ІІ. Програма навчальної дисципліни

МОДУЛЬ № 1

Змістовий модуль № 1: Міжнародне право як особлива система права

 

ТЕМА № 1. МІЖНАРОДНЕ ПРАВО ЯК ОСОБЛИВА СИСТЕМА ПРАВА

Загальне поняття та характеристика міжнародного права. Міжнародне право як об’єктивна необхідність та реальність міжнародних відносин.

Виникнення та розвиток міжнародного права. Виникнення міжнародного права та періодизація його історії. Співвідношення історії міжнародного права, її періодизації зі всесвітньою історією, історією міжнародних відносин, загальною історією держави та права. Дискусійність проблеми.

Міжнародне право Давнього світу (рабовласницький період).Особливості зародження міжнародного права. Регіоналізм міжнародного життя і міжнародного права. Формування принципів та інститутів раннього міжнародного права (посольське право, право війни, інститут визнання). Міжнародно-правові погляди давніх мислителів.

Міжнародне право середніх віків. Занепад та відродження міжнародного права. Роль церкви у розвитку міжнародних відносин і міжнародного права. Розвиток посольського, договірного, морського, військового права, примирливих процедур.

Вплив Київської Русі на розвиток міжнародного права. Погляди середньовічних мислителів та юристів на міжнародне право. Ідеї про справедливі війни та вічний мир.

Міжнародне право Нового часу. Зміна характеру міжнародних відносин. Вплив на розвиток міжнародного права національних держав, розвиток мореплавства, торгівлі, великих географічних відкриттів, колонізації нових земель, війн та виникнення «Європейського концерту». Роль Вестфальського конгресу (1648), Віденського конгресу (1815), Паризького конгресу (1856), Берлінського конгресу (1878), Берлінської конференції (1884-1885), Першої (1899) та Другої (1907) Гаазьких конференцій. Боротьба двох тенденцій розвитку міжнародних відносин і міжнародного права. Виникнення перших міжнародних організацій – адміністративних союзів.

Виникнення та розвиток науки міжнародного права. Напрямки науки міжнародного права: канонічний, богословський, глосаторів, постглосаторів, легістів, світський. Гуго Грацій, його попередники та послідовники (Хома Аквінський, Данте Аліґ’єрі, Дж. Віклеф, Ніколо Макіавеллі, Христина Пізанська, Юрій Падебрад, Павло Володкевич, Франциско де Віторіа, Альберіко Джентілі та ін.)

Міжнародне право першої половини ХХ століття. Формування основ сучасного універсального міжнародного права. Перша світова війна. Ліга Націй. Паризький Договір 1928 року (Пакт «Бріана-Келлога»). Загострення протиріч між системами держав. Друга світова війна та міжнародне право. Міжнародні конференції у період Другої світової війни. Заснування Організації Об’єднаних Націй; міжнародні кримінальні трибунали.

Міжнародне право у другій половині ХХ століття. Формування сучасного універсального міжнародного права. Розширення нормативно-правової бази та організаційно-правового механізму регулювання міжнародних відносин. Ріст кількості та підвищення ролі міжнародних договорів та організацій. Формування ООН як всесвітньої організації безпеки та співпраці. Розпад колоніальних систем та виникнення нових держав як суб’єктів міжнародного права. «Холодна війна» та міжнародне право. Виникнення глобальних проблем сучасності та міжнародне право.

Розпад СРСР. Соціалістичної системи, соціалістичного міжнародного права.

Міжнародне право початку ХХІ століття. Зміна характеру міжнародних відносин. Інтернаціоналізація, глобалізація, демократизація та інституціоналізація міжнародних відносин та міжнародного права.

Функції міжнародного права. Поняття та види. Співвідношення функцій міжнародного права з загальними функціями права.

Система міжнародного права. Структура системи міжнародного права: цілі, норми, принципи, інститути, галузі міжнародного права.

Норми міжнародного права. Поняття, ознаки, класифікація норм. Структура норм та її особливості. Класифікація норм за сферою дії, залежно від форми вираження приписів, за формою існування, юридичною чинністю, функціями у системі тощо.

Поняття та види джерел міжнародного права. Дискусійність питання про класифікацію джерел права. Значення ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН. Види джерел: основні та допоміжні. Міжнародні конвенції, міжнародні звичаї, загальні принципи права, судові рішення і доктрини.

Поняття та система основних принципів міжнародного права. Місце та роль основних принципів у системі міжнародного права. Основні принципи та основні права й обов’язки держав. Роль Статуту ООН, Декларації про принципи міжнародного права (1970), Заключного акту НБСЄ (1975), Паризької хартії для нової Європи (1990), інших універсальних та регіональних міжнародних актів для конкретизації основних принципів. Зміст статті 18 Конституції України.

Класифікація основних принципів: за часом виникнення (достатутні, статутні), характером об’єкта захисту (які захищають цінності цивілізації, які забезпечують ненасильницький, без’ядерний, безпечний мир та мирну співпрацю держав), за місцем у системі принципів (функціональні та особливі), які захищають суверенітет держави.

Сутність основних принципів міжнародного права. Принцип суверенної рівності держав. Принцип невтручання у внутрішні справи. Принцип рівноправності та самовизначення народів і націй. Принцип незастосування сили або загрози силою. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів. Принцип непорушності державних кордонів. Принцип територіальної цілісності держав. Принцип поваги прав людини й основних свобод. Принцип співробітництва держав. Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов’язань.

Роль Міжнародного Суду, Генеральної Асамблеї та інших головних органів ООН у створенні норм міжнародного права. Проблема прецедентів у міжнародному праві. Питання про міжнародне «тверде» (hard law) та «м’яке» (soft law) право.

Значення національного законодавства та доктрин міжнародного права.

Міжнародна правотворчість: поняття та особливості. Теорія «узгодження волі» держав. Теорія «загальної волі». Правотворчий процес: зміст, засоби та стадії. Міжнародний організаційно-правовий механізм правотворчості: поняття, принципи, органи, конференції та інші види переговорів як організаційні форми правотворчого процесу. Способи та форми закріплення та фіксації норм міжнародного права.

Прогалини у міжнародному праві: поняття, походження, сутність, шляхи їх вирішення.

Кодифікація та інкорпорація норм міжнародного права. Поняття, завдання та особливості кодифікації міжнародного права. Міжнародний організаційно-кодифікований механізм. Комісія міжнародного права ООН. Засоби та результати кодифікації. Кодифікаційні акти та умови їх юридичної сили. Інкорпорація: особливості, види, форми та значення.

Сфера дії сучасного міжнародного права. Міжнародні (міждержавні) відносини як сфера дії міжнародного права. Загальні риси сучасних міжнародних відносин та їх вплив на розвиток міжнародного права.

Міжнародне право як особлива система права, її відмінність від внутрішньодержавних правових систем. Загальне між міжнародним правом та внутрішньодержавним правом. Концепції співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного права. Суть дуалістичного та моністичних концепцій. Зміст розділу Х «Міжнародні відносини» Декларації про державний суверенітет України. Поняття та засоби імплементації.

Предмет науки міжнародного права. Методологія науки міжнародного права. Різноманітність методів дослідження та пізнання. Принципи історизму, об’єктивності та науковості. Місце та роль науки у формуванні та функціонуванні міжнародного права.

Структура та завдання курсу «Міжнародне право», його місце в системі юридичної освіти. Мета та завдання курсу. Співвідношення курсу міжнародного права з теорією держави та права, з конституційним правом, з іншими юридичними дисциплінами. Міжнародне публічне право та міжнародне приватне право.

Викладання курсу «Міжнародне право», його навчально-методичне забезпечення. Об’єм та види навчальних занять. Характеристика стану забезпечення навчальною, науковою, довідковою та методичною літературою та рекомендації по використанню.

 

Змістовий модуль № 2: Правосуб’єктність у міжнародному праві

ТЕМА № 2. СУБ’ЄКТИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Поняття міжнародної правосуб’єктності. Розвиток сучасного міжнародного права і тенденції розвитку інституту міжнародної правосуб’єктності. Правоздатність суб’єкта міжнародного права. Види міжнародної правосуб’єктності і класифікація суб’єктів міжнародного права. Джерела та основні інститути.

Держави – основні суб’єкти міжнародного права: ознаки та загальна характеристика. Суверенітет держави: поняття, ознаки, соціальна та політична сутність. Особливості правоздатності та дієздатності держав. Права та обов’язки держав – елемент їх міжнародної правосуб’єктності. Проект декларації прав та обов’язків держав, підготовлений Комісією міжнародного права ООН. Співвідношення основних прав та обов’язків держав та основних принципів міжнародного права. Індивідуальні права та обов’язки держави: особливості набуття та реалізації, конкретизація об’єму та кола внутрішньодержавних адресатів виконання.

Види держав. Унітарні та федеративні держави. Міжнародна правосуб’єктність суб’єктів федерації, її об’єм. Складні держави та міжнародна правосуб’єктність. Концепція «малих» держав, її розвиток у практиці ООН. Правосуб’єктність «співдружності» - СНД, Британська співдружність націй та ін. Правовий статус нейтральних держав, види нейтралітету (гарантований та примусовий).

Україна як суб’єкт міжнародного права.

Політико-правові і територіальні зміни та юридичні факти, які мають міжнародно-правову значимість. Нові держави, нові уряди, органи боротьби за самовизначення, органи народного супротиву. Політико-територіальні зміни та міжнародне право.

Види та форми визнання (в залежності від дестинаторів, за суб’єктами, об’ємом). Визнання «de jure», «de facto», «ad hoc».

Визнання держав. Способи виникнення нових держав. Конститутивна та декларативна теорії визнання. Значення та юридичні наслідки факту визнання для держав. Участь держави у міжнародних договорах та організаціях і визнання.

Визнання урядів. Критерії визнання нового уряду. Проблеми визнання урядів, сформованих сторонами внутрішньодержавного конфлікту, емігрантських урядів, урядів у вигнанні. Визнання сторін воєнних конфліктів (органів народного опору, органів національного звільнення). Умови, критерії, юридичні наслідки визнання. Доктрина Тобара та доктрина Естради.

Правонаступництво держав. Поняття та види правонаступництва. Правонаступництво при зміні історичного типу держави, при деколонізації, при об’єднанні чи розподілу держав, інших політико-територіальних змінах. Проблема міжнародно – правової кодифікації правонаступництва. Віденські конвенції про правонаступництво держав (1978, 1983).

Правонаступництво держав стосовно міжнародних договорів, державних кордонів, власності, боргів, архівів, членства у міжнародних організаціях. Розпад СРСР та проблема правонаступництва. Правонаступництво України в зв’язку з припиненням існування СРСР. Закон України «Про правонаступництво України». «Нульовий варіант». Роль СНД у регулюванні проблеми правонаступництва.

Державоподібні утворення: ознаки, особливості створення та здійснення міжнародної правосуб’єктності. Статус Ватикану, Андорри, Князівства Монако, Сан-Марино.

Міжнародна правосуб’єктність народів, що борються за незалежність (реалізують право на самовизначення).Ознаки, які характеризують міжнародну правосуб’єктність народу, нації. Декларація про надання незалежності колоніальним державам і народам.

Правосуб’єктність міжнародних організацій. Поняття та види міжнародних організацій. Правосуб’єктність міжурядових організацій: критерії, об’єм та особливості.

Функціональні суб’єкти міжнародного права. Проблема міжнародної правосуб’єктності індивідів та міжнародних неурядових організацій. Дискусійність питання.

ТЕМА № 3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

Міжнародно-правова відповідальність. Поняття та роль у функціонуванні міжнародного права. Питання кодифікації інституту відповідальності. Суб’єкти міжнародно-правової відповідальності.

Підстави для міжнародно-правової відповідальності. Юридичні, фактичні та процесуальні підстави. Ознаки міжнародного правопорушення (протиправна поведінка, шкода (збиток), заподіяний протиправною поведінкою, причинний зв’язок між дією та шкідливими наслідками, карність). Склад міжнародного правопорушення. Доктринальні класифікації. Класифікація Комісії міжнародного права ООН.

Класифікація міжнародних правопорушень: міжнародні злочини, злочини міжнародного характеру, міжнародні делікти. Поняття, ознаки, види. Нормативно-правова регламентація злочинів.

Відповідальність держави за діяльність її органів, юридичних та фізичних осіб. Проблема відповідальності за діяльність організацій та фізичних осіб, не пов’язаних з політикою та діями даної держави. Зобов’язання звільнення держави від відповідальності.

Види відповідальності держав. Політична (сатисфакції, ресторація, різноманітні форми обмежень суверенітету, декларативні рішення) та матеріальна (репарації, реституції, субституції). Особливості відповідальності держави за агресію.

Міжнародно-правові санкції. Особливості застосування санкцій. Індивідуальні та колективні санкції. Класифікація санкцій у залежності від суб’єктів. Санкції, застосовувані в порядку самодопомоги (реторсії, репресалії, розірвання або призупинення дипломатичних та консульських відносин, самооборона). Санкції, здійснювані за допомогою міжнародних організацій. Обставини, що виключають відповідальність держав.

Відповідальність міжнародних організацій. Підстави та особливості. Міжнародні організації як суб’єкти міжнародної відповідальності та міжнародних претензій.

Кримінальна відповідальність фізичних осіб за правопорушення, які посягають на міжнародний правопорядок. Підстави та види. Загальні міжнародно-правові акти, які регулюють кримінальну відповідальність індивідів. Особливості відповідальності індивідів за міжнародні злочини (агресію, військові злочини, злочини проти людяності, геноцид, тощо). Порядок притягнення до відповідальності. Міжнародні кримінальні суди. Статут Міжнародного кримінального суду ООН 1998 р., структура, категорії міжнародних злочинів, виконання рішень суду.

Кримінальна відповідальність фізичних осіб за злочини міжнародного характеру. Підстави. Особливості. Механізм. Статути міжнародних трибуналів.

Змістовий модуль № 3: Характеристика загальних положень галузей міжнародного права

ТЕМА № 4. ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ

Характеристика загальних та спеціальних принципів галузі. Принцип pacta sunt servanda. Джерела галузі – універсальні кодифікуючи Віденські конвенції 1969, 1978, 1986 рр. про право міжнародних договорів. Конституція України про укладення міжнародних договорів. Закон України «Про міжнародні договори України». Взаємодія спеціальних конвенцій, індивідуального договірного регулювання і національного законодавства.

Поняття та види міжнародних договорів. Юридична природа міжнародного договору, суб’єкти договору, «треті» держави. Форма договору: найменування, мова, структура.

Стадії укладання міжнародних договорів, їх юридичне закріплення у договорах та звичаях, регламентах міжнародних конференцій, статутах міжнародних організацій. Характеристика стадій: договірна ініціатива; з’ясування повноважень; підготовка та прийняття тексту договору (основні організаційно-правові форми підготовки узгодженого тексту договору, підписання, підписання ad referendum, парафування); висловлення згоди на обов’язковість договору (підписання, обмін документами, що складають договір, ратифікацію, його прийняття, затвердження, приєднання до нього, застереження). Правові наслідки таких дій для учасників договору.

Тлумачення договорів, принципи та правила; органи тлумачення. Види тлумачення – офіційне, неофіційне, історичне, логічне, еволютивне та ін.

Реєстрація та опублікування договорів (промульгація). Статус депозитарія.

Припинення міжнародних договорів і зупинення їхньої дії. Підстави припинення дії договорів. Денонсація та анулювання. Докорінна зміна обставин, виникнення нової імперативної норми міжнародного права.

Поняття недійсності договорів: рівноправні та нерівноправні договори, формально-юридична та матеріальна недійсність. Абсолютна та відносна недійсність. Естоппель. Дія та використання договорів.

Вплив війни на міжнародні договори. Поновлення дії договору після припинення війни. Мирні договори як особливий вид договорів.

 

ТЕМА № 5. ПРАВО ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН

Право зовнішніх зносин: поняття (у широкому та вузькому значеннях, сфери дії органів зовнішніх зносин). Органи зовнішніх зносин держави: внутрішньодержавні органи та закордонні органи. Повноваження Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства закордонних справ України. Характеристика Основних напрямків зовнішньої політики України.

Поняття дипломатичного права. Джерела підгалузі – універсальні, двосторонні, регіональні договори та звичаї, їх кодифікація. Законодавство України щодо дипломатичних представництв та консульських установ. Загальні інститути дипломатичного права: інститут встановлення дипломатичних зносин та їх припинення, інститут початку та припинення місії, інститут класів дипломатичних представників, інститут відзиву дипломатів, інститут функцій дипломатичного представництва, інститут привілеїв та імунітетів персоналу, приміщення, архівів, кур’єрів тощо.

Поняття дипломатичного корпусу та його правовий статус на території держави перебування. Дипломатичний персонал, адміністративно-технічний персонал, допоміжний персонал. Дуаєн. Дипломатичний протокол та церемоніал.

Обов’язки держав за Конвенцією про дипломатичні зносини 1961 р.

Консульське право як підгалузь права зовнішніх зносин. Поняття консульського права, його особливості. Джерела консульського права. Кодифікація норм консульського права. Конвенція про консульські зносини 1963 р. Консульський статут України. Інститут призначення та відзиву консула; патент та екзекватура, порядок їх видачі; класи консульських представників, інститут почесного консула; функції консульських представництв, відмінність від функцій дипломатичних представництв; інститут консульських привілеїв та імунітетів. Обов’язки держав за Конвенцією про консульські зносини 1963 р.

Правовий статус спеціальних місій. Поняття та види спеціальних місій. Вимоги до формування спеціальних місій, їх правовий статус за Конвенцією про спеціальні місії 1969 р.

Дипломатичне право міжнародних міжурядових організацій. Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 року. Правовий статус штаб-квартир міжнародних міжурядових організацій на території держав-членів, правовий статус міжнародних чиновників-службовців міжнародних міжурядових організацій на територіях держав перебування, функціональний характер їх привілеїв та імунітетів.

Торгові представництва: історія виникнення, підстави, завдання та проблеми діяльності.

ТЕМА № 6. ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Поняття та види міжнародних організацій, політико-економічні фактори, які впливають на розвиток подібної правової форми співпраці держав. Універсальні міжнародні організації, їх роль у вирішенні глобальних проблем цивілізації.

Критерії класифікації міжнародних організацій за видами суб’єктів-засновників, колом учасників та їх статусу, дії у просторі, часом дії, видам співпраці тощо. Класифікація за Г.І. Тункіним (за юридичною природою, масштабом діяльності, предметом діяльності).

Ознаки міжнародної організації як суб’єкта міжнародного права. Юридична природа правосуб’єктності. Договірна, дипломатична, спеціальна правосуб’єктність.

Регіональні організації як органи політичної співпраці, їх ознаки за Статутом ООН.

Право на участь у міжнародних організаціях, підстави членства, зобов’язання, які виникли із членства.

Структура міжнародної організації, система головних та допоміжних органів. Види актів організації. Концепція зовнішнього та внутрішнього права.

Міжнародні конференції як вид міжнародних міжурядових організацій. Види конференцій. Порядок складу, правила процедури (представництво і повноваження, посадові особи, секретаріат конференції, відкриття конференції, порядок ведення засідань, прийняття рішень, допоміжні органи, мови та звіти про засідання) та регламенти як квазістатутні документи. Порядок прийняття рішень.

Відповідальність міжнародних організацій, можливі механізми реалізації відповідальності.

Правове становище ООН. Історія створення ООН, роль держав антигітлерівської коаліції.

Структура ООН. Місце головних органів у системі ООН, їх повноваження та компетенція, їх взаємодія, види актів.

Генеральна Асамблея ООН, особливості її структури, види повноважень, характеристика декларацій та резолюцій. Співпраця з Радою Безпеки ООН, Економічною та Соціальною Радою, Генеральним Секретарем ООН, спеціалізованими установами ООН. Роль ГА ООН у кодифікації та розвитку міжнародного права.

Рада Безпеки ООН як орган політичної співпраці держав-членів ООН; формування Ради Безпеки, статус постійних членів Ради. Компетенція та повноваження Ради Безпеки та її органів. Порядок прийняття рішень. Порядок формування збройних сил ООН, види збройних сил та операцій.

Економічна та Соціальна Рада ООН, її комісії та комітети, порядок формування. Компетенція та повноваження.

Міжнародний Суд ООН, порядок формування та роботи, підстави для звернення. Поняття обов’язкової та факультативної юрисдикції Міжнародного Суду, порядок виконання його рішень.

Генеральний Секретар та Секретаріат ООН. Адміністративно-технічні та політичні повноваження Генерального Секретаря. Порядок формування Секретаріату та його структура. Статус службовців.

Рада опіки ООН, формування Ради за Статутом ООН, компетенція та повноваження. Проблема реформування Ради.

Вплив ООН на розвиток міжнародного права, нормотворча діяльність ООН. Комісія міжнародного права, Шостий – правовий комітет ГА ООН, спеціальні органи.

Спеціалізовані органи ООН: Верховний комісар ООН у справах біженців, Верховний комісар ООН із заохочення та захисту всіх прав людини, Комісія з прав людини

Спеціалізовані установи ООН, їх види, ознаки міжнародної правосуб’єктності. Міжнародний валютний фонд (МВФ) (International Monetary Fund - IMF); Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) (International Bank for Reconstruction and Development - IBRD); Міжнародна фінансова корпорація (МФК) (International Finance Corporation - IFC); Міжнародна асоціація розвитку (МАР) (International Development Association - IDA); Міжнародна морська організація (ІМО) (International Maritime Organization - IMO); Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) (International Civil Aviation Organization - ICAO); Міжнародна організація праці (МОП) (International Labour Organization - ILO); Міжнародний союз електрозв’язку (МСЕ) (International Telecommunication Union - ITU); Всесвітній поштовий союз (ВПС) (Universal Postal Union - UPU); Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) (United Nations Educations Scientific and Cultural Organization - UNESCO); Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) (World Health Organization - WHO); Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) (World Intellectual Property Organization - WIPO); Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) (International Atomic Energy Agency - IAEA).

Регіональні міжнародні організації: Рада Європи (РЄ), Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Європейський Союз (ЄС), Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Організація американських держав (ОАД), Ліга арабських держав (ЛАД), Організація африканської єдності (ОАЄ), Організація Ісламська конференція (ОІК), Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН).

МОДУЛЬ № 2

 

Тема № 7. ПРАВА ЛЮДИНИ І МІЖНАРОДНЕ ПРАВО

Поняття, основні напрямки розвитку галузі – укладення універсальних позитивних юридичних актів, юридичних актів, пов’язаних з грубим порушенням прав людини та ін.

Зобов’язання держави відносно до фізичних осіб, які знаходяться на її території. Поняття населення держави – громадяни, апатриди, іноземці. Правовий статус біженців. Конвенції про статус громадян, біженців і переміщених осіб. Міжнародно-правові питання громадянства. Способи набуття громадянства (філіація, натуралізація, оптація, трансферт), відновлення громадянства (реінтеграція та репатріація), припинення громадянства. Проблеми біпатризму та апатризму. Право притулку.

Захист прав національних меншин у міжнародному праві. Декларація про права осіб, що належать до національних чи етнічних, релігійних та лінгвістичних меншин 1992 р. Рекомендація 1201 Ради Європи до Додаткового протоколу про права меншин. Рамкова угода «Про захист національних меншин» 1994 р. Права корінних народів. Конвенція МОП № 169 «Про корінні народи...».

Класифікація міжнародних актів про права людини. Правовий зміст основного принципу міжнародного права поваги прав та основних свобод людини у Статуті ООН та конкретизованих документах: Пактах про права людини 1966 р., факультативних протоколів до них, інших документах (Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього 1948 р., Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1966 р., Конвенція про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973 р., угодах, які захищають окремі категорії фізичних осіб, наприклад, Конвенції про права дитини 1989 р., Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні до жінок 1979 р. та ін.)

Права держав, як членів співтовариства, що виникають у зв’язку з порушенням прав людини в окремій державі. Можливості Міжнародного Суду ООН, Ради Безпеки ООН, регіональних організацій із захисту прав людини.

Об’єм прав людини, які захищаються міжнародним правом. Класифікація прав та свобод за поколіннями. Четверте покоління – право людини на життя у безпечному, не насильницькому, без’ядерному, екологічно чистому мирі.

Практика співробітництва держав у боротьбі з міжнародно-кримінальними злочинами – рабством, торгівлею людьми, наложництвом та ін.

Міжнародні універсальні механізми співпраці держав по захисту прав людини – система ООН, її головні органи, Верховний комісар з захисту прав людини, комітети, комісії, спеціалізовані установи – МОП, ЮНЕСКО, ВОЗ та ін., конвенційні органи – комітети та комісії, які створені з метою контролю за реалізацією угод, наприклад, Пакту про політичні та громадянські права 1966 р., Конвенції проти тортур 1984 р. та ін. Комітет з прав людини ООН, Комітет з ліквідації расової дискримінації, Комітет проти катувань, Комітет з прав дитини. Значення створення міжнародних трибуналів та судів із захисту прав людини.

Захист прав людини на регіональному рівні. Європейська конвенція про захист прав людини 1950 р., Соціальна хартія 1961 р., Американська конвенція з прав людини 1969 р., Африканська хартія прав людини та народів 1981 р., морально-політичні норми звітних зустрічей держав-учасниць ОБСЄ.

Регіональні механізми захисту – Європейський Суд з прав людини, Міжамериканський суд з прав людини, органи ОБСЄ. Імплементація державами міжнародно-правових зобов’язань через національні механізми.

Міжнародні акти про права людини і законодавство України.

ТЕМА № 8. МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО

 

Міжнародно-правове регулювання збройних конфліктів. Принципи та джерела галузі: Гаазька конвенція про закони і звичаї війни на суходолі 1899 р.; Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних чи інших подібних газів і бактеріологічних засобів 1925 р.; Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 р. (про покращення долі поранених і хворих у діючих арміях; про покращення долі поранених, хворих і осіб, що постраждали від аварії корабля, зі складу збройних сил на морі; про поводження з військовополоненими; про захист цивільного населення під час війни); Додаткові протоколи І та ІІ 1977 р. до Женевських конвенцій 1949 р.; Гаазька конвенція про захист культурних цінностей 1954 р.; Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення та застосування хімічної зброї і її знищення 1993 р.; Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва та передачі протипіхотних мін і про їх знищення 1997 р. тощо.

Напрямки міжнародного співробітництва у сфері збройних конфліктів.

Поняття та види збройних конфліктів. Характерні ознаки міжнародних збройних конфліктів та конфліктів не міжнародного характеру. Учасники збройного конфлікту: комбатанти і некомбатанти.

Початок війни та його правові наслідки, театр війни. Обмеження засобів і методів ведення війни. Ведення морської війни. Нейтралітет у збройному конфлікті.

Міжнародно-правовий захист жертв війни. Режим воєнної окупації. Режим військового полону (ІІІ Женевська конвенція 1949 р.): поняття військовополонених, зобов’язання держави, яка утримує в полоні. Міжнародна охорона цивільного населення.

Захист цивільних об’єктів і культурних цінностей.

Міжнародне регулювання закінчення воєнних дій, стану війни. Перемир’я (місцеве, загальне) і капітуляція (проста, загальна, беззастережна, почесна).

 

ТЕМА № 9. МИРНІ ЗАСОБИ ВИРІШЕННЯ МІЖНАРОДНИХ СПОРІВ

 

Способи підтримки міжнародного миру та безпеки. Поняття, класифікація спорів.

Зміст принципу мирного вирішення міжнародних спорів.

Мирні засоби вирішення міжнародних спорів за Статутом ООН, види органів. Механізми мирного вирішення спорів конвенційного характеру, комітети та комісії стосовно договорів з прав людини, конференції держав-членів з договорів щодо Антарктики, роззброювання, охорони навколишнього середовища та ін. Дипломатичні засоби врегулювання спорів. Міжнародна процедура з примирення, добрі послуги, погоджувальні та слідчі комісії, інститут прикордонних представників. Декларація про встановлення фактів ООН у галузі підтримки міжнародного миру та безпеки 1993 р., створення місій з встановлення фактів, які сприяють з’ясуванню обставин спору або ситуації. Безпосередні переговори та консультації держав та урядів, дипломатичних відомств.

Міжнародний арбітраж. Історія розвитку і процедура діяльності третейських судів. Постійний Арбітражний Суд. Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Міжнародна судова процедура. Міжнародний Суд ООН. Суд Європейських співтовариств, Європейський суд з прав людини, Економічний Суд СНД, Суд ОБСЄ з примирення та арбітражу, Африканська комісія з прав людини та народів. Міжнародний арбітраж (третейський суд). Постійна палата третейського суду у Гаазі. Вирішення спорів у межах міжнародних організацій. Вирішення міжнародних спорів між державами та юридичними і фізичними особами (Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів, Трибунал із позовів між Іраном і США, Європейський Суд із прав людини, Міжамериканський суд із прав людини).

Правила процедури мирного вирішення спорів як інститут міжнародного процесуального права.

 

ТЕМА№ 10. МІЖНАРОДНЕ КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО

Поняття, загальні ознаки та інститути. Джерела. Види актів із питань співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю, їх взаємодія з національним кримінальним законодавством.

Міжнародні злочини і злочини міжнародного характеру. Поняття та ознаки.

Держави як суб’єкти нормотворення; держави як суб’єкти відповідальності за порушення зобов’язань щодо співробітництва в боротьбі зі злочинністю. Поняття «конвенційного» злочину.

Співробітництво держав у боротьбі зі злочинністю, її основні напрямки. Уніфікація кримінального законодавства. Загальні та регіональні міжнародні угоди (рабство та работоргівля; злочини проти життя та здоров’я; тероризм; незаконний обіг наркотиків і психотропних речовин; підробка грошових знаків і цінних паперів; організована злочинність). Міжнародна правова допомога у двох системах – СНД і Раді Європи. Бюро по координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів на території СНД. Екстрадиція. Заснування міжнародних органів (Інтерпол, Європол т. ін.).

Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол): історія заснування, структура, основні напрямки діяльності, оцінка діяльності Інтерполу. Україна і Інтерпол.

Кримінальна відповідальність фізичних осіб за злочини міжнародного характеру. Підстави. Особливості. Механізм. Статути міжнародних трибуналів. Нюрнберзький військовий трибунал 1945 р., Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу (Токійський військовий трибунал) 1946 р., Міжнародний трибунал з колишньої Югославії 1991 р. (повне найменування – Міжнародний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, скоєні на території колишньої Югославії), Міжнародний трибунал з Руанди 1994 р. (повне найменування – Міжнародний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за геноцид та інші серйозні порушення міжнародного кримінального права, скоєні на території Руанди, і громадян Руанди, відповідальних за геноцид та інші подібні порушення, скоєні на території сусідніх держав у період з 1 січня по 31 грудня 1994 року). Загальне та особливе у структурі та діяльності трибуналів.

Міжнародний кримінальний суд у системі органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю.

ТЕМА № 11. ТЕРИТОРІЯ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

Територія як комплексне поняття, яка включає різні види просторів (сушу, повітряний простір, космос, Світовий океан, їх природні ресурси). Територія як юридична категорія, її види в залежності від режимів: території, які знаходяться під суверенітетом держави; територія, яка є надбанням людства; територія зі змішаним режимом.

Державна територія, її складові. Види сухопутної території – острови, анклави; квазісухопутна територія – штучні споруди (платформи) за межами державних кордонів. Види водної території – внутрішні водотоки, ріки, озера, замкнуті моря, внутрішні морські води, територіальне море. Міжнародні та багатонаціональні ріки. Правовий режим Дунаю, Конвенція про режим судноплавства по Дунаю 1948 р. Декларація про співробітництво придунайських держав із питань водного господарства ріки Дунай 1985 р.

Державний суверенітет у відношенні до державної території, державні кордони як межа розподілу суверенітету держави.

Поняття державних кордонів, інститути делімітації та демаркації. Кордони водні, сухопутні, повітряні. Закон України «Про державний кордон України».

Територіальні проблеми у взаємовідносинах держав, засоби їх вирішення.

Галузь, регулююча взаємовідносини держав відносно територій та їх кордонів.Джерела та суб’єкти галузі, основні та спеціальні принципи. Правові підстави для зміни території держави, перегляд її кордонів. Плебісцит як інструмент реалізації права народу на розпорядження державною територією. Договірні способи придбання державної території (цесія, подвійна цесія, обмін територіями тощо). Простори, які знаходяться у загальному користуванні людством – космос, космічний простір, Місяць, інші небесні тіла. Відкрите Море та Міжнародний район морського дна, Антарктика, Арктика, включаючи повітряний простір. Ознаки таких територій: мирне використання, недискримінація, заборона національного присвоєння, використання на благо усіх держав, особлива система контролю.

Правовий режим Антарктики: історія питання, джерела регулювання статусу – Вашингтонський договір 1959 р., Конвенції про збереження ресурсів