Розкрити взаємозв'язок між економічною, соціальною та організаційною складовими ефективності менеджменту персоналу. Навести показники оцінювання ефективності менеджменту персоналу.

Економічна ефективність виробництва може мати різні прояви — скорочення виробничих витрат, зростання валового доходу, прибутку, рентабельності, про­дуктивності праці тощо. Ефективність виробництва визначається співвідно­шенням результату діяльності на виході та сукупних витрат на вході. Головне економічне завдання виробничого підприємства полягає в над­банні доходу, який перевищує витрати: чим більшою буде різни­ця між ними, тим краще.

Усі три складники ефективності менеджменту персоналу (еко­номічний, організаційний і соціальний) тісно пов’язані та взаємодіють, хоча деяка перевага належить організаційній ефективності. Це пояснюється тим, що управлінські рішення насамперед трансформуються в конкретні організаційні заходи. Завдяки чіткій організації виробництва та праці, а отже, кращому використанню всіх виробничих ресурсів, поліпшуються економічні показники діяльності підприємства. Цим створюються кращі фінан­сові можливості для підвищення якості трудового життя персоналу (зростання трудових доходів, поліпшення умов праці тощо), що є проявом соціальної ефективності менеджменту персоналу. А якщо матеріальні, організаційні, соціально-психологічні, морально-етичні та інші умови роботи персоналу поліпшуються, то це обов’язково віддзеркалюється на подальшому зростанні і організаційної, і економічної ефективності менеджменту персоналу.

Оцінювати ефективність менеджменту персоналу можна по-різному, залежно від того, який саме аспект ефективності ви­вчається. Від цього залежатиме спосіб вираження результату й витрат (вивчення динаміки продуктивності праціÞ результат - обсяг виробни­цтва за відповідний період, а витрати - су­марний робочий час, використаним для виробництва даного обсягу продукції, або кількість працівників, що брали участь у виробництві.

Показники економічної ефективності менеджменту персоналу:

- загальна продуктивність організації: П=Д/В, де Д — сукупний дохід, одержаний від реалізації товарів та по­слуг; В — сукупні витрати на виробництво.

- показник продук­тивності праці: Ппр=О/Чсо, де О — обсяг виробленої продукції; Чсо — середньоблікова чисельність персоналу.

- показник продуктивності трудових ресурсів: Птр=Д/Вп, де Вп — сумарні витрати на персонал за звітний період.

- Виконання плану з обсягу товарної продукції: Отп=Отп1/Отп2*100, де Отп1 — обсяг фактично виготовленої товарної продукції; Отп2— запланований обсяг товарної продукції.

- Виконання плану з обсягу реалізованої продукції: Орп=Орп1/Орп2*100, Орп1-обсяг фактично реалізованої продукції; Орп2 — запланований обсяг реалізації продукції.

- Виконання плану щодо суми доходу від реалізації продукції: Дрп=Дрп1/Дрп2*100, Дрп1- суми фактично одержаного доходу; Дрп2- запланована сума доходу від реалізації продукції

- Виконання плану з прибутку: ПР=ПР1/ПР2*100, ПР1- фактично одержаний балансовий прибуток, ПР2 – запланована сума балансового прибутку

Якісні показники ефективності менеджменту персоналу:

- Рентабельність товарної продукції: Рт=ПР1/Ст*100, ПР1 — фактично одержаний балансовий прибуток за звітний період; Ст — повна собівартість товарної продукції.

- Рентабельність реалізованої продукції: Рр= ПР11/Ср*100, де ПР11 — прибуток, одержаний унаслідок реалізації продукції; Ср — повна собівартість реалізованої продукції.

- Рентабельність витрат на персонал: Рп=ПР1/Вп*100, Вп — сукупні витрати на персонал за звітний період.

Ще показники: динаміка співвідношення балансового прибутку й сукупних витрат на оплату праці, змі­на частки витрат на оплату праці в загальній сукупності ви­трат виробництва. Якщо за декілька суміжних періодів спостерігається позитивна динаміка співвідношення на персонал, при­бутку й витрат на оплату праці, якщо зростає частка витрат на оплату праці в загальній сукупності витрат виробництва, то це свідчить про ефективність політики трудових доходів, про хоро­шу організацію оплати праці. Підвищення загальної продуктивності, продуктивності праці, рентабельності, зростання маси прибутку, виконання планів ви­робництва товарної продукції, збільшення реалізації — відображають високий рівень управління підприємством у цілому, І зокрема високий рівень менеджменту персоналу.

Охарактеризувати залежність політики менеджменту персоналу від типу генеральної стратегії організації. Навести приклади.

Перш за все слід зазначити, що під політикою менеджменту персоналу розуміють систему теоретичних поглядів, ідей, принципів, які визначають основні напрями роботи з персоналом, її форми та методи.

Під управлінською ж стратегією розуміють загальну концепцію того, яким чином досягаються цілі організації, вирішуються проблеми, які стоять перед нею, і розподіляються необхідні для цього обмежені ресурси.

Стратегія та політика менеджменту персоналу відносяться до розряду функціональних, яка підпорядкована завданню реалізації генеральної стратегії. Тому вони виходять з останньої, розвивають її і деталізують.

Генеральні стратегії можна розділити на дві групи:

1 стратегії функціонування

2 стратегії розвитку.

Почнемо з першої групи. Стратегія лідерства в низьких витратах орієнтує організацію на отримання додаткового прибутку за рахунок економії на постійних витратах, які створюються в результаті максимізації обсягів продажу стандартних товарів повсякденного попиту і завоювання на сонові зниження цін нових ринків.

Відповідна їй функціональна стратегія менеджменту персоналу повинна орієнтуватися переважно на залучення і закріплення працівників масових професій середньої кваліфікації.

Стратегія диференціації полягає в концентрації організацією своїх зусиль на декількох напрямках, де вона прагне досягти переваги над іншими.

Відповідна їй стратегія менеджменту персоналу повинна орієнтуватися на персонал вузької спеціалізації і максимально високої кваліфікації – наукових працівників, дослідників, проектантів.

Ринкова стратегія фокусування передбачає вибір фірмою того чи іншого сегменту ринку і реалізацію на ньому однієї з двох попередніх стратегій.

Відповідна їй функціональна стратегія менеджменту персоналу також повинна відповідати одній з вищеназваних.

Щодо другої групи, то тут виділяють:

Стратегія зростання. В зв’язку з постійними і високими темпами збільшення масштабів діяльності і за рахунок активного завоювання нових ринків, диверсифікації виробництва, постійних нововведень фірмам вдається нарощувати конкурентні переваги.

Відповідна стратегія менеджменту персоналу повинна бути направлена на залучення персоналу особливо високої кваліфікації з творчими і підприємницькими здібностями. Найважливішими аспектами управління персоналом тут виступають створення належної системи оплати праці і мотивації, формування сприятливого психологічного клімату, сприяння творчості,.

Стратегія помірного зростання притаманна організаціям, які твердо стоять на ногах і діють в традиційних сферах, наприклад, в автомобілебудуванні.

Відповідна орієнтація стратегій менеджменту персоналу в даному випадку: залучення і закріплення кадрів, стабілізація персоналу. Потреба в працівниках вищої кваліфікації відносно менша. Більшого значення набувають процеси внутрішньофірмового переміщення кадрів, перепідготовка, надання соціальних гарантій, організація виходу на пенсію тощо.

Необхідність стратегії скорочення масштабів діяльності, або дезінвестування виникає в періоди перебудови діяльності організації, коли потрібно провести її «санацію», позбутися всього застарілого.

Основні моменти відповідної стратегії менеджменту персоналу будуть полягати в масових звільненнях і допомозі з працевлаштування, стимулюванні дострокового виходу на пенсію, збереження найбільш цінної частини персоналу, перекваліфікації працівників.