Тема: кормова база бджільництва і Характеристика основних медоносів

Мета роботи: вивчити видовий склад медоносних і пилконосних рослин, строки цвітіння та медопродуктивність.

Матеріали та обладнання: навчальні плакати, посібники і визначники рослин.

Теоретичні відомості. Кормовою (медоносною) базою бджільництва називають сукупність дикоростучих і культурних рослин, з яких бджоли збирають нектар, пилок, смолисті речовини (прополіс) і падь.

За характером медозбору розрізняють рослини, що дають нектар і пилок окремо та нектар і пилок разом. До пилконосів належать переважно вітрозапильні види: ліщина, вільха, береза, сосна, ялина, ялиця, тополя, звіробій, подорожник, мак, кукурудза та інші. Нектароносів зовсім мало – це жіночі рослини верби. Нектароносами і пилконосами одночасно є більшість комахозапилювальних рослин. Вони складають основу кормової бази бджільництва. Їх розділяють на сільськогосподарські та дикоростучі.

Сільськогосподарські медоноси поділяють на слідуючи групи:

- круп’яні і зернобобові культури (гречка, чина, кормові боби);

- кормові медоносні культури (еспарцет, люцерна, конюшина, буркун, вика, лядвенець рогатий, редька олійна);

- олійні медоносні культури (соняшник, ріпак, гірчиця);

- ефіроолійні і лікарські медоноси (коріандр, аніс, м’ята, лаванда, шавлія лікарська, гісоп лікарський, амі зубна, чебрець, валеріана лікарська, собача кропива, меліса, алтея, синюха голуба);

- овочеві і баштанні медоносні культури (огірки, кавун, диня, гарбуз, цибуля, морква);

- медоноси садів і ягідників (вишня, абрикос, черешня, слива, алича, груша, малина, смородина чорна);

- спеціальні медоноси (фацелія, синяк, змієголовник, огірочник лікарський).

З дикоростучих виділяють:

- медоноси лісів, парків, захисних насаджень (липа, клен, верба, каштан, горобина, акація біла, акація жовта, терен, вовчі ягоди, кизил, калина, глід, крушина, шипшина, іван-чай, брусниця, чорниця, верес, медунка, проліски, фіалки, вероніка, герань, материнка, котяча м’ята);

- медоноси лучних і пасовищних угідь (шавлія лучна, волошка, плакун верболистий, шавлія кільчаста);

- медоносні різнотрав’я (підбіл звичайний, кульбаба лікарська, буркун жовтий, цикорій дикий, осот, гірчиця польова, глуха кропива, жовтушник сіруватий, свиріпа звичайна, дягель лікарський).

Нектар – цукристий сік, який виробляють спеціальні залози рослин – нектарники. Виділяють рослини нектар для живлення зав’язі і щоб привабити комах для запилення квіток. Він є основним джерелом вуглеводного живлення бджіл і отримання меду. На відміну від судинного соку, нектар майже не має азотистих сполук і складається з цукрів (сахарози, глюкози та фруктози у різних співвідношеннях), розчинених у воді. У нектарі деяких рослин містяться складні сполуки – мальтоза, молібдоза й рафіноза. Є також незначна кількість декстринів, багатоатомних спиртів, органічних кислот і солей. Різноманітне співвідношення складових частин нектару зумовлює специфічний смак, аромат, колір та інші особливості різних сортів меду.

Кількість і якість виділеного нектару залежить від виду рослин, природних і господарських факторів. Так, у люпину, шипшини, сливи запас нектару в перерахунку на мед не перевищує 15-20 кг/га, а у білої акації й липи до 1000 кг/га.

До природних факторів, що впливають на виділення рослинами нектару відносяться температура і вологість повітря, сонячне освітлення, дощ, вітер. Найбільше нектару виділяють рослини при середньодобовій температурі 22⁰ С, мінімальною для виділення нектару є температура не нижче 10⁰ С, а максимальною – 27⁰ С. Найсприятливішою для виділення нектару вважають температуру від 16 до 25⁰ С. При підвищенні температури до 38⁰ С виділення нектару в більшості рослин повністю припиняється.

Рослини по різному реагують на вологість повітря. Найбільше нектару виділяють вони за відносної вологості повітря 49-71%. Є рослини вологолюбні (липа, гречка) у яких нектар інтенсивно виділяється при вологості повітря 90%, та посухостійкі (буркун, синяк, волошки, будяки), у них нектар виділяється при вологості повітря 70% і нижче. При зниженні вологості повітря виділяється менше нектару і він стає густішим, оскільки вміст цукру збільшується.

Концентрація цукру в нектарі залежить від виду рослин і факторів зовнішнього середовища. Цукристість нектару коливається від 5 до 70 % і вище, але частіше буває в межах 40-50 %. Вранці нектар має меншу концентрацію ніж опівдні, в дощову і вологу погоду він рідкий, а в суху вітряну – густий. Якщо в нектарі міститься менше 5% цукру, бджоли його не збирають, щоб не витрачати енергії на випаровування зайвої води. При концентрації цукру в нектарі понад 70% бджоли також перестають відвідувати квітки, так як перш ніж набрати нектар в зобик, вони повинні розвести його секретом слинних залоз. Найбільш охоче і швидко бджоли збирають нектар з концентрацією цукру 50-55%.

До господарських факторів, які впливають на виділення рослинами нектару відносяться: обробіток ґрунту, строки і способи сівби, внесення добрив, сорт рослин.

Джерелом білка для бджіл є пилок, який вони збирають з квіток. Пилок бджоли формують на задніх ніжках в кошиках у вигляді обніжжя. Після змішування з нектаром і запечатування у комірках стільників, з нього утворюється перга. Отже пилок, обніжжя, перга – це продукти одного походження.

Коли немає нектарного взятку бджоли збирають падь, що являє собою солодкі виділення попелиць та інших комах, які живляться соками рослин. Іноді бджоли збирають солодкі виділення на листках рослин (медяна роса), що з’являється при перепаді денних і нічних температур. Найчастіше збирання паді спостерігається у лісистій місцевості, де ростуть клени, дуби, акація та на луках з різними видами верби. Мед, виготовлений із паді, не можна використовувати як зимові кормові запаси, бо він викликає захворювання бджіл на падевий токсикоз.

При слабкій кормовій базі бджоли можуть збирати нектар і пилок з отруйних медоносних рослин, що приводить до їх масового отруєння.

Найбільш характерними представниками отруйних рослин, які відвідують бджоли є: аконіт, блекота чорна, рододендрон жовтий або азалія, чемериця.

З бруньок і листя деяких рослин бджоли збирають смолисті речовини, які переробляють на прополіс (бджолиний клей), що використовується як будівельний матеріал.

Зміст заняття. Правильна організація і використання кормової бази мають вирішальне значення для підвищення продуктивності бджолосімей. Тому необхідно знати склад, види, продуктивність і строки цвітіння нектаро - і пилконосних рослин у місцевості, де утримують бджіл. При вивченні теми медоноси класифікують за місцем проростання на природних угіддях і за господарським значенням. Користуючись навчальними посібниками кожний медонос вивчають за схемою: ботанічна характеристика, господарське значення, строки і тривалість цвітіння, медопродуктивність, а також звертають увагу, які з них можуть викликати нектарний і пилковий токсикоз і заходи щодо профілактики.

Вивчаючи кормову базу бджільництва, необхідно звернути увагу на її покращення і підвищення врожайності культур, шляхом своєчасного і правильного застосування агротехнічних заходів.

Завдання 1. Вивчити класифікацію медоносних рослин позначивши в таблиці 12.

 

Таблиця 12. - Класифікація медоносних рослин

Угіддя	Групи медоносів	Назва медоносів
Сільськогосподарські	Круп’яні і зернобобові кормові культури олійні культури і т.д.
Дикоростучі	Ліісів, парків, захисних насаджень. Лучних і пасовищних угідь., і т.д.

 

Завдання 2. Користуючись літературою, дати характеристику основних продуктів, які збирають бджоли, позначивши в таблиці 13.

 

Таблиця 13. Основні продукти, які збирають бджоли із рослин

Продукти	Характеристика
Нектар
Пилок
Прополіс
Падь
Медяна роса

 

Завдання 3. Описати основні медоноси нашої зони за рекомендованою літературою (таблиця 14).

 

Таблиця 14. Характеристика основних медоносів

Перелік медоносів	Характер узятку	Час цвітіння	Тривалість цвітіння, днів	Нектаро-запас кг/га	Потрібно сімей для за-пилення 1 га, шт.
початок	кінець
Ліщина
Верба
Абрикос
Вишня
Яблуня
Гірчиця
Ріпак озимий
Конюшина
Люцерна
Еспарцет
Буркун
Акація біла
Гречка
Липа
Соняшник

 

Зміст звіту. 1. Навести класифікацію медоносних рослин за характером медозбору.

2. Охарактеризувати основні продукти, які збирають бджоли і фактори, що впливають на виділення нектару у рослин.

3. Описати шляхи поліпшення медоносної бази бджільництва.

 

Контрольні запитання:

1. Що таке кормова база бджільництва?

2. Які продукти бджоли збирають з рослин?

3. Назвіть основні дикоростучі і сільськогосподарські медоносні рослини.

4. Які є спеціальні і отруйні медоноси?

5. Назвіть рослини-пилконоси та рослини з яких бджоли збирають падь.

Лабораторна робота № 13

 

Тема. Визначення нектаропродуктивності рослин і оцінка
медозбірних умов за даними нектару

Мета роботи: ознайомитись з методикою визначення нектаропродуктивності рослин та календарними строками цвітіння основних медоносів; навчитись визначати медовий запас місцевості і складати кормовий баланс пасіки.

Матеріали та обладнання: навчальні плакати, довідкові дані про медопродуктивність рослин, результати обліку посівних площ медоносів у зоні пасіки в радіусі продуктивного льоту бджіл, копія плану землекористування господарства.

Теоретичні відомості. Для правильної організації і раціонального використання кормової бази бджільництва важливе значення має оцінка місцевості щодо медоносності, тобто визначення медоносних ресурсів. Медоносні ресурси – це запас нектару, що виділяється квітками медоносних рослин на певній території за сезон. Значення рослин в медоносному відношенні для бджільництва характеризує їх нектаропродуктивність в перерахунку на цукор. Існують різні методи прямого визначення кількості нектару в рослинах (метод мікропіпеток, паперових мікросмужок, змивання та хімічний). Нектаропродуктивність (кількість цукру в нектарі однієї квітки) різних рослин коливається від сотих долей до декількох міліграмів: яблуні – 0,38 мг, акації білої – 0,18-0,24, гречки -09-2,10, соняшника – 0,45-0,62, еспарцету- 0,36-0,46, конюшини червоної –0,05-0,10, липи-2,50-5,10 мг.

За середньою нектаропродуктивністю однієї квітки визначають нектарозапас гектара посіву або насадження. Для цього в декількох місцях ділянки з типовим травостоєм підраховують кількість стебел на 1 м² та кількість квіток на стеблі. Визначають також тривалість життя квітки і враховують, що виділення нектару триває переважно один - два дні. Таким чином, біологічну нектаропродуктивність окремих видів рослин (кількість цукру в нектарі квіток з 1 га, кг) визначають множенням середньої кількості цукру, що виділяється однією квіткою (мг), на тривалість життя квітки (днів), кількість квіток на одній рослині (мг) і кількість рослин на 1 га суцільного травостою.

Найбільш об’єктивну оцінку дає показник нектаропродуктивності суцільного масиву рослин на площі 1 га, виражений у кілограмах меду. В такому разі використовується термін медопродуктивності, що відповідає кількості нектару, перерахованому на мед, який виділяється протягом усього періоду цвітіння на площі 1 га/

Середніми нормами медопродуктивності рослин користуються для визначення можливого збору меду та кількості бджолиних сімей, яких доцільно утримувати в конкретних умовах кормової бази. Прогнозування строків і величини медозбору допомагає спланувати розміщення пасік біля посівів і насаджень нектароносів, забезпечити вчасне їх перевезення.

Оцінка нектаропродуктинвності місцевості. Нектарозапас місцевості визначають на підставі даних видового складу і площі основних медоносів, їх нектаропродуктивнсоті та строків цвітіння.

Для визначення площі медоносних угідь, що входять в радіус продуктивного льоту бджіл, необхідно зняти копію з карти землекористування господарства, де зазначено не тільки площу, а й склад медоносних рослин.

На копії плану точкою позначають місцезнаходження пасіки, потім роблять коло радіусом 2 км (за прийнятим масштабом). Площа в середині кола (1250 га) підлягає оцінці. Дані про площі, зайняті сільськогосподарськими медоносами (гречкою, соняшником, бобовими травами, садами і ягідниками), які входять у радіус продуктивного льоту бджіл, беруть з виробничо-фінансових планів господарств. Склад лісу беруть з матеріалів лісництва по таксації порід дерев в кущів. Якщо таких даних немає, треба провести обстеження лісового масиву. Для цього насамперед визначають одноманітність (різноманітність) видового складу. Якщо, наприклад, одна ділянка зайнята переважно хвойними породами, а інша – рідколіссям з листяних, то такі ділянки обстежують окремо.

На карті землекористування орієнтовно відмічають межі ділянок, визначають площі їх і приблизний маршрут руху (він має проходити по найбільшій діагоналі). Визначають також довжину шляху. Довжину діагоналі ділять на 20 і встановлюють таким чином, через яку відстань треба провести підрахунок медоносних і немедоносних дерев на облікованих ділянках.

У кожному з 20 пунктів на площі 10 м² підраховують усі медоносні й немедоносні дерева й чагарники. Дані записують в табл. 15 за такою формою:

Можна обстежити лісові ділянки іншим способом. За наперед визначеним маршрутом, підраховують по ходу всі дерева (за породами), які ростуть у двометровій смузі (приблизно 1 м праворуч і 1 м ліворуч від спостерігача). Закінчивши підрахунок, визначають співвідношення (у %) різних порід дерев, які трапилися на шляху спостерігача. Припустимо, що при спеціальному обліку медоносів лісу підраховано 1000 дерев, у тому числі 200 лип і 50 кленів. У процентному відношенні липи – 20, клена – 5 %. Отже, при загальній площі лісу 200 га липою зайнято 40, кленом – 10 га.

 

Таблиця 15. - Оцінка медової продуктивності масиву (перший спосіб)

Назва порід дерев і чагарників	Номер облікової площадки	Разом на всіх площадках	Частка у загальній кількості, %
						та ін.
Кількість на 10 м^2
Береза				-		-	-
Липа	-			-		-	-
і т.п.
Разом

 

Медову продуктивність лук і пасовищ визначають методом
О.Т. Клименкової за допомогою рамки – сітки (рис.1). Це дерев’яна рама із сторонами 0,5 м розділена на 25 квадратів натягнутими всередині її дротиками.

 

-500 -
-500-

50 50 100 50 250

 

Рис. 1. Рамка-сітка для визначення медової

продуктивності лук і пасовищ

 

На обстежуваній ділянці виділяють пробні площадки визначають на них процент поверхні, зайнятої тим, чи іншим медоносом, накладаючи рамку – сітку. Рамку накладають на виділену площадку чотири рази і записують назви медоносних рослин, а також номери кліток, які вони займають. Дротики в рамці натягнуті так, щоб кожна клітка становила певну частину пробної площадки. Для визначення процентного співвідношення медоносів у травостої користується таблицею 16.

Наприклад, при обстеженні луки виявилося, що конюшиною лучною на площі 1м² зайняті клітки рамки – сітки за номерами 10,15,20,25,24,6,7,13. Користуючись таблицю, знаходимо, що перші чотири клітки займають разом 6,25 % поверхні площі, 6,7 і 24 – по 0,25 %, а 13–та–1%. Всього 8%. Закінчивши обстеження підсумовують показники по кожному виду медоносних рослин, результати ділять на кількість пробних площадок і визначають, яку частину загальної площі масиву (у %) займають ті чи інші медоноси.

 

Таблиця 16. – Визначення процентного співвідношення медоносів у травостої

Номер кліток	Частка у загальній площі пробної площадки, %
Сума кліток 1,2, 3, 4, 5	12,5
Сума кліток 10,15,20,25	6,25
Клітки 6,7,9,16,17,19,21,22,24	по 0,25
Клітки 8,18,23,11,12,14	по 0,50
Клітка 13	1,00

 

За співвідношенням рослин у травостої можна обчислити площу, яку займає відповідний медонос на всій ділянці. Якщо, наприклад, площа обстежуваної луки становить 200 га, а в травостої 3,6% конюшини лучної, то на всій ділянці конюшина займає

Так само виконують розрахунки по всіх медоносних рослинах, частка яких у травостої або на пасовищі значна.

Для визначення медопродуктивності окремих угідь перемножують гектарну норму запасу цукру на кількість гектарів угідь. Встановлена медопродуктивність по кожному угіддю додається і сума буде дорівнювати медовому запасу місцевості.

На основі даних площ медоносних рослин та їх видового складу розробляють баланс пасіки. В ньому вказуються площі по окремих угіддях, види медоносів та їх нектаропродуктивність. Медовий баланс складають для того, щоб встановити відповідність кормової бази розмірам пасіки.

Розрахунок медового балансу. Якщо на обстеженій території бджолиних сімей більше, то наявна медоносна база не зможе забезпечити їх продуктивним медозбором і вихід товарної продукції буде низьким, а якщо менше, то це призводить до зниження врожайності.

Для того щоб установити, скільки бджолосімей доцільно утримувати, величину медового запасу місцевості (у кг) слід поділити на 2 (оскільки прийнято, що бджоли використовують лише 50% нектару), а потім на кількість меду, необхідну для сім’ї бджіл на рік, плюс плановий товарний медозбір.

Наприклад, загальний запас меду в радіусі продуктивного льоту бджіл пасіки становить 35470 кг. Бджолині сім’ї можуть продуктивно використати 17735 кг. Враховуючи, що кожна сім’я протягом року витрачає 90 кг корму для живлення і дасть не менше 20 кг товарного меду, корисний запас місцевості 17735 кг ділять на 110. Таким чином, в радіусі продуктивного льоту бджіл можна утримувати 161 бджолину сім’ю.

Відповідність запасів меду кормової бази розміром пасік можна встановити за допомогою контрольної сім’ї. Так, якщо існують багаті запаси меду, то це сприяє збільшенню її маси за день на 2-6 кг і більше.

Використання нектарних ресурсів пов’язане зі строками цвітіння медоносів та розміщенням пасік. Для встановлення строків медозбору потрібні дані про початок і тривалість масового цвітіння рослин. Це допомагає спланувати розміщення пасік біля посівів і насаджень нектароносів та забезпечити вчасне їх перевезення. В зацвітанні рослин існує певна послідовність. Початком цвітіння вважається дата появи квіток (приблизно 10% рослин даного виду), а закінченням – коли розквітлих рослин у травостої залишається не більше як 10%. Тривалість днів цвітіння враховують по кожному виду рослин і складають календар цвітіння нектароносів, або користуються наявними календарями цвітіння по зонах України.

Зміст заняття. Величина медозбору залежить від кормової бази та кількості бджолиних сімей. Значне насичення території бджолами зменшує середній збір меду кожною сім’єю, а якщо сімей мало, то це призводить до зниження врожайності. З метою ефективного використання медоносної бази і кращого запилення сільськогосподарських культур потрібний облік медового запасу в межах господарства.

Фахівці повинні вміти визначити ресурси нектару в зоні розміщення пасіки, його загальний запас та середню забезпеченість бджолиних сімей. Використовуючи дані плану землекористування господарства про посівні площі та насадження медоносів, а також рослин на природних угіддях, студенти складають таблицю обчислення біологічного запасу нектару для кожної культури і для всієї території обльоту бджолами в радіусі 2 км, що становить близько 1250 га. Для цього на копії плану точкою позначають місцезнаходження пасіки, потім роблять коло радіусом 2 км (за прийнятим масштабом) і складають площі під медоносними рослинами по угіддях). Потім користуючись відповідними довідковими таблицями на основі даних біологічного запасу нектару, що являє собою добуток від множення медопродуктивності 1 га на площу медоноса, визначають яку кількість меду можна зібрати з усієї території продуктивного льоту бджіл.

При достатньому насиченні місцевості бджолиними сім’ями фактичне використання нектарних ресурсів прийнято за 50% від біологічного запасу меду. Одержані дані ділять на потребу бджолиної сім’ї в кормах протягом року, плюс плановий товарний медозбір. Таким чином обчислюють можливий запас ресурсів нектару всієї пасіки та середню забезпеченість ним бджолиних сімей у реальних умовах.

Завдання 1. Визначити медовий запас пасіки в радіусі продуктивного льоту бджіл. Дані записати в таблицю 17.

 

Таблиця 17. - Оцінка медоносної бази пасіки

Медоносні рослини та угіддя	Площа в радіусі про-дуктивного льоту, га	Медопро-дуктивність, кг/га	Запас меду, ц
біологічний	використовува-ний бджолами
Гречка
Коріандр
Еспарцет
Конюшина
Люцерна
Соняшник
Буркун білий
Фацелія
Вишня
Яблуня
Груша
Всього	Х	Х

 

Завдання 2. Встановити необхідну кількість бджолиних сімей, які можна розмістити в радіусі продуктивного льоту бджіл, якщо біологічний запас меду становить 14460 кг.

Зміст звіту. 1. Привести методику визначення медового запасу місцевості.

2. Описати значення і методику складання медового балансу пасіки.

 

Контрольні запитання:

1. Що таке нектаропродуктивність рослин і методи її визначення?

2. Як визначити медопродуктивність місцевості?

3. Для чого складають медовий баланс пасіки?

 

Лабораторна робота № 14