У зв’язку з процесами виверження гірських порід розглядається походження атмосфери та гідросфери. В окремому параграфі обґрунтовується класифікація гірських порід за походженням.

Гірські породи. Земна кора складається з гірських порід — природних щільних або пухких мас, речовина яких перебуває переважно у твердому стані. Хоча за ними закріпилась назва «гірські», ці породи є не тільки в горах, а й на рівнинах під шаром ґрунту.

У природі існує близько 1000 різних гірських порід. Їх різноманітність зумовлена тим, що вони утворювалися за неоднакових умов .

Є в довкіллі й осадові гірські породи — пісок, глина, піщаники, глинисті сланці, вапняк, крейда тощо. Вони утворилися з уламків більш давніх гірських порід або з останків живих організмів.

Метаморфічні (з грецького «метаморфізм» — перетворення) породи утворилися з інших порід внаслідок нагрівання або дії високого тиску. Так, наприклад, із вапняків утворився мармур. Під впливом великого тиску і високої температури в надрах Землі одні гірські породи перетворюються на інші. Наприклад, піщаник перетворюється на кварцит, вугілля — на графіт, вапняк — на мармур, глина – на глинистий сланець.

Важливим аспектом вивчення гірських порід є розгляд їх як корисних копалин.

Корисні копалини. Усі гірські породи та мінерали, які людина використовує для своїх потреб, називають корисними копалинами. Більшість із них видобувають із глибин, із земних надр. За подальшим використанням корисні копалини поділяють на такі групи: рудні — для виплавляння чорних металів (заліза і його сплавів), кольорові та дорогоцінні метали (мідь, алюміній, цинк, золото, срібло тощо); паливні (нафта, природний газ, торф, вугілля); сировина для хімічної промисловості (солі, сірка, графіт) та для виробництва будівельних матеріалів (піски, глини, граніти).

У контексті географічного змісту живі організми вивчаються згідно їх пристосування до умов існування.

Наша Земля — унікальне космічне тіло, просторий космічний корабель, який уміщає близько півмільйона видів рослин і понад півтора мільйона видів тварин. І всім живим організмам на Землі добре. Чому?

Земля займає таке місце в сім’ї планет Сонячної системи, що зміни температури на її поверхні дають змогу існувати різноманітним живим істотам. При більш високих і більш низьких температурах такі органічні речовини як білки не змогли б функціонувати — життя було б неможливе.

Земля має масу, яка здатна завдяки силі тяжіння утримати атмосферу і гідросферу, що утворилася на нашій планеті. Якби маса Землі була меншою, то наша планета поступово втратила б повітряну й водну оболонку.

Якби повітряних мас навколо Землі було менше, то атмосферний тиск теж був би меншим. Вода б кипіла не при 100°С, а при нижчій температурі. Як ви знаєте, під час кипіння виділяється велика кількість пари. Вода з водойм і ґрунту випарувалася б. Не могла б існувати рослинність, а, отже, і тварини.

Земля рухається навколо своєї осі і навколо Сонця, її вісь при цьому не змінює свого нахилу. Тому на Землі є полярні дні і полярні ночі, бувають зміни пір року, існують різноманітні природні зони. Кожну зону заселяють властиві їй рослини й тварини.

Різноманітності живих організмів сприяють не лише природні зони, а й рельєф. Підніміться подумки на високу гору. Біля підніжжя гори ви пройдете лісостепом, під горою відвідаєте зону мішаних лісів, вище — зону тайги, а на вершині зустрінетеся з рослинами і тваринами тундри. Умови життя «диктують» вимоги живим організмам і вони виконують їх — пристосовуються до умов життя.

Різноманітність умов середовища життя призводить до різноманітності видів, які населяють різні ділянки земної поверхні. Навіть організми, які належать до одного роду, але живуть у різних природних умовах, відрізняються між собою. Наприклад, відомо понад 100 видів тополь, які ростуть у різних кліматичних умовах.

Далі розглядається інформація про види середовищ життя організмів.

Для життя організмам необхідні кисень, вуглекислий газ, вода, поживні речовини, сонячне світло, певна температура. Наявність цих умов у просторі перетворює його на середовище життя організмів .

Найщільніше заселений живими організмами суходіл у місцевостях, до яких надходить велика (за достатньої кількості вологи) та помірна кількість сонячного тепла. Організми, що живуть на суходолі, обрали собі повітряно-наземне середовище життя.

Водойми також заселені різноманітними живими організмами. У краплині води з болота чи калюжі стільки живих істот, що важко їх назвати. Найбагатше життя в морі — поблизу його берегів. Риби, раки, медузи, черви, водорості пристосувалися до водного середовища життя.

Значна кількість організмів живе в ґрунті. Черви, мікроорганізми, личинки комах, кроти та інші тварини обрали собі ґрунтове середовище життя.

Багато організмів за середовище життя обрало собі тіла інших організмів. Воші, кліщі, блохи, паразитичні черви та бактерії живуть на поверхні або всередині тіла тварин і людей. У них організмове середовище життя. У спільному середовищі життя усіх організмів кожен із них пристосований до свого близького середовища.

Інтегративний потенціал географії та її роль у формуванні природничо-наукової картини світу (ПНКС).

Проблема формування ПНКС засобами географії має два аспекти. По-перше, роль географічних дисциплін у створені ПНКС полягає в тому, що остання не може існувати без своєї невід’ємної складової-системи знань про природу Землі. Зміст фізико-географічних знань у курсі природознавства ми з’ясували у підрозділі 2.1. цього посібника. По-друге, географія має специфічні можливості інтеграції природничих знань, установлення зв’язків між ними у ПНКС. У цьому підрозділі ми зосередимося на другому аспекті розглядуваної проблеми, а саме на з'ясуванні інтегративних можливостей географії.

Ми виділяємо такі інтегративні можливості географічного змісту:

І. Аналіз загальних закономірностей географічної оболонки як проявів загальних закономірностей природи (збереження, спрямованості до рівноважного стану, періодичності) в умовах планети Землі;

ІІ. Пояснення цілісності природи та загального зв’язку явищ у Всесвіті на прикладі уявлень про цілісність географічної оболонки як земного довкілля людства;

ІІІ. Інтеграція фізичних, хімічних, біологічних та інших природничих знань при вивченні геосистем;

ІV. Фізико-географічні явища у довкіллі учня;

V. Комплексний підхід до пояснення екологічних проблем людства;

VІ. Формування цілісних знань про сучасне середовище існування людства у комплексних проявах його антропогенних змін.

Розглянемо більш ґрунтовно кожну з виділених інтегративних можливостей географічного змісту, які дозволяють формувати ПНКС засобами географії.

І. Аналіз загальних закономірностей географічної оболонки як проявів загальних закономірностей природи в умовах планети Земля

Невід’ємною складовою загальної системи природничо-наукових знань — ПНКС — є система знань про природу Землі, що формується під час вивчення географічного змісту в 5-8 класах середньої загальноосвітньої школи. Система фізико-географічних знань включається до ПНКС на основі загальних закономірностей природи (збереження, спрямованості до рівноважного стану та періодичності процесів у природі). Усі фізико-географічні об’єкти, процеси та явища підлягають дії вказаних закономірностей, що знаходять свій прояв і конкретизуються в умовах планети Земля у формі специфічних географічних закономірностей.

До загальних географічних закономірностей, що поширюють свою дію на весь обшир нашої планети, відносять: цілісність, кругообіги речовини та енергії, ритмічність, дискретність, зональність, азональність, полярну асиметрію, безперервність та нерівномірність розвитку.

Кожна з указаних специфічних закономірностей є своєрідною інтерпретацією дії однієї або кількох загальних закономірностей природи — збереження, спрямованості, періодичності в глобальному середовищі існування людства — географічній оболонці.

ІІ. Пояснення цілісності природи та загального зв’язку явищ у Всесвіті на підґрунті уявлень про цілісність географічної оболонки як земного довкілля людства

Закономірність збереження виражається цілісністю географічної оболонки. Енергія та речовина, що надходить в останню, не зникає, а зберігається та перетворюється у послідовних ланцюжках природних процесів. Сукупність цих процесів забезпечує тісний взаємозв’язок та взаємодію природних компонентів та геосфер. Таким чином, із останніх утворюється єдина глобальна геосистема — географічна оболонка, що характеризується, перш за все, цілісністю. Вказана закономірність проявляється у тому, що зміна одного природного компонента викликає зміни усіх інших і геосистеми в цілому. Зміни, що відбуваються в одній частині географічної оболонки, обов’язково відображаються більшою чи меншою мірою в інших її частинах.

Уявлення про цілісність географічної оболонки необхідно поглиблювати і конкретизувати впродовж усього терміну вивчення фізичної географії у 5-8 класах. Можливості для цього надає різноманітність проявів цілісності:

Підлягання дії спільних географічних закономірностей; 2) «вертикальні» зв’язки між природними компонентами; 3) «горизонтальні» зв’язки між геосистемами; 4) загальна спрямованість розвитку географічної оболонки та узгодженість динаміки геосистем у її складі; 5) «зовнішні» зв’язки географічної оболонки із космічними об’єктами та надрами Землі.