Майстерність міміки, жестів, пози

Виступ, ділова розмова, проведення уроку - це, по суті, "театр одного актора".

А акторові необхідно вміти приховувати свої почуття чи стан (втому,

незадовільний стан здоров'я, настрій, гнів тощо) і виявляти неіснуючі (напр.,

захоплення цікавою темою, яку вже 50-й раз пояснюєш). Міміка, жести, поза

мають бути красивими, інтелігентними, природними. К. Станіславський довів,

що виробити їх можна тренуваннями

Завдання 1. Ділова гра.

Учасники діляться на дві команди. Одна - щось демонструє виразом обличчя,

жестами, позою, інша - відгадує. Потім команди

міняються ролями.

Учасники мають виразити таке:

§ "А зараз я повідомлю щось надзвичайно цікаве";

§ "Припиніть розмови";

подив,

§ підтримку співрозмовника,

§ захоплення;

§ смуток;

§ нейтральний вираз, коли можна зрозуміти ваші думки й почуття,

"Мова" жестів. Жестикуляція має бути природна, естетична, така, що не відволікає уваги слухачів. Посилено жестикулювати нині не прийнято. Але повна відсутність жестів сприймається як скупість мовця. Якщо ж ви не знаєте, куди подіти руки, —доцільно три-ти якийсь предмет (наприклад, ручку чи указку). Слід стежити за тим, щоб не було зайвої жестикуляції (розмахування руками, відкручування ґудзика, постукування пальцями по столу чи кафедрі), пам'ятаючи при цьому, що руки звертають на себе увагу слухачів.

"Мова" пози. Що краще: стояти, сидіти чи ходити під час виступу (розмови, уроку)? Під час індивідуального спілкування ознакою вихованості є позиція, аналогічна позиції співрозмовника. Якщо ви сидите, запропонуйте сісти й іншому. Якщо ж співрозмовникові зручніше стояти - доцільно вести розмову стоячи.

Педагогові розпочинати заняття варто стоячи. Цим І привертає до себе увагу, та й краще видно аудиторію. Щойно контакт зі слухачами встановлено, можна сісти. Це сприятиме створенню атмосфери затишку і взаємної довіри. Та якщо у класі кафедри немає, збільшується навантаження під час сидіння на голосові зв'язки педагога.

Коли слухачі стомилися, вчителеві доцільно підвестися — зміна пози привертає увагу. Можна один-два рази пройтися по аудиторії чи перейти з місця на місце. Рухомий об'єкт серед нерухомих також активізуватиме увагу. Ходити по кімнаті

Недосвідченому промовцеві рекомендується заздалегідь "проговорити" свою промову комусь із близьких або друзів і вислухати від них зауваження. Доцільно також зафіксувати тривалість виступу. З досвідом така потреба зникає.

Під час виступу необхідно добирати влучні слова й вирази для передачі думки, мова повинна бути чіткою, образною, а інформація - конкретною. Абстрактні фрази стомлюють присутніх, стають причиною неуважності та невдоволення.

Вдалий виступ або заняття відзначається бездоганною логікою побудови. Подаємо деякі поради молодим промовцям.

Заняття, виступ, ділова розмова можуть мати таку структуру:

§ подається факт, після чого аналізуються його причини і наслідки;

§ дедуктивний метод викладу матеріалу: від загального до часткового;

§ індуктивний метод: від окремих фактів до загального;

§ проблемний виклад: постановка проблеми і її вирішення;

§ метод протиставлення;

§ метод аналогії;

§ концентричний метод: побудова виступу навколо єдиного центру;

§ v- ступінчатий: послідовне розкриття проблеми у процесі переходу від одного питання до іншого;

§ інтегрована структура.

Мовцю слід навчитися обирати оптимальний тон і темп мовлення, стежити за реакцією аудиторії, у разі потреби зупинятися і повторювати окремі поняття.

Важливо завжди мати резервний цікавий для слухачів матеріал. Запитання продумуються заздалегідь. Зі слухачами і співрозмовниками недоцільно спереча­тися чи критикувати їх. Бажано використати наочність.

Зовнішній вигляд лектора чи промовця також відіграє істотну роль: охайність, відповідність одягу ситуації, помірна кількість аксесуарів.

Уміння швидко встановлювати контакт зі слухачами чи співрозмовником

Враховуючи специфіку аудиторії, розпочати спілкування з нею можна по-різному: поставити складне актуальне запитання; шокувати; представити цікаву наочність; прочитати вірш; розповісти цікаву історію. Вступ повинен відзначатися стислістю, а можна обійтися і без нього. Головне - відразу завоювати прихильність аудиторії, а для цього потрібно зрозуміти її запити і стан. Складений під час підготовки план промови не є догмою. Майстерність володіння увагою слухачів полягає також в умінні у разі потреби відступати від плану, переорієнтовуватися і перебудовувати свій виступ.

САМОСТІЙНА РОБОТА №4

Тема: Терміни і термінологія

План

1. Терміни і термінологія.

2. Джерела, походження, способи творення термінологічної лексики.

3. Правила вживання термінів. Терміни і професіоналізми. Творення професіоналізмів.

4. Фразеологічні одиниці, кліше та використання їх у мовленні. Джерела походження фразеологізмів. Сфери вживання.

 

Завдання-1: вивчіть та законспектуйте теоретичний матеріал:

ТЕРМІНИ — це слова або словосполучення, які вживаються в досить специфічній (науковій, публіцистичній, діловій та ін.) сфері мовлення і створюються для точного вираження спеціальних понять і предметів. Іншими словами, термін — це слово в особливій функції, і саме в зв'язку з цією своєю функцією термін набуває великої точності значення, “чистоти” (він позбавлений образних, експресивних, суб'єктивно-оцінних відтінків значення).

Терміни створюються засобами власної мови (діловодство), запозичаються (дебет) або “конструюються” з власних і запозичених складників телетайп, фототеле­грама, скорозшивач).

У діловому стилі також є своя термінологія. Розвиток соціалістичної економіки, вдосконалення норм адміністративного права, виникнення нових науково-технічних понять — усі ці фактори значною мірою визначають склад словника сучасної мови управління, зокрема склад термінології. Поява нових термінів, уточнення й кодифікація вже наявних у мові ставлять працівника сфери уп­равління перед необхідністю враховувати зміни в мові службової документації, знати вимоги, які до неї висуваються.

До термінів ставляться такі вимоги:

1) Термін повинен вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику, формі (діловодство, але не діловедення, справоведення, ділопроізводство та ін.). Проникнення нестандартних термінів у діловодство пояснюється насамперед обставинами укладання документа: вони укладаються швидко, часто навіть без чорновика, поява їх диктується обставинами, звичайно малосприятливими
для тривалого обдумування; не завжди ці папери читаються іншими особами.

Виникнувши таким чином, нестандартний термін поступово поширюється й може навіть перейти в загальнонародний вжиток, засмічуючи мову.

2) Термін повинен вживатися з одним (закріпленим за ним у словнику) значенням. Наприклад, циркуляр — розпорядження, які повинні виконуватися всіма підвідомчими даній організації установами й підприємства, а це означає, що циркуляр — це лише директивний типу, а не лист будь-якого типу, і цим словом можна називати лише документи цього типу.

Економічний термін повинен вживатися в тому-значенні, в якому його застосовують економісти, технічній — у тому, в якому його вживають інженери та ін. Визначення термінів зафіксовані в державних стандартах, а також у спеціальних довідниках і словниках. Протедеякі терміни мають на практиці неоднозначний зміст (особливо такі, як затоварювання, зрив плану, штурмівщина та ін.).

3) При користуванні терміном слід суворо дотримуватись правил утворення від нього похідних форм: якщо словник або довідник дає лише певні форми, то “утворювати” ще якісь слова для власного вжитку забороняється, наприклад: акт, род. відм. акта (а не акту, як у загальновживаному слові), множина — акти; словосполучення: акт приймання-здавання; акт ревізії; акт ревізії каси; акт звірки розрахунків, акт звірки взаємних розрахунків, акт про надходження неякісних або некомплектних товарів; комерційний акт, оперативно-технічний акт ін. Від терміна акт можна утворити дієслово (актувати), пасивну форму дієслова {актуватися), дієприкметник (актований), віддієслівний іменник (актування). Проте вже термін активування належить до іншої галузі (як і активація та ін.) і в діловодстві вжитий бути не може.

4) При укладанні документа службова особа повинна звіритися за словником, якщо певний термін викликає у неї сумніви, і не пускати в обіг слів, утворених кимось на зміщення наявних у словнику, загальнолітературних термінів. Наприклад: є терміни позаштатний фонд і несписочний фонд, проте дехто, порушуючи норми літературної мови, вживає неправильний вислів безлюдний фонд.

Якщо пам'ять не підказує людині потрібного терміна, не слід одразу ж хапатися за створення свого, бо свій термін тут же (а ще гірше — потім, у пояснювальній записці) треба буде пояснювати, тлумачити. Це викликає плутанину, неясність, призводить до зайвого листування — роз'яснення “темних місць” одержаного документа.

5) Причиною таких ускладнень часто буває неоднозначне розуміння якогось терміна тим, хто писав лист і тим, хто його одержав. Наприклад: слово вага вживається в багатьох галузях науки, тому без уточнюючого означення його не слід вживати в документі, порівняй: у механіці є вага авіаційна, одинична, корисна (її нема у машинознавстві); у машинознавстві є вага насипна зведена, робоча, службова, середня, зчіпна (її немає в механіці, ні в хімії); у хіміків натомість є вага постійна, сполучна, часткова (її нема у фізиці) і т. д. Інший приклад: термін редуктор в хіміків — “пристрій для знижування тиску газу”, у машинобудівників — “пристрій для зниження швидкості обертання валів”.

Зараз у термінології багатьох галузей наук з'явилося чимало термінів-дублетів (нові й старі терміни для називання того самого поняття), термінів-неологізмів, термінів, які вживає лише певна наукова школа та ін. (напр. мірабіліт — глауберова сіль, асбест — чорний льон). При необхідності вжити ці терміни в діловому документі елі вибрати той, який для цієї термінології вже кодифікований (закріплений у словнику).

Ускладненість термінології, недоречна пишномовність висловлення — це свідчення невисокої культури людини, вбогого інтелекту її. Високоінтелектуальна справді культурна людина завжди прагне висловитися ясно, чітко, шукає для формулювання своєї думки найточніших слів і словосполучень, послуговуючись при цьому не запозиченнями й термінами, а звичайними загальновживаними словами рідної мови. Тому псевдонаукова мова — це те, чого слід старанно уникати.

Погане враження справляє й мова такого службове документа, в якому, поряд з термінами (дебет, фінансування, кредити) вживаються “бувші терміни”, тобто терміни інших галузей науки, які потрапили до загальнонародної мови і там втратили своє термінологічне значення (фактор, стимул, фронт, база, претензія та ін.). Це утруднює читання документа, викликає потребу додатково коментувати написане, певним чином “дискредитує” справжні, правильно вживані в тексті терміни.

Загальний висновок: терміни — це така група слів нашої мови, яка потребує до себе спеціальної уваги, постійного звірення з словниками, повсякчасного поновлення пам'яті значення потрібних для роботи найменувань.

ПРОФЕСІОНАЛІЗМИ — це слова або вислови_, властиві мові певно вузької професійної (рідше — соціальної) групи людей, поставлених в особливі умови життя.

Професіоналізми виникають.у двох випадках: коли та чи інша спеціальність або вид занять не має розвиненої термінології {це, наприклад, полювання, рибальство, різні ігри та ін.) або як розмовні неофіційні замінники наявних у цій галузі термінів. Друга група професіоналізмів особливо поширена й досить активно поповнюється і (наприклад: карданний пристрій — кардан, трансплантація — пересадка; отоларинголог — вушник та ін.). Це, як правило, загальнозрозумілі й часто загальновживані слова, які, дроте, _не належать до літературної мови.

Такі професіоналізми наявні в повсякденному мовленні працівників багатьох підприємств, відомств, установ та ін. Доки вони вживаються лише в усному мовленні й не виходять за межі відомства — шкода від них невелика (псується лише мова тих людей, які вживають професіоналізми некритично: в усіх випадках життя, а не лише в окремих робочих ситуаціях). У практиці писемного, спілкування в межах одного відомства вони теж зрозумілі, але небажані, бо через них діловий папір перетворюється з офіційного у напівофіційний (або й зовсім неофіційний), набуває рис приватної записки, а не документа.

У міжвідомчій кореспонденції їх вживання небажане, а в окремих випадках і просто неприпустиме. Часто на грунті вживання професіоналізмів виникають непорозуміння в службовому листуванні. Так, наприклад, в одній рекламації було написано:

… .заготовки зубчастих коліс не мають маркіровки й свідків.... Свідки — це професіоналізм, вживаний на позначення макетів деталей, що додаються до кожної партії їх; проте це довелося роз'яснювати вже в наступному листі.

На жаль, дехто з службових осіб, причетних до укладання ділової кореспонденції, вважає професійну лексику нормою писемного мовлення, засмічуючи професіоналізмами мову ділових паперів, утруднюючи спілкування й знижуючи загальний рівень мовної культури докумен­тів. Які ж слова входять до складу професіоналізмів? Серед професіоналізмів переважають слова загальнонарод­ної мови, вжиті у специфічному значенні або в не узвичаєній для них формі. Так, поза літературною нормою перебуває вживання абстрактних іменників у множині: начальникам відділів треба уточнити свої обсяги, ми маємо типові застосування, цілий ряд диферен­ціювань та ін. Як відомо, ці абстрактні іменники в за­гальнолітературній мові форм множини не мають.

Як уже зазначалося, до професіоналізмів належать і слова загальнонародної мови, вжиті в спеціальному значенні. Так, наприклад, у загальнонародній мові слова кваліфікований, свідомий, якісний означають наявність у якихось осіб чи предметів певних властивостей або ознак.

У деяких колективах усталилось вживання цих слів на позначення високого (власне найвищого) вияву названої ознаки чи властивості: кваліфікований у них означає “висококваліфікований”, а не “той, що має певну кваліфікацію”, свідомий — це людина надзвичайно високої свідомості; якісні показники — це показники високої (найвищої) якості та ін.

Таке слововживання збіднює мову й водночас ускладнює сам процес спілкування: адже до нового слововжитку треба спеціально звикати; крім того, в усному мовленні міру якості можна передати інтонаційно (сказати якісний з такою інтонацією, яка висловить найвищу міру цієї ознаки); у писемному мовленні читач мусить усе це “домислити”, що абсолютно недоречно в діловій сфері людського спілкування.

Часом переосмислене слово так далеко відходить від значення основного, що “непосвяченій” людині взагалі буде незрозуміло, про що йдеться: слово удар, наприклад, у текстильній промисловості вживається на позначення одиниці швидкості станка. Тому речення повідомте ударність нового агрегата для непосвяченої людини буде “шифрованим донесенням”, а не діловим листом.

Поширеним засобом поповнення складу професіоналізмів є “місцева словотворчість” (у межах колективу, підприємства, відомства та ін.), насамперед за рахунок префіксації та словоскладання. Серед префіксів найпопулярніші до- (дообладнати, докваліфікація, дооформляти, доукомплектувати), недо- (недополив, недовнесок, недопромисел), за- (залозунгувати, задебетувати); серед суфіксів -ість (бойовитість, пливучість, стрибучість), -аж (типаж, листаж), -ація (маршрутизація, декваліфікація) та ін.

Словоскладання чи основоскладання дає у професійних жаргонах слова, невідомі загальнонародній мові, наприклад: маловісна корова (корова некондиційної ваги). Інший тип складань: тонно-к м-б р у т т о (зовнішній вигляд у цього слова досить екзотичний, але побудоване воно — з точки зору норм літературної мови— неграмотно). Текст ділового папера, в якому багато складних слів, утворених з кількох скорочених (а то й просто “одрубаних”) основ, справляє враження написаного не українською, а начебто якоюсь іноземною мовою, наприклад: Ветогляд кінпоголів'я призначено на сьому годину ранку 4.03.73 на подвір'ї райветлікарні. Розпорядження обов'язкове для міськлікарні, контори “Райзаготсировина”, санепідстанції, асобозу, молзаводу, контори облтрансу (С а н е п і д с т а н ц і я).

Професійні жаргони часто виникають і вкорінюються там, де порушується автоматизм праці, виробничий ритм, динамічний стереотип. Чим організованіша праця в межах певної професії, тим менше умов для виникнення професіоналізмів. Думка ця може бути проілюстрована прикладами з жаргону проектувальників: проектувати з чистого місця, екстраполювати стелю, зробити в потолочних метрах” з бухгалтерського жаргону: зводити (підводити, знайомити) рахунки, дебет кредит обганяє, підкраска (сторно), липовий баланс, заморозити рахунок, збити в купу рахунок та ін. Цілком очевидно, на позначення якої робочої ситуації можуть бути вжиті наведені словосполучення. Звідси висновок: професіоналізмам не місце в діловій документації, мова якої повинна бути бездоганною.

Проте важко назвати документ бездоганним, якщо він написаний одразу трьома мовами: професійною, загальнонародною українською і частково російською (у тих місцях, де автор документа не знав українських відповідників до російських слів).

В українську мову, як і в мову багатьох інших народів Радянського Союзу, запозичено багато російських слів, насамперед для називання нових понять, які в українській мові ще не мали ніякої назви. Запозичення вважається правомірним і тоді, коли запозичується слово з дещо іншим значенням, ніж те, яке вже є в українського відповідника. Коли ж слово з цим значенням є в українській мові, тоді запозичення перестає бути правомірним: це просто помилка, яка з'явилася в результаті недостатнього знання лексики української мови. Так, наприклад, немає підстав запозичати слово справка, бо є довідка, рішити (є вирішити), умісний (є доречний), появитися (є з'явитися), міроприємство (є захід), слідуючий (наступний), сводка (зведення), вопрос (питання), ошибка (помилка) та ін.

До речі, навіть дуже схожі слова російської й української мов можуть мати далеко не однакове значення, порівняйте:

Російські:	Українські:
час (60 хв.).	час (невизначена кількість)
человек (людина)	чоловік (людина (рідко),мужчина, чиєсь подружжя)
неделя (7 днів тижня)	неділя (один з днів тижня)
луна (місяць)	луна (відлуння, рос. зхо)
речь (промова)	річ (предмет)
трус (боягуз)	трус (обшук)
нарядный (гарно одягнений)	нарядний (пов'язаний з нарядом як документом)
злодей (лиходій)	злодій (той, що краде)
красний (червоний)	красний (красивий)

 

У внутрішній поточній кореспонденції, яка не виходить за межі підприємства, мішанина слів з двох мов зустрічається, на жаль, значно частіше, ніж хотілося б. Документи, написані такою мовою, свідчать про недостатнє знання обох мов, про низьку мовну й загальну культуру того, хто так пише.

Це саме можна сказати й про вживання у мові документів діалектизмів, тобто місцевих слів і висловів, які зрозуміє лише обмежена кількість людей.

 

Завдання-2: вивчіть та законспектуйте запропонований теоретичний матеріал, виконайте письмово завдання творчого характеру. Дайте відповідь на запитання для самоконтролю.

Фразеологія (від гр. «вираз» і «наука») – розділ мовознавства, що вивчає фразеологічний склад мови. Предметом фразеології є фразеологізми – стійкі нерозкладні словосполучення.

Фразеологічні записи української мови, як і її лексичний склад, стилістично диференційовані. Серед фразеологічних звороті виділяють міжстильові та обмежені вживання у певному стилі.
Міжстильовими називаються фразеологічні звороти, що використовуються в усіх стилях мовлення. Наприклад: привертати увагу, із року в рік, робити послугу.

Міжстильові фразеологічні звороти являють собою загальновживані найменування певних предметів і явищ дійсності. Їм не властиві додаткові відтінки значення, експресивність, емоційність. Переважна більшість фразеологічних зворотів має стилістичні особливості і є опорою образного, емоційно наснаженого мовлення. Ці усталені звороти тяжіють до певного стилю.

Офіційно-ділова фразеологія - це усталені звороти,що використовуються в документах, ділових паперах. Наприклад: оголосити догану, взяти до уваги, заслухавши і обговоривши.

Є ряд фразеологічних одиниць, зокрема серед крилатих висловів, прислів'їв та приказок, які досить легко змінюють чи розширюють свої компоненти з рядів відповідної синонімії закладених в образі можливих уточнень.

Наприклад: валити (звалювати, скидати, змішувати, горнути), все до купи (намолоти, наплести, набалакати). Зустрічається й зворотнє явище: скорочення фразеологізмів. Опущений компонент, правда, здебільшого живе асоціативно в свідомості й мовця, і слухача.
Наприклад: моя хата скраю (я нічого не знаю); скачи, враже (як пан каже).
З розвитком мови відбумаються також зміни в значенні окремих фразеологічних зворотів. Вони нерідко набувають додаткових відтінків у значенні. Так з'являються багатозначні фрзеологічні звороти. Наприклад, усталений зворот брати (близько) до серця означає: переживати через щось, надавати чомусь великого значення; будуть люди (з когось) - досягне певного становища, житиме з моральними нормами, володіє професією.

Серед фразеологічних одиниць української мови є й омоніми - однакові з лексичними і структурно - граматичними особливостями, але різні за змістом усталені звороти. Скажімо, однозвучні фразеологізми дати чосу мають значення бити, тікати; пускати півня, підпалювати, зриватись на високої ноті; закривати очі - помирати, бути присутнім при чиїсь смерті, навмисно не помічати чогось.

Фразеологічні синоніми, як і лексичні, об'єднуються в синонімічні ряди. Фразеологічні звороті одного синонімічного ряду характеризуються семантичною спорідненістю, проте відрізняються відтінками в значенні або експресивним забарвленням, а нерідко й структурно-граматично. Слід пам'ятати, що фразеологічні одиниці належать до одного синонімічного ряду тоді, коли вони споріднені значенням і в реченні можуть виконувати однакові синтаксичні функції. Фразеологічні антоніми - це усталені звороти, які, характеризуючи предмети і явища дійсності з певного боку дають їм протилежну оцінку.
Наприклад: як ракета - як черепаха; розпускати язика - тримати язик за зубами; ударити лихом об землю- повісити носа.

Переважна більшість фразеологізмів, як і слів, за походженням є корінними українськими. Серед них виділяються спільнослов'янські, спільносхіднослов'янські і власне українські. До складу української фразеології входять також усталені звороти, засвоєні з інших мов. Дуже часто це вислови, поширені в багатьох мовах світу. До складу української фразеології ввійшли висловлювання К.Маркса і Ф. Енгельса, звороти спортивних та державних документів. Найбільше засвоєно українською мовою фразеологічних зворотів з російської мови - висловлювання Леніна, російських письменників, фразеологізми з народної мови.

Широко використовуються в української мові фразеологізми античного походження - старогрецькі, староримські, усталені звороти з західноєвропейських мов - німецької, французької, англійської, італійської та ін.

Основним, невичерпним джерелом української фразеодлогії є народна мова, якій властиві влучність, образність. Саме влучні, метафорічні вислови стають усталеними і поповнюють фразеологічні запаси мови. Особливо багато фразеологічних зворотів виробничо - професійного походження.

Ряд фразеологізмів є дотепними висловами з анекдотів, жартів та інших жанрів усної народної творчості: не до солі, вийшов пшик, ростуть груші на вербі.

У фразеологізмах відбиті спостереження над оточуючим життям, людьми, природою: жувати жуйку; розправляти крила; скриготати зубами; задирати носа.

В української фразеології віддзеркалюються найрізноманітніші сфери життя народу, його історія, культура, суспільні відносини, виробнична діяльність, морально - етичні норми, погляди, вірування, прагнення. У ряді фразеологізмів чується відгук боротьби народу з татарськими нападниками, польською шляхтою, згадуються часи козацтва, розкриваються класова невірність, боротьба народу проти панства, бюрократизм чиновників, хабарництво. Історія багатьох фразеологічних зворотів здається загадковою і незрозумілою. Живе людина, що добре знає свою справу і кажуть про неї: "Він на цьому ділі собаку з'їв ".А трапиться незугарний працівник, який не вміє зробити того, за що взявся, як говорять: "Зробив із лемеша швайку", і за кожним висловом стоїть своя, цікава історія, тепер уже забута, хоч зворот живе в різних сферах сучасної людської діяльності.

Так, історія фразеологізму перемивати (перетирати) кістки (кісточки) -займатись пересудами, обмовляти кого-небудь - зв'язана з обрядом другого поховання, яке організовувалось у східних слов'ян через кілька років після смерті людини. Наші предки вважали, що покійника треба звільнити від гріхів, зняти з нього закляття через очищення останків небіжчика.

Перемиваючи кості в прямому значенні цих слів, пригадували життя покійного, переповідали окремі події, найскравіші сторінки біографії, говорили про характер, вихваляли, возвеличували його. Так поняття перемивати кістки було пов'язане з аналізом життя, вчинків, рис людини, яку вдруге ховали.

Живе в нашій мові фразеологічний зворот прикласти руку - взяти участь у чомусь. Історія його походження відкриває завісі над особливостями організації в давнину діловодства. Сьогодні, написавши будь-який діловий папір, документ, ми засвідчуємо його достовірність власноручним підписом. Так робили і в давнину, бо знали про своєрідність підпису кожної людини. Проте письмом у давні часи володіло не так багато людей і неписьменні, замість підпису прикладали до паперу руку або палець, попередньо злегка пофарбувавши їх. Відбиток руки або пальця надійно замінював підпис.

Ще іншу стороні життя наших предків розкриває фразеологічний зворот сім п'ятниць на тиждень, який використовується для характеристики нестійкої, легковажної людини, яка часто міняє свої рішення, погляди, не дотримується своїх слів.

Колись існував культ "святої п'ятниці". Пригадайте, як шанував і боявся "святої п 'ятниці" старий Кайдаш із твору І.Нечуя - Левицького " Кайдашева сім'я". На відзначення " святої п'ятниці " будувалися церкви, день відкриття яких вважався в певній місцевості святом. У цей день приймали й честували гостей, поминали померлих. Біля церкви збиралося багато людей; організовувався ярмарок, велись торги, купували, продавали, міняли, брали в борг і повертали борги. П'ятниця ставала строковим днем, з яким зв'язували виконання обіцянок, зобов'язань. Траплялося, зрозуміло, й такі люди, які не дотримувались слова і відкладали виконання своїх обіцянок до наступної п'ятниці або й переносили на інший день. У таких людей всі дні тижня ставали строковими, перетворювались у п'ятниці,а обіцянки так і залишались не виконаними.Так і з'явився вислів, що став усталеним і досить точно характеризує непослідовних легковажних людей.
Майже всі ідіоми та й інші фразеологічні звороти мають цікаву історію. Ознайомлення з нею не тількі дає відповідь на запитання, чому ми так говоримо, а й збагачує знання про життя, історію, культуру, побут нашого народу в минулому.

Українська фразеологія багата крилатими висловами власне українського походження. Це афоризми, що належать перу письменників: Караюсь, мучуся, але не каюсь! І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь (Т.Шевченко); всякому городу нрав і права (Г.Сковорода); пропаща сила (П.Мирний); коні не винні (М.Коцюбинський); досвітні вогні (Л.Українка).

2.Фразеологізми слід відрізняти від вільних словосполучень. У фразеологізмах кожне слово не має власного значення, у них не можна переставляти слова, бо від цього руйнується фразеологізм. У середину фразеологізму не можна вставити іншого слова.

3. За способом поєднання складників фразеологізми поділяють на такі типи:

· Фразеологічні зрощення – семантично неподільні фразеологічні одиниці, значення яких не випливає зі значень компонентів: розбити глек – посваритися; пекти раків – червоніти.

· Фразеологічні єдності - семантично неподільні фразеологічні одиниці, але їхнє значення здебільшого вмотивоване значенням компонентів: не бачити смаленого вовка – не знати труднощів; не нюхати пороху – не бути в боях.

· Фразеологічні сполучення - семантично подільні фразеологічні звороти, в яких є стрижневе слово: уболівати душею, вболівати словом, завдавати шкоди, завдавати клопоту, завдавати поразки, завдавати удару; жити вовком, дивитися вовком.

Вправа на закріплення набутих знань:

 

Джерела походження фразеологізмів. Розкрийте значення джерел походження фразеологізмів, користуючись тлумачним словником:

· Приказка - …;

· Крилаті вислови - …;

· Афоризм - …;

· Сентенція - …;

· Максима - …;

· Парадокс - …;

· Літературна цитата - …;

· Ремінісценція - …

· Оказіоналізми - …;

· Контамінація - …;

· Метафоризація -;

· Синекдоха - …;

· Біблійні фразеологізми - …

· Міфологічні фразеологізми…

Запитання для самоконтролю:

1. Розкрийте поняття «Українська фразеологія ділової мови»

2. Дайте визначення термінам: «Фразеологізми. Фразеологія»

3. Класифікація фразеологізмів.

4. Поясніть звідки беруть джерела фразеологізми?

5. Згадайте зі шкільного курсу та розкрийте поняття «загальновживана лексика».

6. Що таке терміни?

7. Чим відрізняються слова-терміни від загальновживаних слів?

8. Як утворюються терміни ділового стилю?

9. Що таке професіоналізми?

10. Чи є професіоналізми відхиленням від літературної норми?

 

Самостійна робота № 5

Тема: Точність і доречність мовлення. Складні випадки слововживання. Пароніми та омоніми. Вибір синонімів

План

1. Пароніми та омоніми.

2. Вибір синонімів

 

Вправа. Перекладіть тексти українською мовою. Прокоментуйте правопис окремих слів в обох мовах.

 

Телефон плюс дисплей — и готово устройство, с помощью которого можно поговорить с собеседником, передать ему при необходимости копию документа, рисунок или чертеж... Новый аппарат — телефакс — получает за рубежом все большее распространение. Ведь в отличие от видеотелефона, он не требует специальной линии связи.

 

Там, где нет дорог, — в тайге, тундре, в горах и пустынях — порой лишь одна воздушная "скорая помощь" может спасти жизнь человека. Подсчитано: врачи за год вылетают на вызовы более 100 тысяч раз, санитарная авиация перевозит до 200 тысяч больных и медработников, сотни тонн медицинских грузов (С. Попов).

 

Кибернетические машины стали неотъемлемыми помощниками человеческого разума. Автоматические системы управления целыми заводами, счетно-решающие машины с мобильностью свыше миллиона операций в секунду — это помощники нашей мысли. Они тоже рождены в XX веке (В. Захарченко).

 

Многие звери и даже птицы устраивают себе подземные жилища — норы. Среди них самым образцовым строителем считают барсука. И недаром: его нора с несколькими входами тянется порой на десятки метров. В ней всегда чисто и сухо. Зверек строит свое жилище так, чтобы вода не скапливалась в норках. А гнездовая камера, где растут маленькие барсучата, устраивается в песчаном слое под защитой водонепроницаемого глинистого пласта.

 

И на балалайке, и на гармошке исполняется одна и та же мелодия — веселая, озорная. Но все же можно услышать, как звонко тренькает балалайка и как поет-заливается гармошка. Это потому, что музыка передает характер звучания каждого из этих инструментов (Н. Ветлугіна).

Самостійна робота №6