Набуття права власності за договором чи іншим правочином.

Момент виникнення права власності у набувача за договором.

Момент виникнення права власності у набувача має суто практичне значення. Саме з цього моменту власник має можливість здійснювати правомочності щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном. Саме власник несе відповідальність за збитки, якщо річ загинула без вини конкретної особи (повінь, землетрус, блискавка). З моменту виникнення права власності особа може захищати свої порушені права у судовому порядку та іншими дозволеними законом способами. З настанням цього факту пов'язані такі важливі правові наслідки, як визначення долі плодів і доходів, можливість звернення стягнень за рішенням суду на конкретне майно та ін.
Відповідно до ЦК право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, за загальним правилом право власності виникає у набувача з моменту передачі йому речі. Сторони вправі змінити це положення, але вони не вправі змінити вимоги закону з цього приводу.
Переданням майна вважається передання майна з рук в руки фізичної особи. До передання "з рук в руки" прирівнюється передання набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.
Тобто якщо вантаж загине внаслідок непереборної сили ПІД ЧАС доставки, то за загальним правилом збитки понесе покупець, оскільки він стає власником вантажу з моменту здачі його перевізникові.
До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.
Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Право власності на окремі види майна обов'язково має підтверджуватися відповідними правовстановлювальними документами (договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, посвідчені нотаріусом; свідоцтво про право на спадщину, видане державним нотаріусом; свідоцтво про придбання об'єктів нерухомого майна з публічних торгів, видане державним та приватним нотаріусом; рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна; мирова угода, затверджена ухвалою суду тощо). В договорі сторони можуть відійти від загального правила і визначити інший момент переходу права власності.

 

Набуття права власності на безхазяйну річ

Набуття права власності на безхазяйне майно є одним із первинних способів виникнення права власності. Право власності на таке майно виникає у територіальної громади або у фізичної особи. ЦК дає визначення безхазяйного майна, яким є річ, що не має власника або власник якої невідомий. Таким чином не може бути визнане безхазяйним майно, власник якого відомий, але в цей час невідомо, де він знаходиться, а також майно, яким користуються члени сім'ї, родичі власника чи яким управляють інші особи за дорученням власника.
Майно громадянина, визнаного безвісно відсутнім, не може перейти у власність іншої особи, оскільки над таким майном за рішенням суду встановлюється опіка.
Безхазяйні речі спочатку повинні бути взяті на облік за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони знаходяться. Значення цього акту скоріше зумовлюється тим, щоб по закінченні року з моменту взяття на облік визначене нерухоме майно могло б за рішенням суду перейти у комунальну власність. До рішення суду право власності залишається за особою, яка залишила майно, і ця особа може взяти його у володіння. Зазначене майно може набуватися в цей період і за набувальною давністю. Тобто в законі встановлено період часу, протягом якого безхазяйна нерухома річ може повернутися до власника або перейти до інших осіб за набувальною давністю. Тільки по закінченні визначеного періоду суд за позовом органу, правомочного управляти комунальним майном, визнає безхазяйне нерухоме майно комунальною власністю.
У порівнянні з раніше чинним законодавством, що передбачало адміністративно-правовий порядок обліку, оцінки та реалізації майна, визнаного безхазяйним за заявою фінансового органу, даний ЦК визначив, що основним способом виникнення права власності на безхазяйне рухоме майно є набувальна давність. ЦК передбачає спеціальні правила для набуття права власності на речі від яких власник відмовився, або власник їх невідомий, або втратив на них право.

 

Набуття права власності на бездоглядну тварину

ЦК розглядає тварин як один із видів об'єктів цивільних прав, застерігаючи при цьому, що вони є особливим об'єктом. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом. Правила статті «набуття власності на бездоглядну тварину» є спеціальним законом щодо норм «набуття права власності на безхазяйну річ». Об'єктом правової охорони статті є домашні тварини. Не є домашніми тварини, які проживають в умовах природної волі, тварини, які утримуються у напіввільних умовах чи штучно створених умовах знаходження (наприклад у наукових цілях). Крім цього, не є домашньою твариною дика тварина, яка проживає в неволі. Отже, під домашніми тваринами розуміють свійських, одомашнених тварин.Бездоглядною домашня тварина стає в тих випадках, коли вона вибуває з володіння власника або особи, якій вона була передана у володіння, поза їх волею, і до моменту затримання не знаходиться в господарстві іншої особи. Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, не стає її власником. Вона може залишити таку тварину у себе на утриманні та в користуванні лише на час розшуку власника. Така особа має вжити всіх необхідних заходів щодо утримання бездоглядної домашньої тварини. В окремих випадках особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, має право передати ЇЇ міліції або органові місцевого самоврядування чи іншій особі, якщо остання має можливість забезпечити утримання та догляд за твариною з додержанням ветеринарних правил.

Особа, в якої залишена бездоглядна домашня тварина, несе відповідальність перед власником за її загибель або пошкодження. Відповідальність настає лише у двох випадках: коли особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, не виконала свій обов'язок щодо її утримання умисно або з грубої необережності (наприклад не годувала, не доїла).

Відповідальність є обмеженою, на підставі якої особа, в якої залишена бездоглядна домашня тварина, відповідає лише в розмірі вартості тварини.

Повернення бездоглядної домашньої тварини власникові може супроводжуватися певними розрахунками між ним та особою, яка затримала тварину, а також особою, якій вона була передана на утримання і в користування.ЦК визначає, що право на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням тварини (це можуть бути кошти, що витрачені на годівлю), має як особа, яка затримала тварину, так і особа, якій тварина була передана на утримання та в користування. Витрати підлягають відшкодуванню не в повному обсязі, а з вирахуванням вигод, здобутих від користування бездоглядною домашньою твариною (наприклад підлягатиме вирахуванню сума коштів, отримана від продажу молока, яке приносила велика рогата худоба). Власнику має бути повернута не лише бездоглядна тварина, а й приплід, отриманий за час перебування тварини в особи, якій вона була передана на утримання і в користування, або в особи, яка затримала бездоглядну домашню тварину, оскільки за встановленим ЦК загальним правилом плоди належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, має право на одержання винагороди від власника.