Правила і порядок дій при виведенні людини з непритомного стану та стану клінічної смерті

Внаслідок різного виду травм, сильного болю, втрати крові, нестачі кисню в організмі, при замерзанні та перегріві можливе ураження центра свідомості -мозку.

Втрата свідомості - це стан, коли потерпілий не реагує на ні що, нерухомий, не відповідає на запитання. Ознаки втрати свідомості виявляються широким спектром симптомів, починаючи від шоку, памороків, непритомності і закінчуючи зупинкою серця і станом клінічної смерті. При втраті свідомості велику небезпеку для життя потерпілого становить западання язика і потрапляння блювотних мас в дихальні шляхи, що призводить до їх закупорювання.

Допомога. В першу чергу необхідно винесити потерпілого з місця події, потім вивільнити дихальні шляхи, покласти на бік. У випадку зупинки дихання і серця треба розпочати ожив - лення методом штучного дихання і непрямого масажу серця. Людину, що втратила свідомість, не можна намагатися напоїти, транспортувати її треба у фіксованому стані на боці.

Памороки. Причини - раптова недостатність кровонаповнення мозку під впливом нервово - емоційного збудження, страху, падіння тіла, болю, нестачі свіжого повітря тощо. Ці факти сприяють рефлекторному розширенню м'язових судин, внаслідок чого знекровлюється мозок. Памороки - це перехідний стан до непритомності.

Ознаки памороків: блідість обличчя, дзвін у вухах, потемніння в очах, холодний піт, головокружіння, слабке наповнення пульсу, поверхневе дихання. Як правило, памороки швидко минають.

Допомога. Покласти потерпілого в горизонтальне положення, звільнити від тісного одягу (комір, ремінь), забезпечити надходження свіжого повітря. Можна дати понюхати нашатир - ний спирт на ваті. Коли людина у свідомості - напоїти гарячим чаєм, кавою.

Непритомність. Причини - раптова недостатність під впливом нервово -емоційного збудження, страху, вертикального прискорення тіла, болю, нестачі свіжого повітря, Ознаки - непритомність настає раптово, але інколи перед нею бувають памороки, блювання, позиви на блювання, слабкість, позіхання, посилене потовиділення. У цей період пульс прискорюється, артеріальний тиск знижується. Під час непритомності пульс уповільнюється до 50 — 40 ударів на хвилину. Стан хворого не рухомий, свідомість відсутня, в контакт не вступає, дихання часте, пульс частий, блідість шкіри, холодні кінцівки, закочує очі.

Допомога. Потерпілого треба покласти на спину, трохи підняти (на 15-20 см) ноги для поліпшення кровообігу мозку. Звільнити від тісного одягу (комір, ремінь), забезпечити доступ свіжого повітря, поплескати по щоках, побризкати обличчя, груди холодною водою, дати понюхати нашатирний спирт. Розтерти руки, ноги, дати грілку. Якщо потерпілий починає дихати з хрипінням або дихання немає, треба перевірити чи не запав язик. У крайньому разі вживають заходи до оживлення.

Шок - це комплекс грізних симптомів, які супроводжуються різким порушення нервової регуляції життєво важливих функцій органів і систем. При шоку перед усім страждає центральна нервова система.

Причини - надзвичайний емоційний вплив, сильний біль, втрата крові, утворення у пошкоджених тканинах шкідливих продуктів, що призводить до виснаження захисних можливостей організму, внаслідок чого виникають порушення кровообігу, дихання, обміну речовин. Сприяти розвитку шоку можуть голод, спрага, переохолодження, перевтома, трясіння в момент траспортування після травми тощо.

Ознаки - блідість, холодний піт, розширені зіниці, посилене дихання і прискорений пульс, зниження артеріального тиску. При важкому шоку -блювання, спрага, попелястий колір обличчя, посиніння губ, мочок вух, кінчиків пальців, інколи може спостерігатися мимовільне сечовиділення. Потерпілий байдужий до оточення, але свідомість зберігає.

Допомога. Усунути джерело патологічної дії на потерпілого. Покласти потерпілого у горизонтальне положення з трохи опущеною головою, упевнившись у прохідності дихальних шляхів, закутати у ковдру. Заходами що перешкоджають виникнення шоку, є тиша, тепло (але не перегрівання), дії, що зменшують біль, пиття рідини. Коли є підозра на удар живота та пошкодження черевної порожнини, не можна потерпілому давати пити.

Повільність та довга підготовка при наданні першої долікарської допомоги можуть призвести до загибелі потерпілого. Ніколи не треба відмовлятися від надання допомоги потерпілому та вважати його мертвим через відсутність дихання, серцебиття, пульсу.

До оживлення входить проведення двох основних процедур: заходів що до відновлення дихання (штучне дихання) та серцевої діяльності (зовнішній масаж серця).

Тому, хто надає долікарську допомогу треба розрізняти ознаки життя і смерті. Уразі смерті у людини відсутнє серцебиття, пульс не визначається, відсутнє дихання, зіниці широкі і не реагують на світло, відсутнє відчуття болю.

Якщо людина жива, серцебиття визначається рукою або на слух в лівій частині грудної клітки, а також за пульсом на шиї, де проходить сонна артерія. Дихання визначається по руху грудної клітки, крил носа, губ. Дзеркало, піднесене до рота ~ пітніє. При освітленні зіниці зву - жуються, а при затемнені розширюються. При доторканні до рогівки ока кінчиком хустинки "повіки здригаються, вона реагує на сильні больові подразнення. Вени нижче жгута набухають.

При встановленні ознак життя необхідно негайно розпочати надання допомоги. Але навіть і при відсутності перелічених ознак до тих пір, поки немає повної вневпевності у смерті потерпілого, необхідно надати йому допомогу в повному обсязі. Смерть складається з двох фаз - клінічної та біологічної.

Клінічна смерть - дуже короткий проміжок часу (5 - 7хв) після спинення серцевої діяльності і дихання, протягом якого тканини продовжують жити, можливе відновлення життєвих функцій організму за допомогою реанімаційних заходів. У пізніші строки настають незворотні зміни, і оживлення неможливе, наступає біологічна смерть. Першими починають відмирати клітини головного мозку. Настає повна і стійка відсутність свідомості, зниження температури тіла, падіння артеріального тиску. До пізніших ознак біологічної смерті відносяться помутніння рогівки ока та її висихання, деформація зіниці при стисканні з боків очного яблука, синюваті плями. Якщо проводиться оживлення потерпілого, масаж серця і штучне дихання необхідно проводити удвох одночасно. Коли допомогу надає одна особа, їй для цього необхідно після двох - трьох вдихів робити 12-13 стискань грудної клітки. При оживлені потерпілого ні в якому разі не слід втрачати пильності. Не слід забувати про можливість повторної зупинки серця або дихання. Щоб їх не пропустити, треба стежити за зіницями, кольором шкіри і диханням, регулярно перевіряти частоту і ритмічність пульсу.

Перелік основних засобів та медикаментів для аптечок і сумок першої допомоги

Медикаменти та медичні засоби	Призначення	Кількість
Індивідуальні перев'язувальні антисептичні пакети	Для накладання пов'язок	5 шт.
Бинти	5 шт.
Вата	5 пачок по 50 г.
Джгут	Для зупинки кровотечі	1 шт.
Шини	Для закріплення кінцівок при переломах та вивихах	3-4 шт.
Настоянка йоду (5%-на)	Для змащування шкіри навколо ран та подряпин	1 флакон з притертою пробкою (25 мл.)
Нашатирний спирт	Для застосування при запамороченні, втраті свідомості	1 флакон (30 мл.)
Борна кислота	Для приготування розчинів для промивання очей, примочок на очі при опіках електричною дугою, полоскання рота при опіках лугом	1 пакет (25 г.)
Сода питна	Для приготування розчинів для промивання очей та полоскання рота при опіках кислотою	1 пакет (25 г.)
Розчин перекису водню (3%-ний)	Для зупинки кровотечі із носа	1 флакон (50 мл.)
Настоянка валеріани	Для заспокоєння нервової системи	1 флакон (30 мл.)
Нітрогліцерин	Для приймання при сильних болях в області серця та за грудиною	1 тюбик

Масаж серця

Коли у потерпілого розширені зіниці і не промацується пульс навіть на шиї, то паралізоване не тільки дихання, але й зупинилося серце. Тоді штучне дихання чергується з масажем серця.

Мета масажу серця - штучна підтримка кровообігу в організмі потерпілого і відновлення нормальних природних скорочень серця.

Поклавши потерпілого на спину, на стіл чи на підлогу, роздягають його до пояса; натискаючи на третину грудної клітки потерпілого (але не під грудьми), швидкими поштовхами долонь, покладених одна на одну з двох рук рятівника, роблять 5 поштовхів-натискань з частотою 1 раз за 1 секунду, щоб груди зміщувалися у напрямку до хребта на 4-5 см. Серце стискається і проганяє кров через кровоносну систему. Чергується вдмухування повітря (штучне дихання) і натискання (масаж серця). За 1 хвилину проводиться 50 натискань на груди і 10-12 вдувань в легені. Коли починає рожевіти шкіра., звужуються зіниці при освітленні, може заявитися пульс, тобто відновиться робота серця, тоді штучне дихання можна проводити без масажу серця.

Коли груди потерпілого за вищевказаних умов залишаються нерухомими, тоді після двох глибоких вдмухувань роблять 15 натискань. Ефективність зовнішнього масажу серця визначається появою чіткого пульсу, звуженням зіниць, появою самостійного дихання, зменшенням синюватості шкіри та видимих слизових оболонок.

Для підвищення ефективності масажу серця рекомендується підняти вгору на 0,5 метра ноги потерпілого, чим досягається кращий прилив крові в серце з вен нижньої частини тіла. Коли все ж таки пульс відсутній, значить, настала фібриляція серця. Тоді необхідно виконати дефібриляцію серця, яку робить тільки лікар.

Прилади для масажу серця: дефібрилятор - прилад для боротьби з фібриляцією серця (створює короткий електричний розряд високої напруги через серце, спричиняє загальне скорочення його м'язів і усуває фібриляцію); дефібрилятор із вмонтованим кардіоскопом. Кардіоскоп встановлює наявність фібриляції серця, дає змогу спостерігати, чи дефібриляція вдалася, чи не потрібно повторювати розряди. Розряд електроструму в 3000-7000 В може зняти фібриляцію серця дуже швидко.

Способи штучного дихання

Способи штучного дихання бувають ручні та апаратні. Ручні способи -"з рота в рот", та "з рота в ніс". В рот або в ніс потерпілого рятівник видихає зі своїх легенів в легені потерпілого об’єм повітря в кількості: 1000-1500 мл.

Цей метод найбільш ефективний, бо простий і легкий, правда, можлива передача інфекції, тому використовують носовичок, марлю, спеціальну трубку. Підготовка до штучного дихання полягає у поетапному виконанні наступних операцій: розстібають комір, краватку, пояс; кладуть потерпілого на спину, на стіл чи на підлогу; закидають його голову максимально назад, щоб підборіддя було на одній лінії із шиєю (підклавши попередньо під спину валик з будь-якого матеріалу); натягнутою на пальці стерильною ватою обстежують ротову порожнину (витягнути згустки крові, слиз, штучні зубні протези), повертають голову і плечі вбік; повертають голову в попереднє положення (максимально закинути назад).

Глибоко вдихнувши, рятівник видихає повітря в рот потерпілого, попередньо закривши пальцями його ніс; звільняється рот і ніс потерпілого для пасивного видиху, тим часом рятівник знову набирає повітря; коли рот потерпілого відкрити неможливо внаслідок судомного затискання щелепи, тоді роблять штучне дихання "з рота в ніс"; і так ритмічно протягом 1-2 годин.

Найкраща прохідність дихальних шляхів потерпілого забезпечується в наступних випадках: при максимальному відкиданні голови назад, при відкриванні рота, при висуванні вперед нижньої щелепи. За 1 хвилину необхідно робити 10-12 вдувань, тобто через кожні 5-6 секунд.

Коли заявляється перший слабкий поверхневий вдих у потерпілого, до нього пристосовується ритм штучного дихання. Штучне дихання (штучна вентиляція легенів) є єдиним методом лікування всіх станів, коли самостійне дихання хворого не може забезпечити достатнього насичення крові киснем.

Гостра дихальна недостатність і її крайній ступінь - зупинка дихання -незалежно від причин призводить до зниження вмісту кисню в організмі (гіпоксія) і надлишку вуглекислого газу (гіперкапнія). Внаслідок гіпоксії і гіперкапнії в організмі розвиваються важкі порушення функцій всіх органів, яких можна уникнути лише при своєчасно розпочатій реанімації - штучній вентиляції легенів - при штучному диханні "з рота в рот".