного співавтора;

роздільне співавторство — коли складові частин твору чітко визначені та відомо, який із співавторів створив кожну частин.

Особисті немайнові права автора.

Автору належать такі особисті немайнові права:

1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;

2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;

4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.

Суміжні права: поняття та види.

Суміжні права — тип прав на інтелектуальну власність, спрямованих забезпечити охорону інтересів фізичних та юридичних осіб, що сприяють створенню творів, які після створення стають доступними для широкого загалу.

Підґрунтям для виникнення суміжних прав є твір автора, який може бути певним шляхом розповсюджений.

Об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу їх вираження є:

• будь-які способи виконання творів літератури і мистецтва, включаючи твори фольклору;

• запис будь-якого виконання або інші звуки на фонограмі;

• сповіщення програм шляхом трансляції в ефір і по проводах;

• відеограми.

До первинних суб'єктів суміжних прав цивільне законодавство відносить:

· виконавців (актори, співаки, музиканти, диригенти, танцюристи та інші особи, які виконують роль, співають, декламують, особи, які виконують естрадні, лялькові номери);

· виробників фонограм (фізичні або юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-якого виконання чи інших звуків на фонограмі — плівці, кіноплівці, магнітофонній стрічці тощо);

· організації мовлення (юридичні особи, які використовують твори літератури і мистецтва у своїх передачах як в ефірі, так і по проводах — телерадіоорганізації).

Право інтелектуальної власності на наукове відкриття, винахід, корисну модель та промисловий зразок.

Винахід, корисна модель і промисловий зразок — це основні об'єкти права промислової власності, яка є результатом науково-технічної діяльності. У свою чергу діяльність є основною рушійною силою, яка рухає науково-технічний прогрес будь-якого суспільства.

Для визнання заявленої пропозиції винаходом вона повинна мати світову новизну, тобто ніде в світі такого рішення ще не було. Новизна пропозиції перевіряється за всіма доступними джерелами Інформації. Винахід визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Рівень техніки включає всі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, — до дати її пріоритету.

Корисна модель — це конструктивне виконання пристрою, яке характеризується явно вираженими просторовими формами. Така форма повинна характеризуватися не лише наявністю елементів і зв'язків між ними, а й формою виконання цих елементів, їх певним взаємним розташуванням. Корисна модель визнається новою, якщо вона не є частиною рівня техніки. Рівень техніки включає всі відомості, які стали загальнодоступними у світі до подання заявки. На новизну корисної моделі також не впливає розкриття інформації про неї протягом 12 місяців до подання заявки до Установи.

Промисловий зразок — це нове конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, придатне для відтворення промисловим способом. Промисловий зразок відповідає умовам патентоздатності, якщо він новий І промислово придатний. Він визнається новим, коли сукупність його суттєвих ознак не стала загальновідомою до подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет — до дати її пріоритету.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі і промислові зразки є передусім їх безпосередні творці — винахідники і автори промислових зразків. Ними можуть бути лише фізичні особи незалежно від віку. Досить солідну групу суб'єктів інтелектуально-правових відносин становлять заявники зазначених об'єктів. Ними можуть бути як самі творці — первинні суб'єкти, так й Інші фізичні і юридичні особи, які правом на подання заявки наділені за законом або воно перейшло до них на підставі договору чи закону. Заявниками передусім є роботодавці.